Тема 12. Модульна організація навчання з мистецьких дисциплін

Модульна технологія навчання (МТН) — один з можливих варіантів доцільної організації підго­товки студентів у системі мистецької освіти, що містить в собі резерви конкретизації і визначення загального змісту вимог у поєднанні з індивідуаль­ними характеристиками тих, хто навчається. Локальна побудова навчального модуля дає змогу врахувати темп просування кожного з студентів і в разі потреби скоректувати його. Чітка окресленість змісту кожного модуля, попередня продуманість кожної частки навчання у їхньому спрямуванні на перспективу стає вирішальним фактором дидактич­ного забезпечення мистецького розвитку студента.

Серед провідних визначаємо такі підходи до створення модулів, як: варіативність; адаптивність; мобільність; класифікаційна зорієнтованість; про­фесійна спрямованість.

Варіативність.

Запровадження МТН в системі мистецької під­готовки допускає можливість різних варіантів, ко­жен з яких має вести студентів до глибокого і повного засвоєння програми.

Варіативність, з одного боку, зумовлена необхід­ністю знаходження найдоцільніших засобів навчан­ня, пошуку найкоротшого шляху до кінцевої мети. З іншого — можливість варіантної побудови вик­ликано специфікою викладання мистецьких дис­циплін, де має превалювати творче начало. При МТН інваріантним лишається зміст навчання, фор­мування необхідних умінь і навичок, орієнтири на професійну діяльність, а підходи, конкретні шляхи досягнення мети, методична «інструментовка» їх можуть бути змінними.

Варіативна побудова МТН передбачає можли­вість вільного в кількісному відношенні конструю­вання модулів. Кількість модулів визначається в залежності від педагогічних установок викладачів і індивідуальних особливостей студентів. Варіанти можуть стосуватись:

• великих чи дрібних «порцій» матеріалу;

• тривалості модуля (часу, необхідного на відпра­цювання музичних умінь і навичок). Розподіл прог­рами на модулі може відбуватись за різними озна­ками. Наприклад, в системі музично-виконавської підготовки доцільними в певних обставинах мо­жуть бути жанрові або стильові підходи у скла­данні модулів, можуть застосовуватись міркування щодо розвитку виконавського апарату і т. ін. При цьому створення варіантів модульного навчання не може не передбачати виконання вимог навчаль­ного плану.

Модульний розподіл навчального матеріалу може бути здійснено централізовано, а може визначатись проблемною групою викладачів або навіть одним викладачем. Діапазон участі викладацького складу у створенні змістового наповнення модуля широкий: від офіційних структур до авторських методик.

Варіантний принцип побудови модульної техно­логії навчання дає можливість врахувати різні пе­дагогічні напрямки, методичні системи, уникнути косних, застарілих підходів, живо реагувати на нове в педагогічних пошуках, протистояти догматизму і авторитарності.

Варіативність навчання забезпечує можливість оперативного впровадження передового досвіду, відкриває шляхи експериментальній перевірці но­вітніх методів і прийомів в системі мистецької освіти. Неабияке значення має також врахування індивідуального педагогічного стилю, притаман­ного групі чи окремому викладачу, що його надає застосування варіативного підходу.

Адаптивність.

Навчання за модульною технологією передбачає необхідність пристосування педагогічних засобів до індивідуальних потреб і інтересів кожного студен­та. В системі мистецької педагогіки подібний підхід не новий. Видатні педагоги в галузі художнього навчання завжди підкреслювали значущість індиві­дуально-адаптивного підходу до учнів.

Вимога пристосування до індивідуальних потреб навчання в МТН орієнтує викладачів на розробку таких різновидів модулів, які б безпосередньо були розраховані на індивідуальний темп і спосіб нав­чання кожного студента, на його готовність до засвоєння художнього матеріалу. Зауважимо при цьому, що можливість зважити на індивідуальні особливості учнів має узгоджуватись із загальною метою навчання. Врахування особливого, при­таманного саме цьому учню, в контексті із загаль­ною стратегією підготовки студентів визначають сутність вимоги адаптації МТН до індивідуальних потреб.

