10. Театральні іграшки.

Для молодших дошкільників вихователь повинен мати ляльки-рукавички (бі-ба-бо), пальчикові ляльки, виготовлені з легких матеріалів (пап’є-маше, тканина, хутро). Вимоги до образного вирішення театральних ляльок аналогічні до звичайних ляльок та фігурок. Театральні іграшки для дитячого садка – це іграшки для близького споглядання. Образи мають бути приємними, емоційно привабливими , не лякати дітей (навіть якщо персонаж негативний). Для самостійного використання молодшим дошкільникам пропонують тільки театр іграшок.

До театральних іграшок також відносять елементи костюмів, що зазвичай знаходяться в куточках ряження і мають велике педагогічне значення для формування рольової поведінки дітей.

Для дітей старшого дошкільного віку набори або окремі театральні іграшки відповідають таким же вимогам, що і на попередньому віковому етапі. Старших дошкільників знайомлять з тіньовим театром, а також навчають керувати нескладними ляльками маріонетками та тростинними ляльками. Протягом всього дошкільного віку актуальним є використання театру іграшок та площинного театру відповідно до тематики казок, інших літературних творів. Конструкція іграшки-рукавички для старшого дошкільника повинна забезпечувати зручність використання, відповідно до ергономічних особливостей дитячої руки. Декорація

Фон, на якому відбуваються основні події, вішають на двох стояках, поєднаних горизонтальною планкою. Стояки роблять з дерева. А на кінці виготовляють хрестовинку (як для ялинки), однак їх можна прив’язувати, скажімо, до стільців. Розміри фону визначаються розмірами ширми. Якщо її висота 170 см, то висота фону має бути приблизно 270 см. А ширина при двометровій грядці – приблизно 3 метри.

Матеріалом для фону може бути сатин. Штапель, бязь, які розписуються аніліновими фарбами. Зазвичай малюють основне місце дії: ліс, поле, річку, часом просто небо. Хмарки і сонце можна зробити рухомими: для цього їх шиють окремо (чи вирізають з поролону) і виготовляють на них з волосіні довгі петлі. По верхньому краю на основну тканину (фон) нашивають металеві гачки, на які вішають петлі – так хмарки будуть коливатися від кожного руху повітря.

Щоб зробити інші декорації, потрібно мати картон, фанеру, а найкраще – пінопласт і шпалери під пофарбування (переваги такої декорації зрозумілі – пінопласт легкий, але достатньо міцний матеріал). Внизу декорації оснащуються дерев’яними планками, за допомогою яких декорація кріпиться до ширми. До грядки прибиваються П-подібні скоби, у які вставляються ці планки.

11. Фланель— м'яка шерстяна чи бавовняна ворсиста тканина полотняного або саржевого переплетіння^[1], зазвичай з пухнастим рідким начосом. Теплозберігаючий, мякий, приємний на дотик матеріал. Єдиний недолік— при досить частому застосуванні починає «скочуватися». Добре пасує для одягу в міжсезоння, у прохолодну погоду. Популярна як пелюшки для немовлят.

12. Организация театрализованной деятельности дошкольников на разных возрастных этапах

а. Формы организации театрализованной деятельности

Выбирая материал для инсценировки, нужно отталкиваться от возрастных возможностей, знаний и умений детей, обогащать их жизненный опыт, побуждать интерес к новым знаниям, расширять творческий потенциал:

1. Совместная театрализованная деятельность взрослых и детей, музей кукол, театральное занятие, театрализованная игра на праздниках и развлечениях.

2. Самостоятельная театрально-художественная деятельность, театрализованные игра в повседневной жизни.

3. Мини-игры на других занятиях, театрализованные игры-спектакли, посещение детьми театров совместно с родителями, мини-сценки с куклами в ходе изучения регионального компонента с детьми, привлечение главной куклы - Петрушки в решение познавательных задач.

