Підприємнецтво та менеджмент

Орган ліцензування приймає рішення про видання ліцензії або про відмову у її виданні не пізніше як через 10 робочих днів з дати надходження документів. Повідомлення про прийняте рішення орган ліцензування надсилає заявнику не пізніше ніж через 3 робочі дні від дати прийняття рішення у письмовій формі.

1.6. Цілі та види об’єднання підприємств

Загострення конкуренції, економічна нестабільність, обмеженість інвестиційних ресурсів, ненадійність поставок матеріалів, комплектування, проміжної продукції та інші фактори змушують підприємства вступати в різноманітні об’єднання. В сучасному бізнесі особливо актуальними є об’єднання промислових підприємств та фінансово-кредитних установ.

Об’єднанням підприємств є господарська організація, утворена у складі кількох підприємств з метою координації їхньої виробничої діяльності, для вирішення спільних економічних та соціальних завдань. Об’єднання діють на основі установчого договору або статуту, який затверджують їхні засновники. Підприємства-учасники об’єднань зберігають статус юридичної особи.

Злиття підприємств – об’єднання двох і більше підприємств в одне, за якого підприємства, що зливаються, ліквідуються, або приєднання одного чи більше підприємствдоодного, врезультаті чогоприєднані підприємства ліквідуються.

Цілями створення об’єднань підприємств є:

•зменшення собівартості кінцевої продукції;

•покращання умов збуту продукції;

•максимізація прибутку;

•зменшення впливу різних видів ризиків;

•підвищення конкурентоспроможності продукції;

•освоєння нових видів продукції тощо.

Існують такі організаційно-правові форми об’єднань в Україні:

*Асоціація – договірне об’єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності підприємств, що об’єдналися за допомогою централізації однієї або кількох виробничих та управлінських функцій, розвитку спеціалізації та кооперації виробництва, організації спільних виробництв на основі об’єднання учасниками фінансових та матеріальних ресурсів для задоволення переважно господарських потреб учасників асоціації. Асоціація не має права втручатися у господарську діяльність підприємств-учасників. Асоціація ліквідовується у разі втрати учасниками зацікавленості у взаємодії.

34

Приклад:

Асоціація радіоелектронної промисловості США налічує понад 2950 підприємств-членів, які виготовляють радіоелектронну продукцію і/чи експлуатують її, понад 500 підприємств-членів, що надають послуги в цій галузі. Мета асоціації – скорочення витрат завдяки кооперації.

Асоціація перевізників міста Львова.

*Корпорація – договірне об’єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів підприємств, що об’єдналися, з делегуванням ними окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників органам управління корпорацією.

Приклад:

Корпорація “Фанні” (Фанні – файне молоко).

*Консорціум – тимчасове статутне об’єднання підприємств для досягнення його учасниками певної спільної господарської мети (реалізація цільових програм тощо). Консорціум використовує кошти, якими його наділяють учасники, централізовані ресурси, виділені на фінансування відповідної програми. У разі досягнення мети створення консорціум припиняє діяльність. Найчастіше утворюються консорціуми банків, які об’єднуються на підставі тимчасової угоди для спільного ведення великих фінансових операцій із кредитування капіталомістких проектів (консорціум банків називається “пул”). У промисловості консорціуми часто виникають в нових науко- і капіталомістких галузях.

*Концерном визнається статутне об’єднання підприємств, а також інших організацій на основі їхньої фінансової залежності одне від одного з централізацією функцій науково-технічного і виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової та іншої діяльності. В практиці

склалися два підходи до утворення концернів:

1)“договірний концерн” спирається на угоду про визнання одного з підприємств об’єднання головним. Цілями “договірного концерну” (або “горизонтального концерну”, “горизонтально інтегрованого”) є досягнення панівних позицій на ринку завдяки усуненню конкуренції між його учасниками та проведенню спільної цінової політики;

2)“фактичний концерн” (або “вертикально інтегрований”) ґрунтується на фактичному пануванні капіталу одного з членів об’єднання над іншими. Встановлення відносин панування одних підприємств (холдингів, материнських підприємств) над іншими (дочірніми підприємствами) відбувається завдяки участі в їхньому капіталі або управлінні. Суб’єкт госпо-

35

дарювання, що володіє контрольним пакетом акцій іншого суб’єкта господарювання (дочірнього підприємства), визнається холдингом. Цілями “фактичного концерну” (або “вертикального концерну”) є досягнення панівних позицій на ринку за рахунок поділу послідовних стадій (етапів) виробництваізбутупродукції між учасниками.

Приклади:

Концерн “Основа” відповідно до його статуту єдоговірним об’єднанням з метою координації господарської діяльності його учасників без права втручання в їхню виробничу і комерційну діяльність і прийняття управлінських рішень. Учасниками концерну “Основа” є Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат (виробник газетного паперу та гофропродукції); Ізмаїльський целюлозно-картонний комбінат, Черкаська ФГТ, “Кримський картон”; підприємство зі збирання макулатури “Вторма”; підприємство із заготівлі лісосировини “Промліс”. Мета діяльності концерну – підвищення конкурентоспроможності виробників целюлознопаперової продукції вчастині постачаннясировини.

