20 Цит. За: Українська мова: Енциклопедія. - с. 216-217.

21 Огієнко і. Українська культура. Коротка історія культурного життя українськогонароду. - к.,1992. - с. 24.

Еней був парубок моторний І хлопець хоч куди козак, Удавсь на всеє зле проворний, Завзятіший од всіх бурлак.

І. Котляревського вважають зачинателем нової української літера­турної мови, традиції якої продовжили Г. Квітка-Основ'яненко, Є. Гре­бінка, П. Гулак-Артемовський. Основоположником сучасної україн­ської літературної мови є Т. Шевченко. Саме він став реформатором української літературної мови, творцем нової української літератури. На відміну від І. Котляревського, мова Т. Шевченка була зорієнтована на весь україномовний простір, хоча, звичайно, з кількох фонетичних варіантів слова чи кількох паралельних морфологічних форм він виби­рав ті, які чув на рідній Звенигородщині. Народномовна основа тво­рів Т. Шевченка виступає досить виразно на всіх рівнях - фонетич­ному, лексичному, морфологічному, синтаксичному. Заслуга Т. Шев­ченка перед українською культурою полягає насамперед у тому, що він надав літературній мові внутрішньої естетичної впорядкованос­ті, збагативши народну мову органічним введенням у неї елементів з інших джерел і тим самим віддаливши мову літератури від побуто­вої мови ²².

Предметом уваги Т. Шевченка була не проста мова, а її зміст в устах народу і народні почуття. Високо цінуючи заслуги І. Котляревського перед українським народом, він писав про творця „Енеїди":

Будеш, батьку, панувати,

Поки живуть люди,

Поки сонце з неба сяє

Тебе не забудуть!

Не применшуючи ролі своїх попередників, Т. Шевченко, однак, стверд­жував, що „Енеїда " Котляревського - добра, а все-таки сміховина ", а „ покійний Основ 'яненко дуже добре приглядався на народ, та не при­слухався до язика, бо може його не чув у колисці од матері, а Гулак-Артемовський хоть і чув, так забув, бо в пани постригся "²³.

Коли в українців з'явився Шевченко, питання про те, бути чи не бути українській мові, українській культурі, перестало існувати. Сво­їм словом він утвердив український народ серед інших народів світу, став виразником його дум і прагнень, заявивши про це на весь голос:

Возвеличу малих рабів отих німих.

22 Русанівський в.М. Зазнач, праця. - с. 180-181.

23 Шевченко т.Г. Повне зібрання творів: у 10 т. - к., 1949-1963. - т. 3. - с. 175; 375.

Я на сторожі коло них поставлю слово!

Як висловився Г. Грабович, „ він співець і пророк, що передав голос свого народу, він духовний батько відродження української нації"¹''.

На 20-40-ті роки XIX ст. припадають спроби граматичного вивчен­ня української мови. Важливу роль у процесі нормалізації української літературної мови відіграла перша граматика народної української мови О. Павловського „Граматика малороссийского наречия" (1818).

Ідею стандартизації української літературної мови в першій поло­вині XIX ст. культивували також автори граматик, написаних у Гали­чині та на Закарпатті (І. Могильницький, І. Левицький, І. Вагилевич, Й. Лозинський, Я. Головацький, М. Лучкай). На думку дослідників, „українська мова в Галичині першої половини XIX ст. була своєрід­ною діагностичною ознакою існування українців в умовах Габсбурзь-кої монархії, в ім'я поступу яких мову унормували і розвивали"²⁵. За­кріпленню норм української літературної мови сприяла поява 1837 року на Західній Україні збірки „Русалка Дністровая" (автори М. Шашкевич, Я. Головацький, І. Вагилевич), в яку ввійшли народні пісні, оригінальні твори та переклади з сербської та чеської мов. І. Франко назвав факт появи видання „Русалки" „явищем наскрізь революційним". Це справді був своєрідний „маніфест" відродження української мови та літерату­ри в межах Галичини, сила якого виявлялася в мові - не книжній, штуч­ній, а народній, подібній до тієї, якою писав Т. Шевченко.

Попри всі спроби уніфікації, єдності української літературної мови домогтися було дуже важко. На початку XX ст. Наддніпрянщина корис­тувалася літературною мовою Т. Шевченка, Галичина й Буковина -галицьким варіантом, Закарпаття - „русинською" мовою. Який з цих варіантів був в офіційному вжитку? Якоюсь мірою всі три. Однак най­виразніші зразки офіційно-ділової мови були створені на Наддніпрян­щині, напр.:

²⁴ Grabowich G.G. The as Mythmaker. - Cambridge, 1988. - C. 1.