Підприємнецтво та менеджмент

Сутність товарного франчайзингу полягає в отриманні франчайзі права реалізації продукції, яку поставляє йому франчайзер. Франчайзі має право і зобов’язаний використовувати усвоїй діяльності торговельну маркуфранчайзера, а також його технологіїта ноу-хау, необхідні для успішної реалізації продукції.

Використання товарного франчайзингу є особливо доцільним при організуванні системи збуту продукції, реалізація якої вимагає від продавця визначених знань (щодо специфічних характеристик продукції, особливостей її використання тощо) для надання консультацій покупцям, а також продукції, що вимагає післяпродажного обслуговування (обов’язок його здійснення, як правило, покладається на франчайзі, що реалізував товар). Найчастіше товарний франчайзинг використовується для реалізації автомобілів, побутової електроніки, нафтопродуктів, косметики, одягу, взуття тощо. Прикладами підприємств, які застосовують товарний франчайзинг з метою організування системи збуту своєї продукції, є такі зарубіжні компанії, як General Motors, ТНК, Luk-oil, а також низка вітчизняних виробників, зокрема тих, що працюють під торговельними марками Сенсус, Грегорі Арбер, Меркс тощо.

Під виробничим франчайзингом розуміють такий вид співпраці між сторонами франчайзингової угоди, за якого франчайзі надається право виробництва та збуту товарів (виконання робіт, надання послуг) із використанням вихідних сировини та матеріалів, поставлених йому франчайзером. Франчайзі веде діяльність із використанням торговельної марки та інших об’єктів інтелектуальної власності франчайзера, серед яких особливе місце належить технології перетворення вхідних матеріалів на готову продукцію. Виробничий франчайзинг застосовують, як правило, підприємства, що володіють секретом виробництва вхідних матеріалів і дбають про його нерозголошення. Найбільшого поширення виробничий франчайзинг набув у галузі виробництва безалкогольних напоїв, оскільки їх централізоване виробництво та доставка до кінцевого споживача невигідні через високий вміст води у складі напою. Такі компанії, як Coca-cola, Pepsi, 7-up та інші забезпечують своїх франчайзі концентратами напоїв, з яких останні надалі, дотримуючись визначеної технології, виготовляють готовий напій, розливають його, маркують торговельним знаком компанії-франчайзера та реалізовують через систему місцевих розповсюджувачів. Виробничий франчайзинг широко використовують також підприємства, які виробляють продукти харчування (Mars, Nestle, Danone).

У разі ділового франчайзингу франчайзі із використанням об’єктів інтелектуальної власності франчайзера самостійно здійснює повний цикл виробництва товарів (виконання робіт, надання послуг). Як правило, вид діяльності франчайзі є аналогічним до виду діяльності франчайзера. Однак це не є обов’язковою умовою ділового франчайзингу. Так, наприклад, франчайзер як власник автозаправної станції може пропонувати франшизи, які дають право створення поряд із його станцію підприємств з надання послуг технічного

51

обслуговування автомобілів, послуг телефонного зв’язку, закладу громадського харчування, готелю тощо. Найбільшого поширення діловий франчайзинг набув у сфері громадського харчування, готельного бізнесу, роздрібної торгівлі промисловими товарами, побутового обслуговування. Діловим франчайзингом сьогодні охоплена більша частина всіх укладених франчайзингових договорів. Так, як зазначає О. Кабакова, в США, за оцінками експертів, нині франчайзинг бізнес-формату становить близько 75 % від загальної кількості франчайзингових угод. Прикладами підприємств, що успішно використовують діловий франчайзинг для розширення своєї діяльності, є такі заклади громадського харчування, як McDonald’s, Baskin Robbins, готелі Holiday Inn, Hilton, салони фотопослуг Kodak, Fudji тощо.

Залежно від кількості підприємств, якими володіє один франчайзі, виокремлюють такі види франчайзингу:

−одноелементний;

−багатоелементний;

−комбінаційний.

Уразі одноелементного франчайзингу франчайзі надається право від-

криття лише одного франчайзингового підприємства за встановленою адресою.

Утакому разі між учасниками франчайзингових відносин укладається такий вид франчайзингових договорів, як договір експлуатації франшизи з одного приміщення (single-unit franchise agreement). Як зазначає А. Цират, відповідно до такого договору одна сторона (франчайзер) надає іншій стороні (франчайзі) право володіння і користування франшизою під торговим найменуванням, торговим знаком чи знаком на послуги і за системою франчайзера з визначеного, чітко обумовленого в договорі місцезнаходження (в договорі вказується адреса приміщення).

