Тема 6. Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності

1. Поняття, принципи та види зовнішньоекономічної діяльності.

2. Суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності.

3. Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

4. Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

5. Зовнішньоекономічний договір (контракт): поняття, форма, істотні умови.

6. Правові засади захисту національного товаровиробника у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

7. Правове регулювання інноваційної та інвестиційної діяльностей:

• Інвестиційна діяльність – як предмет правового регулювання.

• Метод правового регулювання інвестиційної діяльності.

• Джерела правового регулювання інвестиційної діяльності.

• Види та форми інвестицій.

• Правове регулювання інноваційної діяльності.

Поняття, принципи та види зовнішньоекономічної діяльності

Зовнішньоекономічною діяльністю суб’єктів господарювання є госпо­дар- ська діяльність, яка в процесі її здійснення потребує перетинання митного кордону України майном, зазначеним у частині першій статті 139 ГК України та/або робочою силою.

Зовнішньоекономічна діяльність провадиться на принципах свободи її суб’єктів добровільно вступати у зовнішньоекономічні відносини, здійснювати їх у будь-яких формах, не заборонених законом, та рівності перед законом усіх суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності.

Загальні умови та порядок здійснення зовнішньоекономічної діяльності суб’єктами господарювання визначаються ГК України, законом про зовнішньо- економічну діяльність (959-12) та іншими нормативно-правовими актами.

Суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності є:

• суб’єкти господарювання, зазначені в пунктах 1, 2 частини другої статті 55 ГК України, а саме:

• учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов’язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законо- давством;

• господарські організації – юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України (435-15), державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до ГК України, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

• громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

У зовнішньоекономічній діяльності можуть брати участь також зовнішньо- економічні організації, що мають статус юридичної особи, утворені в Україні відповідно до закону органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Держава гарантує однаковий захист усіх суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності.

Усі суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право на здійснення будь-яких видів зовнішньоекономічної діяльності і зовнішньоекономічних операцій, якщо інше не встановлено законом.

Види зовнішньоекономічної діяльності, перелік зовнішньоекономічних операцій, що здійснюються на території України, умови та порядок їх здійснення суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності, а також перелік товарів (робіт, послуг), заборонених для експорту та імпорту, визначаються законом.

Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності

Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності спрямовується на захист економічних інтересів України, прав і законних інтересів суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, створення рівних умов для розвитку усіх видів підприємництва у сфері зовнішньоекономічних відносин та використання суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності доходів та інвестицій, заохочення конкуренції і обмеження монополізму суб’єктів господарювання у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Органи державної влади, органи місцевого самоврядування не мають права втручатися в оперативну діяльність суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Перелік та повноваження органів державної влади, що здійснюють регулювання зовнішньоекономічної діяльності, а також форми її державного регулювання та контролю визначаються цим Кодексом, законом про зовнішньо- економічну діяльність (959-12), іншими законами.

Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності

Кабінет Міністрів України може встановлювати перелік товарів (робіт, послуг), експорт та імпорт яких здійснюються суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності лише за наявності ліцензії.

Порядок ліцензування експортно-імпортних операцій та види ліцензій визначаються законом.

Режим квотування зовнішньоекономічних операцій запроваджується у випадках, передбачених законом, чинними міжнародними договорами України, та здійснюється шляхом обмеження загальної кількості та/або сумарної митної вартості товарів, яка може бути ввезена (вивезена) за певний період. Порядок квотування зазначених операцій та види квот визначаються законом.

Інформація щодо введення режиму ліцензування або квотування публікується в офіційних виданнях у порядку, встановленому законом.

Зовнішньоекономічний договір

Суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які зовнішньоекономічні договори (контракти), крім тих, укладення яких заборонено законодавством України.

Зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається в письмовій формі, якщо інше не встановлено законом або чинним міжнародним договором, згоду на обов’язковість якого надано Верховною Радою України.

Форма зовнішньоекономічного договору (контракту)

визначається правом місця його укладення. Місце укладення договору (контракту) визначається відповідно до законів України.

Форма зовнішньоекономічних договорів (контрактів) щодо земельних ділянок, будівель та іншого нерухомого майна, розташованого на території України, визначається законами України.

Права та обов’язки сторін зовнішньоекономічного договору (контракту) визначаються правом місця його укладення, якщо сторони не погодили інше. Порядок визначення права, яке має застосовуватися до договору (контракту) у разі недосягнення згоди сторін стосовно вказаного порядку, встановлюється законом про зовнішньоекономічну діяльність (959-12).