б. Младшая группа

В возрасте 2 - 3 лет малыши живо интересуются играми с куклой, их впечатляют небольшие сюжеты, показанные воспитателем, они с удовольствием выражают свои эмоции в двигательных образах-импровизациях под музыку. Именно на основе первых впечатлений от художественной игры впоследствии будут развиваться творческие способности детей. Вначале это будут короткие инсценировки, например, портретная зарисовка и диалог воспитателя и персонажа с детьми. Например, я показываю куклу детям:

-К вам пришла кукла Катя в нарядном платье. Что это у Кати? (Бантик.) Да, это бантик. А это что? (Шляпка) Что у неё на ножках? (Туфельки) Давайте попросим Катю поплясать: "Катя, попляши пожалуйста". (Катя пляшет.) Катя, наши дети тоже умеют плясать. Посмотри. (Дети пляшут под "Гопачок" укр. нар, мелодию).

Катя: Я - кукла Катя. У меня красивые платье и шляпка. Я люблю петь. Я спою вам весёлую песенку. (Дети слушают песню " Куколка" муз. Красева).

Я спрашиваю у детей:

- хорошая песенка? Вам понравилась кукла Катя? Давайте пригласим Катю ещё к нам прийти в гости. Приходи к нам, Катя, еще, пожалуйста.

Театрализованная игра тесно связана с сюжетно-ролевой игрой, поэтому большинство игр отражают круг повседневных интересов детей: игры с куклами, с машинками, в стройку, в больницу и т. д. Знакомые стихи и песенки являются хорошим игровым материалом. Показывая мини-пьески в настольном театре, на фланелеграфе, в технике бибабо, при помощи отдельных игрушек и кукол, воспитатель передаёт палитру переживаний через интонацию, а по возможности и через внешние действия героя. Все слова и движения персонажей должны ясно определяться, различаться по своему характеру и настроению, следовать нужно в небыстром темпе и действие должно быть непродолжительным. С целью раскрепощения и устранения внутренней скованности малышей проводятся специальные этюды, упражнения на развитие эмоций. Например, простые этюды "Солнышко встаёт", "Солнышко садиться", в которых эмоциональное состояние передаётся детям при помощи словесной (солнышко встаёт и солнышко садится) и музыкальной (мелодия движется вверх и вниз) установок, побуждающих выполнять соответствующие движения. Используя склонность детей к подражанию, можно добиться выразительной имитации голосом различных звуков живой и неживой природы. Например, дети, изображая ветер, надувают щёки, делая это старательно и беззаботно. Упражнение усложняется, когда перед ними встаёт задача подуть так, чтобы спугнуть злого волка, лица детей делаются устрашающими, в глазах передаётся гамма самых разнообразных чувств. Театрализованная игра позволяет ребёнку вступить в особые отношения с окружающим миром, в которые он не может вступить сам в силу ограниченности своих возможностей, способствует развитию положительных эмоций, воображения, в дальнейшем соотносить различные впечатления со своим личным опытом в самостоятельной игровой деятельности.

в. Средняя группа

Ребёнок постепенно переходит:

- от игры " для себя " к игре, ориентированной на зрителя;

- игры, в которой главное - сам процесс, к игре, где значимы и процесс и результат;

- игры в малой группе сверстников, исполняющих аналогичные роли, к игре в группе из пяти-семи сверстников, ролевые позиции которых различны (равноправие, подчинение, управление);

- создание в игре-драматизации простого образа к воплощению целостного образа, в котором сочетаются эмоции, настроения героя, их смена.

Углубляется интерес к театрализованным играм. Дети учатся сочетать в роли движение и текст, движение и слово, развивать чувство партнёрства, использовать пантомиму двух-четырёх действующих лиц. Театрально-игровой опыт детей расширяется за счёт освоения игры-драматизации. В работе с детьми используются:

- многоперсонажные игры - драматизации по текстам двух - трёх - частных сказок о животных и волшебных сказок («Гуси-лебеди»);

- игры - драматизации по рассказам по рассказам на тему " Труд взрослых";

- постановка спектакля по произведению.

Содержательную основу составляют игровые этюды репродуктивного и импровизационного характера («Угадай, что я делаю»).