Франшиза, що надається франчайзером у разі одноелементного франчайзингу, може бути виключною або невиключною. За умов виключної франшизи франчайзі має ексклюзивне право її експлуатації на встановленій території. Невиключна франшиза такого права не передбачає.

Уразі багатоелементного франчайзингу франчайзі отримує право від-

криття на визначеній території більше ніж одного франчайзингового підприємства (їхня кількість та місцезнаходження визначаються умовами відповідного договору). Таке право відоме під назвою територіальної франшизи. До договорів, які опосередковують багатоелементний франчайзинг, зараховують договір експлуатації франшизи з численних приміщень (multiplе/multi unit franchise agreement) та договір розвитку території (area development agreement).

Відповідно до договору експлуатації франшизи з численних приміщень франчайзі отримує право відкрити на визначеній території, на яку він не має виключних прав, визначену кількість франчайзингових підприємств за наперед

52

узгодженими із франчайзером адресами. Зазвичай такий договір не містить умов використання франшизи і належить до рамкових угод. У ньому узгоджується кількість приміщень, в яких експлуатуватиметься франшиза, чітко вказуються їх адреси, обумовлюється графік відкриття франчайзингових підприємств. Детальні умови використання франшизи визначаються окремими угодами, які укладають під час відкриття кожного з франчайзингових підприємств. Отже, укладений у вигляді рамкової угоди договір експлуатації франшизи з численних приміщень дає право франчайзі не відкривати франчайзингові підприємства, а укладати з франчайзером договори експлуатації франшизи з одного приміщення.

Згідно з договором розвитку території одна сторона (франчайзер) надає іншій стороні (франчайзі) так зване “право розробки території”, за яким франчайзі має право і зобов’язаний після укладання договору розвитку відкрити на визначеній території визначену кількість (мінімальну, максимальну, чітко обумовлену в договорі) франчайзингових підприємств. Право розробки території може мати як виключний, так і невиключний характер. Договори розвитку території, як правило, теж є рамковими.

Комбінаційний франчайзинг передбачає експлуатацію кількох різних франшиз (франшиз, пропонованих різними франчайзерами) з одного й того самого приміщення. При цьому кожний окремий франчайзі володіє лише частиною активів одного господарюючого суб’єкта. Як зазначено у роботі А. Цират, комбінаційний франчайзинг супроводжується укладанням договорів двох рівнів: договорів між франчайзерами (договорів першого рівня) та договорів між франчайзерами і франчайзі (договорів другого рівня). Договір, що укладається між франчайзерами, являє собою угоду, згідно з якою кожен з франчайзерів зобов’язується: координувати свою діяльність з подальшого продажу, просування та реклами своєї франшизи з іншими франчайзерами; надавати іншим франчайзерам допомогу для координації збуту просування і реклами їхніх франшиз; брати участь у фінансуванні затрат на створення спільної реклами різних франшиз; орендувати і утримувати орендовані приміщення для подальшої експлуатації франшиз; брати участь у підборі та утриманні персоналу, використовуваного спільно з іншими франчайзерами; обмежувати себе в діях, які можуть перешкоджати подальшому спільному експлуатуванню різних франшиз тощо. На основі такого договору укладаються угоди між франчайзерами та франчайзі. Такі угоди можуть укладатись як у вигляді окремих документів кожним франчайзером зі своїм франчайзі, так і у вигляді єдиного документа, в якому правомочною стороною є всі франчайзери, зобов’язаною – всі франчайзі. У разі укладання такого єдиного багатостороннього договору він являтиме собою рамкову угоду, відповідно до якої будуть укладені окремі договори з експлуатації конкретних франшиз.

53

Прикладом комбінаційного франчайзингу є продаж напоїв Coca-cola в ресторанах швидкого харчування McDonald’s. Іншим прикладом можуть бути спеціалізовані магазини, в яких реалізовуються товари різних виробників з однаковими споживчими характеристиками.

Хоча комбінаційний франчайзинг і дає окремі переваги (значна економія на витратах на оренду приміщення і рекламу), однак вимагає комплексного вирішення певних питань (можливість співіснування різних торговельних марок, можливість порушення конфіденційності інформації, проблеми спільної експлуатації приміщень та спільної реклами, проблеми сприйняття споживачем різних торговельних марок у новому вигляді тощо), що перешкоджає його широкому використанню на практиці .

За ознакою наявності та ролі посередників між франчайзером і франчайзі виокремлено такі два види франчайзингу:

–прямий;

–непрямий.

До непрямого франчайзингу як його підвиди належать:

–регіональний франчайзинг;

–субфранчайзинг.

