дизартрия 4

в) язика (кінчика і спинки) для утворення фрикації.

З цією метою використовують відповідний мовленнєвий ма­еріал: звуки, склади, слова, малюнки, пригадування і називання слів, підчас вимови яких язик набуває необхідного положення. Так, для вироблення свідомих диференційованих рухів губ дітям пропонують вимовляти (перед дзеркалом) склади і тексти зі зву­ками б, п: би — би — би — смачні гри-би; па — па — па —манна кру-па.

Увага дітей звернена на те, що у вимовлянні звуків б, п беруть участь губи, які міцно стискаються. Потім дитина вимовляє голосні а, є, склади і тексти з ними. При цьому роблять висно­вок, що під час вимовляння звуків а, є губи розімкнеш. Потім діти називають предмети, зображені на малюнках: б-очка, п-елікан, б-абуся, п-альто та ін. і вказують, під час вимовляння яких слів губи на початку зімкнені, а за яких — розімкнені. Потім згадують і називають слова, під час вимовляння яких на початку слова губи зімкнені (розімкнені).

Таким чином, у дітей відпрацьовують свідому диференціацію рухів губ з подальшим витягуванням їх уперед у процесі постановки звука ш (з цією метою в зміст роботи включають лабіалізовані голосні о, у).

Так само відпрацьовують диференціацію рухів язика для його підняття вгору. Для цього використовують передньоязикові зву­ки т—д—н, які спочатку діти вимовляють ізольовано, а потім — у складах і текстах: та — та — та — гаряча пли-та; да — да — да — у відрі во-да тощо.

Увага дітей фіксується на тому, що під час вимовляння звуків т, д кінчик язика міститься вгорі. Потім вони вимовляють го­лосні а, є, склади з ними та слова; роблять висновок про те, шо кінчик язика під час вимовляння цих звуків знаходиться внизу. Далі діти називають предмети, зображені на малюнках: танк, Андрій, насос, Африка тощо і вказують положення язика на по­чатку слова (вгорі, внизу), пригадують і називають слова, під час вимовляння яких кінчик язика на початку слова розміше­ний внизу (вгорі).

При цьому широко спираються на зоровий аналізатор. Крім викладеної роботи, логопед спрямовує свої зусилля для вироб­лення диференційованих рухів язика для утворення фрикації(у цьо­му разі диференціації рухів кінчика і спинки язика). Виробити ці рухи в статиці без використання мовленнєвого матеріалу не­можливо. Тому з цією метою діти вимовляють перед дзеркалом звуки а — я: а — а — а — язик лежить внизу: я — я — я — піднімається спинка язика.

Далі діти вимовляють слова: ау, яма, якір, айстра і зазнача­ють, коли під час вимовляння слова на його початку під­німається спинка, а коли — лежить спокійно.

Це повний обсяг роботи з розвитку тонкого диференціювання у мовленнєворуховому аналізаторі, необхідного для вихован­ня правильної вимови звука ш. Отже, він передбачає підготов­чу роботу з розвитку у дитини кінестетичних відчуттів і кінес­тетичного аналізу, тобто тих механізмів, завдяки яким стає можливим формування тонких рухів, потрібних для виховання правильної вимови звука ш.

Потім дітей ознайомлюють з артикуляцією звука ш (схемою, муляжем, вимовою звука логопедом).

Унаслідок застосування розглянутих вправ у низці випадків стає можливим виховати правильну вимову звука ш без використання спеціальних механічних засобів, оскільки його артикуляційний уклад буде значною мірою підготовлений розвитком мовленнєворухового аналізатора. Як показує досвід практичної роботи, на початковому етапі виховання правильної артикуляції звуків мовлення (зокрема, шиплячих) у дітей зі стертою дизартрією можуть бути успішно використані звукові варіанти, наближені до потрібного звука.

Закріплення правильної вимови звука поєднується з роботою з розвитку у дітей лексико-граматичної будови і зв'язного мовлення.