8.2. Реальні та ідеальні ринкові структури

Охарактеризовані ринкові структури ділять на дві групи: реальні та ідеальні типи. Олігополія та монополістична конкуренція відображають реально існуючі ринки. Переважна більшість галузей економіки відносяться саме до цих ринкових структур.

На відміну від олігополії та монополістичної конкуренції, чиста монополія і досконала конкуренція не представляють достатньо великої кількості реально існуючих ринків. Вони є скоріше абстрактними, ідеальними типами ринкових структур. Незважаючи на те, що існує декілька ринків, характеристики яких відповідають ознакам досконалої конкуренції в більшій мірі, ніж інші, важко стверджувати, що досконала конкуренція існує в чистому вигляді. Аналогічною є ситуація з чистою монополією: навіть у фірм, які займають домінуюче становище, майже завжди є один-два дрібних конкуренти. І навіть ті ситуації, які повністю підпадають під критерії монополії, з часом повністю змінюються, перетворюючись в олігополію чи приховану конкуренцію.

Ідеальні та реальні ринкові структури відіграють різну роль в економічній теорії. Ідеальні типи мають перевагу в тому, що дають можливість чітко встановити систему обмежень, з якими стикається фірма на шляху до максимізації прибутку. На цій основі можна побудувати точні моделі, які дозволяють визначити весь перелік альтернативних обсягів виробництва продукції порівняно з рівнем цін і визначити оптимальний варіант.

На відміну від чистої монополії і досконалої конкуренції, олігополія та монополістична конкуренція точніше описують великий спектр реально функціонуючих ринків. Це зумовлено комплексним поєднанням кількісних та якісних показників, врахуванням впливу усіх сил конкуренції.

Тема 9. Максимізація прибутку і конкуруюча пропозиція

9.1. Максимізація прибутку в короткостроковому періоді: два підходи

9.2. Крива пропозиції фірми в короткостроковому періоді

9.3. Довгострокова рівновага в умовах досконалої конкуренції

9.1. Максимізація прибутку в короткостроковому періоді: два підходи

Розглянемо поведінку фірми, яка функціонує на ринку досконалої конкуренції і прагне максимізувати свої прибутки.

Оскільки частка кожної конкурентної фірми у загальному обсязі пропозиції незначна, окрема фірма не може помітно вплинути на ринкову ціну, встановлену силами попиту та пропозиції. Конкурентна фірма не здійснює власної цінової політики – вона може лише пристосуватися до ринкової ціни, на яку фірма погоджується як на запроваджену ринком. Конкурентний продавець не встановлює ціни, він її приймає.

Як відомо, крива попиту на продукцію окремої конкурентної фірми є досконало еластичною. Фірма не може продати продукт за вищою ціною, скорочуючи обсяг виробництва, і не має потреби знижувати ціну, щоб збільшити обсяги продажу.

Загальний дохід (загальний виторгTR) за незмінної ринкової ціни пропорційний обсягові продажу:

TR = pQ (9.1)

Звідси випливає, що середній виторг(AR), тобто виторг від одиниці продукції конкурентної фірми дорівнює ринковій ціні продукту.

Коли фірма планує зміни у своєму обсязі виробництва, вона повинна врахувати, як зміниться її виторг внаслідок зміни обсягу продукції. Граничний дохід (граничний виторг MR)– це зміна загального виторгу, тобто додатковий виторг, що є результатом продажу однієї додаткової одиниці продукції.

(9.2)

Граничний виторг за чистої конкуренції постійний, бо додаткові одиниці продукції можна продати за постійною ціною. Отже, можна твердити, що:

AR=MR=P (9.3)

Рис. 9.1. Криві попиту, загального та граничного виторгу за чистої конкуренції

Економічні прибутки, яких прагне фірма, визначаються як різниця між загальним виторгом і загальними витратами:

П=TR-TC (9.4)

Існує підходи до визначення рівня виробництва, за якого конкурентна фірма максимізує прибуток або мінімізує збиток. Перший передбачає порівняння загального виторгу і загальних витрат, другий – порівняння граничного виторгу і граничних витрат. Обидва підходи можна застосувати не лише до чисто конкурентної фірми, але і до фірм, які функціонують за умов будь-якої з трьох інших основних структур ринку.

Порівняння загального виторгу із загальними витратами

Випадок максимізації прибутку.

Порівняємо загальний виторг і загальні витрати для визначення величини можливого прибутку.