Зовнішньоекономічний договір (контракт) може бути визнаний недійсним у судовому порядку, якщо він не відповідає вимогам законів України або чинним міжнародним договорам, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України.

Законом може бути встановлений особливий порядок укладення, виконання і розірвання окремих видів зовнішньоекономічних договорів (контрактів).

Кабінет Міністрів України з метою забезпечення відповідності зовнішньо- економічних договорів (контрактів) законодавству України може запроваджувати їх державну реєстрацію.

Види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), що підлягають державній реєстрації, а також порядок її здійснення визначаються законом про зовнішньоекономічну діяльність (959-12) та іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до нього.

Виконання зобов’язань, що випливають із зовнішньоекономічних договорів (контрактів), не зареєстрованих в установленому законом порядку, тягне застосу- вання до суб’єктів господарювання, які порушили цю вимогу, адміністративно-господарських санкцій, передбачених законом.

Держава здійснює митне регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Митне регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюється відповідно до Митного кодексу України (92-15), закону про зовнішньоекономічну діяльність (959-12), інших законів, Єдиного митного тарифу (2097-12) та чинних міжнародних договорів, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України.

Митний контроль на території спеціальних (вільних) економічних зон регулюється окремими законами та чинними міжнародними договорами, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, що встановлюють спеціальний правовий режим зазначених зон відповідно до розділу VIII ГК України.

Оподаткування суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності має здійсню- ватися за такими принципами:

• встановлення рівня оподаткування, виходячи з необхідності досягнення та підтримання самоокупності суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та забезпечення бездефіцитності платіжного балансу України;

• гарантування стабільності видів і розміру податків, встановлення податків і зборів (обов’язкових платежів), а також статусу іноземних валют на території України виключно за законом;

• рівності суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності при встановленні ставок податків;

• заохочення експорту продукції вітчизняного виробництва.

Податкові пільги надаються виключно відповідно до закону, як правило, суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності, які стабільно експортують наукову, наукоємну продукцію, експорт яких перевищує імпорт за фінансовий рік і обсяг експорту яких становить не менше п’яти відсотків від обсягу реалізованих за фінансовий рік товарів.

Ставки податків встановлюються та скасовуються відповідно до законів про оподаткування.

Суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право відкривати будь-які не заборонені законом валютні рахунки в банківських установах, розташо- ваних на території інших держав.

Порядок відкриття валютних рахунків у банківських установах на території інших держав регулюється законодавством відповідної держави. У разі відкриття валютного рахунку в банківській установі за межами України суб’єкт зовнішньоекономічної діяльності зобов’язаний повідомити про це Національний банк України не пізніш як у триденний строк. Порушення цієї вимоги тягне адміністративно-господарську відповідальність у порядку, встанов- леному законом.

Відкриття валютного рахунку в установі банку за межами України суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності, у статутному фонді якого є частка державного майна, здійснюється за погодженням з Фондом державного майна України.

Суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності зобов’язані надавати відомості про використання своїх валютних рахунків податковим органам у порядку, встановленому законодавством.

Порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті суб’єктами зовнішньо- економічної діяльності встановлюється законом.

Суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності після сплати передбачених законом податків та зборів (обов’язкових платежів) самостійно розпоряджаються валютною виручкою від проведених ними операцій, крім випадків, визначених законом відповідно до цього Кодексу.

Законом може бути запроваджено режим обов’язкового розподілу виручки від зовнішньоекономічних операцій в іноземній валюті між суб’єктами зовнішньо- економічної діяльності та уповноваженими державними валютними фондами, а також порядок і розміри відрахувань іноземної валюти. Інформація про запро- вадження вказаного режиму має бути опублікована в офіційному друкованому органі Кабінету Міністрів України не пізніш як за два місяці до запровадження цього режиму.

Суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності можуть одержувати в іноземних фінансових установах валютні кредити на договірній основі. При цьому умови кредитного договору не можуть суперечити законодавству України.

Суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності, у статутному фонді яких є частка державного майна, можуть укладати кредитні договори з іноземними фінансовими установами лише за згодою Фонду державного майна України.

Види майна, що не може бути предметом застави у разі одержання валютного кредиту в іноземній фінансовій установі, визначаються законом.

