1.4. Зміст, цілі та інструменти фіскальної політики
Фіскальна політика полягає у маніпулюванні податками та державними витратами. Це – два основних важеля фіскальної політики. За їхньою допомогою фіскальна політика використовується при регулюванні економічного циклу.
Якщо в країні спостерігається економічний занепад, який супроводжується скороченням сукупного попиту та стрімким зростанням безробіття, варто стимулювати зростання державних витрат і свідомо йти на створення дефіциту держбюджету. Стимулююча роль дефіциту держбюджету в цьому випадку буде полягати у зростанні сукупного попиту за рахунок державних витрат. Як видно на графіку, крива сукупного попиту зсувається з положення AD1 в положення AD2, а нова точка макроекономічної рівноваги Е2 відповідає більшому (в порівнянні з базовим) рівню ВВП. Аналогічний рух кривої сукупного попиту може викликати використання іншого важеля фіскальної політики, а саме – зменшення податків. Отже, стимулююча фіскальна політика зсуває лінію сукупного попиту ліворуч вгору і спричинює збільшення рівноважного обсягу ВВП.
Рисунок 23.2 – Стимулюючий вплив збільшення державних витрат (дефіциту держбюджету) або/та зменшення податків на сукупний попит в період економічного занепаду
В період економічного піднесення, коли існує загроза інфляції та “перегріву” економіки, треба стримувати сукупний попит. Для цього варто обмежити державні витрати, як складову сукупного попиту. В результаті можливе виникнення бюджетного надлишку. Скорочення державних витрат, як видно на графіку, призведе до зсуву кривої сукупного попиту з положення AD1 в положення AD2, а нова точка макроекономічної рівноваги Е2 відповідатиме меншому рівню ВВП (в порівнянні з базовим). Таке ж зрушення лінії сукупного попиту вниз і зменшення обсягів ВВП в умовах економічного піднесення можливе і за рахунок використання іншого важеля фіскальної політики – зростання податків. Зростання податків може викликати зменшення і споживання, і заощаджень. Зменшення заощаджень призведе до зниження інвестицій. Отже, стримуюча фіскальна політика зсуває лінію сукупного попиту праворуч вниз і спричинює зменшення рівноважного обсягу ВВП.
Рисунок 23.3 - Стимулюючий вплив зменшення державних витрат або/та зростання податків на сукупний попит в період економічного піднесення
У фіскальній політиці виділяють дві частини – дискреційну політику та політику вбудованих стабілізаторів. Суть дискреційної (тобто одномоментної) політики полягає у встановленні ставки оподаткування, суми відповідних державних витрат та інших параметрів, вплив яких на економіку має постійний характер. Ця робота здійснюється законодавчими органами країни; рішення приймаються раз на рік при затвердженні держбюджету і не підлягають перегляду. Політика вбудованих стабілізаторів включає елементи, що змінюються в залежності від змін економічної ситуації. Наприклад, система виплат по безробіттю: в період економічного занепаду безробіття зростає і суми виплат по безробіттю збільшуються, що веде до виникнення дефіциту держбюджету; “включається” вбудований стабілізатор і дефіцит держбюджету, як було показано при розгляді стимулюючої фіскальної політики, автоматично пригашує несприятливе скорочення сукупного попиту.
І дискреційна політика, і політика вбудованих стабілізаторів – це дві взаємопов’язані сторони фіскальної політики. Наприклад, встановлення ставки оподаткування – це функція дискреційної політики, а конкретні суми податкових надходжень до держбюджету на різних фазах економічного циклу – це вбудований стабілізатор. Адже при постійній ставці оподаткування надходження до бюджету, скажімо, в період економічного занепаду, зменшуються (бо зменшуються доходи), що призводить до дефіциту держбюджету і, відповідно, до призупинення занепаду.
Використання бюджету для нейтралізації циклічних коливань – не єдина функція фіскальної політики. За допомогою фіскальної політики населення країни забезпечується товарами та послугами колективного споживання. Фіскальна політика є також інструментом перерозподілу доходу, щоб пом’якшувати нерівність, яка може продукуватись ринковим механізмом. Але перерозподіл доходів може вести до зниження ефективності, оскільки супроводжується зниженням стимулів: високооплачувані, отже, високопродуктивні працівники можуть зменшити свої трудові зусилля у відповідь на високі податки, тоді як ті, хто отримує велику соціальну допомогу від держави, можуть вважати за безглуздя важку працю за невелику винагороду.
