Індивідуальні особливості стресу - передумови відмінностей стресових реакцій

Багатьма дослідниками зазначалось, що специфічність реагування в стані стресу обумовлюється не тільки характером зовнішньої стимуляції, а й психологічними особливостями суб"єкту. Стосовно психологічного стресу

ступінь шкідливості або небажаності стимула також залежить від характеру психологічної структури особистості.

Шкідливість стимула, створюючого психологічну стресову реакцію, сприймається символічно у вигляді сукупності уявлень про подію з несприятливими наслідками і в цьому випадку шкідливість стимулу як би передбачається. ^

Форма відповіді на стресогенну дію виробляється індивідом по мірі того, як він взаємодіє з ситуацією через процеси ідентифікації й оцінювання сигналів, вибору стратегії поведінки і т.д. - особистісна реакція в цьому процесі є визначною.

Відзначено також значення інтенсивності і темпу наростання зовніш­нього впливу. При гострому інтенсивному впливі реакція звичайно буває грубою, масивною, в ній маскуються особливості особистості. При менш інтенсивному та повільному впливі екзогенних факторів роль особистісної реакції виявляється більш виразно.Часова послідовність виявлень різнома­нітних фізіологічних і біологічних реакцій в більшій мірі обумовлена інди­відуальними відмінностями суб'єкта. Тут виявляються "природні" влас­тивості нервової системи, її стійкість до інтенсивності та тривалості впливу, можливості ба'єра психічної адаптації, а також сформований індивідуальний стиль діяльності, наявність готових планів, програм і'стратегій поведінки, психологічна надійність когнітивних процесів і т. д.

Відомо, що один і той же стресогенний стимул обо викликає, або не викликає розвиток стресової реакції в залежності від відношення людини до цього стимулу. Не сам по собі вплив є причиною подальшої реакції організ­му, а оцінка цього впливу, причому оцінка негативна, неприйнятна індивідом з точки зору біологічної, психологічної, соціальної та інших. Об єктивно шкідливий стимул, якщо він не визначається таким даною особистістю, не є стресором. Не зовнішні, а внутрішні психологічні умови і процеси є визначальними щодо характеру відповідного реагування організму. Типи та форми цих реакцій мають індивідуальні, особистісні риси.

В розвитку психологічного стресу провідне значення мають негативні емоційні стани, перенапруги, обумовлені негативними емоціями, конфліктними ситуаціями. Тривалі стани психічної напруги позитивного біологічного або соціального знаку (радість зустрічі, вирішення конфлікту) не призводять до розвитку стрес-реакції з її деструктивними наслідками.

Таким чином, психологічний стрес є реакцією суб'єкта на загрозу впливу екстремального сигналу або ситуації, яка сприймається та оцінюється за допомогою механізмів психіного відображення і суто індивідуально.

Не сам стресор як такий, а його оцінка як негативного є визначним фактором для класифікації наступної комплексної реакції організма як емоційно-стресової. Також слід зазначити, що "загрозливими" можуть сприйматися не тільки реальні стресори, а й їх символи або уявленаситуація, а також усвідомлення відсутності готових програм діяльності в даній ситуації.

В загальній формі, проблема психічної регуляції особистості в екстре­мальних умовах, зводиться до визначення та вивчення основних рис та типів особистості, які характеризують поведінку в цих умовах. Вплив особливостей екстремальних ситуацій на особистісний статус, значення тих чи інших особистісних якостей в адаптаційних процесах при тривалому знаходженні в цих умовах, роль особистості в подолання екстремальних впливів, взаємозвязку особистісних особливостей суб'єкта з іншими його характеристиками (когнітивними, емоційними, темпераментними) в процесі регуляції поведінки, які можливо віднести до найбільш загальних психологічних категорій регулятивних, когнітивних та коммунікативних функцій.

Вивчення ролі особистісних факторів в екстремальних умовах діяльності та при розвитку стресових станів звичайно здійснюють з точки зору особливостей їх регулятивних функцій. Велика цікавість виявляється до питань особистішої детермінації емоційної стійкості по показникам їх невротизму, інтро- та екстраверсії, а також прогнозування розвитку психологічного стресу.

Так, в дослідженні, проведеному В.Васильєвою, встановлено, що крім специфічних для кожного виду діяльності (спеціальності) професійно значи­мих особистісних характеристик, існують і важливі для багатьох професій якості, наприклад, особйстісна тривожність, що визначає рівень переживань напруження будь-якої екстремальної діяльності. Регуляторами стану напру­ження виступають і інші якості: екстравертованість в більшому ступені пов язана з появою напруженості і втомі, ніж інтравертованість. У керівників польотами, діяльнясть яких дуже складна і пов язана з необхідністю прийняття відповідальних рішень, регуляторами напруженості є такі якості як особйстісна тривожність, стійкість уваги, невротизм-стабільність і когнітивний стиль.