Прямий франчайзинг передбачає безпосередню співпрацю учасників франчайзингових відносин. Така форма взаємодії є достатньо прозорою і простою, однак у міру розвитку франчайзингової системи проявляється такий її недолік для франчайзера, як складність ведення ретельної роботи (консультування, контролювання діяльності тощо) зі значною кількістю своїх франчайзі, особливо якщо останні розміщені у різних країнах світу. Вирішенням такої проблеми може стати використання непрямого франчайзингу, який передбачає наявність посередників, яким франчайзер делегує частину своїх повноважень у роботі із франчайзі.

У системі регіонального франчайзингу посередником є головний франчайзі, якому відводиться роль офіційного представника франчайзера в певному регіоні. Регіональний франчайзинг передбачає передавання франчайзером частини своїх повноважень головному франчайзі, зокрема щодо підбору нових франчайзі у своєму регіоні, початкового навчання їхнього персоналу тощо. Договором між франчайзером і головним франчайзі визначаються права й обов’язки кожної зі сторін, термін, протягом якого головний франчайзі виконуватиме свої специфічні функції, а також обумовлюються умови отримання головним франчайзі плати за свою роботу, величина якої, як правило, залежить від частки тих франчайзі, що були залучені ним у франчайзингову систему, в загальному обсязі реалізації всіх операторів системи. Варто зауважити, що специфічні посередницькі функції головного франчайзі, як правило, є лише доповненням його основного завдання – забезпечення успішного функціонування франчайзингового підприємства, власником якого він є.

54

За субфранчайзингу посередником між франчайзером та франчайзі є субфранчайзер (інша назва – генеральний франчайзі). Його функції є значно ширшими від функцій головного франчайзі і зводяться до виконання ролі франчайзера на визначеній території.

Між франчайзером та субфранчайзером укладається генеральний франчайзинговий договір, згідно з умовами якого одна сторона (франчайзер) надає іншій стороні (субфранчайзеру) виключне право на визначеній території як самостійно відкривати франчайзингові підприємства, так і надавати право користування франшизою з подальшим відкриттям франчайзингових підприємств третім особам (субфранчайзі). Таке право, яке франчайзер передає своєму субфранчайзеру, відоме під назвою генеральної франшизи. Відповідно до генерального франчайзингового договору франчайзер підтримує правовідносини виключно зі своїми субфранчайзерами, тобто він не має прямих правовідносин із субфранчайзі (як у разі регіонального франчайзингу). Особою, що повністю відповідає за дії субфранчайзі перед франчайзером, є субфранчайзер.

Субфранчайзер зазвичай має право укладати зі своїми субфранчайзі договори як одно-, так і багатоелементного франчайзингу.

Субфранчайзинг широко використовується при міжнародній експансії франчайзера, оскільки віндає змогуостанньомуорганізуватидіяльність в країні, в якій у нього немає досвіду роботи. В цьому випадку він підбирає кандидата, який має діловупрактику і здібності для створення мережі субфранчайзингових підприємств зметоювикористання наявних уційкраїні ринкових можливостей.

Практичний досвід функціонування франчайзингових мереж свідчить, що суб’єкти відносин франчайзингу можуть розташовуватись на території, а також бути резидентами як однієї, так і різних країн. З огляду на це виокремлено такі три види франчайзингу за ознакою місцезнаходження та резидентства суб’єктів франчайзингових відносин:

−внутрішній;

−національний;

−міжнародний.

За внутрішнього франчайзингу головний офіс франчайзера та франчайзингове підприємство, власником якого є франчайзі, розміщені на території однієї країни. При цьому суб’єкти відносин франчайзингу можуть бути резидентами як однієї, так і різних країн. Такий вид франчайзингу використовується, коли франчайзер надає право створення франчайзингового підприємства на території своєї країни іншому суб’єкту господарювання, який може бути її резидентом або нерезидентом. Перевагою внутрішнього франчайзингу є відносна простота контролюваннядіяльності франчайзинговогопідприємства збокуфранчайзера.

Суб’єкти національного франчайзингу є резидентами однієї країни. Прикладом національного франчайзингу є надання франчайзером – резидентом визначеної країни – права створення на її території або поза її межами фран-

55

чайзингового підприємства іншому суб’єкту господарювання – резиденту цієї самої країни. Використання національного франчайзингу позбавляє відносини франчайзера та франчайзі можливих труднощів, пов’язаних з мовним, культурним бар’єрами тощо.

Якщо головний офіс франчайзера та підприємство франчайзі розміщені в різних країнах і, крім того, суб’єкти відносин франчайзингу є резидентами різних країн, йдеться про міжнародний франчайзинг.