Держава здійснює захист прав та законних інтересів суб’єктів зовнішньо- економічної діяльності за межами України згідно з нормами міжнародного права. Такий захист здійснюється через дипломатичні та консульські установи, державні торговельні представництва, які представляють інтереси України, а також в інший спосіб, визначений законом.

Держава вживає необхідних заходів у відповідь на дискримінаційні та/або недружні дії з боку інших держав, митних союзів або економічних угруповань, які обмежують права та законні інтереси суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності України.

Законом може бути передбачено спеціальні заходи щодо захисту національного товаровиробника від демпінгового імпорту та спеціальні заходи щодо імпорту, який завдає або може завдати істотної шкоди національним товаровиробникам, а також визначено перелік видів товарів і послуг, експорт, імпорт та транзит яких через територію України забороняється.

У випадках недобросовісної конкуренції до суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності або їх іноземних контрагентів застосовуються санкції відповідно до закону про зовнішньоекономічну діяльність (959-12) та інших законів.

Правове регулювання інноваційної та інвестиційної діяльності

Для того, щоб визначити поняття інвестиції й інвестування, варто звернутися, насамперед, до їхніх легальних формулювань. Згідно зі ст. 1 і 2 Закону України від 18.09.91р. «Про інвестиційну діяльність» інвестиціями є всі види майнових і матеріальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницького й іншого видів діяльності, у результаті чого створюється прибуток (доход) чи досягається соціальний ефект. Такими цінностями можуть бути: кошти, цільові банківські вклади, паї, акції, і інші цінні папери; рухоме і нерухоме майно (будинки, споруди), устаткування й інші матеріальні цінності); майнові права, що випливають з авторського права, досвід й інші інтелектуальні цінності; сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у виді технічної документації, навичок і вироб- ничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих (ноу-хау); права користування землею, водою, ресурсами, будинками, будівлями, устаткуванням; інші матеріальні права і цінності.

У Господарському кодексі України від 16.01.2003 р. (далі – ГК) приво- диться поняття інвестиції в сфері господарювання: «довгострокові вкладення різних видів майна, інтелектуальних цінностей і майнових прав в об'єкти господарської діяльності з метою одержання доходу (прибутку) чи досягнення іншого соціального ефекту» (ст. 326). Під терміном «вкладення» тут розуміється не інвестиція як матеріальний предмет, а інвестування як дія, процес. Тому поняття «інвестиції», приведене в статті 326 ГК, не збігається з визначенням ч. 1 ст. 1 Закону від 18.09.91 р. «Про інвестиційну діяльність»: «Інвестиціями є всі види майнових і інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприєм- ницького й іншого видів діяльності, у результаті якої створюється прибуток (доход) чи досягається соціальний ефект». Інвестування як процес також визна- чається в Законі України від 18.09.91 р. іншим способом: «сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій» (ст. 2).

Слід зазначити, що законодавчі визначення інвестиції носять або неповний характер, або відображають фіскальні цілі. У всякому разі, для підприємницької інвестиції характерний, як правило, відкладений характер одержуваного доходу, по-друге, одержання доходу (результату) зв'язано з інвестиційним ризиком – право на отримання доходу виникає, звичайно, не в момент інвестиційного внеску, а залежить від результатів діяльності іншої особи або від результатів спільної діяльності інвестора з іншою особою. Нарешті, ще однією ознакою є те, що майно, яке інвестується, залишається у власності інвестора, право реципієнта на це майно виникає як вторинне, похідне право інвестиційної власності, оскільки в інвестора зберігається та чи інша правова можливість повернення інвестиційного внеску, у залежності від виду внеску (наприклад, внесок в акціонерне товариство може бути повернутий акціонеру тільки у випадку ліквідації товариства, а також у передбачених законом і установчими документами товариства випадках викупу акцій товариством).

Метод правового регулювання інвестиційної діяльності

У правового регулювання іноземних інвестицій немає свого методу, тобто застосовується, відповідно, метод правового регулювання тієї чи іншої галузі права, що існує в правовій системі приймаючого держави і держави інвестора. Симбіоз методу правового регулювання різних правових галузей не може формувати ні оригінального методу правового регулювання, ні окремої галузі права. З погляду концепції публічного і приватного права, регулювання інвестиційної діяльності торкається сфери як частки, так і публічного права, тут може застосовуватися приватноправовий і публічно-правовий методи.

