5.1. Поява і розвиток вільної боротьби в Україні

Розвиток вільної боротьби на Україні пов’язаний в першу чергу із розвитком цього виду спорту в бувшому Радянському Союзі, також як і всі інші види спорту.

Швидкі темпи розвитку всіх видів спорту в СРСР пов’язані впершу чергу всебічною підтримкою його керівництвом країни на всіх рівнях , високим рівнем підготовки спеціалістів, тренерів – викладачів , особливо довоєнного покоління, яке пройшло випробуванням змагальною практикою і вогнем війни і зуміло передати свої знання і досвід вже післявоєнної спортивної діяльності новому поколінню; потужною конкуренцією між спортсменами різних республік і багато чисельних спортивних товариств і їх тренерів, різних методичних шкіл які створювались ними.

Вільна боротьба почала свій розвиток на теренах республік СРСР за наказом Уряду (надрук. в газеті “Красный спорт” від 12 грудня 1944 року ) – ще йшла війна, а в Тбілісі був організований перший збір кращих борців класичної (греко-римської боротьби) і боротьби самбо (тоді ще “вільної” на теренах тільки СРСР), які ще не загинули в боях, багатьох було розшукано і відкликано з фронтів. Перед ними була встановлена основна задача – оволодіти “Правилами змагань” і технікою виконання основних прийомів цього стилю боротьби.

Ніхто із зібраних ніколи навіть не бачив змагань з вільної боротьби, хоча багатьом з них вона нагадувала національні види боротьби у своїх республіках. Пояснення давали представники Прибалтійських республік, які приймали участь у Чемпіонатах Європи за команди своїх країн (тоді незалежних – до 1939 року).

Національні види боротьби схожі за технікою вільної боротьби спокон віку існували в багатьох народів тодішнього СРСР – “кох” в Арменії, “чидаоба” в Грузії, “гулеш” в Азербайджані, “куреш” в Середній Азії, “хапсагай” – в Сибіру (у якутів, нанайців, чукчей), “панаир” у греків на Україні.

І Чемпіонат СРСР був проведений у 1945 році у жовтні в Ленінграді був проведений І Чемпіонат СРСР в якому 55 учасників боролися в усіх 7 категоріях за тодішніми правилами. В усіх вагових категоріях Чемпіонами стали борці “класичного” стилю, чемпіони і призери тодішніх Чемпіонатів СРСР – самбісти не витримали їх напора і програвали їм у змагальному досвіді (тільки 2 довоєнних Чемпіоната) Чемпіонами стали: у вазі до 57 кг – Арташес Карапетян з м. Баку Азербайджан, ст.”Динамо”.Чемпіон СРСР з класичної боротьби 1938, 194 рр. – в подальшому 7 разів ставав Чемпіоном СРСР з вільної боротьби.

У в/к до 62 кг – Вассо Ілурідзе з м. Тбілісі, Грузія, ст. “Динамо” і “Іскра”,

У в/к до 67 кг – Арменак Ялтирян, з м. Києва, Україна, ст. “Динамо”, Чемпіон СРСР з класичної боротьби 1938 ,-39,-40 рр. 1946,-47,-48 рр. і 7 років, ще чемпіоном з вільної боротьби.

У в/к до 73 кг – Василь Рибалко – м. Київ, Україна, ст. “Динамо”, після цього був І призером СРСР ще у 1947, 1950 рр., ІІІ – у 1946 і 1949 рр.

У в/к до 79 кг – Давід Цимакурідзе, м. Тбілісі, Грузія, ст.”Більшовик”, ще 6 разів був Чемпіоном СРСР, перший Чемпіон ОІ - 52.

У в/к до 87 кг – Вагаршан Мачкалян, м. Єреван Арсенія, ст. “Динамо”, ще 3–чі був І і 3-чі - призером.

У в/к вище 87 кг – важкій вазі – Арсен Мікокішвілі, Москва, ст.”Динамо” Чемпіоном СРСР із САМБО 1939-40 рр., ще 7 разів був Чемпіоном СРСР з вільної боротьби, 4 рази із класичної, Чемпіон Світу – 54, Чемпіон ОІ – 52.

Перший Чемпіонат України з вільної боротьби був проведений в м. Львові у 1946 році де брало участь 87 чоловік із 18 областей України.

В змаганнях природно приймали участь борці греко-римського стилю у 6 вагових категоріях з 7 за тодішніми “Правилами змагань”

Першими Чемпіонами України стали: у в/к до 57 кг (найлегшій) Стотланд Леонід - ФСТ ”Спартак”, м. Київ;

У в/к до 62 кг (пів легкій) Рапаєв Степан Кузьмич ФСТ “Динамо”м. Луганськ

У в/к до 67 кг (легка) Ялтирян Арменак Вартеросович – ФСТ “Динамо” Київ;

У в/к до 73 кг (півсередній) Рибалко Василь Миколайович – ФСТ “Динамо” Київ;

У в/к до 79 кг (середній) Харченко Іван Харків;

У в/к до 87 кг (пів важкій) Махалінко Григорій – ФСТ “Динамо” Харків;

У важкій в/к (вище 87) учасників не було, але на другому Чемпіонаті Україні 1947 року першим Чемпіоном України серед важковиків став Бездоля Хома – ФСТ “Спартак” Харків.

Природно, що всі призери і Чемпіони першого Чемпіонату України з вільної боротьби були представниками греко-римської боротьби, але троє з них вже виступали як призери І Чемпіонату СРСР ( Василь Рибалко, Арменак Ялтирян – чемпіони СРСР і Григорій Малінко (Харків) – ІІІ призер).

Більшість учасників перших Чемпіонатів України стали провідниками вільної боротьби. Саме з них сформувалася плеяда видатних тренерів – педагогів , які підготували не тільки багато чисельний загін переможців і призерів багатьох змагань вищого рангу, але і виховали собі достойну зміну, яка і зараз докладає всі зусилля для підтримання здобутого у Світі спорту престижу українських “вільників”.

Знаменною для української боротьби стала ХІХ Олімпіада 1968 року в мексиканській столиці Мехіко. Єдиний представник України у ваговій кат. До 87 кг киянин Борис Гуревич першим привіз першу золоту олімпійську медаль, ставши першим О Чемпіоном з вільної боротьби на Україні.

На ХХ ОІ в Мюнхені (1972 року) збірна СРСР завоювала 5 золотих медалей з 10 і 2 срібних але два українських борця залишились без місць Іван Кулешов (в/к до 57 кг) і Юрій Гусов (в/к до 74 кг), обидва киянина були зняті переляканими суддями на самому початку змагань “ за пасивність”.

ІІІ – разовий Чемпіоном Олімпіад на мюнхенському килими вперше в історії ОІ став у важкій в/к Олександр Медвєдь , який почав займатися вільною боротьбою на службі в Радянській Армії на Україні.

Стільки ж “золота” Радянська збірна привезла із Монреаля з ХХІ ОІ серед переможців був у в/к до 68 кг і киянин Павло Піні гін.

В московських ОІ ХХІІ наші земляки кияни брати – близнюки Анатолій і Сергій Бєлоглазови (в/к 52 і57 кг) , а також півваговик (до 100) донеччанин Ілля Мате привезли 3 золотих нагороди.