Театрально - игровые этюды и упражнения по «Угадай, что я делаю», положительно влияют на развитие психических качеств детей: восприятия, ассоциативно - образного мышления, воображения, памяти, внимания. В ходе такого перевоплощения происходит совершенствование эмоциональной сферы; дети мгновенно, в рамках заданного образа, реагируют на смену музыкальных характеристик, подражают новым героям. Импровизационность становится основой работой на этапе обсуждения способов воплощения образов героев, и на этапе анализа результатов театрализованной игры, детей подводят к идее о том, что одного и того же героя, ситуацию, сюжет можно показать по-разному. Развивается режиссёрская игра. Необходимо поощрять желание придумать свои способы реализации задуманного, действовать в зависимости от своего понимания содержания текста.

г.Старшая группа

Дети продолжают совершенствовать свои исполнительские умения, развивается чувство партнёрства. Проводятся прогулки, наблюдения за окружающим (поведение животных, людей, их интонации, движения.) Для развития воображения проходят такие задания, как: «Представьте море, песчаный берег. Мы лежим на тёплом песке, загораем. У нас хорошее настроение. Поболтали ногами, опустили их, разгребли тёплый песок руками» и т. д. Создавая обстановку свободы и раскованности, необходимо побуждать детей фантазировать, видоизменять, комбинировать, сочинять, импровизировать на основе уже имеющегося опыта. Так, они могут переиначивать начало и концовки знакомых сюжетов, придумывать новые обстоятельства, в которые попадает герой, вводить в действие новых персонажей. Используются мимические и пантомические этюды и этюды на запоминание физических действий. Дети подключаются к придумыванию оформления сказок, отражению их в изобразительной деятельности. В драматизации дети проявляют себя очень эмоционально и непосредственно, сам процесс драматизации захватывает ребёнка гораздо сильнее, чем результат. Артистические способности детей развиваются от выступления к выступлению. Совместное обсуждение постановки спектакля, коллективная работа по его воплощению, само проведение спектакля - всё это сближает участников творческого процесса, делает их союзниками, коллегами в общем деле, партнёрами. Работа по развитию театрализованной деятельности и формированию творческих способностей детей приносит ощутимые результаты. Искусство театра, являясь одним из важнейших факторов эстетических наклонностей, интересов, практических умений. В процессе театрализованной деятельности складывается особое, эстетическое отношение к окружающему миру, развиваются общие психические процессы: восприятие, образное мышление, воображение, внимание, память и др.

д. Подготовительная группа

Дети подготовительной к школе группы живо интересуются театром как видом искусства. Их увлекают рассказы об истории театра и театрального искусства, о внутреннем обустройстве театрального помещения для зрителей (фойе с фотографиями артистов и сцен из спектаклей, гардероб, зрительный зал, буфет) и для работников театра (сцена, зрительный зал, репетиционные комнаты, костюмерная, гримёрная, художественная мастерская). Интересны детям и театральные профессии (режиссёр, актёр, гримёр, художник и др.). Дошкольники уже знают основные правила поведения в театре и стараются не нарушать их, когда приходят на представление. Подготовить их к посещению театра помогут специальные игры - беседы, викторины. Например: "Как Лисёнок в театр ходил", " Правила поведения в зрительном зале" и др. Знакомство с различными видами театра способствует накоплению живых театральных впечатлений, овладению навыком их осмысления и эстетическому восприятию.

Игра - драматизация часто становится спектаклем, в котором дети играют для зрителей, а не для себя, им доступны режиссёрские игры, где персонажи - куклы, послушные ребёнку. Это требует от него умения регулировать своё поведение, движения, обдумывать свои слова. Дети продолжают разыгрывать небольшие сюжеты, используя разные виды театра: настольный, бибабо, стендовый, пальчиковый; придумывать и разыгрывать диалоги, выражая интонацией особенности характера и настроения героя.

