5. Види дпм України. І художня праця в школі.

Декоративно-прикладне мистецтво - предметно-духовний світ людини - включає в себе численні види художньої практики. Це плетіння і ткання, розпис і вишивка, різьблення і виточування тощо. Одні види - кераміка, обробка кістки і каменю, плетіння - виникли на зорі людської цивілізації, інші - молоді: мереживо, гобелен, вироби з бісеру, витинанки з паперу.

Ткацтво - один з найдавніших і найважливіших елементів національної культури України. Художнє ткацтво - це ручне або машинне виготовлення тканин на ткацькому верстаті. Ткацьке виробництво об'єднує підготовку сировини, прядіння ниток, виготовлення з них тканин і заключну обробку: вибілювання, фарбування, ворсування, вибивання тощо.

Вишивка - найпоширеніший вид народного декоративно-прикладного мистецтва, орнаментальне або сюжетне зображення на тканинах, шкірі, виконане різними ручними або машинними швами. Дивовижне багатство художньо-емоційних рішень української народної вишивки зумовлене різнотиповістю матеріалів, технік виконання орнаментів, композицій, колориту, які мають численні локальні особливості. Художнє обдарування українського народу, вершини його мистецького хисту в повну силу виявлені у вишитих творах. Немає меж розмаїттю їхніх художньо-виражальних засобів.

В'язання - популярний вид українського домашнього заняття, який полягає в виготовленні суцільного полотна або окремих виробів переплітанням нитки у вигляді петель.

Мереживо - один із популярних видів народного декоративного мистецтва; ажурні. Сітчасті, декоративні вироби з лляних, шовкових, бавовняних, металевих та інших ниток. Мереживо виготовляється для оздоблення одягу, прикрашення тканин інтер'єрного призначення.

Вибійка, розпис (вибиванка, набіка, друкованиця, мальованка, димка, синильниця) - це тканини з візерунками, нанесеними за допомогою різьблених дощок (форм, печатко, стемпів); декорування тканин, коли орнамент утворюється не в процесі ткання, а наноситься на готову тканину, друкується. Дослідники вибійники часто називають її народною графікою. Відмінність назв обгрунтовується різними техніками вибивання узорів, періодами виготовлення та побутування в окремих регіонах України.

Писанкарство. Розпис писанок має стародавнє язичницьке коріння, характеризується вишуканими символічними орнаментальними мотивами, геометричними, рослинними, антропоморфними, які чітко підпорядковуються сферичній формі яйця.

Витинанка. Українські народні паперові витинанки як прикраси сільських хат з'являються в середині ХІХ ст. Орнамент традиційних витинанок - це геометричний і рослинний, трапляються також антропоморфний та зооморфічні фігурки.

Національна державна комплексна програма естетичного виховання “рекомендує широко і повсякчасно звертатися до народного мистецтва: включати до шкільних програм твори народної творчості, національного мистецтва, використовувати їх у викладанні музики і хорового співу, на уроках образотворчого мистецтва, історії та праці. Значної уваги заслуговує знайомство з народною творчістю, національним мистецтвом в позакласній і позашкільній роботі, на заняттях гуртків і факультативів. Доцільно широко знайомити дітей з мистецтвом інших народів, а також з класичним світовим надбанням. Пізнання гармонії і краси рідної природи, світу, що нас оточує, науки, фізичної досконалості має стати важливою складовою естетико-виховного процесу в школі. Необхідно розробити методику поглиблення естетичного аспекту у викладанні всіх шкільних предметів.

Декоративно-прикладне мистецтво – це найдоступніша дитині форма духовності, це перший етап оволодіння нею художнім стилем бачення. Декоративно-прикладне мистецтво притаманне культурі різних народностей, у ньому втілюється душа етносу, воно оточує людину в повсякденному житті й у свята. Тому саме декоративне мистецтво є найбільш близьким кожній людині і може стати основою художнього розвитку особистості, оскільки, з одного боку, в ньому відбито минуле, а з іншого – в народному мистецтві упродовж століть були вироблені творчі методи, які складають основу розвитку сучасної народної творчості. Народне мистецтво відбиває об’єктивну суспільну потребу в етичному осмисленні середовища, яке нас оточує, заради задоволення запитів людини, є могутнім стимулом її розвитку.

На думку І.Ю.Кабиша, саме малюнок первісних художників є передумовою появи образотворчого мистецтва, “яким художник намагався задовольнити свою потребу у відображенні навколишньої дійсності, як він розумів і відчував її”

Малюнки первісних художників, різьблене прикрашання предметів побуту, знарядь – усе це свідчить про те, що люди хотіли бачити той або інший предмет не тільки зручним, а й гарним. Під час відвідин історичного музею, де зібрані ужиткові речі людей далекого минулого, ми допомагаємо учням відшукати у цих пам’ятках матеріальної культури елементи художності, пропонуємо з’ясувати необхідність декорування певного предмета. Речі, виконані людиною у глибоку давнину немовби, освітлюють далеке минуле образотворчого мистецтва. Розглядаючи їх, учні збагнуть, що краса була потрібна ще в ті давноминулі епохи. У доступній формі пояснюємо дітям, яке значення має образотворче мистецтво у суспільстві, як воно впливає на формування світогляду в умовах різних соціально-економічних формацій. 

