Тема 9. Особистість у структурі групових стосунків. Лідерство і керівництво в групах

1. Специфіка входження особистості в групу. Соціальні норми. Фаза адаптації. Фаза індивідуалізації. Фаза інтеграції.

2. Соціальний статус як показник місця особистості у суспільстві та її приналежності до певних груп.

3. Влада й авторитет. Джерела авторитету і влади. Авторитет реальний і формальний. Престиж. Показники престижу.

Соціальна позиція. Взаємозв'язок позиції зі стійкими ха­рактеристиками особистості. Активна життєва позиція.

4. Поняття про лідерство як процес організації малої соціальної групи неофіційним лідером. Керівництво як суто управлінський феномен. Динаміка лідерства та керівництва.

Теорії походження лідерства і керівництва. Особистісна теорія лідерства (теорія рис, теорія великих людей). Харизматичний лідер. Ситуаційна теорія лідерства. Проблема лідерства і поведінка керівника. Синтетична теорія лідерства.

Стилі лідерства і керівництва. Авторитарний стиль, демократичний стиль, ліберальний (потуральний) стиль. Модель типології лідерства Б.Д.Паригіна. Типологія лідерства К.Левіна. Модель керівництва Ф.Фідлера.

5. Поняття про статус особистості у групі, його стабільність та динамічність: правовий, економічний, політичний, професійний, особистісний статуси; статусні права і обов’язки; авторитет і статус особистості; престиж і статус.

6. Поняття про «позицію особистості» за А.Адлером; соціологічний та психологічний підходи до розуміння позиції особистості, вплив позиції на формування рис характеру. Установка як елемент позиції особистості. Соціальна установка, її функції. Аттитюд: когнітивний, афективний, поведінковий компоненти. Ціннісна орієнтація особистості.

7. Поняття ролі; рольова теорія особистості В.А.Ядова; стадії ролі: зразок ролі, модель ролі, рольова поведінка, стиль рольової поведінки.

Основні поняття: лідерство, керівництво, особистісна теорія лідерства, теорія рис, харизматичний лідер, ситуаційна теорія лідерства, поведінка керівника, синтетична теорія лідерства, стиль лідерства, авторитарний стиль, демократичний стиль, ліберальний стиль, модель типології лідерства, заданий статус, досягнутий статус, формальний статус, неформальний статус, суб’єктивний статус, об'єктивний статус, авторитет, престиж, позиція особистості, установка, соціальна установка, аттитюд, ціннісна орієнтація, роль, модель ролі, рольова поведінка, стиль рольової поведінки.

Тема 10. Духовність суспільства та проблеми духовного розвитку особистості

1. Духовні інтенції XXI століття та актуалізація універсальних цінностей світової цивілізації.

2. Обгрунтування філософського, соціально-психологічного та педагогічного змісту духовності, її становлення і розвитку ( В. І. Абрамова, А. Г. Асмолова, Р.Ассаджіолі, М.Бердяєва, Г.Ващенка, В.І.Вернадського, Д.Донцова, Р.Еммонса, М.Екхарта, П.І.Зінченка, А.Камю, Е.Канта, С.Кіркегора, С.Б.Кримського, А.Ф.Лосєва, В.П.Москальця, М.К.Мамардашвілі, Е.О.Помиткіна, В.В.Розанова, М. В. Савчина, Ж.- П. Сартра, В. С.Соловйова, В.О.Сухомлинського, Г.С.Сковороди, П.Флоренського, С.Л.Франка, В.Франкла, Е.Фромма, Д.Чижевського, А.Швейцера, К.Юнга, П. І. Юркевича та ін.).