В подготовительной группе важное место занимает не только подготовка и проведение спектакля, но и последующая работа. Выясняется степень усвоения содержания воспринимаемого и разыгрываемого спектакля в специальной беседе с детьми, в ходе которой высказываются мнения о содержании пьесы, даются характеристики действующим персонажам, анализируются средства выразительности. Для выявления степени усвоения детьми материала можно использовать метод ассоциаций. Например, на отдельном занятии дети вспоминают весь сюжет спектакля в сопровождении музыкальных произведений, звучавших в ходе него, и, используя те же атрибуты, которые были на сцене. Повторное обращение к постановке способствует лучшему запоминанию и пониманию её содержания, акцентирует внимание детей на особенностях выразительных средств, даёт возможность вновь пережить испытанные чувства. В этом возрасте детей уже не устраивают готовые сюжеты - им хочется придумывать свои и для этого должны предоставляться необходимые условия:

- нацеливать детей на создание собственных поделок для режиссёрской настольной театрализованной игры;

- знакомить их с интересными рассказами и сказками, способствующими созданию собственного замысла;

- давать детям возможность отражать замыслы в движении, пении, рисовании;

- проявлять инициативу и творчество как пример для подражания.

Совершенствованию отдельных элементов движений, интонаций помогают специальные упражнения и гимнастика, которую дошкольники могут проводить сами. Они придумывают и задают сверстникам какой-либо образ, сопровождая его словом, жестом, интонацией, позой, мимикой. Работа строится по структуре: чтение, беседа, исполнение отрывка, анализ выразительности воспроизведения. Важно предоставлять детям больше свободы в действиях, фантазии при имитации движений.

Например, упражнение на звуковое воображение:

Можешь ли ты услышать, что говорит облако? Может, оно поёт, вздыхает? Представь и услышишь необыкновенные звуки или придумай свои, никому пока неизвестные. Опиши или нарисуй свой собственный звук.

Игра «Кто я?» Представь и расскажи. Я:

- ящерка;

- ветерок;

- макаронина;

- рыбка;

- книжка;

и т. д.

14. Кукла Петрушка состоит из двух деталей: головы и перчатки.

Кукла управляется следующим образом: голову приводит в движение указательный палец; движения рук Петрушки воспроизводятся большим и средним пальцем руки артиста.

Головки кукол можно изготовить из самых разных материалов: дерева, папье-маше, поролона, ткани, пенопласта, ткани, трикотажа многого другого. Головку из папье-маше, а именно из него она чаще всего и изготавливается, дети могут сделать сами.

Последовательность изготовления

1) Из пластилина или глины сделать форму головки – болванку. При этом можно просто взять газетный лист, смять его в ком, придав форму головы, обклеить полосками газетной бумаги, облепить тонким слоем пластилина, усилить выразительность частей лица и установить на подставке высотой 15–20 см.

2) Приготовить газетную бумагу для оклеивания. Ее лучше всего использовать потому, что она быстро впитывает влагу и затем быстро сохнет.

Газету следует не резать, а рвать мелкими кусочками, чтобы при наклеивании их друг на друга получались плавные переходы.

Используйте две коробки, в одну коробку соберите кусочки бумаги без текста, а в другую – остальные. Это позволяет при оклеивании покрывать болванку ровными слоями.

3) Оклйте болванку 5–7 слоями кусочков бумаги.

Лучше для первого слоя брать кусочки бумаги только из одной коробки, мочить в чистой воде и оклеивать ими всю форму. Это делается для того, чтобы газета не приклеилась к форме, к пластилину.

Для второго слоя газетные обрывки надо брать только из другой коробки, мочить в клейстере и оклеивать ими всю форму так, чтобы каждый кусочек бумаги перекрывал край предыдущего на 1–2 мм.

Следующий, третий слой выполняется из кусочков газеты из первой коробки, смоченных в клейстере, внахлест, как и второй.

Все следующие ряды также лучше проклеивать, чередуя слои бумаги – то из одной коробки, то из другой.

4) Оклеенную болванку оставить в теплом месте на сутки для просушки.

5) После высыхания форму разрезать на две части – лицевую и затылочную и удалить болванку.

6) Склеить обе половинки, соединив их марлей, а сверху слоем из кусочков газетной бумаги, и просушить.

