Для ознайомлення. Як Ератосфен виміряв Землю
Ератосфен чув, що у місті Сієна на Нілі (нині – Асуан у Єгипті) у найдовший день року сонячний диск відбивається у найглибших колодязях. «Це означає, – подумав учений, – що сонячні промені в цей день подають прямовисно, під кутом 90о». Поставив він стовпчик у цей же день у себе у дворі, у столиці тодішнього Єгипту – Александрії, й виявив, що кут падіння сонячних променів виявився приблизно на 7о менший (7о ≈ 1/50 діаметра Землі). Знаючи відстань між Александрією й Сієною (≈780 км), Ератосфен зробив розрахунки, за допомогою яких визначив окружність Землі (х):
Так без подорожі навколо Землі й без складних приладів Ератосфен виміряв її окружність. Визначення виявилося досить точним.
Отже, у працях давньогрецьких натурфілософів знайшли відображення важливі властивості географічної оболонки: цілісність, континуальність (безперервність) та дискретність (поділ на складові частини, зокрема, пояси і країни), розвиток природи (постійні зміни земної поверхні). Давньогрецькі вчені заклали основи уявлень про розвиток Космосу, форму й розміри Землі, розвивали землезнавчий, країнознавчий і компонентний фізико-географічний напрямки у науці. Погляди давньогрецьких натурфілософів на багато століть «освітило» шлях розвитку географії.
Поступово з нерозчленованої на галузі натурфілософії виросли природознавчі науки, у тому числі – основи географії та країнознавства.
Традиції, закладені давньогрецькими вченими, продовжили географи й країнознавці, що жили у Стародавньому Римі (до речі, чимало вчених давньоримського часу були греками).
Особливостями географії цього часу є енциклопедичність та прагматизм (спрямованість на використання полководцями й державними діячами у справі управління).
Видатним енциклопедистом древності був Страбон (64 р. до н.е. – 23 р. н.е.). Йому належать праці „Географія” у 17 книгах (що дійшла до нашого часу), та „Історія” у 43 томах (збереглися лише відомості). Його географічні праці були описово-країнознавчими (Страбон стверджував, що географія повинна описувати межі, положення, клімат Ойкумени та її частин). У таких країнознавчих описах Страбон бачив прикладне значення географії і її користь для правлячих кіл держави, військових і торговців. Тому його вважають за головного ідеолога описово-країнознавчої (хорографічної) географії.
Вершиною античної географії вважаються праці Клавдія Птоломея (90 – 168 рр.), родом з єгипетської царської династії, що жив в Александрії. Його головна енциклопедична праця – „Керівництво з географії” у 8 томах.
Птоломей широко використовував математичні методи, був автором конічної рівновідстаневої проекції, яка використовується для навігації до нашого часу, завершив модель геоцентричної будови світу, поглиблюючи погляди Аристотеля. Погляди Птоломея більш землезнавчі, ніж Страбона, який був країнознавцем. Але й одного і другого не цікавила суть природних явищ (на відміну від Аристотеля). У цьому й полягала криза античної (римської) натурфілософії.