Тема 7. Правові засади захисту економічної конкуренції

1. Типи ринків, які функціонують в умовах ринкової конкуренції.

2. Конкурентна політика та її роль у ринковій економіці України. Правові засади здійснення захисту економічної конкуренції.

3. Поняття та різновиди антиконкурентних узгоджених дій суб’єктів господарювання

4. Поняття та різновиди антиконкурентних дій органів влади та місцевого самоврядування.

5. Монопольне (домінуюче) становище суб’єктів господарювання та зловживання ним.

6. Загальна характеристика форм прояву недобросовісної конкуренції; відповідальність за порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

7. Державне регулювання діяльності природних монополій та суміжних ринків.

8. Система органів, що здійснюють захист економічної конкуренції.

Ринкова економіка визнає наступні типи ринків відносно можливостей розвитку конкуренції:

1) досконалий конкурентний ринок (ринок заснований на принципах вільної конкуренції);

2) недосконалий конкурентний ринок.

У теорії мікроекономіки досить детально розроблене поняття досконалого конкурентного ринку. Він має такі основні риси:

1) кожний підприємець є малим відносно ринку в цілому;

2) продукція, що реалізується на ринку, є однорідною;

3) покупці інформовані про ціни;

4) продавці діють незалежно один від одного;

5) вступ та вихід з ринків вільний.

Підтримка та захист конкуренції є обов’язковою складовою державної економічної політики. Це зумовлено тим, що конкуренція виконує в економіці важливі функції:

• створення дійових стимулів для розвитку народного господарства;

• формування механізму «природного» відбору найбільш ефективних суб’єктів господарювання;

• надання можливості вільного вибору для всіх учасників господарських відносин (як самих суб’єктів господарювання, так і для споживачів).

Законодавство про захист економічної конкуренції та обмеження монополізму в економіці України (антимонопольне законодавство грунтується на нормах, установлених Конституцією України (стаття 42 Конституції України містить пряму заборону щодо зловживання монопольним становищем на ринку та обмеження конкуренції), складається із глави 3 Господарського кодексу України, Закону України «Про захист економічної конкуренції» (Від. Верх. Ради України, 2001, № 12, ст. 64 ), законів України «Про Антимонопольний комітет України», «Про захист від недобросовісної конкуренції» (Від. Верх. Ради України, 1996, 36, ст. 164), інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів).

Термін «конкуренція», так як і більшість термінів, що вживаються у господарсько-правовому обігу, має економіко-правову природу. Легальне визна- чення конкуренції отримало своє закріплення в Законі України «Про захист економічної конкуренції»: економічна конкуренція (конкуренція) – змагання між суб’єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб’єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.

Конкуренція, як змагання між суб’єктами господарювання, здійснюється не завжди за допомогою добросовісних та законних засобів та методів досягнення переваг над іншими суб’єктами господарювання. Однак підприємці з метою витиснення своїх конкурентів з відповідних ринків товарів (робіт, послуг) не завжди використовують їх. Крім того, самі органи влади та місцевого самоврядування не завжди підтримують конкуренцію, неправомірно створюючи певні перешкоди окремим підприємцям.

Чинним законодавством (стаття 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції») передбачено 20 різновидів порушень законодавства про захист економічної конкуренції.

Найбільш поширеними правопорушеннями у сфері конкуренції є:

1. недобросовісна конкуренція;

2. антиконкурентні дії (обмеження конкуренції):

- антиконкурентні узгоджені суб’єктів господарювання,

- антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю (дискримінація суб’єктів господарювання);

3) зловживання монопольним становищем.

Звернимося до еволюції українського законодавства відносно спроби визначити категорію «недобросовісна конкуренція». Уперше зазначена категорія з’явилася в Законі України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» (сьогодні втратив чинність), який не надав загального визначення цієї дефініції, а лише перелічив можливі форми здійснення недобросовісної конкуренції. З прийняттям Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» нарешті з’явилося загальне визначення недобросовісної конкуренції. Стаття 1 названого Закону означає під недобросовісною конку­ренцією будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності.

Стаття 32 Господарського кодексу України надала аналогічне визначення недобросовісної конкуренції.

Можливі форми здійснення недобросовісної конкуренції передбачені як статтями вищезазначеного Закону, так і статтями Господарського кодексу. Законодавчо передбачено наступні форми здійснення недобросовісної конкуренції: неправомірне використання ділової репутації суб’єкта господарювання, створення перешкод суб’єктам господарювання у процесі конкуренції, досяг- нення неправомірних переваг у конкуренції, неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці. Зупинимося на кожній із зазначених форм.

