Післямова Перспективні напрями розвитку мистецької педагогіки

Концептуалізація педагогіки мистецтва як наукового напряму була би не повною поза окресленням пріори­тетних напрямів її розвитку. Визначення перспектив розвитку зумовлено не тільки потребою стимулювання інноваційної активності в галузі мистецької педагогіки, необхідністю покращення освітніх, виховних, навчаль­них процесів в практиці мистецької освіти, а і, голов­ним чином, необхідністю обґрунтування теоретичних засад модернізації мистецької педагогіки.

Як певний аспект розвитку наукової думки в галузі теорії і методики мистецького навчання прогностика, на жаль, не знайшла достатнього розгляду. Разом з тим в літературі відображено певні розвідки в цьому на­прямку [11], що створюють підґрунтя для проведення відповідних досліджень.

Визначаючи сутність прогностики в галузі мистець­кої освіти, необхідно зважити на те, що цей процес передбачає не просто удосконалення методики, а впро­вадження оновлень такого характеру, яке об'єктивно спричинено сучасними вимогами. Серед них першо­рядного значення набувають:

• зміна соціальної ситуації, що впливає на орієнтири і характер навчання мистецтва. В сучасних умовах до них можна віднести такі проблеми суспільного ха­рактеру, як розвиток ринкової економіки, регіональні потреби, перехід на багаторівневу систему навчання, впровадження загальноєвропейських освітніх стандар­тів, тощо;

• розвиток науково-методичної думки в галузі мис­тецької освіти, що дає змогу підняти її на новий ща­бель. На сьогодні мистецька педагогіка досягла рівня досить високого теоретичного осмислення цілого ряду проблем. Серед них такі, як значення самостійної роботи та налаштованості на постійну самоосвіту для мистецького розвитку особистості, подолання перебільшеного інтелектуалізму в методиці викладання мистецьких дисциплін, з'ясування ролі національних важелів в мистецькому навчанні, особливості впровадження особистісно-орієнтованих підходів у педагогічну практику тощо. Хоч, можливо, не всі з перерахованих проблем повністю зреалізовані в практиці, але вони є широко обговорюваними, відомими, розповсюдже­ними в середовищі мистецько-педагогічної громадсь­кості, а головне — створюють підґрунтя для подальших плідних науково-методичних пошуків;

• накопичення практичного досвіду, яке уможлив­лює удосконалення узагальненої методики викладання мистецьких дисциплін (практичні досягнення навчаль­них колективів університетів, факультетів, кращі здо­бутки окремих педагогів тощо).

Прогностика в галузі педагогіки мистецтва має пе­редбачати:

• Теоретичне обґрунтування нововведень у змісті та структурних перетвореннях мистецької освіти, філо­софське їх осмислення. Перш, ніж вносити пропозиції щодо змін в теорію і практику мистецького навчання, необхідно їх всебічно обдумати.

• Визначення диспозиції між інноваційними про­цесами і традиційними підходами до навчально-виховного процесу з мистецьких дисциплін. Бачення перспективи у педагогіці обов'язково спирається на аналіз попереднього досвіду, який при цьому не по­винен гальмувати процеси оновлення. Віднайдення міри між впровадженням найгостріших для даного періоду ідеями і опорою на надбання минулого — запорука життєздатності модернізаційних процесів.

• Окреслення провідних напрямів продуктивних зрушень в системі мистецької освіти, зумовлених су­часними потребами. Вироблення педагогічної стратегії надає послідовності науковим пошукам, забезпечує цілісність педагогічних інновацій, дозволяє уникнути їх дріб'язковості і мозаїчності.

Методи прогностики в системі теорії і методики мистецького навчання у світлі сучасних вимог включають: аналіз суспільних вимог у зіставленні із потребами особистісного розвитку учнів; вивчення, узагальнення теоретико-практичних надбань і виявлення на цій ос­нові найважливіших, найхарактерніших для даного періоду перспективних ліній розвитку мистецької педагогіки; широке застосування мобільних форм екс­перименту з метою скороченої у часі оперативної пе­ревірки нестандартних педагогічних пропозицій.

Серед розмаїття ідей, що відповідають потребам оновлення як пріоритетні напрями розвитку педаго­гіки мистецтва назвемо такі: створення адаптивних технологій мистецького розвитку особистості; розробка комунікативних аспектів стратегії мистецького навчан­ня; визначення акмеологічних основ забезпечення розвитку методичної думки з мистецьких дисциплін; з’ясування розвивального потенціалу і методики засто­сування герменевтичних (мистецтво розуміння) підходів в практиці мистець­кого розвитку особистості, досягнення гедоністичної спрямованості мистецького навчання.

