32 Антисуржик. Вчимося ввічливо поводитись і правильно говорити: Посібник / За заг. Ред о. Сербенської. - Львів, 1994. - с. 90-91.

Синтаксичні норми регламентують доцільність використання мовних засобів у конкретних стилях мови. Добір мовних елементів відповідає потребам сфер комунікації, меті і завданням висловлюван­ня. Вказуючи на ці норми, ми часто кваліфікуємо їх не як „правильні", а як „доцільні", „кращі" саме для цієї ситуації. Наприклад, нормою офіційно-ділового стилю є вживання книжних слів, канцелярської лек­сики, усталених мовних зворотів (акредитація, набувати чинності, за­свідчити підпис, доповідна записка) чи термінів з різних галузей знань для наукового стилю. Саме за нормами офіційно-ділового стилю від­повідь студента на іспитах оцінюють на відмінно, добре, задовільно, незадовільно, а не блискуча, достатня, посередня, погана відповідь. Безперечно, існують вимоги щодо граматичних форм, синтаксичних конструкцій, які підпорядковані насамперед позамовним чинникам.

Стандартність. При всій різноманітності мовних засобів, функціо­нально-стилістичних варіантів, літературна мова зберігає свою вну­трішню єдність і цілісність. Цю ознаку називають стандартністю.

Наддіалектність. Виникнувши на основі одного з діалектів, лі­тературна мова поступова втрачає вузькодіалектний характер і набу­ває наддіалектного, тобто вбирає в себе багато особливостей інших говорів, повсюдно поширюється, стає обов'язковою для всіх членів суспільства. Сучасна українська літературна мова сформувалася на базі середньонаддніпрянських говірок, але в процесі свого розвитку вийшла за межі одного діалектного масиву, збагатилась мовними одиницями з інших діалектів і розширила сферу вживання на всю територію України.

Однак праці Ю. Шевельова, як і нові мовознавчі розвідки, що про­довжують започаткований ним напрям вивчення шляхів формування і розвитку літературної мови, спростовують поширене в радянському мовознавстві твердження про обмеженість діалектної бази загально­національного стандарту середньонаддніпрянськими говорами. Дослід­ник зазначає, що сучасна українська літературна мова „сміливоможе бути названа мішаною щодо діалектної основи, і, отже, традиційне підручникові твердження про її київсько-полтавську основу вимагає якщо не цілковитої ревізії, то принаймні додатку: з великим галиць­ким нашаруванням. Але ці нашарування так тривало відкладалися в українській мові і так органічно в неї всотані, що виділити їх з усієї системи сучасної літературної мови -річ взагалі цілком неможлива.

" Шевельов Ю. Внесок Галичини у формування української літературної мови. - К., 2003. - С. 94-95.

2 5-354

1 схід, і захід України складали свої внески в літературну мову... "³³. А остаточне утворення спільного для всієї України літературного стан­дарту на засадах діалектної многоосновності, органічного поєднання елементів різнодіалектного походження відбулося у 20-х роках XX ст. у добу „українізації"³⁴.

Поліфункціональність - одна з найважливіших ознак літератур­ної мови, яка виявляється у здатності виконувати різні функції. Літера­турна мова може передавати найрізноманітнішу інформацію в різних сферах суспільного життя. Для цього вона володіє великим багатством мовновиражальних засобів.

Стилістична диференціація. Сучасна українська літературна мова становить складну і розгалужену систему структурно-функціональних та емоційно-експресивних стилів, які забезпечують можливість задо­вольнити мовні потреби української нації

Функціонуючи у різних сферах суспільного життя, мова набуває типових ознак. їх носії мови усвідомлюють як певні різновиди, що об'єднують мовні одиниці за функціональним призначенням у відпо­відні структури - функціональні стилі (офіційно-діловий, науковий, публіцистичний, художній, розмовний)³⁵.

Відомо, що стильова диференціація є ознакою високорозвиненої літературної мови, відбиває багатство матеріальної і духовної культу­ри народу.

Наявність усної та писемної форм вираження. Літературна мова має дві форми вираження -усну та писемну. Обидві форми викорис­товують ті самі літературні норми, але кожна з них має свою специфі­ку (табл. 1). Вона визначена насамперед призначенням: усна форма розрахована на слухача, а писемна - на читача. Форми відрізняються одна від одної і способом передавання мовлення: усна форма пов'яза­на з вимовою звуків і їх акустичним сприйняттям; писемна - з графіч­ним відображенням мовлення і читанням.