Неправомірним використанням ділової репутації суб'єкта господарювання визнаються:

1) Неправомірне використання чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки; неправомірне використання товару іншого виробника; копіювання зовнішнього вигляду виробу іншого виробника; порівняльна реклама.

2) Створення перешкод суб’єктам господарювання у процесі конкуренції. Перешкодами у процесі конкуренції вважаються: дискредитація суб’єкта господарювання, нав’язування споживачам примусового асортименту товарів (робіт, послуг), схиляння до бойкоту суб’єкта господарювання або дискримінації покупця (замовника), або до розірвання договору з конкурентом, підкуп працівника постачальника або покупця (замовника).

3) Досягнення неправомірних переваг у конкуренції. Досягненням неправомірних переваг у конкуренції є отримання певних переваг стосовно іншого суб'єкта господарювання шляхом порушення законодавства, яке підтверджене рішенням відповідного органу державної влади. Наприклад, неправомірне отримання за рахунок державних ресурсів дотацій, компенсацій та інших пільг.

4) Неправомірне збирання, розголошення та використання відомостей, що є комерційною таємницею. Відомості, пов’язані з виробництвом, технологією, управлінням, фінансовою та іншою діяльністю суб’єкта господарювання, що не є державною таємницею, розголошення яких може завдати шкоди інтересам суб’єкта господарювання, можуть бути визнані його комерційною таємницею. Склад і обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, спосіб їх захисту, визначаються суб’єктом господарювання відповідно до чинного законодавства.

Антиконкурентні дії (обмеження конкуренції)

В зазначену групу правопорушень, в залежності від самого суб’єкта правопорушень, входять правопорушення двох видів: антиконкурентні узгоджені дії суб’єктів господарювання та антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю (дискримінація).

Для з’ясування форм виявлення антиконкурентних узгоджених дій суб’єктів господарювання необхідно пояснити категорію «узгоджені дії». Згідно з чинним законодавством узгодженими діями суб’єктів господарювання відповідно до чинного законодавства (розділ 3 Закону України «Про захист економічної конкуренції») є укладення суб'єктами господарювання угод у будь-якій формі, прийняття об'єднаннями рішень у будь-якій формі, а також будь-яка інша погоджена конкурентна поведінка (діяльність, бездіяльність) суб'єктів господарювання.

Узгодженими діями є також створення суб’єкта господарювання, метою чи наслідком створення якого є координація конкурентної поведінки між суб’єктами господарювання, що створили зазначений суб’єкт господарювання, або між ними та новоствореним суб’єктом господарювання.

Антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування,

органів адміністративно-господарського управління та

контролю (дискримінація суб’єктів господарювання)

Антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю є прийняття будь-яких актів (рішень, наказів, розпоряджень, постанов тощо), надання письмових чи усних вказівок, укладення угод або будь-які інші дії чи бездіяльність органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміні- стративно-господарського управління та контролю (колегіального органу чи посадової особи), які призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції.

Монопольне (домінуюче) положення на ринку. Зловживання монопольним

становищем на ринку

Монополія – це ринок, на якому працює єдиний продавець товару, який, використовуючи своє становище, має монопольну владу на ринку і може одноосібне диктувати рівень цін та обсяги випуску.

Головні риси монопольного ринку:

1) один продавець займає весь ринок;

2) продукція продавця є унікальною, тобто не існує подібних товарів на які могли б перейти споживачі;

3) існують значні бар’єри, що перешкоджають появі інших фірм і ринку, а вихід з ринку також ускладнений.

Вищезазначена типізація недосконалих конкурентних ринків використовується в економічному обігу. для правового обігу має значення її останній різновид – монополія.

На нормативному рівні не надане загальне визначення монополії (економічної), а перелічені випадки, за яких вважається, що суб’єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку. Так, відповідно до статті 27 Господарського кодексу України монопольним визнається домінуюче становище суб’єкта господарювання, яке дає йому можливість самостійно або разом з іншими суб’єктами обмежувати конкуренцію на ринку певного товару (робіт, послуг). Монопольним є становище суб'єкта господа- рювання, частка якого на ринку певного товару перевищує розмір, встановлений законом.

