Підприємнецтво та менеджмент

Протягом року платник фіксованого податку може наймати працівників, проте на будь-яку дату їх не має бути більше ніж 5. За кожну найману особу, яка бере участь у підприємницькій діяльності, розмір фіксованого податку збільшується на 50 % [42].

Запитання для самоконтролю

1.Яка основа поділу податків і зборів на загальнодержавні і місцеві?

2.У чому відмінність прямих і непрямих податків?

3.Що таке адвалорне мито?

4.Які податки сплачують суб’єкти підприємницької діяльності у торгівлі?

5.Які суб’єкти підприємницької діяльності мають право переходу на єдиний податок?

6.Яких податків і зборів не сплачують платники єдиного податку?

7.Хто є платником податку на промисел?

8.Яка ставка податку на прибуток підприємства чинна в Україні?

9.Що таке податкова соціальна пільга і де вона застосовується?

10.Як оподатковується заробітна плата працівника і фонд оплати праці на підприємстві?

11.Які ви знаєте непрямі податки?

12.Які ви знаєте ресурсні платежі?

13.Що є базою оподаткування податком з власників транспортних засобів й інших самохідних машин і механізмів?

14.Що таке “неоподатковуваний мінімум доходів громадян”?

15.Що є базою оподаткування комунальним податком?

Рекомендована література для вивчення теми: [1, 22, 34, 132, 168].

111

ТЕМА 5. СУТНІСТЬ І ЗНАЧЕННЯ МЕНЕДЖМЕНТУ

ПЛАН

5.1. Предмет, об’єкт та суб’єкт вивчення менеджменту. 5.2. Менеджери та підприємці.

5.3. Рівні управління.

5.1. Предмет, об’єкт та суб’єкт вивчення менеджменту

Управління – це цілеспрямована дія на об’єкт з метою змінити його стан або поведінку. Термін “управління” є дуже широким поняттям. Він застосовується до найрізноманітніших видів і сфер людської діяльності. Управляти можна власною поведінкою, автомобілем, збереженням популяції якогось виду тварин тощо, тобто дужебагатьма об’єктами, які потрапляють узонудії людини.

Термін “менеджмент” американського походження і не має аналогів в українській мові, а тому не може бути дослівно перекладений. “Менеджмент” є набагато вужчим поняттям, ніж “управління”, в українській мові застосовується лише стосовно соціальних систем.

За загальною типологією управління поділяється на такі класи або галузі:

1)управління технічними системами;

2)управління біологічними системами;

3)управління соціальними системами.

Саме управління соціальними системами ми називаємо менеджментом. Своєю чергою, управління соціальними системами поділяється на такі види:

1)управління у виробничій сфері (соціально-економічний менеджмент);

2)державно-адміністративне управління(соціально-політичнийменеджмент);

3)управління в невиробничій сфері (соціально-культурний менеджмент). Виробничу сферу утворюють суб’єкти підприємництва (підприємці, під-

приємства, організації), які ведуть виробничу діяльність (виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг) з метою отримання прибутку. Невиробничою сферою треба вважати організації і установи, метою діяльності яких не є одержання прибутку(освіта, наука, культура, спорт, громадські організації).

112

У країні свого походження термін “менеджмент” дуже широко застосовується, вживається вільно і в різних значеннях [90]:

1)як наука (мистецтво) управляти;

2)як вид професійної діяльності;

3)як процес управління;

4)як орган (апарат) управління;

5)як соціальна категорія людей (менеджери як розпорядники економіч-

ного життя суспільства).

В українській науці та практиці управління менеджмент розглядається як

цілеспрямований вплив на колектив працівників або окремих виконавців з метою виконання поставлених завдань та досягнення визначених цілей.

Предметом вивчення науки про менеджмент є:

1)теоретичні засади управлінської діяльності (закони, принципи, категорії, механізми, моделі тощо);

2)практика управління організаціями (підприємствами, об’єднаннями підприємств тощо);

3)проектування систем менеджменту (формування взаємопов’язаних і взаємодіючих управлінських важелів, які забезпечують вплив керую-

чої системи на керовану).

Об’єктом вивчення менеджменту є процес управління діяльністю підприємств та їх об’єднань, організацій.

Суб’єктом вивчення менеджменту є персонал організації, його професійний та кваліфікаційний рівень, ступінь виконання ним повноважень, обсяги відповідальності та взаємозв’язки в системі менеджменту.

5.2. Менеджери і підприємці

Підприємець – це людина, що засновує і розвиває власну справу на засадах вкладення фінансових коштів (своїх або позичених); отримує грошовий дохід від цього, готова йти на ризик, нововведення, новаторство, зміни в організації , бере на себе фінансову, моральну і соціальну відповідальність.

