- •Міністерство освіти і науки україни
- •Професійне визначення та умови використання бакалавра – учителя географії
- •Вимоги до знань та умінь за циклом спеціальних (географічних) дисциплін
- •2) Навчальні дисципліни з формою підсумкового контролю «залік» можуть оцінюватися за результатами поточного і модульного контролів. Розподіл балів за види діяльності визначається викладачем.
- •Тема 1. Об’єкт і предмет вивчення сучасної географії. Структура системи географічних наук
- •1.1. Об’єкт і предмет вивчення сучасної географії. Суть географічного мислення
- •1.2. Місце географічної картини світу в загальнонауковій картині світу
- •1.3. Структура системи географічних наук
- •Тема 2. Коротка історія розвитку географії
- •2.1. Етап міфологічних уявлень (донауковий)
- •2.2. Географічні уявлення стародавніх культурних народів Сходу та ранні натурфілософські вчення
- •2.3. Натурфілософські вчення античності
- •Для ознайомлення. Як Ератосфен виміряв Землю
- •2.4. Географія середньовіччя й епохи Відродження (середина V – середина хvіі ст.)
- •2.5. Географія хvііі – хіх століть (Нового часу)
- •2.6. Формування наукових географічних шкіл в Російській імперії. Географія в Україні
- •2.7. Стан зарубіжної географії з кінця хіх століття
- •2.8. Радянська й пострадянська географія
- •2.9. Міжнародне співробітництво в організації географічних досліджень
- •Сучасні тенденції у вітчизняній географії
- •Тема 3. Методологія і методи географічних досліджень
- •Словничок термінів і понять
- •Список навчальної та наукової літератури:
- •Список науково-популярної літератури
- •Ресурси Інтернет:
- •IV. Практики
- •Ііі. План навчального процесу
2.7. Стан зарубіжної географії з кінця хіх століття
Однією з найбільш потужних шкіл залишалася німецька антропогеографічна школа. У найбільш завершено вигляді ідеї географічного детермінізму сформував учень К.Ріттера – Фрідріх Ратцель (1844 – 1904), автор праці „Політична географія„ в якій заклав основи геополітики.
Представник наступного покоління німецьких географів – Альфред Геттнер (1859–1941), видатний країнознавець. За Геттнером у географії немає свого предмета дослідження, але є особливий просторовий підхід, який полягає у вивченні положення в просторі окремих тіл та явищ у межах окремої території (регіону), яка є унікальною і неповторною. Цей напрям називають хорологічним. За Геттнером, географію не цікавлять загальні закони і типології. Її завданням має бути, перш за все, вивчення розміщення різноманітних географічних об’єктів у просторі і відносно один одного. Географія, на його думку, „хорологічна наука про земну поверхню, яка вивчає земний простір за його відмінностями та просторовими взаємовідношеннями„.
А.Геттнер розглядав людину, як компонент ландшафту, у відриві від суспільства.
У Геттнера в 1920 – 1930 рр. було багато прихильників у СРСР та США (Р.Хартшторн, А.А.Крубер, В.П.Семенов-Тань-Шанський). В українській науці хорологічні та гуманістичні ідеї географії Геттнера знайшли своє відображення у працях П.Тутковського, С.Л.Рудницького, К.Г.Воблого, В.Кубійовича, А.С.Синявського. Вони були спрямовані на широкий краєзнавчий аналіз території, її природниче та економіко-географічне вивчення.
Хорологічний напрямок у географії в середині ХХ ст. пов'язаний з ім’ям американського вченого Р.Хартшорна. За ним, головним завданням географії є детальний опис регіонів, межі яких виділяються довільно, у залежності від поставленої дослідником мети. Кожен регіон – унікальний. І немає потреби у виявлені якихось загальних (універсальних) закономірностей.
Розвиток ландшафтної географії пов’язаний із працями З.Пассарге (Німеччина, 1867–1958). Він вважав, що головне завдання географії — вивчення природних ландшафтів. Географи почали розглядати ландшафт як інтегральний об'єкт географічних досліджень.
Тісно пов’язана з німецькою французька географічна школа, для якої характерне переплетіння географічних та історичних знань. Учень К.Ріттера ― Елізе Реклю (1830 – 1905) писав: "Географія по відношенню до людини є не що інше як історія в просторі, тоді як історія є географією часі". Е.Реклю є автором першої країнознавчої енциклопедії – 19-томника „Земля і люди” (в якому він виклав погляди на еволюцію людського суспільства).
Фундатором французької школи географії людини є Поль Відаль де ла Бланш (1845–1918). Він є автором концепції географічного посибілізму (менш жорсткого варіанту географічного детермінізму, де особливості розвитку народів і країн пояснюються можливістю використанням або не використанням природних умов і ресурсів території). Дослідником було складено атлас географії та історії світу. Він також керував колективом по створенню багатотомної праці зі всесвітньої географії.
Найбільш яскравим представником антропоцентричного напрямку у вітчизняній географії був В.П.Семенов-Тань-Шанський (1870 – 1942).
Крім хорологічної й геополітичної антропогеографічної шкіл у ХХ ст. на Заході розвивались: "регіональна географія" – як поглиблення хорологічної концепції, яка сформувалася в першій половині 1950-х років (засновник напряму — американський економіст У. Ізард); американська школа екології людини (К.О.Зауер, Х.Барроуз, І.Боуманн), математична географія, суть якої полягає у виявленні математичних показників розміщення об’єктів у географічному просторі (В.Кристалер, А.Льош у Німеччині, В.Бунге й П.Хаггет в США), радикальна географія, яка займалася дослідженням найбільш життєво важливих проблем тощо.
Великий вплив на розвиток науки ХХ століття, у тому числі географії, мало вчення К.Маркса і Ф. Енгельса про єдність людини з суспільством і природою (що розглядається як єдність і боротьба протилежностей).
На Заході у 1960 – 1970-ті роки сформувався системний підхід до вивчення складних об’єктів різного походження, який в географії проявився як геосистемний (теорія геосистем).