25. Розкрийте зміст категорій добра і зла та їх взаємозв‘язок.

Добро і зло як явища морального плану фіксуються відповідними етичними категоріями. Для етики як науки, а також для моралі та моральності це є фундаментальні категорії, від змісту яких залежать усі інші етичні уявлення, а також і всі інші найважливіші поняття та категорії етики. Самий факт існування в людському житті таких прямо протилежних орієнтирів як добро і зло свідчить про найважливіші особливості тої ситуації, в якій перебуває людина. Ми добре знаємо про те, що людина в своїх діях різноманітного плану як правило має можливість вибору, проте це може бути досить різний вибір: вибір засобів дії, часу та умов дії, вибір варіантів організації наших доцільних дій та вчинків, нарешті, вибір найбільш прийнятного чи оптимального витрат матеріалів та енергії в діяльності. Звернемо увагу на те, що в даних випадках далеко не завжди та не обов'язково вибір має носити альтернативний характер, тобто це не обов'язково повинен бути вибір з-поміж двох протилежних позицій. Із категоріями добра і зла ситуація інакша: тут перед нами саме альтернатива, оскільки сторони відношення виключають одна іншу. Окрім того, добро і зло стосуються не стільки конкретного змісту певних дій, скільки їх характеру, спрямованості, відношення до людини. Ще Сократ в своїх знаменитих бесідах із мешканцями Афін висміював софістів за те, що вони ототожнюють такі явища як добро і благо із якимись окремими речами чи явищами. Все це може бути осмислене в такому плані, що у самій альтернативності людського вибору між добром і злом йдеться про внутрішній вибір, точніше – про вибір певного внутрішнього відношення. За великим рахунком це означає, що людина має моральну свободу волі, тобто може здійснювати дещо таке, що не можна звести до конкретності ситуації чи до сукупності речей та явищ, втягнутих у ситуацію, в якій перебуває людина. Наприклад, можна виконувати свої службові обов'язки, перебуваючи у дуже різних відношеннях до цього процесу: можна їх виконувати із радістю, можна – спокійно, із усвідомленням їх необхідності, можна - роздратовано, можна - відсторонено, можна із внутрішньою огидою та ін. Весь цей спектр внутрішнього відношення може супроводжувати приблизно дії того ж самого плану та змісту в їх фізичному вимірі, проте саме з позиції внутрішнього людського відношення до цих дій кожного разу буде відбуватись щось зовсім інше. Отже, вибір між добром і злом – це вибір характеру відношення до дійсності, вибір, який, звичайно, буде мати й певні наслідки та результати. Моральне добро і моральне зло являються універсальними протилежностями, які взаємно заперечують одне одного і разом з тим завжди існують в єдності. Вони виступають критерієм розрізнення морального і аморального у свідомості та поведінці людини. Варто відзначити й те, що під визначення добра і зла можуть підпадати для нас явища, викликані не людськими діями, а зовнішніми для нас процесами, як-от природними катастрофами, вірусними епідеміями, а також соціальні катаклізми, що виникають стихійно і безконтрольно. З іншої сторони, ми повинні розуміти, що відсутність в нас чітких уявлень про сутність добра і зла повністю нас обеззброює в наших оцінках того, що відбувається в житті. Нам потрібні моральні орієнтири, і вони повинні бути достатньо визначеними і виразними. А відтак, ми не можемо відмовитись від визначення етичних категорій добра і зла та свідомого їх використання. Проте ми не повинні плутати поняття добра і зла із реальними ситуаціями, в яких добро і зло проявляються та в яких вони набувають кожного разу певного конкретного змісту. Тобто найперше завдання, що стоїть перед нами, - це завдання визначити етичні категорії добра і зла саме як поняття, а не як конкретні випадки їх проявів; маючи в своєму розпорядженні чіткі визначення понятійного (ідеального) змісту добра і зла, ми можемо із такими визначеннями підходити до будь-яких реальних ситуацій життя, порівнювати їх із ідеальним змістом понять та оцінювати або з позиції добра як такого, або – зла як такого. Якщо ми не зможемо отримати відповіді на питання про те, що є за сутністю добро або зло, то ми не зможемо користуватись цими словами, але самі ці поняття не можуть і не повинні співпадати із жодними реальними випадками, в яких ми те чи інше вважаємо саме добром чи злом. Тобто саме поняття добра (так само як і поняття зла) повинно бути настільки широким, щоби в його зміст могли увійти різноманітні, тобто будь-які явища, що ми їх можемо оцінити у таких визначеннях – у визначеннях добра (чи зла). Що саме люди будуть вважати, наприклад, добром, всього того перерахувати не можна, але чомусь, за якимись ознаками вони вважають це добром, і саме такі ознаки і повинні про фігурувати у визначенні добра як етичної категорії.