Застосування індивідуалізованого способу впро­вадження МТН значно активізує процес засвоєння навчальних програм. Якщо традиційна педагогіка «пристосовує» учня до існуючої системи навчання, то адаптивно спрямоване навчання робить мож­ливим зворотну дію: підпорядкування методів і прийомів навчання розвитку індивідуальності уч­ня. Таким чином, в центрі навчального процесу стає особистість. Становлення внутрішнього змісту особистості, її самовизначення досягається завдяки застосуванню адаптивно-індивідуалізованого під­ходу. Цей факт стає вирішальним у віднайденні адекватної, оптимальної для даного студента сис­теми оволодіння мистецькими знаннями, уміння­ми і навичками і на цій основі — активізації учіння.

Важливого значення набуває адаптивний підхід в ор ієнтації на певні форми активності, притаманні кожному студенту, в яких розвиваються його типо­логічні якості. У викладача, що працює за МТН, з'являється можливість спиратись на специфічні Замови, що відповідають художньому розвиткові певного студента, так би мовити «ззовні» керувати процесом формування індивідуальності майбутнього фахівця.

Застосування адаптованого навчання невід'ємне від умінь викладача визначати якісний рівень під­готовки і художніх здібностей студентів. Художньо-педагогічна діагностика знаходиться в основі адаптивного підходу до навчання. Суб'єктивна оцінка педагогом мистецько-навчальних якостей студента може нівелювати результативність застосування МТН. Отже, оволодіння прогресивними, науково вивіреними і апробованими методиками визначення «вихідних» даних студента — необхідне зав­дання для кожного викладача, який проводить мистецьке заняття за МТН.

Мобільність.

Забезпечення мобільності навчання конкрети­зується у вимозі систематичного оновлення нав­чального художнього матеріалу. Орієнтація на актуальні форми художньої культури, подолання замкненості мистецької освіти в колі лише відстоя­них думок, відмова від застосування виключно традиційних підходів, від опрацювання лише ап­робованих художніх творів, тих, які пройшли пе­ревірку часом, становить зміст підходу до навчання, який отримав назву «мобільність».

Світова художня класика є фундаментом мис­тецької підготовки майбутніх фахівців — теза, яку навряд чи можна заперечувати. Педагогічний ефект вивчення класичних творів минулого, основу яких складає естетичне багатство художніх образів, глибина змісту, художня майстерність, багато- барв'я і досконалість форми, — дуже високий. В той же час не можна не визнати, що обмеження мис­тецької підготовки тільки вивченням відстояного в мистецтві надає навчанню досить пасивного ха­рактеру.

Одна із проблем удосконалення мистецької ос­віти майбутніх фахівців полягає у віднайдені шляхів подолання штучної ізоляції фахових дис­циплін від нових форм і жанрів художньої куль­тури сьогодення, від сучасних тенденцій розвитку мистецтва.

МТН передбачає такий характер викладання мистецьких дисциплін, при якому новаторська спрямованість навчання майбутніх фахівців відігравала б вирішальну роль. Педагогічного ефекту можна досягти там, де пощастить прищепити сту­дентам смак до роздумів, зіставлень, оцінювання, викликати у них почуття задоволення від цих дій. Учням повинно подобатись оцінювання, процес пошуку має викликати позитивну реакцію. Через те до змісту модуля важливо закладати таку ху­дожню інформацію, яка б спонукала студента до самостійних міркувань, бажання «просіяти» отри­мані повідомлення, потім — винести остаточне судження, естетичний «вирок» новому знанню.

