Лабораторна робота № 1 – 2

Тема. Морфемний, словотвірний, морфологічний розбори іменних частин мови

План

1. Морфемний розбір іменника, прикметника, числівника, займенника.

2. Словотвірний розбір іменника, прикметника, числівника, займенника.

3. Морфологічний розбір іменника, прикметника, числівника, займенника.

Практичні завдання

Вправа 1. Виконати морфемний аналіз: малювання, напівпрозора, людяність, житейський, сімдесятиріччя, двадцятип’ятиповерховий, п’ятдесят, будь-хто, якийсь, шестеро.

Вправа 2. Виконати словотвірний аналіз: співвітчизник, двовладдя, м’ясорубка, віце-адміральський, позакласний, шахово-шашковий, своєрідний, абихто, котрийсь, який-небудь.

Вправа 3. Виконати морфологічний аналіз іменних частин мови.

Варіант 1

– Між людьми буває і гірше, без горя не зживеш віку, – пожалів батько свою норовисту дитину, і з доброго дива йому згадалася Тетянка, її уста, що пахли чорнобривцями, її ноженята, що приносили йому шматки пахучого вересня. Та весільні гості і клопоти одразу ж підкосили давній вересень, і його зорі, і підсинені трави… Щось же треба робити. Але що? В такій халепі і найрозумніший стане Оверком.

(М. Стельмах)

Варіант 2

На застелених столах, як живі вилежуються печені поросята і в звужених крихких повіках чаять насмішку до його весілля. У полив’яних мисках і полумисках чекає гостей продимлена в комині шинка, лискуча веприна, кільця ковбас, нагорблена індичатина, сліпоокий од жиру холодець, золоті злитки линини і застигла юшка з обезголовлених в’юнів. Їх навіть представники з району хвалять, запиваючи скаженою слив’янкою, від якої пересікається дух. А скільки ще варива мліє у печах, вигрівається на печах та мерзне в коморі. Кому достача, а кому один розор.

(М. Стельмах)

Варіант 3

Що ж тоді він скаже їй? Що?.. І вже тепер слова, як жорнове каміння, змовкали в ньому. Він тільки скаже, що хотів побачити її, та й більше нічого. А вона здогадається – і вжене в його душу насмішку, як ніж. Але чого насміхатись над його болем?.. Він знову й знов шеретує свої думки, на яких не тримається навіть пилок надії. Та не кожен з надіями йде до кохання, ідуть і з мукою. І хоч болить, та не дрібніє серце від цього: на болях його проростає і людяність, і незрадливість, і скарби душі. А що дісталося легко, легко й сходить. Як вода по камені.

(М. Стельмах)

Варіант 4

Надія і Богдан виходять із млина. І тут біля обкипілого шумовинням колеса, парубок відчув, що Надійчині коси так само пахнуть лугом, як пахли колись Яринині.

Вони мовчки минають два містки, під якими і тепер не спить вода, і заходять на просторе подвір’я.

– Годі, годі, бачу, що добрий, такий уже добрий, далі нікуди, – молодиця рукою заспокоює вірного сторожа і підходить до замкнених дверей. – А мій водяник ще з річки не приходив. І як там можна висидіти цілісінький день? – перегинаючи стан, дістає зі схованки дерев’яний ключ і одним порухом долоні відмикає сінешні двері.

(М. Стельмах)

Варіант 5

Хіба ж під вечоровими яворами, у головах яких стояли зорі, а в ногах жебоніла вода, таким ввижалося власне свято?.. А тепер їдь по болях своїх, по сльозах своїх. Ще так недавно і добре і недобре око завидувало на її вроду. А що з неї? Більше поговору, більше печалі, та й годі. От і зараз: скільки патякальних по-різному замарнословить про її втечу, скільки плесканів вечервлиться на її бездолі. І хай!.. Не родись красивим, а родись щасливим.

І знову осінь глянула у вічі, тільки не з лісу, а з туманцем підсиненого поля, де іскрилися-згасали пізні гречки і на стернях, прислухаючись до перелітних птахів, непокоїлись гуси.

(М. Стельмах)