7) Всю поверхность слегка зачистить шкуркой, чтобы она была ровнее, и загрунтовать белой водоэмульсионной краской или левкасом. Левкас приготовить из двух частей мела, трех частей воды и клея; все перемешать до образования сметанооб-разной массы. Изделие просушить.

8) Снова зачистить головку шкуркой (мелкой) и раскрасить гуашью, можно и масляными красками.

9) Внутреннюю часть шеи выклеить мягкой тканью или вклеить колпачок из плотной бумаги, в который должен войти указательный палец кукловода, чтобы было удобно руководить движениями головки куклы. Размер головки от подбородка до темени примерно 70-100 мм.

Одежда для Петрушки представляет собой рубашку-перчатку. Это мешок, облегающий руку кукловода. Середина верхней части рубашки крепится к шее головки. К правой и левой части мешка пришить рукава с кистями рук, в которые вклеить патрончики (полоску бумаги размером 30 х 100 мм., обернуть вокруг пальца кукловода и склеить).

Кисти рук можно сшить из ткани в виде варежки, отделив большой палец, а остальные прошить и набить ватой, стружкой или другим мягким материалом.

Рубашку-перчатку по талии в запястье кукловода стянуть шнурком, чтобы было удобнее управлять игрушкой.

Затем придумать и сшить костюм, надеть его поверх рубашки-перчатки, укрепить по горловине и запястьям рук.

15. Вертеп — переносний театр ляьок, в котрому розігрувалися вистави релігійного, пов‘язані із легендою про народженням Христа. Як український, так і російський вертепи за звичай мали два поверхи: верхній — «рай» та нижній — «пекло». В «раю» розігрувалися релігійні сцени, в «пеклі» — світські. Вертепні ляльки пересувалися по прорізах в підлозі вертепу. Лялькар, що стояв за стіною вертепу, водив їх, тримаючи за підставку. Вертеп споріднений із польською шопкою та білоруською батлейкою.

16. Тростинні

Це складніші для виготовлення ляльки, вони керуються спеціальними механізмами за допомогою тростин. Актор не має безпосереднього контакту з тростинною лялькою. Конструкція ляльок дозволяє здійснювати найрізноманітніші рухи. Тростинні ляльки крупні, голова може бути до 20 см, їх виготовляють таким самим способом, що і для ляльок на руку, однак до розмальовування, слід зробити усі необхідні механізми, а вже потім виконати остаточні роботи.

Основою тростинної ляльки є дерев’яна конструкція. Вона кріпиться на так званому гапіті – дерев’яному стержні, який є ніби хребтом ляльки. На гапіт встановлюється плечевий каркас, а до нього кріпляться рухомі сустави рук. Корпус і голова ляльки керуються рукою актора, який він тримає гапіт. Руки ляльки приводяться у рух другою рукою актора за допомогою дротів.

  

Основа гапіта – круглий дерев’яний брус діаметром 20 мм. Плечовий каркас випилюють з 10-мм фанери чи дошки, в центрі вирізується отвір для гапіта. Кожна рука складається з двох дерев’яних брусків квадратного профілю 20х20 мм. Вони з’єднуються шматочками сиром’ятого ременя.

Гапіт пропускають через отвір у плечовому каркасі. Щоб плечі не опускалися, у гапіті висверлюють отвір і вставляють дерев’яну шпильку.

Інша конструкція гапіта дає можливість повертати голову ляльки вліво-вправо, вгору-вниз. (третій малюнок на зображенні вище) Цей гапіт складається з чотирьох основних частин: нерухомого дерев’яного стержня А. що наглухо кріпиться з плечиками ляльки, тростини Б, що обертає і опускає голову, дерев’яного циліндра В. На якому кріпиться голова, і дерев’яного квадратика Г, надітого на стержень А і наглухо скріпленого з тростиною Б. Цей квадратик називається машинкою керування. Коли актор піднімає і опускає її, відповідно піднімається і опускається голова ляльки. Поворотом квадратика повертається голова ляльки.