Як відомо, концепт локуса контролю, розроблений Роттером визначає, наскільки ефективно людина може контролювати оточуюче середовище та володіти ним. В моделі Роттера люди розміщені між двома протилежними полюсами: зовнішнім (external) та внутрішнім (internal) локусах контролю. Під зовнішнім контролем розуміється таке сприйняття позитивних або не­гативних подій, яке не пов'язано з власною поведінкою і тому непідвладно.

Екстернали бачать .більшість ,подій як результат випадковості, що контролюється силами, непідвладними людині.

Інтернал, навпаки, почуває, що тількі деякі події знаходяться поза людського впливу. Навіть катастрофічні явища можуть бути попереджені добре продуманими діями людини. Внутрішній контроль оснований на сприйманні позитивних чи негативних подій як наслідків особистих дій і, таким чином, потенційно підлеглими особистісному контролю. Інтернали володіють більш ефективною когнітивною системою. Вони витрачають значну частину своєї розумової енергії на отримання інформації, що дозволяє їм впливати на значні для них події. Вони прикладають більше зусиль для того, щоб бути володарями свого особистісног, соціального та ділового оточення. Інтернали також мають виражену тенденцію розробляти специфічні та конкретні плани дій в тих або інших ситуаціях. Таким чином почуття володіння собою вони можуть розвивати настільки, що це дозволяє їм більшвдало справлятись зі стресовими ситуаціями.

Але інтернал, що втратив віру в себе під впливом критичних факто­рів, може виявляти якості екстернала. Або, не вміючи шукати опору назовні, він опиняється ще в більш беззахисному положенні. Відсітність можливості контролювати стресогенну ситуацію викликає більш дистресову дію на інтерналів, ніж на екстерналів.

В великій кількості досліджень зроблені намагання виявити зв'язок між локусом контролю, вдатністю справлятись зі стресом і проблемами з особистим здоров'ям або здоров'ям сім'ї. Виділяються три основні типи особистого контролю. Це поведінковий контроль, що зачіпає деякий напрямок дій, когнітивний контроль, який відображає особисту інтерпретацію подій, контроль рішучості, який визначає процедуру способу дій. Кожен із способів контроля пов'язаний із стресом комплексно, іноді не впливаючи на нього зовсім. Зв'язок особистісного контролю зі стресом - це, в першу чергу, функція самої значимості контролю для індивіда.

Є люди, які виглядають особливо життєрадісними - стрес майже не впливає на їх дії або почуття. Було доведенно, що особистісні особливості грають значну роль в опорі пов'язаним зі стресом хворобам. Життєрадісні люди - психологічно витриваліші, стійкіші.

Відповідно С.Кобаса, 3 основні характеристики складають витрива­лість: контроль, самооцінка і критичність. Контроль визначається та вимі­рюється як л оку с контролю. Самооцінка - це почуття власного призначення І своїх можливостей. Критичність відображає ступінь важливості для людини безпеки, стабільності і прогнозованості подій.

Важливим компонентом в подоланні психологічного стресу є самооцін-ка. Багатьма дослідниками вивчаються різноманітні виявлення самооцінки, її зв язок з блокуванням стресу, який включає в себе зворотній зв язок від попередніх вдалих або невдалих намагань блокування впливів. Якщо людина оцінює себе достатньо високо, вона не буде реагувати і інтерпретувати деякі події як емоційно тяжкі або стресові. Крім того, якщо стрес виникає, вони долають його краще, ніж люди з низькою самооцінкою. Це дає людині додаткову інформацію про свої можливості і сприяє підвищенню рівня самооцінки. Труднощі людей з низькою самооцінкою випливають з двох видів негативного само сприйняття: - люди з низькою самооцінкою мають більш високий рівень страху або тривожності під дією загрози, ніж люди з високою самооцінкою, - люди з низькою самооцінкою сприймають себе як маючих неадекватні здібності для того, щоб протидіяти загрозі.

Також умовно можна поділити людей на осіб типу А і типу Б. Особи типу А відрізняються схильністю до недооцінки складності задач і часу,

необхідного для вирішення цих задач, завжди поспішають і запізнюються, впадають в розпач. Вони більше піддаються стресу, ніж люди типу Б, що схильні до спокійної, врівноваженої діяльності. Але ще існує залежність від того, наскільки людини турбується за вчасно невиконане завдання, наскільки відчувають задоволення від початку, процесу та результату роботи.