26. Поясніть, якими засадничими положеннями відрізнялись між собою язичницькі та монотеїстичні релігії. Чому, на Ваш погляд, на першому плані в розвинених суспільствах вийшов монотеїзм? В чому полягають його історичні переваги?

Монотеїстичні релігії — це такі, які будуються на визнанні одного, єдиного Бога; інші надприродні істоти (ангели, святі, пророки тощо) — це посередники між Богом і людьми. МОНОТЕЇЗМ Віра в одне єдине божество, в єдиного бога, єдинобожність; протилежність політеїзм. В богословській літературі до монотеістичних релігій відносять іудаїзм, християнство і іслам. Монотеїзм не впроваджується одним лише чиїмось бажанням. Передчасні спроби релігійних реформ зазнають краху. Так, однобожжя Атона, введене в Єгипті фараоном Аменхотепом IV, ненадовго пережило свого творця, — після його смерті знову запанували Озіріс, Ізіда та інші старі божества. А в іншій історичній ситуації, коли імператор Юліан Відступник спробував відродити язичницьку релігію і всіляко підтримував її, християнство без особливих зусиль пізніше повернуло собі тимчасово втрачені позиції. У першому випадку монотеїзм не відповідав відносинам рабовласництва, у другому політеїзм — феодалізму. Тому християнство, що явило світу Єдиного Бога за кілька століть до утвердження феодалізму, виявилося суголосним історичному процесові.Київська Русь теж не залишилась на узбіччі цього процесу. Християнство стало її державною релігією після невдалих спроб пристосувати до нових умов численний пантеон богів на чолі з Перуном. Поза сумнівом, говорячи про християнізацію Русі, необхідно розглядати весь комплекс причин, які до цього спричинилися. Виводити її лише зі зміни суспільних відносин було б надто великим спрощенням. Але інші причини — то вже теми інших статей. Визнаними монотеїстичними релігіями вважають три абрамічні релігії: юдаїзм, християнство та іслам, а також новіші, що з’явилися на їх ґрунті - сікхізм, растафаріанство, бабізм i бахаїзм. Ідея єдиного Бога також присутня у зараустрізмі та більшості різновидів іудаїзму. Язичництво (від давньоруського языкъ «народ», або поганство від лат. paganus — «селянин; язичник») — будь-яка політеїстична релігія з погляду монотеїстичних (наприклад, християнства, ісламу). Християнство, мусульманство, як монотеїстичні релігії, всіляко переслідували поклоніння багатьом богам, нав'язуючи поклоніння одному богові. У Біблії язичниками названо, поміж іншими, давніх греків та римлян, що мали пантеони богів, яким вони поклонялися. (Серед найвідоміших: (грец.) Зевс, Аполон, Афіна, Деметра, Гефест; (рим.) Юпітер, Марс, Венера, Меркурій, Нептун). Свій пантеон богів мали всі давні племена. Так, скандинави мали культ богів Одіна, Фреї, Локі. Подібні культи мали давні кельти, давні єгиптяни, давні слов'яни та інші народи. Частина народів світу дотепер зберегла свої вірування та релігії. Елементи язичництва тривалий час уживалися в українській культурі із християнством; можна стверджувати, що до певної міри це зберігається і по-сьогодні. Звичаї, традиції та риси характеру давніх слов’ян, сформовані на основі язичницького світогляду на протязі тисячоліть, позначились і на певних інтерпретаціях та формах засвоєння християнства та християнської філософії.