25 Мацюк г. Прескриптивне мовознавство в Галичині (перша половина XIX ст.). - Львів,2001. - с. 7.

Народе український! Впали вікові пута. Пришила воля всьому при­гніченому людові. . . Настав час ... пробудження до нового, вільного, творчого життя після більш як двохсотлітнього сну. Уперше україн­ський тридцятимілліоний народе, ти будеш мати змогу сам за себе сказати, хто Ти і як хочеш жити... (Із відозви Української Централь­ної ради від 22 березня 1917 року „До українського народу").

З метою викликати довіру національних республік до центральної влади після створення 1922 року СРСР було взято курс на „націоналі­зацію". У 1921 році при УАН створений Інститут української мови, посилено роботу над впорядкуванням українського правопису, підго­товкою термінологічних словників тощо. Наукові праці співробітни­ків Академії наук видавались переважно українською мовою (80 %).

Сумний спогад навіюють 30-90-ті роки XX ст. Ось своєрідний мартиролог української мови цього часу:

1933 - Телеграма Сталіна про припинення „українізації". З україн­ського правопису вилучено літеру ґ.

1938 - Посилення процесу полонізації українців у Галичині.

1958 - Пленум ЦК КПРС ухвалив постанову про перехід україн­ських шкіл на викладання російською мовою.

1970 - Міністерство освіти СРСР видало указ про захист дисерта­цій російською мовою.

1990 - Верховна Рада СРСР прийняла „Закон про мови народів СРСР". Російській мові надано статус офіційної.

Образно про такі сторінки історії української мови писала поетеса Л. Костенко:

Я скоро буду виходити на вулиці Києва з траурною пов 'язкою на рукаві -умирає мати поезії мого народу!

Усе називається Україною -універмаг, ресторан, фабрика. Хліб український, телебачення теж українське. На горілчаній етикетці експортний гетьман з булавою.

І тільки мова чужа у власному домі. У шовінізму кігті підсвідомі.

Масовим стали випадки відмови від вивчення української мови в середніх школах України. Виявилося, що вивчати її не обов'язково. Зречення мови свого роду, народу гостро засуджували українські пат­ріотично налаштовані письменники. Страшним присудом таким ман­куртам звучали слова Д. Павличка:

Ти зрікся мови рідної!

Тобі твоя земля родити перестане!

Зелена гілка в лузі на вербі

Від дотику твого зів 'яне!

Ти зрікся мови рідної- нема Тепер у тебе твого роду і народу! Чужинця мати ждатиме дарма! В твій слід він кине - сміх й погорду! Ти зрікся мови рідної!

Наслідком існування СРСР стала повна русифікація населення вели­ких міст східних та південних областей України, катастрофічне змен­шення українських шкіл у Харкові, Києві, Черкасах, Дніпропетровсь­ку, Сімферополі та інших містах.

Тому 1989 року виникла доконечна потреба і можливість у зв'язку зі змінами в політичному житті країни надати українській мові держав­ного захисту. Прийнятий 28 жовтня 1989 року Верховною Радою УРСР Закон „Про мови в Українській PCP" закріпив державний статус укра­їнської мови, гарантував всебічний її розвиток і функціонування в усіх сферах суспільного життя, напр.:

Стаття 2. Державна мова Української PCP.

Республіканські і місцеві державні, партійні, громадські органи, під­приємства, установи і організації створюють всім громадянам необ­хідні умови для вивчення української мови та поглибленого оволодін­ня нею.

Стаття 6. Обов'язок службових осіб володіти мовами роботи органів і організацій.

Службові особи державних, партійних, громадських органів, уста­нов і організацій повинні володіти українською і російською мовами, а в разі необхідності - і іншою національною мовою в обсязі, необхід­ному для виконання службових обов'язків.

Стаття 11. Мова роботи, діловодства і документації.

В Українській PCP мовою роботи, діловодства і документації, а та­кож взаємовідносин державних, партійних, громадських органів, під­приємств, установ і організацій є українська мова.

Стаття 27. Мова навчання і виховання в загальноосвітніх школах.

В Українській PCP навчальна та виховна робота в загальноосвітніх школах проводиться українською мовою.

Стаття 28. Мова навчання в професійно-технічних училищах, середніх спеціальних та вищих навчальних закладах.

В Українській PCP навчальна та виховна робота в професійно-тех­нічних училищах, середніх спеціальних та вищих навчальних закла­дах провадиться українською мовою, а у випадках, передбачених час­тинами другою і третьою статті 3 цього Закону, поряд з українською -і національною мовою більшості населення.

Стаття 33. Мова засобів масової інформації.

В Українській PCP мовою офіційних засобів масової інформації є українська мова.

Стаття 33. Мова оголошень і повідомлень.

Тексти офіційних оголошень, повідомлень, плакатів, афіш, рекла­ми і т. ін. виконуються українською мовою. Поряд з текстом, викладе­ним українською мовою, може бути вміщено його переклад іншою мовою.