У системі права України правове регулювання інвестиційної діяльності є галуззю національного законодавства, але не виступає як галузь права. У міжнародному праві існує доктрина міжнародного інвестиційного права. Якщо суб'єктом-інвестором виступає чи держава, міжнародна (міжурядова) організація, – відносини регулюються міжнародним публічним правом. В умовах України «горизонтальні» інвестиційні відносини регулюються цивільним правом, а на зовнішньому (зовнішньоекономічному) рівні – міжнародним публічним правом. Відносини, тісно зв'язані з інвестиційними, регулюються підприємницьким правом, а також адміністративним і фінансовим правом і їх підгалузями – митним, податковим і т. ін. В умовах закордонних країн з іншими правовими системами інвестиційні і тісно зв'язані з ними відносини регулюються відповідними галузями їхнього національного права.

У правовій науці України відносини з інвестування складають предмет різних галузевих правових наук: підприємницького і комерційного права, конституційного, адміністративного, фінансового, цивільного, міжнародного права.

У системі правових навчальних дисциплін правове регулювання інвестицій виступає як комплексна дисципліна, предметом якої є питання, що відносяться практично майже до всіх правових навчальних дисциплін.

Джерела правового регулювання інвестиційної діяльності

Інвестиційне законодавство України представлено актами всілякого рівня. Серед законів тут виділяються спеціальні закони, присвячені в цілому чи в значній частині регулюванню інвестиційної діяльності, в тому числі – діяльності іноземних інвесторів. наприклад, Закон України: від 10.09.91 р. «Про захист іноземних інвестицій в Україні», від 18.09.91 р. «Про інвестиційну діяльність», від 19.03.96 р. «Про режим іноземного інвестування», від 19.09.97 р. «Про стимулювання виробництва автомобілів в Україні», від 16.07.99 р. «Про спеціальний режим інвестиційної й інноваційної діяльності технологічних парків», від 17.02.2000 р. «Про усунення дискримінації в оподатковуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна і коштів вітчизняного походження», від 15.03.2001 р. «Про інститути спільного інвестування (пайові і корпоративні інвестиційні фонди)», від 04.07.2002 р. «Про інноваційну діяльність», від 16.01.2003 р. «Про пріоритетні напрямки інноваційної діяльності в Україні», від 16.03.2004 р. «Про розвиток автомобільної промисловості України»). Крім того, є чимало законів, що містять окремі норми, що регулюють інвестиційну діяльність (наприклад, Закон України від 16.04.91 р. «Про зовнішньоекономічну діяльність». Видано ряд указів Президента України і постанов Кабінету Міністрів України, присвячених інвестиційній діяльності (наприклад, Указ Президента України від 07.07.2003 р. № 580/2003 «Про додаткові заходи по залученню іноземних інвестицій в економіку України», Положення про порядок державної реєстрації договорів (контрактів) про спільну інвестиційну діяльність за участю іноземного інвестора, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 30.01.97 р. № 112). Відповідні нормативно-правові акти видають державні органи, до функції яких входить регулювання інвестиційної діяльності (наприклад, Положення «Про порядок видачі дозволу на звертання чи акцій облігацій підприємств українських емітентів за межами України» затверджене рішенням Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку України від 17.10.97 р. № 36). Варто враховувати і нетипові документи, наприклад, спільні заяви Кабінету Міністрів України і Національного банку України про політику обмінного курсу гривні, а також документи програмного характеру (наприклад, «Програма розвитку інвестиційної діяльності на 2002-2010 роки», затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 р. № 1801). Необхідно також керуватися офіційними роз'ясненнями Конституційного Суду України (наприклад, Рішення від 14.03.2002 р. № З-уп/2002 щодо тлумачення деяких інвестиційних законів), а також «керівні» роз'яснення вищих судових інстанцій (наприклад, що був Вищого арбітражного суду України, Вищого господарського суду України), відомчі роз'яснення (наприклад, Державної податкової адміністрації України, Державної митної служби України, Адміністрації Президента України і т. ін.). Не можна не враховувати наявності безлічі нормативних указівок, не закріплених документально, але, що виконуються в силу підпорядкованості і сформованої бюрократичної практики, а також рудиментів «телефонного права».

