Розділ I текст як об’єкт лінгвістичного дослідження

1.1. Прагматичний аспект інверсії

При комунікації мова|язик| може виконувати декілька функцій. Ми можемо за допомогою мови|язика| виражати|виказувати,висловлювати| наші емоції, повідомляти наших співбесідників|співрозмовників| про нову інформацію, впливати на думки|гадки| і вчинки людей і т.д. При вивченні комунікації об'єктом вивчення ми називаємо текст. При вивченні тексту треба мати на увазі його комунікативну функцію (in а particular communication situation), структуру (it has texture) та зміст [36, c.14-14].

Мова|язик| - найважливий|поважний| засіб спілкування, але|та| навіть коли ми розмовляємо один з|із| одним (вербальна комунікація), ми супроводжуємо нашу мову|промову| жестами, позами, мімікою (невербальна комунікація). За допомогою невербальної комунікації ми часто|частенько| робимо|чинимо| акцент на тій або іншій фразі, на тому або іншому повідомленні|сполученні|. На зразок цього працює і інверсія, вона ніби виділяє, ставить на перше місце більш значуще, те, що необхідно підкреслити, на чому зробити|чинимо| наголос. Тобто|цебто| часто|частенько| інверсія передає наші емоції або настрій. Таким чином, ми можемо стверджувати, що комунікаційні цілі змінюють|змінюють,замінюють| порядок|лад| слів.

Комунікативній функції цілком підпорядковується розташування головних членів речення. Підмет - тема (про що іде мова у реченні|речення|) в нейтральних розчленованих висловах|висловлюваннях| завжди передує присудку, а присудок - це рема| (те, що сказано про це) розташовується в кінці речення.

В інфлектних| мовах|язиках|, таких як російський, де відносини між словами реалізуються за допомогою морфем, комунікативний принцип розміщення слів виконує головну роль у визначенні порядку|ладу| слів (V. Mathesius) У речення|реченні| є дві ударні позиції: на початку і в кінці|у кінці,наприкінці| (О. Jespersen). Таким чином,

в інфлектних| мовах|язиках| комунікативно важлива частина речення знаходиться |частку| або в початковій, або в кінцевій позиції.

У аналітичних мовах|язиках|, таких як англійська, граматичний принцип має велике значення (V Mathesius) Порядок|лад| слів в англійській мові граматично зафіксований.

«Відомо, що в англійській мові звичний|звичайний| порядок|лад| слів у «нейтральному» викладі – це підмет, присудок і далі другорядні члени речення, причому підмет звичайно є|з'являється,являється| даним (given), а наступні|слідуючі| за ним члени речення повідомляють щось нове (new). Проте|однак| в англійській мові вже повністю граматикалізовані| такі випадки, коли на першому місці виявляються|опиняються| інші члени речення, а підмет переставляється на інше місце» [11, c. 183].

Особливо часто зміни в розташуванні компонентів речення відбуваються|походить| при його актуалізації|речення|, тобто|цебто| під час висловлювання|висловлюванні|.

«Актуалізація речення (його включення|приєднання| в контекст або ситуацію), тобто|цебто| під час вислову може змінюватися|змінювати,замінювати| і розташування компонентів словосполучення (при цьому порушуючи або руйнуючи його цілісність)» [29, c. 56].

При цьому засобами порядку|ладу| слів виражається|виказується,висловлюється| не тільки|не лише| його склад, тобто|цебто| розподіл|поділка,ділення,поділ| на тему і рему|, але і ступінь|міра| комунікативної значущості кожного слова. При звичному|звичайному| розташуванні слів кожне з них комунікативно значиме.

Зміни звичного порядку|ладу| підсилюють|посилюють| або послаблюють|послабив,послаблюють| комунікативне значення слова. При цьому посилення комунікативної значущості спостерігається при розташуванні слова на початок речення (самостійна тема) або в кінець (рема|). Якщо ж член речення розташований усередині, то він виявляється|опиняється| комунікативно незначущим.