Проблеми справжнього новаторства в мистецтві завжди звучали гостро, дискусійно. Нове не відразу помітне через об'єктивні причини. Звідси можливі помилки в оцінці художньої творчості. Музична історія переповнена прикладами попереднього не­прийняття справжніх художніх новацій. Складність процесу сприймання нового підкреслює необхідність ретельного, уважного відношення до творів у всій повноті і багатогранності змісту і виразних засобів. Звідси такого великого значення набуває процесуальна сторона оцінювання нового. Важливо викликати у студента радість від спілкування з новим, задоволення від процесу розпізнавання новітнього незалежно від того, з яким результатом, з яким знаком — плюс чи мінус буде кінцева оцінка.

Безумовно, художній смак шліфується на сприйнятті мистецької спадщини, кращі зразки світової культури задають орієнтири естетичній оцінці. В той же час завдання майбутньої художньо-творчої діяльності не можуть не висувати вимог формування високого сучасного смаку, уміння від­різнити істинне від несправжнього в живій практи­ці художнього життя. Формування установки на осягнення новаторських тенденцій в мистецтві, інтерес до сучасних явищ, спирається на активіза­цію уявлень студентів про соціальне замовлення, зверненого до майбутньої мистецької діяльності. Важливо, щоб студенти усвідомлювали себе посе­редниками між культурною спадщиною минулих років і культурою сьогодення. Отже, вивчення сучасного мистецького середовища має велике зна­чення у формуванні змістових засад МТН. Важли­во, щоб студенти не відгороджувались від життя архаїчними уявленнями про прекрасне, не від­межовувались від проблем мистецької сучасності, а були настроєні виявляти, впроваджувати і роз­повсюджувати по-справжньому новаторське в сис­тему розвитку художньої культури суспільства.

Класифікаційна зорієнтованість.

Забезпечення цієї умови передбачає дотриман­ня ггри розподілі навчального матеріалу на модулі певних орієнтирів. їх вибір має мотивуватись пе­дагогічною доцільністю розподілу всього загалу навчального матеріалу на ті чи інші модулі. На сьогодні можна запропонувати такі класифікаційні орієнтири, як стилевідповідні засади навчання, жанрові ознаки вибору навчального матеріалу та етапність у формуванні художніх умінь студентів. Коротко розглянемо їх.

а) Проблема стилевідповідного навчання — одна з тих, що визначають способи упорядкованого, систематизованого підходу до розвитку мистецької культури. Вітчизняні дослідники, такі як Н. Провозіна, В. Буцяк, І. Малашевська доклади серйозні зусилля для її вирішення в галузі музичної педагогіки.

Під художнім стилем розуміють відносно стійку спільність образної системи, засобів і прийомів художнього вираження, зумовлених логікою істо­ричного розвитку мистецького мислення. Отже, стиль характеризують не дише притаманні автору засоби виразності, аде й особливості його образного сприйняття і відтворення навколишнього світу.

Чому при складанні змісту модулів стильовій класифікації надається така серйозна увага? Які особливості цього підходу забезпечують йому серйозну роль у художньому вихованні особистос­ті? Чому, починаючи із уроків мистецтва загаль­ноосвітньої школи і кінчаючи підготовкою фахівців в галузі вищої освіти, питання стильового навчання хвилюють педагогів?

По-перше, знання стильових особливостей твор­чості композиторів різних епох і національних шкіл створює підґрунтя для усвідомлення закономірностей розвитку мистецтва, осягненню його як явища суспільної культури. По-друге, орієнтація учнів на усвідомлення стильових засад мистецької творчості сприяє глибокому проникненню до її змістових основ у єдності із характерними засоба­ми виразності, а це, в свою чергу створює об'єктивну основу для сприймання мистецтва, його оцінювання, допомагає уникнути довільного, упе­редженого тлумачення художніх образів. І, нарешті, знання стильових особливостей творчості того чи іншого автора створює умови для проникнення в художню сутність одного з його творів, допомагає учневі осягнути зміст, всебічно пізнати художні образи у розмаїтті виражених почуттів і нюансів. Отже, стилевідповідний метод навчання є суттєвим засобом художнього пізнання.