Міжнародний франчайзинг є найскладнішою формою взаємовідносин, що вимагає від франчайзера не лише налагодження ефективної співпраці з іноземним партнером, але й адаптування окремих аспектів діяльності франчайзингового підприємства до законів, традицій, смаків споживачів, умов ведення підприємницької діяльності в країні базування франчайзингового підприємства.

Підтвердженням цьому може стати досвід експансії компанії McDonald’s на територію колишньої Югославії. Компанія змушена була істотно змінити свою маркетингову політику (внести зміни в меню місцевих ресторанів McDonald’s, запровадити використання місцевих традицій під час обслуговування клієнтів тощо) з метою повернути собі частину югославського ринку швидкого харчування, втрачену внаслідок виникнення агресивного ставлення місцевого населення до всього, що нагадувало Америку, після ракетних і авіаударів НАТО у 1999 р.

Уникнути багатьох труднощів, пов’язаних із розвитком франчайзингової мережі в іноземній країні, може дати змогу використання франчейзером субфранчайзингу. Укладання генерального договору розвитку з іноземним суб’єктом господарювання дає змогу франчайзеру перекласти на нього обов’язки з підбору субфранчайзі в цільовій країні, вибору придатних для відкриття франчайзингових підприємств місць, навчання персоналу субфранчайзі, пристосування окремих аспектівдіяльності франчайзингових підприємств до місцевих умов тощо.

Окрім генеральних франчайзингових договорів, у практиці міжнародного франчайзингу поширене використання також договорів розвитку території, за умовами яких франчайзер надає іноземному суб’єкту господарювання право розроблення всієї або визначеної частини території іноземної країни.

Важливим аспектом франчайзингових відносин є права та обов’язки суб’єктів франчайзингу. Однією з особливостей обов’язків франчайзі є їхній обмежувальний характер.

Існують два типи обмежень на діяльність франчайзі, сформульованих у вигляді обов’язків останнього. Обмеження першого типу безпосередньо стосуються різних аспектів діяльності лише франчайзингового підприємства і спрямовані на забезпечення успішного його функціонування, а тому зазвичай позитивно сприймаються з боку франчайзі. Прикладами обмежень цієї групи є: обов’язок оснащення приміщення франчайзингового підприємства відповідно

56

до вказівок франчайзера; обов’язок закупівлі обладнання, інвентарю, сировини у вказаних франчайзером осіб; обов’язок дотримання чітко встановленого франчайзером асортименту продукції; обов’язок неухильного дотримання пропонованої франчайзером технології виробництва продукції (виконання робіт, надання послуг) тощо. Обмеження другого типу ставлять у певні рамки діяльність франчайзі загалом. Так, у практиці франчайзингових взаємовідносин поширення набули обмеження на право франчайзі займатися іншими видами діяльності, окрім визначених франчайзинговою угодою. Потенційному франчайзі перед підписанням договору франчайзингу доцільно ретельно оцінити наявність чи відсутність, а також зміст подібних обмежень.

З метою поліпшення умов прийняття франчайзерами та потенційним франчайзі обґрунтованого рішення щодо участі у франчайзингових відносинах виокремлено такі три види франчайзингу за ознакою права франчайзі займа-

тися іншими видами діяльності, окрім визначених угодою франчайзингу:

−обмежувальний;

−частково обмежувальний;

−необмежувальний.

Обмежувальний франчайзинг передбачає заборону для франчайзі займатися будь-якою іншою підприємницькою діяльністю, окрім визначеної договором франчайзингу. Встановлювати таку заборону франчайзера спонукає бажання досягти зосередження усіх зусиль, вмінь та часу франчайзі на забезпеченні успішного функціонування франчайзингового підприємства.

У разі частково обмежувального франчайзингу франчайзі відмовляється від ведення діяльності, яка може становити пряму конкуренцію або іншим способом завадити успішній діяльності франчайзингової системи його франчайзера. Види такої діяльності повинні бутичіткообумовлені договоромфранчайзингу.

Необмежувальний франчайзинг не накладає ніяких обмежень на право франчайзі займатися іншими, окрім встановлених франчайзинговою угодою, видами підприємницької діяльності.

Приклади іноземних франчайзерів в Україні:

McDonalds продає за франчайзинговою схемою в усьому світі, і працює за такою схемою: спочатку відкриває в країні своє підприємство, а потім будує франчайзингову мережу.

SPAR International надає своїм франчайзі “SPAR-Ukraine” корпора-

тивні скидки на обладнання і програмне забезпечення, сприяє в отриманні інвестицій, сприяє включенню магазину в корпоративну систему поставки товару і єдиний маркетинговий план.