Менеджер – це управлінець ринкової орієнтації, найнята підприємцем посадова особа, що впроваджує ідеї ефективного господарювання, нововведення, перебудовує виробничо-господарську діяльність організації з урахуванням вимог ринку.

“Менеджер – “Активатор”, який прискорює реалізацію взаємодії між талантами фахівців і цілями компанії, а також умінням службовця і потребами клієнтів” [104, с. 33].

Менеджери в організаціях виконують такі ролі:

•міжособистісні (керівник; лідер; ланка, яка зв’язує із зовнішніми організаціями та особами);

113

•інформаційні (приймаєінформацію; поширюєінформацію; представник);

•пов’язані з прийняттям рішень (розпорядник ресурсів організації;

ліквідатор порушень у діяльності організації тощо).

Основні відмінності між менеджероміпідприємцем [92] наведено утабл. 8.

Ролі менеджера і підприємця збігаються, коли підприємець, який започаткував нове підприємство, його очолює, тобто стає менеджером.

5.3. Рівні управління

Організація складається з керуючої та керованої підсистем. Керуюча підсистема складається з трьох рівнів управління (за Парсоном) [90]:

1)інституційний рівень (керівники вищої ланки управління – директор, заступники; президент, віце-президенти; ректор, проректори тощо);

2)управлінський рівень (керівники середньої ланки управління – завідувач відділу, начальник цеху, декан тощо);

3)технічний рівень (керівники низової ланки управління – майстер, начальник виробничої дільниці, завідувач бюро, завідувач кафедри, старший

продавець тощо).

114

Запитання для самоконтролю

1.У чому полягає істотна відмінність між поняттями “менеджмент”, “управління”, “маркетинг”? Наведіть приклади.

2.Що означає “менеджмент” із функціональних позицій? Які завдання вирішує менеджмент?

3.Які управлінські ролі відзначив американський економіст Мінцберг? Наведіть приклади.

4.У чому полягає істотна відмінність між завданнями менеджера, підприємця, бізнесмена та власника? Наведіть приклади.

5.Хто такий підприємець?

6.На чому ґрунтується сутність законів менеджменту?

7.Якими професійними та особистими якостями повинен володіти менеджер? Наведіть приклади успішних менеджерів.

8.У чому полягає відмінність між горизонтальним та вертикальним поділом управлінської праці? Наведіть приклади.

9.Які функції притаманні представникам інституційного рівня? Наведіть приклади.

10.Які функції притаманні представникам управлінського рівня? Наведіть приклади.

11.Які функції притаманні представникам технічного рівня? Наведіть приклади.

Рекомендованалітературадлявивченнятеми: [90, 92, 130, 160, 181, 190].

115

ТЕМА 6. ОРГАНІЗАЦІЇ ЯК ОБ’ЄКТИ УПРАВЛІННЯ

ПЛАН

6.1.Сутність і класифікація організацій.

6.2.Фактори впливу на організацію.

6.1. Сутність і класифікація організацій

У процесі виробничо-господарської діяльності працівники об’єднуються з метою виконання місії, цілей і завдань організації. Підприємства, їх об’єднання, господарські товариства, “фірми”, “компанії”, юридичні особи тощо з погляду менеджменту розглядаються як організації.

Організації – це групи людей, діяльність яких свідомо, керовано або спонтанно координується для досягнення певної мети.

Організації можна класифікувати за різними ознаками, а саме: за способом та метою утворення (формальні, неформальні), за кількістю цілей (прості, складні), за величиною (великі, крупні, середні), за юридичним статусом, за формами підприємництва, за характером адаптації до змін (механістичні, органістичні), за формоювласності, за видамигосподарської діяльності [92].

Формальні організації – це групи людей, діяльність яких свідомо планується, організується, мотивується, контролюється і регулюється для досягнення певної мети. Формальними організаціями є підприємства, відділи, підрозділи, служби, комітети, факультети, кафедри тощо.

Неформальні організації – це групи працівників, які формують спонтанно на засадах соціальної взаємодії (за спільністю інтересів, потреб чи уподобань) та які переважно входять до складу формальних організацій. Намагання людей об’єднатися у групи, а надалі в організації зумовлене необхідністю задоволення їх потреб узахищеності, причетності, взаємопідтримці, спілкуванні тощо.

Проста організація – організація, що має одну ціль. Складна організація – організація, якаставить перед собоюкомплексвзаємопов’язаних цілей.

Крупними є організації, в яких чисельність працівників перевищує тисячу осіб, а дрібними – чисельність яких не перевищує 50 осіб. Усі інші вважають середніми.

116

Механістичні організації характеризуються консерватизмом, негнучкою організаційною структурою управління, автократизмом у контролі та комунікаціях, фетишизацією стандартизації.

Органістичні характеризуються динамічністю, гнучкістю організаційних структур управління, розвитком самоконтролю, демократизацією комунікацій тощо.

