- •Лекція 1.
- •1.1. Вступ.
- •1.2. Основні частини технологічного процесу машинобудівного виробництва
- •Лекція 2.
- •2.1. Концентрація і диференціація технологічних операцій
- •2.2. Розробка технологічних процесів виготовлення специфікованих виробів
- •2.3. Основні етапи розробки тп виготовлення деталей
- •Лекція 3.
- •3.1. Аналіз службового призначення деталей та конструктивних елементів обладнання харчових виробництві, визначення технічних вимог і норм точності при їх виготовленні
- •3.2. Типи та організаційні форми машинобудівного виробництва
- •Лекція 4.
- •4.1. Вибір напівфабрикату або заготовки у машинобудівному виробництві
- •Лекція 5.
- •5.1. Обґрунтування вибору технологічних баз і встановлення послідовності оброблення поверхонь заготовки
- •5.2. Визначення послідовності обробки поверхонь заготовки
- •Лекція 6 Вибір способів обробки заготовок і визначення кількості необхідних технологічних переходів
- •Лекція 7 Розрахунок припусків, міжперіхідних розмірів і допусків
- •Лекція 8. Вибір режимів обробки заготовки різанням
- •Лекція 9. Нормування технологічного процесу виготовлення деталі
- •Лекція 10
- •Лекція 11. Визначення необхідного технологічного обладнання та пристроїв для виконання технологічних операцій і розробка вимог, яким повинний відповідати кожен тип оснастки
- •Затискні елементи пристроїв.
- •Лекція 12.
- •Лекція 13.
- •Лекція 14.
- •14.1. Розроблення альтернативних варіантів тп виготовлення деталі
- •Лекція 15.
- •Лекція 16. Оформлення технологічної документації
- •Лекція 17.
- •17.1. Основні характеристики надійності і довговічності, їх структура і задачі. Кількісні показники надійності і довговічності обладнання харчових і переробних виробництв
- •17.2. Фізична сутність надійності
- •17.3. Одиничні й комплексні властивості та показники надійності
- •17.4. Відмови технічних об’єктів. Характеристика відмов
- •17.5. Якість, ефективність та економічність технічних об’єктів і систем
- •17.6. Якість і надійність виробів
- •17.7. Надійність об’єктів і систем та їхня ефективність
- •17.8. Економічні показники надійності
- •Лекція 18.
- •18.1.Статистичні методи вивчення і прогнозування показників надійності і довговічності. Закони розподілу випадкових величин в теорії надійності
- •Змащування машин і механізмів
- •Лекція 21. Випробування промислових виробів на надійність
- •Для двостороннього довірчого інтервалу
- •Запитання і завдання для самоперевірки
- •Фрикційні зв'язки та їх руйнування
- •Методи забезпечення довговічності та підвищення зносостійкості деталей машин і обладнання
- •Підвищення довговічності деталей обладнання термічним і хіміко-термічним обробленням
- •Детонаційні покриття
- •Електродугові покриття
- •Полімерні та металополімерні покриття
- •Запитання і завдання для самоперевірки
Детонаційні покриття
Перше повідомлення фірми «Лінд» про використання детонації в газах для нанесення захисних покриттів з’явилось у 1956 р. Нині цей процес використовують для нанесення зносостійких покриттів на поверхні багатьох виробів.
Для напилення найчастіше застосовують карбід вольфраму на кобальтовій основі, а також покриття з оксиду алюмінію і керметів складнішого вмісту та інші порошкові сплави.
Детонацією називають вибух, який поширюється з постійною і максимально можливою для певної вибухової речовини і умов швидкістю, що значно перевищує швидкість звуку в цьому середовищі. На відміну від згасальних вибухових хвиль, детонаційною є сильна стаціонарна незгасальна ударна хвиля. Залежно від природи вибухової речовини швидкість детонаційної хвилі становить 103…105 м/с. Тому і порошок, який розганяється детонаційною хвилею, матиме значно більшу швидкість, ніж при використанні газополуменевого і плазмового струменя.
При детанаційному напиленні висока (в тисячі разів більша, ніж при газополуменевому) кінетична енергія частинок порошку дає змогу формувати покриття з матеріалів, температура плавлення яких вища за максимальну температуру вибуху киснево-ацетиленової суміші. Завдяки високій швидкості переміщення частинки порошку сильніше сплющуються і механічно зчіплюються з нерівностями і порами поверхні деталі, ніж за інших умов напилення.
Електродугові покриття
Втрата роботоздатності обладнанням харчової промисловості спричинюється переважно інтенсивним корозійним руйнуванням і корозійно-механічним спрацюванням під дією хімічно-активних технологічних середовищ. Більшість машин і апаратів, які потребують захисту від корозії, фарбують або цинкують різними способами. Недостатня довговічність фарбових покриттів (інколи менш як 1 рік), їх дефіцитність, висока вартість для найефективніших покриттів, значні витрати при їх відновленні й ремонтах ставлять під сумнів можливість підвищення довговічності сталевих конструкцій і виробів тільки за рахунок збільшення об’ємів фарбування. Відносно цинкування, то його можливості обмежені дефіцитністю цинку, недостатньою для деяких експлуатаційних умов корозійною стійкістю і санітарно-гігієнічними вимогами.
За таких умов перспективним способом підвищення довговічності сталевих виробів і економії сталі (крім цинкування та інших покриттів) слід вважати розвиток алюмінування з використанням електродугової металізації.
Полімерні та металополімерні покриття
Серед різноманітних покриттів, які можна застосовувати для підвищення довговічності обладнання, поширеними є покриття різними полімерами.
До полімерних покриттів, які контактують з харчовими технологічними середовищами, ставляться відповідні вимоги. Зокрема, вони повинні мати добру адгезію до поверхні деталі й антиадгезійні властивості щодо продуктів, незначну пористість, бути еластичними, механічно-міцними, теплостійкими, інертними до технологічних і допоміжних середовищ харчових виробництв, технологічними та економічними. Жоден із відомих полімерів не може повністю відповідати всім цим вимогам. Матеріали з достатньою хімічною стійкістю, як правило, мають недостатню адгезію до металу. Полімерні покриття з задовільною адгезією до поверхні легко руйнуються внаслідок хімічної та механічної дії агресивних середовищ. Крім того, для харчової промисловості особливе значення мають їх хіміко-токсикологічні й медико-біологічні характеристики.
У різних галузях харчової промисловості для захисту внутрішніх поверхонь апаратів, трубопроводів, арматури застосовують такі покриття: співполімервінілхлоридні, фторопластові, поліолефінові, поліуретанові, фенолоформальдегідні, силіцієорганічні, каучукові, епоксидні тощо. Щоб поліпшити властивості покриттів, їх часто використовують із наповнювачами.