В контексті сказаного виникають також питання щодо ролі стильових орієнтирів у складанні змісту модулів. Чому саме стильовий підхід є продуктив­ним у організації модульного навчання? Відповідь очевидна. Застосування стильового підходу надає можливості виокремлення внутрішньо цілісних фрагментів загального змісту навчання. Стильовий підхід уможливлює розподіл матеріалу за певними стилями, надаючи упорядкованого характеру на­буттю художнього досвіду студентів. Впровадження стильового підходу в організації модульного навчання забезпечує також певну послідовність у за­своєнні мистецтва, в даному випадку відповідно до історичних етапів його розвитку. І, нарешті, опора на стильові засади організації навчання при запро­вадженні модульної технології створює умови для досягнення системності навчання саме у площині мистецької освіти. Охоплення широкого навчально­го матеріалу з мистецьких дисциплін набуває системного упорядкування при орієнтації на певні стильові напрямки розвитку художньої культури.

б) Одним із напрямків класифікації навчального матеріалу при запровадженні МТН можуть стати жанрові ознаки. Наприклад, в процесі фортепіанного навчання можна визначати послідовність нав­чання щороку за традиційними жанрами: поліфо­нія, велика форма, різнохарактерні п'єси, музично-технічний матеріал — вправи, етюди тощо. В про­цесі хореографічного навчання також можна засто­совувати модульну класифікацію за жанрами: народний ганець, бальний, класично-академічний тощо.

в) Поряд із стильовими чи жанровими підхода­ми до розподілу навчального матеріалу за модуля­ми класифікаційна зорієнтованість МТН може виражатись у визначенні певних етапів художнього розвитку студентів. Складаючи зміст модулів, вик­ладач може брати до уваги, насамперед, послідов­ність у набутті ними певних умінь і навичок в галузі мистецтва. Наприклад, в галузі хореографічного мистецтва за основу класифікації, розподілу змісту програми за модулями можна взяти не тільки осягнення певних стилів, а і етапне опанування тих чи інших танцювальних рухів.

Практична значущість вибору того чи іншого способу класифікаційних ознак розподілу загаль­ного навчального матеріалу за модулями нині до кінця не досліджена. Проте, на сьогодні можна сказати з впевненістю, що уніфікація, жорстка стандартизація підходів до створення модулів, ігнорування індивідуальних підходів до навчання, нех­тування специфікою навчання в тих чи інших навчальних закладах може звести нанівець ефективність МТН.

Професійна спрямованість.

Професійна спрямованість у МТН передбачає досягнення єдності художньо-фахової і загально професійної підготовки студентів. Спрямування підготовки має визначати не виокремлене від завдань майбутньої професійної діяльності форму­вання художніх знань, умінь і навичок, а їхнє ор­ганічне взаємопроникнення, сплав, інтеграцію.

Ця умова конкретизується у додержанні пра­вила — опрацювання кожного модуля має склада­ти частку професійного становлення майбутнього фахівця, поступове просування студента до оволо­діння професійною майстерністю. Прямо чи опо­середковано зміст кожного модуля має давати студентам відповідь на запитання: «Яке значення це має для майбутньої діяльності?».

Існуюча система викладання мистецьких дис­циплін відзначається певною абстрагованістю, ві­дірваністю від практичних проблем майбутньої професії. В полі зору викладачів часто знаходяться абстраговані художні уміння і навички студентів. Обмеження фахової підготовки виключно мистець­ким спрямуванням та ігнорування потреб майбут­ньої професії призводить до того, що знання, уміння і навички, які набувають студенти під час навчання на відповідних факультетах, носять абстрагований, зовнішній характер стосовно майбутньої професії, мало узгоджуючись з реальними завданнями прак­тичної роботи.