Міжнародні договори – найважливіше правове джерело. Насамперед, – це укладені Україною з багатьма країнами обопільні умови про заохочення і захист інвестицій. Це також обопільні умови про усунення подвійного оподатковування. Відносно невисокий тут питома вага багатобічних договорів за участю України. Варто мати на увазі, що ряд договорів, укладених Українською РСР і договорів, укладених СРСР, продовжують і нині діяти в силу правонаступництва України.

Певну роль в урегулюванні відіграють рекомендаційні акти міжнародних організацій, зокрема – економічних. Велику роль належить і так званому «м'якому праву» –міжнародні торговельні порядки й правила, що застосовуються в міжнародній торговій практиці, але не закріплені у вигляді зобов'язуючих норм. Ці норми, разом з тим, нерідко використовуються в міжнародної практиці, і тому, трансформуючи в судові чи арбітражні рішення, здобувають у конкретних випадках обов'язковий характер. Так, згідно зі ст. 7 Цивільного кодексу України, цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм, зокрема, звичаєм ділового обороту, причому звичай може бути зафіксований у відповідному документі. Облік у всіх випадках торговельних порядків при ухваленні рішення третейським судом передбачає ст.28 Закону від 24.02.94 р. «Про міжнародний комерційний арбітраж». У відповідності зі ст.4 Господарські процесуальні кодекси України, у випадку відсутності законодавства, що регулює спірні відносини за участю іноземного суб'єкта підприємницької діяльності, господарський суд може застосовувати міжнародні торговельні порядки. Він застосовує ці звичаї і тоді, коли застосування правил, встанов-лених цими звичаями, передбачено угодою сторін.

Види та форми інвестицій

Іноземні інвестори мають право здійснювати інвестиції на території України у вигляді іноземної валюти, що визнається конвертованою Національним банком України, будь-якого рухомого і нерухомого майна та пов’язаних з ним майнових прав; інших цінностей (майна), які відповідно до закону визнаються іноземними інвестиціями.

Заборона або обмеження будь-яких видів іноземних інвестицій може здійснюватися виключно законом.

Форми здійснення інвестицій

Іноземні інвестори мають право здійснювати всі види інвестицій, зазначені у статті 391 цього Кодексу, в таких формах:

• участь у господарських організаціях, що створюються разом з вітчизняними юридичними особами чи громадянами, або придбання частки в діючих господарських організаціях;

• створення іноземних підприємств на території України філій або інших структурних підрозділів іноземних юридичних осіб, або придбання у власність діючих підприємств;

• придбання безпосередньо нерухомого або рухомого майна, що не заборонено законами України, або придбання акцій чи інших цінних паперів;

• придбання самостійно або за участі громадян чи вітчизняних юридичних осіб прав користування землею та використання природних ресурсів на території України;

• господарська діяльність на основі угод про розподіл продукції;

• придбання інших майнових прав;

• в інших формах, не заборонених законом.

Заборона або обмеження будь-яких форм здійснення іноземних інвестицій може провадитися лише згідно з чинним законодавством.

Відносини, що виникають у зв’язку з придбанням іноземним інвестором майнових прав на землю та інші природні ресурси в Україні, регулюються відповідно земельним та іншим законодавством України.

Правове регулювання інноваційної діяльності

Інноваційною діяльністю у сфері господарювання є діяльність учасників господарських відносин, що здійснюється на основі реалізації інвестицій з метою виконання довгострокових науково-технічних програм з тривалими строками окупності витрат і впровадження нових науково-технічних досягнень у виробництво та інші сфери суспільного життя.

Інвестування інноваційної діяльності

Інвестиціями у сфері господарювання визнаються довгострокові вкладення різних видів майна, інтелектуальних цінностей та майнових прав в об’єкти господарської діяльності з метою одержання доходу (прибутку) або досягнення іншого соціального ефекту.

Формами інвестування інноваційної діяльності є:

• державне (комунальне) інвестування, що здійснюється органами державної влади або органами місцевого самоврядування за рахунок бюджетних коштів та інших коштів згідно з чинним законодавством;

• комерційне інвестування, що здійснюється суб’єктами господарювання за рахунок власних або позикових коштів з метою розвитку бази підпри- ємництва;

• соціальне інвестування, що вьілюється в об’єкти соціальної сфери та інших невиробничих сфер;

• іноземне інвестування, що здійснюється іноземними юридичними особами або іноземцями, а також іншими державами;

• спільне інвестування, що здійснюється суб’єктами України разом з іноземними юридичними особами чи іноземцями.