Створення адаптивних технологій мистецького нав­чання виступає нагальною потребою розвитку сучасної мистецької педагогіки. Відмова від адаптації, від при­стосування до індивідуальності учня на користь до­сягнення виключно нормативних, ззовні заданих па­раметрів підготовки ризикована різким зниженням творчого потенціалу мистецьких дисциплін.

Адаптивні технології мають торкатись проектування індивідуальної мети і завдань музичного розвитку кожного учня, вибору змісту навчання, який відповідав би не тільки загальним вимогам, а і передусім потребам і особливостям художньо-естетичного розвитку кожного учня. Нарешті, адаптивна методика в галузі мистецького навчання має ґрунтуватись на тих чин­никах технологічного процесу, які комплексно сприяють оптимальному просуванню учня по шляху засвоєння і самореалізації в мистецтві. При цьому зауважимо, що адаптивна методика не звільняє педагога від адекватного розуміння учнів.

Загалом адаптивну технологію можна інтерпретувати як провідний засіб реалізації радикальної індивідуалізації мистецького навчання, що передбачає створення умов, по перше, для виявлення рівня і якісної своєрідності художніх задатків і здібностей учня, по-друге, для перспективного планування і керованого формування індивідуальних естетичних потреб, інтере­сів, ідеалів і смаків, тобто сфери ціннісних орієнтацій учня в галузі мистецтва, по-третє, для індивідуально-спрямованого розвитку мистецької компетентності 1 здатності до творчої самореалізації учня.

Адаптивна технологія як один з аспектів цілісного процесу модернізації мистецької освіти в умовах сього­дення поряд з індивідуалізованими підходами має включати і такі, які дозволяють знайти способи врахування можливостей і потреб не одного, а певної кіль­кості учнів , що навчаються одночасно. Тоді виникає питання щодо того, яким чином забезпечити дієвість адаптаційних важелів в процесі, наприклад, групового навчання, в системі лекційного, а не лише індивідуального викладання.

В досягненні цієї мети суттєвого значення набуває внесення коректив до змісту і структури навчальних планів мистецьких закладів. Йдеться про певне скоро­чення кількості і обсягу інваріантних навчальних дисциплін і розширення варіативних шляхів навчання, конкретне вираження якого знаходимо у введенні і систематичному розширенні спектру елективних навчальних курсів. Базові і профільні предмети в системі сучасної мистецької освіти обов'язково мають бути доповнені елективними курсами, тобто такими, які є обов'язковими для тих, хто навчається, в той же час з певного запропонованого навчальним планом переліку курсів кожен може вибрати саме ті, які вважає найпотрібнішими для себе.

Перспективним напрямом розвитку теорії і методики навчання мистецтва виступає нині розробка комуні­кативних аспектів навчальної стратегії з мистецьких дисциплін. Відхід від авторитарності, впровадження різноманітних форм діалогу та партнерських стосунків між викладачем і студентом, учителем і учнем — проблеми, від вирішення яких залежить ефективність мистецької освіти. Не пригнічення власного «Я» студента, а вивільнення його творчої енергії, розвиток самостійності в питаннях опанування мистецьких явищ вимагають від викладачів оволодіння комунікативними технологіями організації навчально-виховного процесу. Комунікативна підготовленість викладача мистецьких дисциплін включає такі складові, як толерантність, здатність до педагогічної рефлексії, уміння створити емоційно-творчу атмосферу на заняттях, налаштованість на акцентуацію позитивних якостей учня в процесі навчання, артистизм тощо. Рішуча відмова від директивної стратегії навчання вимагає від викладача володіння методами об'єктивної діагностики мистець­ких даних учня. Серед важливих і не до кінця вирі­шених в теорії і практиці мистецької освіти питань впровадження комунікативної стратегії є формування не тільки мистецької, а і мовної культури викладача, що допомагає викладачу адекватно виразити власні намі­ри, сприяє налагодженню навчальних контактів з учнями.

Визначення інноваційних напрямів у мистецькій педагогіці було б неповним без окреслення можливостей герменевтичного підходу, який передбачає емоційно-ціннісне тлумачення мистецтва з урахуванням соціально-культурних традицій, а також особистісного художньо-творчого досвіду суб'єкта.