3. Теоретико-методологічні засади загальнофілософських, соціально- психологічних та педагогічних поглядів на особистість і її духовні виміри, які базуються на розумінні вітчизняною та зарубіжною психологією взаємозв'язку між свідомістю, самосвідомістю і діяльністю, особливостей її формування у різні вікові періоди, а також на основних концептуальних положеннях теорії розвитку особистості в умовах учбової діяльності, теорії розвиваючого і особистісно зорієнтованого навчання та положень про творчу діяльність людини, про діалектичну єдність індивідуального й загальнолюдського, біологічного й соціального в процесі виховання духовно-моральної особистості, що містяться у творчому доробку К.А.Абульханової-Славської, І.Д.Беха, М.Й.Боришевського, Л.І.Божович, І.С.Булах, Л.С.Виготського, П.Я.Гальперіна, В.В.Давидова, Д.Б.Ельконіна, Е. Еріксона, О.В.Запорожця, В. П. Зінченка, Г.С.Костюка, І. С. Кона, О. М. Леонтьєва, Д. О. Леонтьєва, С.Д.Максименка, А. Маслоу, В. О. Моляко, А.В.Мудрика, В. А. Роменця, К. Роджерса, С. Л. Рубінштейна, В.О.Семиченко, О. В. Скрипченка, В.І.Слободчікова, А.Г.Спіркіна, В.В.Століна, В.О.Татенка, Т.М.Титаренко, П.Р.Чамати, І.І.Чеснокової, Г. Шихі та інших психологів.

4. Провідні принципи духовного суспільного розвитку: принцип «монадності» як звернення до переорієнтації соціуму у внутрішню соціальність так званих трансперсональних переживань; принцип консенсусу, тобто узгодження всіх позицій, а отже, утвердження рішень, від яких виграють усі; принцип діалогу, в якому метою є не ствердження однобічної правоти одного учасника та не менш однобічне визнання хибності позиції іншого, а прилучення свідомості опонентів до третього світу істини, що виступає однаковою цінністю для них усіх; принцип еквіпотенційного крещендо, тобто розуміння життя як зростаючої кульмінації творчих подій, коли смерть особистості становить не кінець, а вінець звершень, альтернативних небуттю; принцип толерантності, духовна сутність якого зводиться не стільки до гасла терпимості, скільки до вимог розуміння іншого, та принцип «панорамного бачення єдиного» в багатоманітні соціальних ситуацій; принцип полісистемності мети як духовна альтернатива фанатизму; принцип проблемності людської жертви, який полягає у тому, що людське життя, як фундаментальна цінність, може бути принесене в жертву певним ідеям чи ідеалам лише внаслідок вільного вибору особистості; принцип споглядання суб’єктом об’єкта, в результаті якого перетворення відбуваються не в об’єкті, а в самому суб’єкті; принцип несилового зіткнення добра та зла в становленні духовності XXI століття; особистісний аспект принципу ненасильства, який полягає в тому, що Добро стверджує себе не насильством, а вічним, страшним і невблаганним нагадуванням; екзистенційний принцип Віри, Надії й Любові, які є життєдайними чинниками віковічних традицій духовності; принцип солідарності як рух до трансперсональних структур, які закодовані в людській психіці ( С. Кримський).

5. Роль «монадної особистості» у становленні духовності суспільства XXI століття. Особистість, яка здатна репрезентувати свою націю, свою культуру, свою епоху і тим самим маніфестувати індивідуальну іпостась універсального досвіду.

6. Методологія, методика й практика розвитку духовності в українській школі, системі освіти в цілому та їх соціально-психологічне обгрунтування. Соціально-психологічні та педагогічні умови, шляхи та напрями формування в учнів, студентів здатності до саморегуляції, самоорганізації, самоактуалізації та самореалізації, зокрема власного духовного потенціалу.

Основні поняття: духовність, духовний потенціал, духовний розвиток, духовні цінності, духовна самосвідомість, соціальна особистість, монадна особистість, духовна особистість, принципи духовності, рефлексія, самопізнання, самооцінка, самоконтроль, самоорганізація, самоактуалізація, самореалізація, самоефективність, соціальна позиція, активна життєва позиція.