Стаття 36. Мова маркування товарів.

Маркування товарів, етикетки на товарах, інструкції щодо корис­тування товарами, виробленими в Українській PCP, виконуються укра­їнською мовою.

Стаття 39. Мова власних імен.

Громадяни Української PCP користуються правом іменуватись згід­но з національними традиціями. їхні імена передаються з національ­ної мови українською мовою в транскрипції²⁶.

Законодавчо закріпила функціонування української мови як держав­ної Конституція України, прийнята Верховною Радою України 28 черв­ня 1996 року:

Стаття 10.

Державною мовою України є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов націо­нальних меншин України.

Див.: Відомості Верховної Ради (ВВР). - 1989. - NЎ45.

Різне розуміння і застосування положень статті 10 Конституції Укра­їни викликало практичну необхідність у їх роз'ясненні та офіційній інтерпретації.

16 грудня 1999 року Конституційний Суд прийняв рішення про офі­ційне тлумачення статті 10 Конституції України щодо застосування державної мови органами державної влади, органами місцевого само­врядування та використання її у навчальному процесі в освітніх закла­дах країни.

Конституційний Суд ухвалив, що положення частини першої стат­ті 10 Конституції України, за якою „державною мовою України є укра­їнська мова", треба розуміти так: українська мова як державна є обо-в 'язковим засобом спілкування на всій території України при здійс­ненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, що визначаються законом.

Поряд з державною при здійсненні повноважень місцевими органа­ми виконавчої влади, органами Автономної Республіки Крим та місце­вими органами самоврядування можуть використовуватися російсь­ка та інші мови національних меншин у межах і порядку, що визнача­ються законами України.

Мовою навчання в дошкільних, загальних середніх, професійно-тех­нічних та вищих державних та комунальних навчальних закладах Укра­їни є українська мова²⁷.

Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до вико­нання на території України, остаточним і не може бути оскарженим.

Попри те, що Конституційний Суд дав чітку орієнтацію суспільст­ву в розв'язанні мовних питань та визначенні напряму мовного будів­ництва, сама історія нашої держави, суспільної свідомості та підсвідо­мості, довжелезний список заборон української мови, що здійснював­ся протягом сторіч, моральна неготовність великої частини населення повсякденно користуватися українською мовою переконує в тому, що вирішення проблеми її життєдіяльності в різних сферах життя суспі­льства не відбувається безболісно.

Цит. за: Абетка української політики 2000- 2001: Довідник / За ред. М. Томенка. - К., 2001.

Сьогодні немає і не може бути громадянина України, якого б обхо­дило мовне питання. Поет і народний депутат Б. Олійник переконаний: ,, Завдання мови — творити громадянина ". Саме тому великий резонанс у суспільстві викликали парламентські слухання „Про функціонування української мови в Україні", проведені Комітетом з питань культури і духовності Верховної Ради України 12 березня 2003 року. В них взяли активну участь найширші кола громадськості, науковці, осві­тяни. Було прийнято низку ухвал, зокрема щодо вироблення механіз­мів атестації державних службовців на знання української мови та запровадження системи курсів української мови для державних служ­бовців усіх рівнів, створення спеціальних україномовних програм у комп'ютерній мережі Інтернет та на лазерних дисках, широке обго­ворення в засобах масової інформації актуальних проблем сучасного стану української мови та завдань щодо підвищення її авторитету і престижу тощо.

На сучасному етапі спостерігаємо такі основні тенденції роз­витку української літературної мови²⁸:

Див.: Баранник Д.Х. Українська мова на межі століть // Мовознавство. - 200 і. - № 3.

• С. 40-47; Ділова українська мова: Посібник для студентів вузів / За ред. Н.Д. Бабич.

• Чернівці, 1996. - С. 22 - 25 та ін.

• розширення суспільних функцій, сфер застосування, входження її в нові галузі знань, зокрема інформатику;

• поповнення української мови великою кількістю номінативних словосполучень, що відображають реалії економічного, політичного та культурного життя сучасної України, напр.: альтернативні вибори, гілки влади, інформаційний простір, правова держава, соціальний за­хист, ринкові відносини;

• поява нових, активізація вживання та розширення значень рані­ше відомих слів, напр.: довкілля, підписант, перемовини, голубі шоло­ми, намет;

• інтенсивне збагачення за рахунок запозичень української термі­нології, зокрема: а) суспільно-політичної: імідж, консенсус, брифінг, електорат, піар; б) бізнесової: реприватизація, менеджмент, інвес­тор, маркетинг, сертифікат; в) технічної: комп 'ютер, принтер, факс, дискета та ін.;

• переміщення певної частини спеціальної лексики до розряду широковживаної, зокрема економічно-фінансових термінів: аудитор, емісія, інвестор, ліцензія, менеджер; юридично-правової лексики та фразеології: державотворення, законопроект, плюралізм; парламент­сько-дипломатичної лексики: електорат, ротація, толерантний;