Будь-яка організація складається з груп. Група – це дві і більше осіб, які взаємодіють одна з одною так, що кожна особа здійснює вплив на конкретних людей (працівників) і одночасно перебуває під впливом конкретних людей. В організації тісно переплетені два види груп: формальні та неформальні [92].

Формальні групи створюються за бажанням керівника у результаті вертикального та горизонтального поділів праці з метою виконання певних завдань

ідосягнення конкретних цілей. Виділяють три типи формальних груп [92]:

•групи керівників (командні групи): президент компанії і віце-прези- денти, начальник цеху та його заступники тощо;

•цільові виробничі (господарські) групи: групи технологів, дизайнерів, конструкторів, фінансистів, економістів тощо;

•комітети, які, своєю чергою, поділяються на спеціальні (комітет з усунення браку на виробництві, комітет зі скорочення працівників,

ліквідаційна комісія) та постійні (ревізійна комісія, науково-технічна рада, рада директорів тощо).

Неформальні групи створюються спонтанно на засадах соціальної взаємодії. Працівники вступають у неформальні групи для задоволення почуття причетності, взаємодопомоги, взаємозахисту, тісного спілкування, симпатії (група любителів футболу, група книголюбів, група театралів, група любителів автомобілів, група любителів туризму тощо).

Організація є системою, тобто сукупністю взаємопов’язаних, взаємодіючих елементів, які становлять цілісне утворення. Всі організації розглядаються як відкриті системи, внутрішні елементи яких взаємодіють не лише між собою, але із зовнішнім середовищем. Із зовнішнього середовища в організацію надходять ресурси (матеріальні, фінансові, трудові, енергетичні, інформаційні чи інші), кількість, якість та вартість яких залежить від умов, що склалися у зовнішньому середовищі (економічних і правових, конкурентів, техніки, менталітету суспільства, міжнародних подій тощо). З організації у зовнішнє середовище надходять продукція, послуги тощо.

6.2. Фактори впливу на організацію

Фактори впливу на організацію – це рушійні сили, які впливають на виробничо-господарську діяльність організації і забезпечують певний рівень отриманих результатів. Фактори визначають будь-які процеси, що здійснюють-

117

ся в організації, та поділяються на групи за такими ознаками: рівнем впливу (макроекономічні, мікроекономічні) та середовищем впливу (фактори внутрішнього та зовнішнього середовища організації).

Фактори внутрішнього середовища організації – це основні внутрішні змінні організації (цілі, структура, завдання, технологія, працівники, ресурси), які впливають на її діяльність ізсередини.

Фактори зовнішнього середовища організації – це рушійні сили, що визначають функціонування організації у зовнішньому середовищі. Фактори зовнішнього середовища організації поділяються на дві групи:

•прямої дії (безпосередньо впливають на діяльність організації та залежать від цієї діяльності);

•непрямої дії (впливають не безпосередньо, а через певні механізми і

взаємовідносини).

Фактори внутрішнього середовища організації:

1.Цілі – конкретний кінцевий стан або очікуваний результат діяльності організації(групи). Існуєбагаторізновидів цілей залежновідхарактеруорганізації.

2. Структура – взаємовідносини рівнів управління і видів робіт (функціональних сфер), які виконують служби або підрозділи. Поєднує горизонтальний і вертикальний поділ праці в організації.

3.Завдання – види робіт, які необхідно виконати певним способом та в обумовлений термін, залучаючипредмети, знаряддя праці, інформацію, людей тощо.

4. Технологія – засіб перетворення вхідних елементів (матеріалів, сировини тощо) на вихідні (товари, роботи, послуги). Історично технологія формувалась у ході трьох переворотів: промислової революції; стандартизації; механізації та автоматизації із застосуванням конвеєрних складальних систем. За ознакою рівня організації виробництва технології поділяють на такі групи [138]:

1)технології дрібносерійного та індивідувального (одиничного) виробництва;

2)технології масового або великосерійного виробництва;

3)технології безперервного виробництва.

Зогляду на особливості їх внутрішньої організації та застосування на виробництві виділяють:

1)багатоланкові технології (наприклад, складання автомобіля);

2)посередницькі технології (наприклад, банківська справа, діяльність митних брокерів);

3)інтенсивні технології (наприклад, монтаж кінофільму).

В Україні найчастіше технології класифікують на індивідуальні, дрібносерійні, серійні, великосерійні, масові, масово-потокові.

118

5. Працівники є найважливішим внутрішнім ситуаційним фактором організації. Їхні ролі визначаються здібностями, кваліфікацією, обдарованістю, освітою, потребами, сприйняттям цілей організації, поведінкою, ставленням до праці, позицією, розумінням цінностей, оточенням тощо.