Позитивною особливістю цього мистецтва є залучення молоді до прекрасного через різноманітні форми, які органічно вплітаються в повсякденне життя, побут, одяг, житло родини – розмальовані декоративні тарілки, різьблені з дерева речі, художні вироби з глини (глечики, миски, макітри, малі форми скульптури, кахлі), прикраси одягу, різні види тканини. Правильно роблять ті батьки, які у спадок своїм дітям передають знання, вміння і навички з художнього килимарства і ткацтва, кераміки, настінного розпису, художньої обробки дерева, скла і металу, вишивки. Завдяки народно-декоративному мистецтву здійснюється зв’язок поколінь, а через задоволення художніх потреб реалізується соціальне призначення мистецтва. Цінність будь-якого мистецтва, зокрема і народного, визначається багатством засобів, за допомогою яких втілюються певні ідеї. У цілому саме у співвідношенні мистецтва з життям виявляється його естетична цінність як могутнього засобу освоєння і перебудови світу. Тому звернення до національного є на сьогодні одним із головних засобів нашого самозбереження.

Так, в Україні є чудова традиція: дівчина змалку вчиться вишивати. Мистецтво вишивання вона переймає від матері чи старшої сестри. Бувають випадки, коли вишиванню вчаться навіть хлопці. Вишиваними узорами прикрашають одяг, подушки, серветки, килими та інші побутові речі. Дівчина вишиває милому сорочку, хусточку, весільні рушники. Власними руками виготовлений і оздоблений вишивкою одяг завжди викликав загальне схвалення як свідчення працьовитості й художнього смаку. Цю традицію знає увесь світ.

Часто діти люблять малювати. Потяг до малювання в них виявляється дуже рано і його слід підтримувати.

Перші малюнки дітей здебільшого бувають одноманітні, смішні й незграбні. Це зрозуміло. Однак головне тут – не результат, а велика естетична насолода, трудове натхнення та муки творчості, які переживають маленькі художники. Та й, по правді кажучи, малятко з олівчиком у руках не стільки вправляється в малюванні, скільки вчиться бачити й сприймати красу навколишнього світу. Тому навіть найнезграбніший дитячий малюнок – це своєрідна дитяча художня творчість, дуже часто оригінальна й хвилююча, що викликає радісне переживання не тільки у дітей, а й у дорослих.

“З глибокою зацікавленістю сприймають діти й твори образотворчого мистецтва, – стверджує М.Г.Стельмахович, – художні картини, які висять у них вдома на стіні й змалку міцно вкарбовуються у пам’ять на все життя. Художню картину народна педагогіка зараховує до найактивніших засобів прилучення молоді до прекрасного”. 

Перед школою, як перед державно-громадською установою, стоять основні завдання – формування національної свідомості, любові до рідної землі, свого народу; бажання працювати задля розквіту держави, готовності її захищати; забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, жінки-матері, культури та історії рідного народу. Тому навчання та виховання в сучасній школі має будуватися на основі наукової методології й орієнтуватися на загальнолюдські моральні цінності та національні традиції. Щоб українська школа стала справді національною, вона мусить базуватися на традиціях української етнопедагогіки, на українській системі виховання. Важливо зазначити, що виникаючи із життєвої виховної практики народу, етнопедагогіка сприяє реалізації принципу зв’язку школи з життям. Водночас раціональне використання народних засобів забезпечує наступність між дошкільним та шкільним вихованням”.

Вдале використання народної творчості на уроках чи в позакласній роботі оптимізує працю вчителя. Зустріч учнів у школі зі звичним і добре відомим для них засобом народного виховання завжди радісна, цікава й приємна. Вона збуджує позитивні емоції, робить малодоступне простим, близьким і зрозумілим, активізує творче мислення учнів, збагачує їх духовно. Нарешті, знання етнопедагогіки з її багатющими традиціями є важливим показником педагогічної майстерності вчителя.

Використання декоративно-прикладного мистецтва в навчальному процесі суттєвий вклад у формування морально-естетичного світогляду молодших школярів. Декоративно-прикладне мистецтво становить собою величезний досвід розвитку народу та його культури, формує глибоку повагу до джерел, розвиває патріотичні почуття і переконання як результат розуміння своєї належності до нації. Так, Г.Я.Майборода, досліджуючи потенціал національних обрядів у системі формування морально-духовних цінностей особистості, визначає низку функцій, що впливають на світогляд людини.

Пізнавально-світоглядна функція – життя повсякчас змінюється, а обряди виступають як етапи шляху, які дають їй можливість осмислити й оцінити пройдене, спланувати майбутнє. Ці події грунтуються на циклічних процесах, які відбуваються у природі, житті людини, суспільстві.

Естетична функція допомагає пізнавати та сприймати довкілля за законами краси, що дають насолоду людині. Саме естетизм народного мистецтва характерний для української ментальності. Різнобарвність, яскравість притаманні Різдвяним, Великодним, купальським та іншим обрядам. Краса людей виявляється в оспівуванні їхньої гідності, працьовитості, духовній величі.

Моральна функція дає можливість новим поколінням зрозуміти історію, сенс і мету життя, реалізувати інтереси, які співвідносяться з діяльністю, спрямованою на задоволення духовних запитів. Ідеї духовності, моральні норми завдяки образній формі обрядів краще усвідомлюються їх учасниками та присутніми, глибоко співпереживаються ними.

Такі ж функції притаманні не тільки обрядам, але й творам народного декоративного мистецтва, оскільки останні, як правило, завжди входили в обряди як невід’ємна частина.

Педагоги чітко усвідомлюють, що художню культуру не можна розглядати тільки як усвідомленість в галузі мистецтва: вона визначається впливом емоційної чутливості на художні та естетичні уявлення, якісним ставленням до них, готовністю активно захищати, збагачувати, зберігати, примножувати прекрасне власною працею в процесі створення творів мистецтва.