Рис. 9.2. Максимізація прибутку за чистої конкуренції

Максимальний прибуток досягається у точці, де різниця по вертикалі між кривими загального виторгу та загальних витрат є найбільшою. Крім того, існує дві точки беззбитковості, які забезпечують нормальний прибуток. Інтервал між ними визначає межі отримання економічного прибутку.

Випадок мінімізації збитків.

Якщо витрати підприємства не змінюються, а ринкова ціна встановлюється на значно нижчому рівні, фірма може залишитися без економічного прибутку. Проте фірма не закриває своє підприємство, бо виробляючи продукцію, вона зазнає значно менших збитків порівняно з постійними витратами, які доводиться оплачувати навіть тоді, коли підприємство закрите і не виробляє жодної одиниці продукції.

Загалом якщо загальний виторг перевищує загальні змінні витрати, фірмі варто виробляти продукцію, оскільки всі змінні витрати і частину постійних витрат можна буде покрити за рахунок виторгу. Якщо ж виробництво припинити, то доведеться оплачувати усі загальні постійні витрати, тобто збитки фірми будуть меншими порівняно з її загальними постійними витратами.

Випадок припинення виробництва.

Якщо ринкова ціна стає ще нижчою, при існуючому рівні витрат збитки будуть перевищувати постійні витрати за будь-якого обсягу виробництва. У цьому випадку фірма мінімізує свої збитки, припинивши виробництво.

Рис. 9.3. Мінімізація збитків і закриття

У випадку закриття лінія загального виторгу TR лежить нижче від кривої загальних змінних витрат у всіх точках, тобто не існує обсягу виробництва, за якого можна покрити постійні витрати

Порівняння граничного виторгу із граничними витратами.

Рівноважним є такий обсяг виробництва продукції, при якому прибуток фірми максимальний. Оскільки виторг фірми та її витрати є функцією обсягу виробництва, то і прибуток залежить від обсягу випуску. На цій підставі похідна від функції прибутку може бути записана таким чином:

П= (9.5)

У стані рівноваги фірма виробляє обсяг продукції, який максимізує прибуток, а це означає, що збільшення обсягу виробництва на одиницю спричиняє збільшення виторгу фірми та її витрат на однакову величину, тобто у стані рівноваги фірми її граничний виторг дорівнює витратам.

MR=MC (9.6)

Отже, фірма буде максимізувати прибутки або мінімізувати збитки, виробляючи такий обсяг продукції, за якого граничний виторг дорівнює граничним витратам, тобто виконується правило MR = MC.

У випадку конкурентної фірми правило MR=MC можна сформулювати по-іншому:

Р = МС (9.7)

Правило Р = МС є частковим випадком правила MR=MC.

Випадок максимізації прибутку.

Рис. 9.4. Конкурентна фірма, яка отримує прибутки

Q*показує обсяг виробництва, який дозволяє конкурентному виробникові максимізувати прибуток. Економічний прибуток на одиницю продукції становить АР. Загальний економічний прибуток дорівнює площі заштрихованого прямокутника. При цьому слід врахувати, що фірма прагне максимізувати свій загальний прибуток, а не прибуток на одиницю продукції.

Випадок мінімізації збитків.

Рис. 9.5. Конкурентна фірма, яка мінімізує збитки

Фірма має дві альтернативи: вона може виробляти деякий обсяг продукції або тимчасово припинити виробництво. Оскільки збитки фірми є меншими від постійних витрат фірми, тобто збитків, яких зазнала б фірма у короткостроковому періоді у випадку припинення виробництва, їй варто вибрати перший варіант. Фірма отримує достатній виторг від одиниці продукції, щоб покрити свої середні змінні витрати і ще має деяку суму для відшкодування частини постійних витрат. Якщо ціна перевищує мінімальні середні змінні витрати, але нижча за середні загальні витрати, фірма, виробляючи продукцію, може відшкодувати частину своїх постійних витрат.

Випадок закриття.

Припустимо, що на ринку встановилася ще нижча ціна. Тепер фірмі вигідніше вдатися до другої альтернативи, припинивши виробництво, бо за жодного обсягу продукції вона не може покрити своїх середніх змінних витрат, не кажучи вже про середні загальні витрати. Тобто, найменші збитки, яких вона зазнає, виробляючи продукцію, будуть перевищувати постійні витрати, які вона має при припиненні виробництва. Тому найкраще для фірми – закрити підприємство.

Рис. 9.6. Припинення виробництва фірмою у короткостроковому періоді