На цьому і базується механізм експресивності: слово на початку речення стає більш значущим. Прозаїчна письмова мова|промова| має одні і ті ж закономірності порядку|ладу| слів у всіх функціональних стилях. Художня мова|промова| відрізняється наявністю не тільки|не лише| нейтральних, але і експресивних висловлювань|висловлювань|. Відомо, що ступінь|міра| розуміння залежить від організації висловлювання|висловлювання|. Тільки|лише| майстерно побудована|споруджена| і особливим чином організована мова|промова| може виконати естетичну функцію літератури і вважатися|лічитися| художньою.

При розгляді питання про специфіку художньої мови|промови| важливо|поважно| враховувати і особливості читацького сприйняття тексту. За експериментальними даними деяких психологів для розуміння значення слів понятійного плану мови|промови| потрібно у 2,5 разу більше часу, ніж для виникнення образу|зображення|. Звідси можна зробити логічний висновок|виведення|, що необхідна активізація читацької уяви письменником, яка, природно, може здійснитися тільки|лише| через текст. «Письменник повинен якось по-особливому побудувати|спорудити| мову|промову|, висунути, акцентувати якісь її моменти, затримати на них увагу читача з тією метою, щоб той зміг «відчути» предмет опису, а не тільки|лише| зрозуміти загальний|спільний| зміст|зміст,рацію| тексту. Художник|митець| тексту повинен володіти «секретом» полегшення роботи читацької уяви» [17, c. 88]. А це він може здійснити тільки|лише| через мову|промову|, оскільки|тому що| письменник позбавлений таких засобів впливу

як, наприклад, інтонація, жести, міміка, ситуація, які є|наявний| в розпорядженні при усному спілкуванні. Ці засоби за|із| необхідністю повинні замінюватися в естетичному спілкуванні мовленнєвими засобами впливу.

У художній мові|промові| дуже велику роль виконує емоційність, дія на відчуття|почуття| письменників здійснюється через образ|зображення|, у цьому її специфіка. Не можна не погодитися з|із| С.Д. Кацнельсоном, що мова|язик| вливається в мовлення|промову| не як цілісна структура, а фрагментарно, окремими елементами, що відбираються згідно потреб повідомлення|сполучення| і одержують у мовленні свою особливу, специфічну для даного тексту |шикування|будову [18].

«У спеціальній літературі зі|із| всього різноманіття функцій порядку|ладу| слів в англійській мові виділяються наступні|слідуючі|: логіко-граматичну, структурно-граматичну, емоційну|емоціональна| і комунікативно-прагматичну» [20, c. 59].

При цьому вказується|вказується|, що реальне оформлення порядку|ладу| слів у конкретному вислові|висловлюванні| відбувається|походить|, як правило, в результаті|унаслідок,внаслідок| здійснення не однієї функції, а декількох або навіть всіх разом узятих.

Дана обставина дозволяє припустити|передбачити|, що вказані функції перетинаються в певній площині|плоскості| і кількість функцій може бути зведена до мінімуму, достатнього для утворення будь-якого комунікативно значущого класу і типу речень, в яких форма і зміст|вміст,утримання| взаємовизначені|. Як основна універсальна функція признається структурно-граматична функція порядку|ладу| слів, що дозволяє об'єднати граматичну (у даному випадку синтаксичну) і смислову (семантичну) структуру, тобто|цебто| семантико-синтаксичну функцію. Вона дозволяє об'єднати і логіко-граматичну, і комунікативно-|прагматичну, і емоційну|емоціональну| функції.

Семантико-синтаксична функція порядку|ладу| слів в англійській мові виявляється як в різних за метою висловлювання реченнях|речень|, так і в комунікативній актуалізації (актуальне членування), де порядок|лад| слів організовує певний комунікативно важливий клас речень|речень| і водночас створює умови для реалізації додаткового комунікативного навантаження, у тому числі і для реалізації емоційно-експресивного компоненту речення [7]|речення|.