У тростинної ляльки можна зробити рухомими очі, рот чи вуха. Спеціальні механізми для цього монтуються всередині голови ляльки.

  

Для очей слід узяти кульки відповідного розміру Їх порсверлюють наскрізь і в отвори вставляють дріт діаметром трохи меншим, ніж діаметр отвору, - так, щоб кульки вільно обертались, але не хилитались. У голові ляльки з пап’є-маше вирізають очиці і до них «підганяють» очі-кульки. Дротові осі вбиваються у дерев’яну основу. Яка кріпиться на клею всередині голови ляльки.

У дерев’яні кульки-очі вбивають скоби, до яких підв’язують гумки. Їх натяг добирають таким, щоб тримати очі ляльки відкритими. Тут прив’язують і тяж-волосінь, пропускаючи її через дротяні скобки, закріплені потиличній частині голови. Другий кінець волосіні прив’язується до курка. Натиском на курок очі закриваються.

Щоб очі могли рухатися наліво-направо, кульки насаджують на дві нерухомі осі, розташовані вертикально.

Щоб лялька відкривала рот, можна використовувати такий механізм: для цього нижня челюсть вирізаються з голови і знову прикріплюється на місце або на нерухомій осі, або за допомогою клею і смужки міцної тканини. У верхній і нижній щелепі кріпляться скобки. Між ними натягують гумку. Вона буде тримати рот закритим. Відкривається рот за допомогою тяжа, прив’язаного до скоби всередині нижньої щелепи і випущеного назовні крізь маленький отвір у пап’є-маше.

Вуха тварин можна ворушити за допомогою такого пристрою: вухо кріпиться до голови смугою тканини чи невеликою петлею так, щоб воно вільно підіймалося. До вух кріплять скоби, а до них прив’язують волосінь. Потім вони пропускають через скобку потиличної частини голови і спускаються вниз. У горпус ляльки, де прив’язуються до дерев’яної палички. Потягніть – і лялька підніме вуха. Так само махатиме крилами птах.

Тростини для керування руками ляльки кріпляться до її долонь. Але якщо тростини заважають сприямати образ, тростини маскують – у воїна під спис, у баби Яги – під ціпок. Тростини також можна замаскувати костюмом ляльки. Окрім замаскованих, бувають і внутрішні тростини, які кріпляться до ліктьового сустава. На кінці тростин для зручності роботи ляльковода надягаються дерев’яні ручки.

17. Маріонетка — лялька, що управляється з допомогою ниток. Маріонетка вимагає особливого облаштування сцени, оскільки актор знаходиться на спеціальному помості, так званій стежці. В руці актора — вага (рухомий хрестовидний тримач), на котру зібрані нитки, що прикріплені до різних частин «тіла» ляльки. Маріонетка — технічно найскладніша театральна лялька. Її конструкція за звичай відтворює анатомію людини. Одна з особливостей театру маріонеток — наявність справжньої, а не уявної підлоги, по котрій «ходить» лялька.

Маріонетки

Ляльки маріонетки приводять у рух за допомогою хрестовини, до якої на нитках кріпиться лялька. Хрестовина може бути вертикальна і горизонтальна. Горизонтальна використовується для ляльок-тварин: коней, собак, котів. Хрестовину роблять з тонких дерев’яних рейок. Якщо у ляльки голова рухається незалежно від ляльки, то для неї роблять окрему хрестовину. Її кріплять до основної за допомогою прищепки. Довжина хрестовини має відповідати довжині ляльки. Горизонтально тримаючи хрестовину за середину і нахиляючи її вліво-вправо, ляльковод рухає ляльку.

Вертикальну хрестовину роблять для людей і прямостоячих тварин. Зручною є хрестовина. У якій за допомогою перекладини-коромисла приводяться у рух ноги ляльки. Підняли один кінець коромисла, потім опустили вниз, і лялька ступила крок. Рухома перекладина кріпиться до основного стержня гвинтиком. Зверху жо стержня кріпиться шкіряна чи металічна петелька, на якій лялька сидить у неробочому стані. Під рухомою перекладиною розташовується нерухома перекладина, до якої підв’язуються нитки, що рухають руки ляльки. Нижче – перекладина, до якої кріпляться нитки від плечей ляльки. Найнижча перекладина – для керування головою.