“ТНК-Україна” забезпечує власнику АЗС (автозаправної станції) відсутність проблем з постачання палива, захист і водночас вимагає від них високого рівня обслуговування та відкриття при кожній з брендових АЗС магазину “Texaco”.

57

“1С франчайзинг” надає фірмам-франчайзі сертифікат компанії “1С” на надання комплексних сервісних послуг з автоматизації облікової роботи, здійснення продажу, встановлення, налагодження і впровадження програмних продуктів; забезпечує технологічними розсилками, консультаціями, Веб-серверами.

“ЛУКойл – Україна”.

Ресторани “Швидко” системи “fast-fud”. “Кодак-Експрес”.

“Фуджі”.

Приклади вітчизняних франчайзерів в Україні:

ЗАТ “Миронівський хлібопродукт”, власник торгової марки “Наша ряба”, допомагає своїм франчайзі у підбиранні місця розташування торгової точки, розрахунку людино-потоків; навчанні персоналу техніці продажу. Від потенційних франчайзі ЗАТ “Миронівський хлібопродукт” вимагає наявності складських приміщень, здатності відкрити мінімум 5 торгових точок, спроможності кожної торговельної точки продавати не менше ніж 150 кг м’ясної продукції на день.

“Піца Челентано”. “Картопляна хата”.

За даними Адміністрації малого бізнесу США понад 65 % створюваних нових малих підприємств закінчують своє існування у 5-річний термін. Серед малих підприємств, які працюють на умовах франчайзингу, цей показник становить 14 %.

За даними Frandada Corporation у США 18 % франчайзингових контрактів стосуються ресторанів “fast-fud”; 14 % – роздрібної торгівлі; 12 % – надання спортивних і туристичних послуг; 8 % – автомобільних перевезень; 7 % – будівництва [26]. Станом на 2002 рік, за оцінкою Мінекономіки України, 1/3 франчайзингових контрактів в Україні стосуються ринку нафтопродуктів; 1/4 – мережі ресторанів системи “fast-fud” [27].

Запитання для самоконтролю

1.Що таке статутний фонд підприємства і для чого його формують?

2.Які ви знаєте види установчих документів?

3.Яку інформацію повинен містити статут підприємства?

4.Які форми власності є в Україні?

5.Які ви знаєте організаційно-правові форми підприємництва?

6.Які в Україні є організаційно-правові форми об’єднань підприємств?

58

7.Які основні відмінності філії від представництва?

8.Які основні відмінності господарського товариства від кооперативу?

9.Якою є послідовність реєстрації суб’єкта підприємництва в органах державної влади?

10.Хто такі франчайзер і франчайзі?

11.Які обмеження існують в Україні на ведення підприємницької діяльності?

12.Яка процедура створення акціонерного товариства?

13.Які органи управління є в акціонерному товаристві?

14.Який документ видають учасникам ТзОВ на підтвердження їх внеску у статутний фонд товариства?

15.Які основні відмінності командитного товариства від товариства з додатковою відповідальністю?

16.Які основні відмінності концерну від консорціуму?

17.Як відкрити рахунок у банку новоствореному приватному підприємцю?

18.Які є основні засоби регулюючого впливу держави на діяльність суб’єктів господарювання?

19.Які органи державної влади є державними реєстраторами?

20.Які відмінності між засновниками, учасниками й акціонерами?

Рекомендована література для вивчення теми: [10, 24, 39, 85, 102, 137, 157, 159, 165, 188].

59

ТЕМА 2. ВИТРАТИ ВИРОБНИЧО-ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА РЕСУРСНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПІДПРИЄМНИЦТВА

ПЛАН

2.1.Сутність і класифікація виробничих ресурсів.

2.1.1.Матеріальні ресурси.

2.1.2.Трудові ресурси.

2.1.3.Фінансові ресурси.

2.2.Поняття витрат.

2.3.Групування і класифікація витрат.

2.1. Сутність і класифікація виробничих ресурсів

Термін “ресурси” походить від французького слова resources, що перекладається як кошти, засоби, цінності, запаси, що їх в разі потреби можна використати. Виробничими називають ресурси, які беруть участь у виробничому процесі, є у користуванні суб’єкта господарювання, використовуються, або можуть бути використаними уйого поточній господарській діяльності. В економічній літературі єбагато класифікацій виробничих ресурсів, у результаті порівняльного аналізу і систематизації вони можутьбути зведенимидо трьохосновних, наведених на рис. 5.

пасивна частина

Рис. 5. Класифікації виробничих ресурсів

60