- •Тема 1: Штучний інтелект – основа нової інформаційної техніки
- •Тема 2: Основні поняття та визначення в теорії та практиці інтелектуальних систем
- •Тема 3: Етапи та напрямки розвитку інтелектуальних системах
- •Розглянемо основні передумови створення інтелектуальних систем:
- •Напрямки розвитку інтелектуальних систем
- •Можна визначити 3 зарактерні способи задання нейромереж:
- •У 1978 році було створено dendral – використовується в хімії, emycin – в медицині.
- •Тема 4. Основні поняття та визначення в інтелектуальних системах управління.
- •Принципи організації інтелектуальних систем управління
- •Загальна концептуальна структура ісу
- •Тема 5. Характеристика процесів оперативного мислення при виникненні та усуненні проблемних ситуацій
- •Тема 6. Модель мислення при оперативному управлінні
- •Модельний базис прийняття рішень по управлінню
- •Де, моЦмоделі визначення оптимальної області прийняття управляючих рішень;
- •Прикладні інтелектуальні системи
- •Експертні системи
- •Користувач– спеціаліст у відповідній предментій чи проблемній галузі, який має потребу в допомозі своєї діяльності зі сторони ес.
- •Класифікація ес:
- •Нечіткі регулятори
- •Методи пошуку за зразками
Модельний базис прийняття рішень по управлінню
В процесі управління складними обєктами на різних його етапах використовуються такі процедури, визначення яких дозволяє послідовно вирішити такі задачі:
визначення стану обєкта і середовища управління (задача спостереження станів);
вирішення можливог-кожного з станів до одного із заданих видів стану (задачі класифікації станів);
постановка задачі пошуку рішень у відповідності з цілями в управлінні, які необхідно досягти у кожному із класів станів;
задача формування пошуку рішень;
вібір пошуку рішень (задачі модельної класифікації);
пошук рішень для кожного із класів стану (задача пошуку рішень);
задачі визначення можливих результатів;
оцінка якості рішень при їх організації на обєкті управління;
задача обгрунтованості рішень;
зваження множини управляючих дій (задача синтезу рішень).
Визначення таких задач передбачає використання певного комплексу моделей, які є основною вище наведених процедур.
Цей комплекс моделей складається:
<
М1, М2, І >
М1 – комплекс моделей, які знаходяться в програмно-технічному комплексі у вигляді моделей знань, даних і дозволяють виявити автоматично процедури вирішення вищенаведених задач;
М2 – модель мислення оператора в процесі оперативного управління.
І – інформаційна модель, що відображає стан об´єкта і середовища управління.
Моделі М1 та М2 використовуються для здійснення деяких процедур, що дозволяють здійснювати та організовувати процес управління.
Ця послідовність, як правило, має певну структуру такого виду:
“ситуація – ціль – модель – рішення – визначення переважності - реалізація”.
Під ситуацією розуміємо – поточний стан системи, дані про передісторію розвитку об´єкта (ретроспектива), прогноз розвитку об´єкта і та інформацію про можливий цільовий стан системи при даних умовах.Така структура забеспечює визначення властивостей ситуації S, цілей Ц, оціночних стандартів О, альтернатив пошуку рішень А. В склад цієї структури входять моделі ситуації Мs , простір стратегій вибору рішень GS , (MS), які дають в рамках моделей MS варіанти вибору моделей прийняття рішень у відповідності з цілями управління. Основними процедурами в оперативно-диспетчерському управлінні із застосуванням інтелектуальних механізмів є:
1. процедура ситуаційної класифікації, вона характеризується таким рівнянням:
φ1 = <S, j, KP, KS >
S – деяка ситуація, яка задається на множині елементів І (інформаційна модель). До цих елементів можна віднести координати стану об´єкту, цільові координати з урахуванням прогнозу та ретроспектив.
J – множина експертних переваг для вибору правила класифікації, яка визначається за формулою: S * KS (декартовий добуток),
де KS – множина класів ситуації;
Kр – множина алгоритмів класифікації.
2. Процедура модельної класифікації. Дозволяє визначити ту множину моделей прийняття рішення, за якими можна отримати шляхом обчислення необхідне ефективне рішення. Характеризується таким кортежем:
φ2 = <S, KP, AИ, Мr >
AИ – множина алгоритмів прийняття рішень по управлінню;
Mr – множина моделей за якими приймається рішення.
3. Процедура формування стратегій пошуку рішень. Дозволяє визначити множину локальних чи глобальних цілей управління, які необхідно досягти в даному класі ситуацій:
φ3 = <S, КР, Ц, КР, С >
де, Ц – множина цілей, як локальних так і глобальних з зазначенням їх пріоритетності для даного класу ситуацій;
КР – множина критеріїв досягнення цілей, згортки критеріїв;
С – множина стратегій пошуку цільових рішень.
4. Процедура пошуку цільових рішень по управлінню:
φ4 = <S, Нr, RЦ, С >
де RЦ – множина цільових –управляючих рішень, які можуть бути знайдені у вибраній сукупності моделей пошуку (Мr) ріщень, яка настроєна на поточну ситуацію Si, і належить до множини ситуацій S (Si є S) при використанні стратегії Сј Є С.
5. Процедура визначення можливих результатів рішень:
φ5 = <S, RЦ, Ц, КР, МД, ОД, RЦ1 >
де, МД – область рішень по управлінню, у відповідності із цілями Ц та критеріями КР для даного рівня прийняття рішеннь ОД.
RЦ1 – множина управляючих рішень із множини ОД, які можуть бути рекомендовані для реалізації управляючих рішень в даній ситуації.
6. Процедура синтезу рішень:
φ5 = <S, RЦ1, Ц, КР, МОЦ, ООУ, RЦ2 >