Концерн METRO AG (Німеччина).

Холдинг “Юнімілк Україна” об’єднує ВАТ “Галактон” та корпорацію “Фанні”.

Концерн “Волиньхолдинг”.

У світовій практиці існують також такі форми об’єднань:

Трест – недобровільне (вертикально-інтегроване) об’єднання учасників, які при цьому втрачають юридичну і фінансову самостійність з метою монополізації ринку. Утворення трестів в Україні заборонено. З монополізмом на ринку бореться Державний антимонопольний комітет.

Картель – тимчасове добровільне об’єднання з метою зниження рівня конкуренції між учасниками за рахунок монополізму у ціноутворенні. Рівень монополізму у ціноутворенні визначає Антимонопольний комітет та встановлює фінансові санкції до підприємств-порушників антимонопольного законодавства.

Синдикат – тимчасове вузькоспеціалізоване добровільне об’єднання з метою централізації збуту і зменшення витрат на збут.

Підприємство також може бути учасником промислово-фінансової групи або транснаціональної промислово-фінансової групи. Основу світової економіки становлять так звані транснаціональні корпорації (ТНК). Одними з найпоширеніших форм ведення бізнесу в світі є промислово-фінансові групи – об’єднання виробничих підприємств і фінансово-кредитних установ. 55–60 % ВВП (валового внутрішнього продукту) в США виробляють ПФГ; понад 60 % ВВП Південної Кореї виробляють 10 найбільших ПФГ.

36

До найбільших світових ПФГ належать:

ПФГ США – “Дженерал моторс ексепнанс корпоратіон”, “Форд моторс”. ПФГ Японії – “Міцуї”, “Міцубісі”, “Фуе”, “Суміто”.

ПФГ Південної Кореї – “Самсунг”, “Деу”, “Ел Джі”, “Ес Ка Глобал”. ПФГ можуть бути як вертикально, так і горизонтально інтегрованими.

В Україні промислово-фінансова група (ПФГ) є об’єднанням, яке створюється за рішенням Кабінету Міністрів України на певний строк з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки України; серед них програми, передбачені міжнародними договорами України, а також з метою виробництва кінцевої продукції. Промислово-фінансова група не є юридичною особою і не підлягає державній реєстрації як суб’єкт підприємництва.

Приклад:

В Україні терміном на 5 років Постановою КМУ від 16.05.2001 р. № 547 утворена ПФГ “Титан” для реалізації комплексної програми розвитку кольорової металургії України. Учасниками ПФГ “Титан” є: ДАК (державна акціонерна компанія) “Титан”; АКБ (акціонерний комерційний банк) “Форум”; Інститут гірничо-хімічної промисловості ВАТ “Гірхімпром”; Сумський державний науково-досліднй інститут мінеральних добрив і пігментів “МІНДП; ТзОВ “Виробничо-комер- ційна фірма ”Велта”; Науково-дослідний і проектний інститут із забезпечення та агломерації руд чорних металів ВАТ “Механогормет” [21].

1.7. Державне регулювання підприємницької діяльності

Державне регулювання підприємництва – це система правових та регуля- тивно-контролюючих заходів держави, спрямованих на створення сприятливого підприємницького середовища й управління державним сектором для забезпечення ефективності таконкурентоспроможності національної економіки.

Длянормальногофункціонуванняпідприємництва необхідні такіумови[188]:

−стабільна грошова-кредитна система;

−система оподаткування, що сприяла б припливу фінансових коштів у сферу підприємництва;

−розвинута система інфраструктурної підтримки підприємницької діяльності;

−державна підтримка підприємництва в галузі фінансів і матеріальнотехнічного забезпечення;

−ефективний захист промислової та інтелектуальної власності;

−спрощена і прозора процедура регулювання підприємницької діяльності державними органами влади та управління;

−правова захищеність підприємництва тощо.

37

Держава формує такі елементи соціально-економічного простору [188]:

−нормативно-правове (адміністративне) забезпечення;

−інституціональні засади розвитку бізнесу;

−функціональні (цільові) форми державного регулювання.

Механізм державного регулювання підприємництва в загальному вигляді (доволі умовно) показано на рис. 2 (розробив С.М. Чистов).

МЕХАНІЗМ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПІДПРИЄМНИЦТВА

Рис. 2. Механізм державного регулювання підприємництва

38

Основними напрямами нормативно-правового забезпечення є [188]:

1.Законодавче забезпечення (формування чинного законодавства України та його вдосконалення стосовно підприємницької діяльності).

2.Нормативне регулювання (для державних підприємств має директивний характер, а для підприємств недержавного сектору – здебільшого індикативний характер).