Стаття 12 Закону України «Про захист економічної конкуренції» визначає, що суб’єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку

товару, якщо:

- на цьому ринку в нього немає жодного конкурента;

- не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб’єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар’єрів для доступу на ринок інших суб’єктів господарю- вання, наявності пільг чи інших обставин.

Монопольним (домінуючим) вважається становище суб’єкта господарю- вання, частка якого на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції.

Монопольним (домінуючим) також може бути визнане становище суб’єкта господарювання, якщо його частка на ринку товару становить 35 або менше відсотків, але він не зазнає значної конкуренції, зокрема внаслідок порівняно невеликого розміру часток ринку, які належать конкурентам.

Вважається, що кожен із двох чи більше суб’єктів господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо стосовно певного виду товару між ними немає конкуренції або є незначна конкуренція і щодо них, разом узятих, виконується одна з умов, передбачених вище.

Монопольним (домінуючим) вважається також становище кожного з кількох суб’єктів господарювання, якщо стосовно них виконуються такі умови:

• сукупна частка не більше ніж трьох суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки що, перевищують 50 відсотків;

• сукупна частка не більше ніж п'яти суб’єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 70 відсотків, і при цьому вони не доведуть, що стосовно них не виконуються умови частини четвертої цієї статті.

Монопольним може бути визнано також становище суб’єктів господа- рювання на ринку товару за наявності інших умов, визначених законом.

Монопольне (домінуюче) положення суб’єкта господарювання само по собі не є правопорушенням у сфері конкуренції, у якості останнього виступає зловживання таким положенням.

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції» зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, зокрема обмеження конкурентоспроможності інших суб’єктів господарювання, або ущемлення інтересів інших суб’єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

Зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається:

1) встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку;

2) застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод з суб'єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об'єктивно виправданих на те причин;

3) обумовлення укладання угод прийняттям суб’єктом господарювання додаткових зобов'язань, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими чесними звичаями у підприємницькій діяльності не стосуються предмета договору;

4) обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку, що завдало чи може завдати шкоди іншим суб’єктам господарювання, покупцям, продавцям;

5) часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару за відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання;

6) суттєве обмеження конкурентоспроможності інших суб’єктів господарювання на ринку без об’єктивно виправданих на те причин;

7) створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) чи усунення з ринку продавців, покупців, інших суб’єктів господарювання.

Правовий статус Антимонопольного комітету України та його компетенція

Правовий статус Антимонопольного комітету України регулюється Законом України «Про Антимонопольний комітет України». Відповідно до нього Антимонопольний комітет України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності.

Антимонопольний комітет України підконтрольний Президенту України та підзвітний Верховній Раді України. Антимонопольний комітет України щорічно подає Верховній Раді України звіт про свою діяльність.

Компетенція Антимонопольного комітету України:

Антимонопольний комітет України відповідно до покладених на нього завдань:

1) контролює дотримання антимонопольного законодавства в процесі економічної концентрації, зокрема, при створенні, реорганізації, ліквідації суб'єктів господа- рювання, створенні об’єднань підприємств, вступі одного або кількох суб'єктів господарювання в об’єднання, при перетворенні органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю в об’єднання суб’єктів господарювання, придбанні чи набутті будь-яким іншим способом у власність, одержанні в управління (користування) часток (акцій, паїв), активів (майна) у вигляді цілісних майнових комплексів суб’єктів господарювання або їх структурних підрозділів, оренді цілісних майнових комплексів суб’єктів господарювання або їх структурних підрозділів, набутті будь-яким іншим способом контролю господарської діяльності;

2) контролює дотримання антимонопольного законодавства при здійсненні господарської діяльності суб’єктами господарювання та при реалізації повноважень органами влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю щодо суб’єктів господарювання;

3) розглядає справи про порушення антимонопольного законодавства та приймає рішення за результатами розгляду в межах своїх повноважень;

4) звертається до суду чи арбітражного суду з позовами (заявами) у зв’язку з порушенням антимонопольного законодавства, надсилає правоохоронним органам матеріали про порушення законодавства, що містять ознаки злочину;

5) дає рекомендації та вносить пропозиції органам державної влади, установам, органам місцевого самоврядування, суб’єктам господарювання та їх об’єднанням щодо проведення заходів, спрямованих на обмеження монополізму, розвиток підприємництва і конкуренції, запобігання порушенням антимонопольного законодавства;