Традиційна мистецька педагогіка переобтяжена раціонально-узагальнюючими трактовками музичного матеріалу, вихованням в учнів переважно норматив­ного ставлення до мистецьких творів, що нерідко призводить до мистецтвознавчих штампів у навчанні, перекосів в бік авторитарного начала. Нерідко в практиці можна зустрітись з такими випадками, коли поліваріантність трактовки художнього образу, закладена власне у самій сутності мистецтва, ігнорується педагогом. Натомість учню пропонуються однозначні, «беззаперечні», жорстко детерміновані способи відтворення художніх образів.

На противагу подібному спрямуванню герменевтичний підхід в системі мистецького навчання вимальо­вується як одна з форм активізації самостійного оцін­ного ставлення учнів до мистецьких образів, залучення їх до усвідомлення духовного досвіду людства, закодо­ваного в художніх образах; як засіб залучення учнів до уявного діалогу з автором твору, до виявлення особис- тісного смислу спілкування з мистецтвом. Не відчуження змістових засад мистецького твору від особливостей індивідуального сприйняття учня, не нав'язування власної моделі усвідомлення змістовної основи, а навпаки — прагнення до того, щоб між художніми по­чуттями автора художнього твору і студента було встановлено смислові контакти. Важливо спонукати учнів до емоційного проникнення в образ, виховання смаку до суб'єктивно-індивідуальної інтерпретації, а не тільки до логіко-понятійного тлумачення художніх образів. На відміну від одновимірного однозначного засвоєння навчального матеріалу з мистецьких дисцип­лін, герменевгичний підхід сприяє активізації самостій­ного художнього мислення студентів, спонуканню до художньої рефлексії, провокує художню свідомість на багатовимірне творче засвоєння мистецьких явищ.

Теоретичні засади модернізації освіти як суттєвий аспект включають дослідження акмеологічних підходів до розробки методик навчання мистецтва. Акмеологія (від грецького «акме» — розквіт, вищий ступінь чогось) як наука, пов'язана зі створенням умов і факторів, що забезпечують найвищі професійні, творчі досягнення людини, не може бути чужою мистецькій педагогіці, сам предмет якої тісно пов'язано із такими поняттями як ідеал, досконалість, гармонійність тощо.

Основним засобом розробки акмеологічних підходів в мистецькій педагогіці виступає абстрагування, а найбільше — один з її різновидів — ідеалізація. З допомо­гою абстракції можна уявити досліджуване педагогічне явище в особливій формі, у вигляді подумки сконструйованого ідеалізованого об'єкта. Застосування мето­ду ідеалізації при створенні методики мистецького навчання дозволяє представити її у вигляді системи, що відповідає таким критеріям, як:

• бездоганність;

• довершеність;

• гармонійність;

• результативність.

Створення ідеалізованих методичних розробок за критерієм бездоганності означає виявлення таких спо­собів взаємодії педагога з учнями, які безпомилково орієнтують учня на повноцінне засвоєння мистецтва і творче самовираження в ньому. Довершеність методи­ки передбачає найвищий рівень її змодельованості, при якому всі аспекти взаємоузгодженні, взаємозумовлені і взаємопов'язані таким чином, що утворюють в єдності цілісне начало, а вилучення будь-якого з елементів розробленої методики тягне за собою її руйнацію. Гармо­нійність методики свідчить про таку її побудову, при якій спостерігається злагодженість роботи окремих її компонентів, їх відповідність один одному. Результа­тивність методичної моделі зумовлюється високими досягненнями, успіхами учнів в мистецькій діяльності.

Загалом смислове ядро акмеологічних засад мистецької методики виступає мірилом досконалості і сприяє визначенню прогностичних напрямів у навчан­ні мистецтва.

Насамкінець підкреслимо, що подальший розвиток перспектив науково-методичного осмислення мистець­кої освіти потребує розгляду таких проблем, як про­фесійне самовизначення майбутніх фахівців в галузі художньої діяльності, шляхи забезпечення якості їх підготовки в умовах ринкової економіки; створення моделей дозвіллєвої мистецької діяльності учнів, про­ектування культурологічних основ мистецької освіти. Крім того, виявлення змістових основ оновлення освіти неодмінно веде за собою розробку нового формату їх впровадження, визначення організаційно-структурних чинників модернізації навчально-виховного процесу з мистецьких дисциплін таких, як, наприклад, застосу­вання модульно-рейтингової системи, дослідження її організаційних переваг і можливих вад, визначення специфіки підготовки магістрів тощо.