4. В чому полягає відмінність підходів логіки, психології і філософії до вивчення мислення?

Загалом, предметом вивчення логіки є мислення. Проте мислення - це вища форма відображення дійсності. І як таке воно вивчається різними науками, як-от: психологія, фізіологія, кібернетика, еволюційне вчення, філософія (гносеологія, теорія пізнання), мовознавство тощо. У кожних з цих наук є свій підхід і свої засоби вивчення мислення, його суті та виявлення. Логіка вивчає мислення на його найвищому рівні і в найбільш важливому значенні. Вона намагається дослідити і утвердити мислення як форму вірного/істиного осягнення (постижения) дійсності і в адекватному висловлюванні цієї істини. Логіка якраз і вивчає те, яким чином за допомогою розуму, за допомогою раціонального (розумового) мислення слід достовірно фіксувати і достовірно доводити істинність наших знань. Предметом Логіки є якраз раціональне мислення, складовими елементами якого є, перша за все, Поняття, Судження та Умовиводи. Органічною частиною предмету вивчення Логіки є також установлення змісту основних законів правильного мислення; аналіз структури доведення та спростування тих чи інших тез; виявлення і спростування головних вад хибного, нелогічного, мислення. Мислення - це психічний процес пошуків та відкриттів нового, істинного, глибинного внаслідок аналізу та синтезу навколишньої дійсності. У процесі мислення ми пізнаємо світ узагальнено та опосередковано (через слово). При цьому для нас важливе значення мають зв'язки між предметами та явищами. Мислення - це інтелектуальна й практична діяльність, оскільки поєднує в собі пізнання і творче перетворення образів і уявлень, зафіксованих у пам'яті. Це завжди активна зміна діяльності внаслідок розумової праці. Мислення тісно пов'язане з чуттєвим пізнанням, яке є джерелом мислення, його основою. Через відчуття та сприймання мислення безпосередньо зв'язане з навколишнім світом і є його відображенням. Але в процесі мислення людина виходить за межі чуттєвого пізнання, розкриває такі явища, які не можна безпосередньо сприйняти. Геракліт стверджував, що думкам доступні глибинні пласти буття, доступне те, що відчуття сприйняти не можуть. Він зазначав, що логос (людське мислення) перебуває в постійному контакті з об'єктивним космічним логосом (світовим розумом). Сьогодні ця думка частково підтвердилася. Філософія трактує мислення як соціальне зумовлений процес, якість якого змінюється під час розвитку. Поняття мислення перебуває у тісному зв'язку з поняттями "буття", "матерія", "людина", "пізнання", "знання", "ідея" і т. д. Воно є фундаментальним у концептуальних системах знання філософів минулого та сучасності. Поняття мислення (гр. νους - розум) і взаємопов'язані з ним поняття - "відображення", "образ", "відчуття", "поняття", "знання" - були сформовані античними філософами (Геракліт, Анаксагор, Демокрит, Епікур, Сократ, Платон, Арістотель та ін.) За Арістотелем, мислення є частиною душі, іншою її частиною є відчуття. Як частина душі, мислення є специфічною здатністю розмірковувати, осягати думкою світ і самого себе, тобто душу. Мислення є діяльністю, яка спрямована на пізнання, осягання родів сущого. Досліджуючи мислення, Арістотель створив логіку - науку про мислення, сформулював закони та форми мислення. У концептуальних системах філософів Нового часу (Джон Локк, Френсіс Бекон, Клод Адріан Гельвецій, Девід Юм) мислення - це діяльність, яка спрямована на пізнання та практичні дії; воно розробляє метод, тобто засіб, прийом пізнання та практичних дій. Філософи вирізняють прояви мислення — відчуття, споглядання, уява, рефлексія; рівні мислення — розсудок, розум; прояви діяльності мислення — сумнів, віра, задум, прийняття рішень, розуміння, уявні операції.У концептуальних системах представників класичної німецької філософії (Еммануїл Кант, Йоганн Готліб Фіхте, Фрідріх Вільгельм Шеллінг, Георг Геґель) мислення розглядається як акт самодіяльності суб'єкта, що породжує різні інтелектуальні, уявні феномени - поняття, принципи, закони, ідеї, ідеали, тобто знання.