Розділ 1. Система влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в україні

Юрій Павленко, уповноважений президента з прав дітей 2013:

Україна досягла сталого щорічного зменшення кількості дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, а також зростання кількості осиротілих дітей, влаштованих у сім’ї громадян України. Про це під час брифінгу повідомив Уповноважений Президента України з прав дитини Юрій Павленко: «Якщо у 2008 році загальна кількість дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування становила 103,5 тисяч, то станом на 1 березня 2013 року кількість дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування в Україні становить 94 тисячі». За його словами, з цих дітей уже 78 тисяч виховуються у сім’ях громадян України, а близько 16 тисяч досі перебувають в інтернатних закладах.

1.1. Сімейні форми влаштування дітей-сиріт, та дітей позбавлених батьківського піклування.

Сучасні дослідження (М.Айрумян, Н.Асанова, А.Голік, В.Ковальов, В.Коновалова, Н.Ричкова, Г.Сухарєва) наголошують, що зростаюча хвиля сирітства не є однорідною в своїй масі і зумовлюється в кожному індивідуальному випадку різними комбінаціями соціально-психологічних характеристик дитини-сироти відповідно до наявного її власного резерву, впливу соціального середовища, дії стрес-чинника, впливу обтяжливих супутніх факторів. Проблема сирітства постає перш за все як проблема індивідуальних варіацій в кожному окремому випадку і неможливості їх зведення до одного, постійного показника. Сирітський соціальний статус дітей виступає фактором ризику, що видозмінює і замасковує реальну картину розвитку дитини. Тож діагностика та прогностика потребує від професіоналів спеціальних знань про особливості психофізіологічного розвитку дітей різних категорій сирітства.

Згідно з культурно-історичною концепцією Л.Виготського, розвиток та соціалізація дитини відбувається в процесі інтеріоризації культурно-історичного досвіду та соціальних стосунків. Дорослий виступає для дитини як носій цього досвіду і як найважливіше джерело його розвитку. Саме якість цього контакту, що відбувається в процесі власної активності дитини при постійному діалогічному контакті із значущими близькими та в процесі осмислення і рефлексії як самої діяльності, так і себе в ній, забезпечує необхідний рівень розвитку та соціалізації дитини.

Н.Асанова, С.Братусь, А.Запорожець, А.Захаров, В.Мухіна. Науковцями доведена специфічність наслідків інституційного виховання дітей. Відсутність постійної значущої особи та безумовного прийняття себе, необхідність пристосовування призводить до деформації ставлення до життя, обмежує ставлення до цінностей та моральних норм, зумовлює формування якісно іншого типу особистості дитини, що виховується в системі інтернатного утримання.

М.Мацківський, О.Харчев науковці вибірково аналізували чинники, які дозволили б розширити сімейну структуру і забезпечити життєвий простір в родині для ще однієї дитини - біологічно нерідної. Ними виявились адаптивна здатність сім'ї як на індивідуальному, так і системному рівнях; диспозиційні утворення особистості, мотиваційні чинники просоціальної поведінки та групової взаємодії. Ми зосередили свою увагу на параметрах здорового функціонування сімейної системи (К.Вітакер, В.Сатир).

Конституція України: за станом на 28.06.1996: У Конституції України зазначено, що «утримання та виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу» (ст.52).

У науковій літературі (Г.Бевз, М. Боришевський, Л. Тарусова) виділяють такі форми влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування : 1) сім’ї-усиновителі як юридично прирівняні до біологічної сім’ї; 2) дві проміжні форми: опіка та піклування; 3) дві форми державного утримання: інституційна, як форма колективного проживання дітей (будинки дитини, дитячі будинки, інтернати) та сімейна (прийомна сім’я, дитячі будинки сімейного типу, патронат).

Окремі науковці (Г. Бевз, Й. Лангмейєр, З. Матейчик, В. Ослон, А. Холмогорова), аналізуючи сімейні форми влаштування дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування, використовують термін: «замісна сім’я», «замісна опіка», що вказує на заміщення батьківських функцій для дитини громадянина, які її не народжували. До «замісних сімей» Г. Бевз відносить всі діючі форми сімей, в яких діти проживають і виховуються громадянами, котрі не виступають їхніми біологічними батьками, а саме: опіка (піклування), прийомні сім’ї, патронажні сім’ї, усиновлення.