6) дає рекомендації органам влади, органам місцевого самоврядування, органам адміністративно-господарського управління та контролю, суб’єктам господа- рювання щодо припинення дій (бездіяльності), що містять ознаки порушень антимонопольного законодавства, усунення причин цих порушень і умов, що їм сприяють, а після припинення порушення – про вжиття заходів щодо усунення наслідків цих порушень у визначені Комітетом строки;

7) бере участь у розробці та вносить у встановленому порядку проекти актів законодавства, що регулюють питання розвитку конкуренції, конкурентної політики та демонополізації економіки;

8) бере участь в укладанні міждержавних угод, розробці і реалізації міжна- родних проектів та програм, а також здійснює співробітництво з державними органами і неурядовими організаціями іноземних держав та міжнародними організаціями з питань, що належать до компетенції Антимонопольного комітету України;

9) узагальнює практику застосування антимонопольного законодавства, розробляє пропозиції щодо його удосконалення;

10) затверджує кошторис доходів і видатків Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень;

11) розробляє і організовує виконання заходів, спрямованих на запобігання порушенням антимонопольного законодавства;

12) систематично інформує населення України про свою діяльність;

13) здійснює інші дії щодо контролю за дотриманням антимонопольного законодавства в межах його повноважень.

Антимонопольний комітет України публікує в засобах масової інформації повідомлення про прийняті рішення та свою діяльність.

Відповідальність за порушення антимонопольного законодавства України

Відповідальність за правопорушення у сфері конкуренції передбачено у розділі 8 Закону України «Про захист економічної конкуренції» та главі 5 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції».

Накладення штрафів

Вчинення дій, визначених законодавством як правопорушення у сфері конкуренції, тягне за собою накладання Антимонопольним комітетом України штрафів, передбачених Законом України «Про захист від недобросовісної конкуренції» (статті 21, 22) Законом України «Про захист економічної конкуренції» (стаття 52), а також адміністративну, цивільну та кримінальну відповідальність у випадках, передбачених законодавством.

Накладення адміністративного стягнення

Вчинення дій, визначених цим законодавством як недобросовісна конкуренція, громадянами, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, тягне за собою накладення адміністративного стягнення згідно із законодавством.

Вчинення в інтересах третіх осіб дій, визначених законодавством як недобросовісна конкуренція, громадянами, що не є підприємцями, тягне за собою накладення адміністративного стягнення згідно із законодавством.

За правопорушення, передбачені пунктами 13-16 статті 50 Закону «Про захист економічної конкуренції», посадові особи та інші працівники суб’єктів господарювання, працівники органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю несуть адміністративну відповідальність згідно з законом.

Відшкодування збитків

Збитки, заподіяні внаслідок вчинення дій, визначених законодавством як недобросовісна конкуренція та внаслідок інших порушень законодавства про захист економічної конкуренції, підлягають відшкодуванню за позовами заінтере- сованих осіб у порядку, визначеному цивільним законодавством України.

Особи, яким заподіяно шкоду можуть звернутися до суду, арбітражного суду із заявою про її відшкодування.

Вилучення товарів

У разі встановлення факту неправомірного використання чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки, або факту копіювання виробів, заінтересовані особи можуть звернутися до Антимонопольного комітету України, його територіальних відділень із заявою про вилучення товарів з неправомірно використаним позначенням або копій виробів іншого господарюючого суб'єкта (підприємця) як у виробника, так і у продавця.

Порядок використання вилучених товарів визначається Кабінетом

Міністрів України.

Вилучення товарів із неправомірно використаним позначенням та копій виробів іншого господарюючого суб’єкта (підприємця) застосовується у разі, коли можливість змішування з діяльністю іншого господарюючого суб’єкта (підприємця) не може бути усунена іншим шляхом.

Офіційне спростування за рахунок порушника поширених ним неправдивих, неточних або неповних відомостей

У разі встановлення факту дискредитації господарюючого суб'єкта (підприємця) Антимонопольний комітет України, його територіальні відділення мають право прийняти рішення про офіційне спростування за рахунок порушника поширених ним неправдивих, неточних або неповних відомостей у строк і спосіб, визначені законодавством або цим рішенням.