РОЗДІЛ 2. МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ФЕНОМЕНУ ПСИХОЛОГІЧНОГО СТРЕСУ 2.1. Загальні принципи дослідження феномену стресу

Із попереднього розділу було встановлено, що стрес - явище складне, воно зачіпає різні сфери функціювання людини на фізіологічному, психологічному та соціально-психологічному рівні.

Тому вивчення цього явища вимагає комплексності, із залученням спеціалістів різних напрямків дослідження змін, викликаних стресом. Тому для вивчення стресу застосовують різноманітні методи в залежності від рівня функціонування організму в надзвичайних умовах:

• фізіологічному;

• психофізіологічному;

• психологічному;

• соціально-психологічному.

Слід зазначити, що не існує універсального методу дослідження стресу. Дуже часто його вивчення потребує деякого проміжку часу.

Для дослідження та діагностики стресу, як і інших психологічних станів існує ряд методик, що володіють як деякими признаками об'єктивності, так і суб'єктивності.

1. Приладні психофізіологічні методики. Діагностично значимі показники реєструються за допомогою приладної реєстрації (дихання, пульсу м'язовий тонус і т.д.). Але це не самі поведінкові реакції, а їх фізіологічні індикатори. Ці методики частіше застосовуються для діагностики функціонального стану.

2. Апаратні поведінкові методики. Класичний приклад дають хронометричні методики, що дозволяють реєструвати швидкісні параметри реакцій і відповідей, що реєструються. За допомогою апаратних методик діагностують елементарні психічні функції (наприклад, почуття рівноваги або психомоторну координацію) та властивості нервової системи. Певну різновидність апаратних методик представляють собою тести-тренажери для діагностики певних професійних здібностей. В них створюється імітація реальних умов професійної діяльності (пульт водія або пілота).

3. Об'єктивні тести з вибором відповіді. Результати обробляються по ключу, заданому в формі об'єктивного соціокультурного нормативу, тобто маються об'єктивно правильні та неправильні відповіді.

4. Тести-опитувальники. Це також відповіді з заданими варіантами відповіді на питання. Але ключ до пункту в цьому випадку визначається не соціокультурними нормами, а за допомогою особливих психометричних процедур.

5. Методики суб'єктивного шкалування. На відміну від методів експертної оцінки в цьому випадку оцінки виносить сам піддослідний, а, не виконавець методики. Піддослідний оцінює

зовнішні об'єкти або поняття, а висновки робляться про нього

самого. Нижче перераховуються фактично суб'єктивні методи експертної оцінки. В цьому випадку виконавець по визначеній системі шкал, при знаків і діагностичних категорій оцінює або маму поведінку (діяльність) піддослідного, або продукти їх діяльності.

6. Проективні методики. Це як правило, тести із вільною відповіддю, яких інструкція і тестові стимули настільки не визначені, що допускають вибір відповіді в дуже широких межах. Напрямок

цього

вибору визначається структурою суб'єктивного досвіду,

установка-

ми і мотивами піддослідною. Приклади проективних методик: "Тест кольорових переваг" (Люшер), "Тест переваги фотопортре­тів" (Сонді), "Тест гумористичних фраз" (Болдирева, Шмелев).

7. Стандартизовані аналітичні спостереження. На відміну від вільного дослідницького спостереження в стандартизованому спостереженні виконавець дотримується суворій методиці: він знає, які факти в поведінці піддослідного реєструвати і як на основі цих фактів виконувати оцінку латентних діагностичних змінних.

8. Контент аналіз (аналіз змісту). Ця техніка застосовується при наяв­ності однозначно зафіксованого матеріалу спостереження. Рахується частота певних елементів (фактів, одиниць анадізу) в матеріалі спостереження, а потім по співвідношенню цих, частот робляться психсОюгічні висновки.

9. Включене спостереження з послідуючим рейтинг-шкалуванням. Міра виразності потрібної властивості забезпечується не частотою появи певного факту в матеріалі спостереження, а градацією суб'єктивної оцінки по певній рейтинг-шкалі (семибальна, п'ятибальна, або більш менш дробна).

10. Психологічна бесіда. Інтерв'юер добуває відомості про піддослідного спостерігая і аналізуя його відповіді в момент впливу на нього. Певною модифікацією і формалізацією метода бесіди можна вважати заочне анкетування.

11. Рольова гра. Особливо ефективна для діагностики дітей. Але, як і бесіда є комплексним, корекційно-діагностичним методом.