Тема 3. Методологія і методи географічних досліджень

Основний зміст: Методологія як процес отримання нового знання. Загальне уявлення про принципи, підходи, концепції, закони й теорії сучасної географії. Методи сучасних географічних досліджень. Прикладне значення географічних знань.

Методологія – це вчення про принципи побудови, форми й способи науково-пізнавальної діяльності. Методологія характеризує процес отримання нового знання. Це своєрідний інструментарій наукового дослідження, учення про методи пізнання і перетворення дійсності, своєрідна стратегія дослідження.

Метод – це певна послідовність дій, прийомів і операцій, виконання яких необхідно для досягнення раніше поставленої мети. Метод – це «інструмент» для досягнення поставленого наукового завдання.Про методи географічних досліджень потрібно знати для того, щоб розуміти: як отримують нові знання?

Прийнято виділяти три рівні методологічного знання за ступенем його узагальнення:

1) із найвищим рівнем узагальнення – філософський (теоретичний). Нове знання цього рівня формується за допомогою методів абстрагування, формалізації, ранжування, типізації тощо;

2) загальнонауковий (міждисциплінарний) рівень знання досягається за допомогою застосування методів: статистичного, системного, моделювання тощо. Можна вести мову про методи, загальні для усіх наук, що входять до складу природознавства чи суспільствознавства;

3) конкретно-науковий (емпіричний, теоретико-емпіричний) рівень передбачає застосування методів, характерних для певної науки. Але й арсенал кожної науки включає теоретичні й загальнонаукові методи дослідження.

У сучасній географії використовується багато методів. Одні із методів є загальнонауковими чи запозиченими з інших наук; інші застосовуються тільки у вузьких рамках певної галузі географії. Про історію виникнення і розвитку методів географічних досліджень ішлося в попередній темі.

Є групи методів географічних досліджень, які застосовують для збирання первинної інформації про певну територію чи явище.

1. Польові методи застосовують під час географічних експедицій, коли вчені досліджують певну територію чи явище одноразово або час від часу.

2. Стаціонарні методи полягають у довготривалому спостереженні за змінами природи на одному й тому ж місці, багаторазовому вимірюванні різних показників за допомогою приладів, із застосуванням методів фізики, хімії, біології. Стаціонарно досліджують стан погоди на метеорологічних станціях; річковий стік на гідрологічних постах; ґрунти у межах певної ділянки поля.

3. Дистанційні методи почали застосовувати з появою приладів і технологій, які дають змогу вивчати земну поверхню і зміни природи навіть із далекої відстані (із застосуванням приладів-датчиків, авіаційної й космічної техніки). Так, за допомогою даних, отриманих на основі вивчення космічних і авіаційних фотознімків, складаються топокарти, прогнози погоди тощо. Розрізняють фотографічні, електронні, геофізичні і візуальні аерокосмічні методи (з борта літального апарата).

Нові знання можна отримати і за допомогою групи методів обробки вже накопиченої географічної інформації. Їх умовно слід поділити на загальнонаукові й власне географічні.

До загальнонаукових методів дослідження нале-жать: аналіз і синтез, індукція і дедукція, абстра-гування, узагальнення, моделювання, ідеалізація.

Аналіз— це уявне розчленування предмета на його складові частини (ознаки, властивості, відношення) з метою їхнього всебічного вивчення.

Синтез — це об'єднання раніше виділених частин (ознак, властивостей, відношень) предмета в єдине ціле. Аналіз і синтез діалектично суперечливі та взаємообумовлені методи наукового дослідження. Аналіз виконує попереднє розчленування предмета на складові частини і розгляд кожної з них. Проте, відіграючи велику роль у пізнанні, аналіз не дає знання об'єкта в єдності. Це завдання виконує синтез. Аналіз і синтез органічно взаємопов'язані і обумовлюють один одного на кожному етапі процесу пізнання.

Абстрагування— це метод відволікання від другорядних властивостей об'єкта і зосередження основної уваги на його головних властивостях, які є безпосереднім предметом наукового дослідження. Абстрагування сприяє пізнанню сутності об’єктів і явищ, схематизує дійсність. Абстрагування є лише одним із методів пізнання, який застосовується в комплексі з аналізом, синтезом, узагальненням та іншими методами наукового пізнання.

Узагальнення — це метод наукового пізнання, за допомогою якого виявляються найбільш загальні ознаки та властивості об'єктів та здійснюється перехід від одиничного — до загального.

Індукція— це метод наукового пізнання, коли на підставі знання про окреме робиться висновок про загальне. У процесі пізнання індукція завжди виступає в єдності з дедукцією.

Дедукція — це метод пізнання, за допомогою якого логічним шляхом з одних положень виводиться нове знання про окреме. За допомогою цього методу окреме пізнається на основі знання загальних закономірностей.

Ідеалізація— це спосіб логічного моделю-вання, завдяки якому створюються ідеалізовані об'єкти. Ідеалізація спрямована на процеси мислимої побудови можливих об'єктів. Прикладами ідеалізації є: загальна схема цирку-ляції атмосфери; схема розташування природ-них зон на «ідеальному» континенті тощо.

Моделювання— це вивчення об'єкта шляхом створення та дослідження його моделі, яка в спрощеному (узагальненому, редукованому) виглядові замінює об’єкт. Метод моделювання надзвичайно розширює можливості наукового пізнання, оскільки дає змогу наочніше уявляти досліджувані явища. Виділяють дві групи моделей: матеріальні та ідеальні. Приклади матеріальних моделей — глобус, карта, об’ємна модель вулкана тощо. До ідеальних моделей належать результати логіко-математичного та інформаційного моделювання, що здійснюється засобами математики, математичної логіки та кібернетики. В середині ХХ століття багато вчених-географів захопилися ідеєю математичного моделювання. Навіть виник термін «математична географія». Хоча математичні моделі детально пояснювали особливості окремих географічних процесів, але у зв’язку з тим, що географія вивчає дуже складні об’єкти, на які впливають безліч чинників, то математичні методи просто не в змозі їх охопити і вичерпно пояснити.

До моделювання належить і картографічний метод, який є чи не найважливішим у географії. Карта є головною моделлю географії. На картах виявляються закономірності, які неможливо помітити при застосуванні інших методів дослідження.

На сучасному етапі розвитку наукового пізнання особливо велика роль належить комп'ютерному моделюванню. