73. Розкрийте зміст поняття «карсису» як важливої функції мистецтва. Чому, на ваш погляд, це поняття Ариситотель зв‘язав саме з трагедією?

Виховна функція (мистецтво як катарсис). Мистецтво суттєво і, можна сказати, фантастично розширює горизонти життєвого досвіду людини, оскільки прилучає її до досвіду колосальної кількості людей та епох. Завдяки цьому воно формує стрій відчуттів і думок людей на основі накопиченого історичного досвіду. Мистецтво впливає комплексно на розум і серце, і немає такого куточка людського духу, який воно не могло б зачепити своїм впливом. Мистецтво формує цілісну особу, але найбільш важливим тут є те, що мистецтво породжує, активізує та стимулює людські імпульси до самовиховання, самовдосконалення, до творчої самореалізації.

Арістотель, ким цей термін і був започаткований, називав катарсисом очищення, примирення, втіху, котрі несе мистецтво. Інші вчені вважали катарсис своєрідною "розрядкою", звільненням від негативної емоції, яку здатен викликати предмет зображення (Л.Виготський), збудженням морального імпульсу (Д.Лукач) тощо. У сучасному літературознавстві (Халізєв) катарсис визначається як певна просвітлююча, гармонізуюча енергія, яку здатна виявляти реальність (причому з її протиріччями і негативними явищами) завдяки художньому осмисленню у світлі вищих цінностей.Цінність — це щось, що має позитивну значущість. Вона може бути реально існуючим предметом або метафізичним ("загальнобуттєвим") началом, мислимим і уявним. У світоглядному плані цінності грають в житті людей роль певних орієнтирів. Вищі (онтологічні, універсальні) цінності претендують на статус загальнолюдських і загальнобуттєвих, або є такими. Уявлення про універсальні цінності історично мінливі, у різні епохи панували різні: 1) у добу європейської античності вищими цінностями вважались краса, пропорційність, істина; 2) у добу християнського середньовіччя — віра, надія, любов; 3) у добу Відродження — блага фортуни (багатство, пошана), тіла (сила, здоров'я, краса), душі (гострий розум, світла пам'ять, воля, моральні і споглядальні чесноти); 4) у добу переважання раціоналізму (17-18 ст.) — розум; 5) у антираціоналізмі (Ніцше) — стихійні пориви людини, її сила і здатність владарювати; 6) у російській релігійній філософії — любов, краса, свобода (Бердяєв, Соловйов, Достоєвський) і т.д. Катарсис присутній і в трагедіях (Арістотель), і у сміхових жанрах (Бахтін). Втім, він ослаблений або й зовсім відсутній у тих творах, де панують скепсис і тотальна іронія, де виражається радикальне неприйняття світу (твори Кафки, "Нудота" Ж.-П. Сартра, твори театру абсурду). Відкидання катарсису деякими діячами мистецтва 20 століття випливає з поглядів Ніцше, що вважав катарсис паталогічним розрядженням, уявністю. Це некатарсичне начало виникає, коли у кризисних ситуаціях у людей мистецтва з'являється потреба вивільнити хаос, свій власний страх (Ліхачев). Також воно має місце у тій частині мистецтва, що з нещадною жорстокістю висвітлює біди, катастрофи, нещастя, жахи, що падають не величезну кількість людей (Халізєв). Таке некатарсичне мистецтво може відштовхувати і лякати не менше, ніж сама дійсність. Воно не несе того просвітлюючого і гармонізуючого ефекту, як твори катарсичні. Поняття катарсису випливає з поняття цінності, тому його також можна охарактеризувати як втілення віри митця у вічне збереження і незнищенність цінностей, перш за все моральних. Некатарсичне мистецтво, відповідно, характеризує відсутність віри митця у вічні цінності. Цікаво, чи є якісь праці православних богословів і філософів, які б торкалися цієї теми? Можливо, ще у давніх Отців Церкви, бо й термін цей з'явився ще до Р.Х. Поняття "катарсису" випливає з задачі трагедії відтворювати дію і через неї за участі пресонажів "облагороджених" викликати у глядачів почуття співпереживання і співучасті, стимулювати їхнє прагнення до вдосконалення (що виразно звучить в контексті туги за "минулими часами" - "наші батьки були кращими за нас, наші діти будуть гіршими за нас"...)). Саме досягнення катарсису, точки "очищення почуттів", як наслідок кульмінації розпалу пристрастей і було метою трагедії. Певна невизначеність змісту поняття "катарсис" зумовила різні підходи до його трактування. Привертає увагу тлумачення катарсису, яке обґрунтував, зокрема, російський вчений Л.Виготський. Він зазначав, що твір мистецтва, діючи на психіку людини, викликає протилежні афекти (любов і ненависть, трагічне і комічне, піднесене і низьке, радість і смуток тощо). Такі перетворення афектів і зумовлюють розрядку нервової енергії — катарсис розглядається завершальною ланкою психофізіологічного процесу як основи естетичного сприйняття мистецтва.