6. Ресурси – засоби, які можуть бути використаними для створення товарів, надання послуг, одержання певних результатів.

Фактори прямої дії зовнішнього середовища:

1. Споживачі. Будь-яка організація у ринкових умовах орієнтується у своїй діяльності на задоволення потреб споживачів, виробляючи такі товари та послуги, на які існує попит з їх боку. Організація може впливати на формування попиту та смаки споживачів завдяки рекламній кампанії, наданню додаткових послуг, привабливіших пропозицій тощо.

2. Постачальники забезпечують організацію необхідними вхідними ресурсами. Несвоєчасні поставки, підвищення цін на ресурси, недотримання вимог постачальниками знижують ефективність діяльності організації. Організація може застосовувати диверсифікований підхід до постачальників і у такий спосіб захистити себе від певних ризиків та висувати свої вимоги до них.

3. Конкуренти. Конкуренція змушує організацію постійно вдосконалювати свою виробничо-реалізаційну діяльність з метою досягнення необхідного рівня конкурентоспроможності. Організація може впливати на погіршення позицій конкурентів, поліпшуючи економічні, технологічні, естетичні та інші характеристики своєї продукції чи послуг.

4. Органи державної влади. До них належать органи законодавчої (Верховна Рада України; місцеві ради народних депутатів), виконавчої (Адміністрація Президента України; Кабінет Міністрів України; Національний банк України; Державна податкова адміністрація України тощо) та судової гілок влади. Вони розробляють, формують та затверджують засади функціонування організації у державі, контролюють виконання і дотримання законодавства, інших вимог. Організації можуть вносити певні пропозиції стосовно діяльності державних органів влади, оскаржувати окремі інструкції органів державної влади, вимагати виконання відповідних дій тощо.

5. Інфраструктура охоплює фінансові інституції, транспортні сполучення, зв’язок тощо; впливає на швидкість та якість розрахунків, перевезення, отримання необхідної інформації, що визначає ділові відносини організації. Організація може бути задіяна у розбудові інфраструктури регіону, надавати конкретні пропозиції щодо удосконалення певних складових інфраструктури тощо.

6. Законодавчі акти. Будь-яка організація функціонує на засадах базових законодавчих актів: Господарського кодексу України, Закону України “Про

119

підприємства в Україні”, Закону України “Про підприємництво”, змін до законодавчих актів. Може ініціювати ухвалення конкретних законів, критикувати законодавчу базу тощо.

7. Профспілки, партії, громадські організації. Профспілки на підприємствах здійснюють контроль за дотриманням трудового законодавства, дбають про поліпшення умов праці, підвищення її оплати, поліпшення охорони здоров’я та відпочинку, розвиток спорту, художньої самодіяльності. Вони укладають з керівництвом підприємства колективні договори, де обумовлюють всі питання, пов’язані з умовами, оплатою та організацією праці. Партії беруть безпосередню участь у законотворчому процесі, результати якого теж безпосередньо впливають на організацію; виступають також ініціаторами страйків, опозиційних дій тощо. Керівництво організації може відхиляти умови профспілок, не погоджуватися з окремими їхніми вимогами, вести переговори з ними тощо. Організації можуть лобіювати свої інтереси в законодавчих і виконавчих органах через представників партійних організації тощо.

8. Система економічних відносин у державі формує умови, правила і принципи функціонування організації. У ринкових умовах підприємство працює за законами попиту і пропозиції, конкуренції тощо. Якщо умови функціонування підприємств в окремій економічній системі стають нестерпними, то організації можуть протестувати, вимагати інших умов їхньої діяльності.

9. Організації-сусіди впливають на організацію, працюючи з нею на одних площах, використовуючи спільні комунікації, склади, приміщення тощо. Організація може відокремити комунікації, викупити приміщення, яке орендують організації-сусіди тощо.

Фактори непрямого впливу зовнішнього середовища на організацію:

1.Міжнародні події – це будь-які політичні, економічні, соціальні, військові події, що відбуваються у світі та торкаються більше ніж двох країн світового співтовариства. Приклад впливу на організацію: внаслідок терактів у США були заборонені до певного часу всі авіарейси, що з’єднували цю країну з іншими країнами світу. Організації інших держав, які мали постачальників у США, не змогли вчасноотримати необхідні ресурсидля виробничо-господарської діяльності.

2. Міжнародне оточення характеризує економічний, політичний, соціальний стан країн, з контрагентами яких співпрацює підприємство. Якщо одна з сусідніх держав (де розміщуються контрагенти організації) застосувала економічні санкції до нашої країни, то вона у відповідь може також запровадити певні економічні обмеження (заборона імпорту, експорту певних видів товарів, запровадження товарних квот тощо). Організація ризикує втратити можливість співпрацювати з контрагентами сусідньої держави.

120