У Сімейному кодексі України визначено такі форми утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування: 1) усиновлення; 2) передача під опіку (піклування); 3) виховання в сім’ї громадян України; 4) повне державне утримання в навчально-виховних закладах. У Законі України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування» до форм влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування віднесено: 1) усиновлення; 2) опіка або піклування; 3) прийомні сім’ї; 4) дитячі будинки сімейного типу; 5) заклади для дітей сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

Капська А. Й.: У науковій літературі визначено низку негативних аспектів соціалізації дітей у закладах інтернатного типу, а саме: 1) відсутність спілкування з біологічними батьками; 2) деформація родинних зв’язків через важке минуле; 3) дефіцит любові; 4) вузьке коло спілкування через закритий колектив; 5) випадки жорстокості з боку персоналу та вихованців; 6) регламентація проведення часу; 7) несформований образ «я»; 8) підвищене почуття тривожності, орієнтація на ворожість соціуму; 9) закомплексованість, емоційне не задоволення; 10) відсутність соціальних навичок особистого життя; 11) відсутність особистого простору; 12) економічна депривація – діти не мають власних заощаджень і досвіду розпоряджатися грошима; 13) постійне перебування у вузькому комунікативному просторі; 14) відсутність власних речей (крім одягу та предметів особистої гігієни); 15) ранні сексуальні зв’язки і випадки сексуального насильства; 16) обмежені можливості у виборі професії; 17) відсутність навичок вирішення власних проблем з офіційними структурами; 18) соціальна незахищеність після виходів із закладів інтернатного типу.

Ми повністю поділяємо і підтримуємо думку відомого дослідника проблем функціонування шкіл-інтернатів Б.Кобзаря, що сьогодні "... потрібна нова парадигма виховання і навчання дітей, що складають учнівський контингент інтернатних закладів, висування на перший план гуманістичних ідей і орієнтирів, пройнятих піклуванням про розвиток усіх сил кожного учня"

Грига І. М : В Україні існують різні форми влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування: усиновлення; опіка; прийомна сім’я; заклади для дітей, позбавлених батьківського піклування, та дітей-сиріт.

Карпенко О.: Але останнім часом актуальними є такі нові форми, як сімейні дитячі будинки, будинки сімейного типу, а також “фостерні” сім’ї, що розглядаються британською системою соціального захисту дітей як найефективніша форма переходу від державних до сімейних форм улаштування дитини. Міжнародний досвід підтримки дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, є цінним, і про це свідчить той факт, що в Україні нещодавно було зареєстровано інститут фостерної (прийомної) сім’ї.

Ця форми є новою, і тому більшість дітей залишається в інтернатних закладах, але з кожним роком кількість дитячих будинків сімейного типу, фостерних і прийомних сімей збільшується. Станом на 01.01.2013 року у сімейних формах виховання (опіка, піклування, прийомні сім’ї та дитячі будинки сімейного типу) виховується 75010 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, що складає 80,7% від загальної кількості дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, що на 4,3% більше ніж у минулому році.

Домінуюча в Україні інтернатна система опіки, хоч і забезпечує вирішення найважливішої проблеми фізичного виховання дітей в умовах відсутності турботи біологічних батьків, проте є далеко не оптимальною для ефективного здійснення процесу їхньої соціалізації, на що неодноразово вказували науковці (М. Дубровіна, М. Лісіна, С. Мещерякова, В. Мухіна А. Прихожан, В. Толстих).