Загальні умови реалізації інвестицій в Україні визначаються законом.

Види інноваційної діяльності

Інноваційна діяльність передбачає інвестування наукових досліджень і розробок, спрямованих на здійснення якісних змін у стані продуктивних сил і прогресивних міжгалузевих структурних зрушень, розробки і впровадження нових видів продукції і технологій.

Інноваційна діяльність здійснюється за такими напрямами:

• проведення наукових досліджень і розробок, спрямованих на створення об’єктів інтелектуальної власності, науково-технічної продукції;

• розробка, освоєння, випуск і розповсюдження принципово нових видів техніки і технології;

• розробка і впровадження нових ресурсозберігаючих технологій, призна- чених для поліпшення соціального і екологічного становища;

• технічне переозброєння, реконструкція, розширення, будівництво нових підприємств, що здійснюються вперше як промислове освоєння виробництва нової продукції або впровадження нової технології.

Інвестування відтворення основних фондів і приросту матеріально-виробничих запасів здійснюється як капітальні вкладення.

Державне регулювання інноваційної діяльності

Держава регулює інноваційну діяльність шляхом:

• визначення інноваційної діяльності як необхідної складової інвестиційної та структурно-галузевої політики; формування і забезпечення реалізації інноваційних програм та цільових проектів;

• створення економічних, правових та організаційних умов для забезпечення державного регулювання інноваційної діяльності;

• створення та сприяння розвиткові інфраструктури інноваційної діяльності.

Держава здійснює контроль за інноваційною діяльністю суб’єктів госпо- дарювання та інших учасників господарських відносин, її відповідністю вимогам законодавства і державним інноваційним програмам. Законом можуть бути передбачені галузі або об’єкти інноваційної діяльності, в яких обмежу- ється чи забороняється використання іноземних інвестицій.

Держава гарантує суб’єктам інноваційної діяльності:

• підтримку інноваційних програм і проектів, спрямованих на реалізацію економічної та соціальної політики держави;

• підтримку створення та розвитку суб’єктів інфраструктури інноваційної діяльності;

• охорону та захист прав інтелектуальної власності, захист від недобросо- вісної конкуренції у сфері інноваційної діяльності;

• вільний доступ до інформації про пріоритети державної економічної та соціальної політики, про інноваційні потреби та результати науково-технічної діяльності, крім випадків, передбачених законом;

• підтримку щодо підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів у сфері здійснення інноваційної діяльності.

Інноваційні проекти, що інвестуються за рахунок Державного бюджету України або місцевих бюджетів, а також проекти, замовниками яких є органи державної влади чи органи місцевого самоврядування, підлягають обов’язковій державній експертизі відповідно до законодавства. Інноваційні проекти, що інвестуються за рахунок інших джерел, підлягають обов’язковій державній експертизі з питань додержання екологічних, містобудівних та санітарно-гігієнічних вимог.

У разі необхідності експертиза окремих інноваційних проектів, що має важливе народногосподарське значення, може здійснюватися за рішенням Кабінету Міністрів України.

Договір на створення і передачу науково-технічної продукції

За договором на створення і передачу науково-технічної продукції одна сторона (виконавець) зобов’язується виконати зумовлені завданням другої сторони (замовника) науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи (далі – НДДКР), а замовник зобов’язується прийняти виконані роботи (продукцію) і оплатити їх.

Предметом договору на передачу науково-технічної продукції може бути модифікована науково-технічна продукція.

Науково-технічною продукцією є завершені науково-дослідні, проектні, конструкторські, технологічні роботи та послуги, створення дослідних зразків або партій виробів, необхідних для проведення НДДКР згідно з вимогами, погодженими із замовниками, що виконуються чи надаються суб’єктами господарювання (науково-дослідними, конструкторськими, проектно-конструк- торськими і технологічними установами, організаціями, а також науково-дослідними і конструкторськими підрозділами підприємств, установ і організацій тощо).

Договір може укладатися на виконання усього комплексу робіт від дослідження до впровадження у виробництво науково-технічної продукції, а також на її подальше технічне супроводження (обслуговування).

У разі, якщо науково-технічна продукція є результатом ініціативних робіт, договір укладається на її передачу, включаючи надання послуг на її впровадження та освоєння.

Договори на створення і передачу науково-технічної продукції для державних потреб та за участі іноземних суб’єктів господарювання укладаються і виконуються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України згідно з чинним законодавством.