Маріонеткою керують так: актор тримає в одній руці хрестовину. А іншою піднімає ту чи іншу нитку. Наприклад, якщо слід підняти руку ляльки, ляльковод тягне вгору нитку від відповідної перекладини.

Коли лялька готова і хрестовина зроблено надходить відповідальний момент: підвішування ляльки до хрестовини. Спершу необхідно визначити довжину ниток. Ляльковод, працюючи з лялькою, може стояти на підлозі, на очах у глядачів, або на місточку, схованиц від глядачів ширмою, що звисає згори. Від цього залежить довжина ниток. Найзручніша позиція при роботі – приблизно на рівні зігнутого ліктя.

Підвішувати ляльку до хрестовину слід удвох. Один тримає вагу на нижньому ріні, інший підв’язує ляльку. Починають з ниток, на які падає основна вага. Якщо це лялька-людина, то у першу чергу підв’язують голову і плечі; якщо лялька-тварина – то спину. Нитки мають бути міцними. Щоб підв’язувати нитки у деталі ляльки вбивають скоби з дроту.

Для номерів, де кілька ляльок виконують одноманітні рухи – танок тощо, роблять спеціальну хрестовину. До трьох дерев’яних планок підвішують на нитки ляльки так, щоб одна перекладина рухала праві руки маріонеток, а друга – ліві. До середньої перекладини кріплять голови усіх ляльок. Такі ляльки можуть бути досить простими: з деталей потрібні лише голова і долоні, решта – костюми. Накрохмалені плаття з дротяним кільцем внизу створює ілюзію, що під ним є корпус. А рукава з прикріпленими долонями замінюють руки. Ляльковод тримає усі три планки горизонтально. Підняв ліву планку – і всі ляльки одночасно підняли ліві руки.

 Для маленьких ляльок можна використовувати шкіряну рукавичку, до кінчиків пальців приклеюють картонні патронки. До патронок великого пальця і мізинця приклеюються тонкі дерев’яні палички. Підвішують ляльку так: нитки керування головою – до вказівного, безіменного та середнього пальців; руки ляльки – до кінців паличок, приклеєних до патронок великого пальця і мізинця.

Найпростіші маріонетки

Лялька-страус. З двох клаптів газети скрутіть тугі кульки (більшу і меншу), які обмотайте кольоровими нитками. Шию і ноги зробіть з кольорового шнура (по 20-30 см). На кінцях ніг закріпіть великі гудзики, з іншого боку наліпіть пластилін (чи щось інше, щоб обтяжувало ноги).Хвіст зробіть з різнобарвних пір’їн, або товстих ниток. Таким самим чином зробіть і чубчик. З намистин зробіть очі, а з шматочка дермантину – дзьоб. Тепер закріпіть нитки на горизонтальній хрестовині – від голови до переднього кінця, від хвоста – до заднього, від ніг – до бокових кінців хрестовини.

З кількох клубків (чи розмальованих кульок з пап’є-маше) можна зробити гусінь. З нею можна зробити цікавий номер. Поруч з актором з’являється гусінь. Куди йде актор, туди повзе і лялька. Актор підставляє червик і командує, лялька долає перешкоду. Актор заохочує гусінь – гладить її по голові. Але ось перед гусінню ще одна перешкода – ящик із етикеткою – яблука. Гусінь уважно розглядає етикетку, а тоді стрибає у ящик. Чутно причмокування. Актор опускає хрестовину у ящик і вимагає, щоб гусінь вилізла з ящика. У відповідь лише похрумкування. Тоді ляльковод опускає руку у ящик, бере вагу і різко витягає гусінь. Але замість гусені вистрибує ланцюжок з яблук (кульок з пап’є-маше, розмальовані під яблука).

Звичайно, секрет номеру – підмінна лялька, що завчасно кладеться у яблук, яку актор підіймає замість опущеної.