Примусовий поділ суб’єкта господарювання

Якщо суб’єкт господарювання зловживає монопольним (домінуючим) становищем на ринку, органи Антимонопольного комітету України мають право прийняти рішення про примусовий поділ суб’єкта господарювання, що займає монопольне (домінуюче) становище. Примусовий поділ не застосовується у разі:

• неможливості організаційного або територіального відокремлення підпри- ємств, структурних підрозділів чи структурних одиниць;

• наявності тісного технологічного зв’язку підприємств, структурних підроз- ділів чи структурних одиниць (якщо обсяг продукції, яка вживається суб’єктом господарювання, перевищує тридцять відсотків валового обсягу продукції підпри- ємства, структурного підрозділу чи структурної одиниці).

Реорганізація суб’єкта господарювання, що підлягає примусовому поділу, здійснюється на його розсуд за умови усунення монопольного (домінуючого) становища цього суб’єкта господарювання на ринку.

Рішення та розпорядження органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень є обов’язковими до виконання.

Поняття природних монополій. Суб’єкти природних монополій та суміжні ринки.

Економічна політика держав з ринковим типом економіки завжди спрямована на демонополізацію, разом з тим, існують ринки для ефективності функціонування яких, необхідна державна підтримка монополії. Мова йде про природні монополії.

Визначення природної монополії міститься у статті 1 Закону України «Про природні монополії» (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2000, № 30, ст.238) і статті 28 Господарського кодексу України. Так, природною монополією є стан товарного ринку, за якого задоволення попиту на цьому ринку є більш ефективним за умови відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливостей виробництва (у зв’язку з істотним зменшенням витрат виробництва на одиницю продукції в міру збільшення обсягів вироб- ництва), а товари (послуги), що виробляються суб'єктами господарювання, не можуть бути замінені у споживанні іншими, у зв’язку з чим попит на цьому товарному ринку менше залежить від зміни цін на такі товари, ніж попит на інші товари (послуги), – вважається природною монополією.

Суб’єктами природної монополії можуть бути суб’єкти господарювання будь-якої форми власності (монопольні утворення), які виробляють (реалізують) товари на ринку, що перебуває у стані природної монополії.

Сфери діяльності суб'єктів природних монополій:

- транспортування нафти і нафтопродуктів трубопроводами;

- транспортування природного і нафтового газу трубопроводами та його розподіл;

- транспортування інших речовин трубопровідним транспортом;

- передачі та розподілу електричної енергії;

- користування залізничними коліями, диспетчерськими службами, вокзалами та іншими об'єктами інфраструктури, що забезпечують рух залізничного транспорту загального користування;

- управління повітряним рухом;

- зв'язку загального користування;

- централізованого водопостачання та водовідведення;

- централізованого постачання теплової енергії;

- спеціалізованих послуг транспортних терміналів, портів, аеропортів за переліком, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Перелік суб’єктів природних монополій складається та ведеться Анти- монопольним комітетом України.

З діяльністю суб’єктів природних монополій безпосередньо пов’язана діяльність суміжних ринків.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про природні монополії» Суміжним ринком є товарний ринок, що не перебуває у стані природної монополії, для суб’єктів якого реалізація вироблених товарів, або використання товарів інших суб’єктів господарювання неможливе без безпосереднього використання товарів, що виробляються суб’єктами природних монополій.

До суміжних ринків, що регулюються відповідно до Закону України «Про природні монополії» належать:

- постачання природного газу та інших речовин, транспортування яких здійснюється трубопровідним транспортом;

- зберігання природного газу в обсягах, що перевищують рівень, який встановлюється умовами та правилами здійснення підприємницької діяльності із зберігання природного газу (ліцензійними умовами);

- внутрішні та міжнародні перевезення пасажирів та вантажів залізничним, повітряним, річковим та морським транспортом;

- виробництво електричної енергії в обсягах, що перевищують рівень, який встановлюється умовами та правилами здійснення підприємницької діяльності з виробництва електричної енергії (ліцензійними умовами);

- постачання електричної енергії;

- виробництво теплової енергії (крім випадків, коли вона використовується виключно для внутрішньовиробничих потреб) в обсягах, що перевищують рівень, який встановлюється умовами та правилами здійснення підприєм- ницької діяльності з виробництва теплової енергії (ліцензійними умовами);

- надання послуг міжміського та міжнародного телефонного зв’язку.

Діяльність суб’єктів природних монополій у вищезазначених сферах, а також діяльність суб’єктів господарювання на суміжних ринках, підлягає ліцензуванню відповідно до чинного законодавства.

47