Масенко Л.Т. Мова і суспільство: Постколоніальний вимір. - К., 2004. - С. 17. Див.: Пономарів О.Д. Стилістика сучасної української літературної мови: Підруч­ник. - 3-тє вид., переробл. і доповн. - Тернопіль, 2000. - С. 6. Питання про поділ на функціональні стилі, на думку О. Пономарева, досить складне, в основу кла­дуть різні засади, тому виділяють різну кількість функціональних стилів.

Усна та писемна форми реалізації безпосередньо пов'язані з різни­ми видами мовленнєвої діяльності (слухання - читання, говоріння -письмо) та між собою. Часто виникають ситуації, коли заздалегідь під­готовлений письмовий текст треба озвучити, тобто подати як вид ус­ного мовлення. Суттєвої відмінності між обома формами, наприклад,

Способи наближення писемного мовлення до усного

ділового чи наукового тексту не існує, однак варто знати деякі шляхи наближення писемного мовлення до усного і скористатися ними в прак­тичній роботі.

Таблиця 1. Ознаки усної та писемної форм літературної мови

усне мовлення	писемне мовлення
1. Первинне. 2. Діалогічне (полілогічне) імонологічне. 3. Розраховане на слухача. 4. Часто непідготовленезаздалегідь, допускає імпровізацію. 5. Передбачає живе спілкування. 6. Інтонаційно оформлене,супроводжується мімікою,жестами. 7. Чітко індивідуалізоване. 8. Емоційно й експресивнозабарвлене. 9. Допускає використанняповторів, зіставлень, різнихтропів та фразеологізмів.	1. Вторинне. 2. Монологічне. 3. Графічно оформлене. 4. Пов'язане з попереднімобдумуванням. 5. Передбачає ретельний відбірфактів та їх мовне оформлення. 6. Чітке підпорядкуваннямовних засобів стилю і типумовлення. 7. Повний і ґрунтовний викладдумки. 8. Поглиблена робота надсловом і текстом. 9. Допускає редагування тасамоаналіз написаного.

1. Замінити довгі речення короткими.

2. Обов'язково використовувати звертання до слухачів.

3. Вживати вставні слова, які допомагають впорядкувати послідов­ність викладу думок (по-перше, по-друге, наступне), висловити влас­ну оцінку повідомлюваного (на нашу думку, як бачимо, можна сказа­ти), зберігати смислові причинно-наслідкові зв'язки (отже, таким чином, можна зробити висновок, загалом).

4. Ставити прямі та непрямі запитання (вони сприяють активізації уваги слухачів), напр.: Які форми існування літературної мови знає­мо? і одночасно давати відповіді на них: Існує дві форми реалізації літературної мови — усна та писемна.

5. Повторювати час від часу предмет думки, напр.: документи -ділові папери - вони.

6. Обов'язково робити паузи між частинами тексту, щоб дати слу­хачам можливість осмислити почуте. Бажано змінювати силу голосу, висоту тону. Темп мовлення варто обрати середній. Взяту тональність (робоча чи урочиста, піднесена чи буденна) треба зберігати протягом усього виступу.

7. Не вживати надміру слів іншомовного походження та вузько­спеціальних слів-термінів або коротко пояснити зміст використаних слів.

8. Виділити у тексті місця, які обов 'язково треба переказувати (влас­ні враження від явища, предмета, події, особи тощо), - це забезпечить якнайтісніший зоровий контакт зі слухачами.

9. Намагатися замінити віддієслівні іменники дієсловами, які роб­лять усне мовлення динамічним, пор.: Це може бути свідченням завер­шення формування першої стадії. — Це свідчить про завершення фор­мування першої стадії.

10. Дієприкметникові та дієприслівникові звороти краще замінити окремими реченнями, пор.: Починаючи вивчати проблему, спочатку опрацюйте необхідну літературу. — Коли починаєте вивчати пробле­му, краще спочатку опрацюйте потрібну літературу.

11. Зайвий раз не ускладнювати речення, пор.: Цей факт можна оцінити як нагадування. — Цей факт є нагадуванням.

12. Якомога менше вживати цифрових даних. Якщо це неможливо, то будувати речення (текст) так, щоб числівники були у формі назив­ного відмінка, пор.: Дефіцит вимірюється б мільйонами 924 тися­чами 549 гривнями. — Дефіцит становить 6 мільйонів 924 тисячі 549 гривень.