Закон України «Про забезпечення організаційно – правових умов соціального захисту дітей сиріт та дітей, позбавлених піклування»: Кожна дитина має право на виховання в сімейному оточенні незалежно від того, чи може її біологічна родина забезпечити нормальні умови життя та виховання, чи батьки неналежним чином виконують свої обов’язки. Щодо дітей, які за певних життєвих обставин залишилися без батьківського піклування, то обов’язок забезпечення їхнього розвитку й виховання бере на себе держава. Пріоритетом у влаштуванні таких дітей Сімейним кодексом України, Законами України «Про охорону дитинства», «Про забезпечення організаційно – правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» визначено саме сімейне виховання. Розвиток саме сімейних інститутів улаштування дітей сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, що в останні роки набув загальнодержавного значення, є життєво необхідною умовою виховання дітей, позбавлених можливості виховуватися в біологічній родині.

Наточій А. М.: Право дитини жити та виховуватися в сім’ї, означає перш за все її право жити у власній родині, і тільки у тому випадку, коли при якихось виключних обставинах батьки не мають змоги займатися вихованням власної дитини, вона за рішенням суду може бути передана на виховання іншим особам або до дитячих навчально-виховних установ.

Під сімейними формами утримання та виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування слід розуміти законодавчо визначені форми організації життєзабезпечення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які передбачають їх утримання та виховання в сім’ї.

За ступенем пріоритетності, перше місце серед форм влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених, батьківського піклування, займає усиновлення (удочеріння).

Волинець Л. С. Усиновлення — акт великої соціальної ваги, прояв гуманізму та жертовності, а також реалізація природної потреби материнства і батьківства та водночас захист від самотності. Головною і визначальною ідеєю інституту усиновлення є турбота про дітей, які втратили батьків або з тих чи інших причин позбавлені батьківського піклування, створення для них середовища, яке є характерним для сім’ї (турбота про розвиток дитини, виховання, спілкування з дорослими, матеріальне забезпечення). Надаючи великого значення, в першу чергу, сімейному вихованню дітей, останнім часом держава всіляко сприяє розвитку усиновлення .

Диса О. В.: Наступною формою, яка забезпечує дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, можливість перебування в сім’ї є опіка та піклування. Опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла 14 років, а піклування над дитиною від 14 до 18 років органами опіки та піклування або судом. Принципова різниця між опікою і піклуванням визначена тим, що дитина віком до 14 років ( малолітня особа) має часткову цивільну дієздатність, і опікун здійснює захист прав та інтересів такої дитини від її імені. У віці від 14 до 18 років( неповнолітня особа) дитина набуває неповної цивільної дієздатності, що передбачає розширення її прав – можливість самостійно розпоряджатися особистими доходами, результатами інтелектуальної, творчої діяльності, здійснювати інші фінансові операції за наявності згоди батьків або піклувальників. Більша самостійність вихованця визначає відмінність правової діяльності опікунів та піклувальників.

Постанова Кабінету міністрів: Дитячий будинок сімейного типу являє собою окрему сім’ю, що створюється за бажанням подружжя або окремої особи, яка не перебуває у шлюбі, та беруть на виховання і спільне проживання не менш як 5 дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Загальна кількість дітей у дитячому будинку сімейного типу не повинна перевищувати 10 осіб, враховуючи рідних дітей. Порядок створення дитячих будинків сімейного типу та влаштування в них дітей регулюється Постановою Кабінету Міністрів України № 564 від 26 квітня 2002 року «Про затвердження Положення про дитячий будинок сімейного типу». У першу чергу до дитячого будинку сімейного типу влаштовуються діти, які перебувають між собою у родинних стосунках, за винятком випадків, коли за медичними показаннями або з інших причин вони не можуть виховуватися разом .

Капська А.Й.: Прийомна (фостерна) сім’я – це сім’я або особа, що не перебуває в шлюбі, яка добровільно взяла із закладів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, від 1 до 4 дітей на виховання та спільне проживання. Порядок прийому дітей в сім’ю встановлено Положенням про прийомну сім’ю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2002 року № 565.

Бевз Г.М.: Окрім перелічених вище форм сімейного виховання, Сімейним Кодексом України, передбачено функціонування патронатних сімей – призначенням яких є утримання та виховання дітей, які потребують спеціального кваліфікованого догляду, але досі не запроваджено механізму їх функціонування.