3.Адміністративне регулювання (використовує адміністративні засоби, зокрема державну реєстрацію підприємства, ліцензування, серти-

фікацію та стандартизацію).

Інституціональні засади державної підтримки підприємництва охоплюють: наявність організаційної структури, ринкової інфраструктури, інформа- ційно-консультаційне забезпечення підприємництва, кадрове забезпечення, науково-методичне забезпечення тощо.

Складові функціональних (цільових) форм державного регулювання такі: матеріально-технічна, науково-технічна (інноваційна) та фінансово-інвестицій- на підтримка, податкове регулювання та сприяння самофінансуванню бізнесу, зовнішньоекономічне регулювання та захист національних підприємств, екологічне регулювання бізнесу.

1.8. Франчайзинг

Франчайзинг – це вид ділової співпраці, сутність якого полягає в наданні одним суб’єктом підприємницької діяльності (франчайзером) права на здійснення визначеної діяльності із використанням його торговельної марки, технологій, ноу-хау, інших об’єктів інтелектуальної власності другому суб’єкту підприємництва (франчайзі) протягом встановленого терміну на обмеженій території і на визначених умовах.

Основоположним елементом, невід’ємною умовою формування відносин франчайзингу є підприємство (мережа підприємств) франчайзера, що успішно функціонує, яке обов’язково чимось вирізняється з-поміж інших підприємств, що ведуть аналогічну діяльність. Саме притаманність франчайзеру таких рис є основним мотивом участі у франчайзингових взаємовідносинах для потенційних франчайзі та підтвердженням реальної цінності об’єктів інтелектуальної власності франчайзера. Згадане вирізнення підприємства-франчайзера на фоні інших суб’єктів господарювання аналогічного профілю дістало назву “індивідуалізації” франчайзера. Розрізняють зовнішньо виражену та внутрішню індивідуалізацію. Елементами зовнішньо вираженої індивідуалізації підпри- ємства-франчайзера є торговельна марка, торговельні символи, логотипи, особливий інтер’єр торговельних приміщень, форма одягу обслуговуючого персоналу тощо. Внутрішня індивідуалізація франчайзера проявляється у володінні ним особливими технологіями (виробництва продукції, виконання робіт, обслу-

39

говування споживачів), ноу-хау, певною системою ведення підприємницької діяльності. Під системою ведення підприємницької діяльності розуміють методи її здійснення, починаючи із знання найефективніших способів рекламування продукції, оптимальних умов ведення діяльності, необхідної кількості найманих робітників і закінчуючи знаннями про те, як гнучко і своєчасно реагувати на зміни кон’юнктури ринку.

Передавання прав користування об’єктами інтелектуальної власності, що формують індивідуалізацію франчайзера, іншому суб’єкту господарювання

(франчайзі) і є предметом договору франчайзингу.

Отримуючи таке право, франчайзі зобов’язаний створити підприємство, характеристики якого відповідатимуть встановленим франчайзером стандартам та критеріям щодо виду діяльності, розміру, зовнішнього та внутрішнього оформлення тощо. Виконання такого зобов’язання вимагає від франчайзі інвестування визначеної суми коштів. Адже саме він здійснює усі витрати (використовуючи для цього власні або позичкові кошти), пов’язані зі створенням та забезпеченням функціонування франчайзингового підприємства.

Вкладаючи визначену суму коштів у створення франчайзингового підприємства, франчайзі стає його власником. Він пов’язаний зі своїм франчайзером лише договірними відносинами, а саме франчайзингове підприємство є незалежною юридичною особою. Треба визнати, що створення франчайзингових підприємств в очах звичайних споживачів створює ілюзію розширення діяльності франчайзера, оскільки такі підприємства, як правило, оформляються аналогічно до компанії останнього.

Отже, участь у франчайзингових взаємовідносинах узалежнює репутацію торговельної марки франчайзера не лише від рівня успішності його роботи, але й від результатів діяльності франчайзингових підприємств його системи. А отже, франчайзер безпосередньо зацікавлений в ефективному функціонуванні кожного з підприємств його франчайзі. Тому відносини франчайзингу не обмежуються для нього лише передаванням на користь франчайзі прав користування своїми об’єктами інтелектуальної власності, а передбачають також надання для останнього комплексу послуг з метою сприяння успішній діяльності його франчайзингового підприємства. Такі послуги охоплюють: навчання франчайзі та його персоналу методам роботи франчайзера (у вигляді навчальних курсів, семінарів, тренінгів тощо); консультаційну підтримку франчайзі впродовж терміну дії франчайзингової угоди, що передбачає надання рекомендацій з подолання труднощів, які виникають в діяльності франчайзі; інші форми сприяння успішній діяльності франчайзингового підприємства (допомога в постачанні необхідного обладнання, отриманні кредиту на вигідних умовах, придбанні необхідних матеріалів зі знижками, виконання аудиторської перевірки діяльності франчайзингового підприємства тощо).

40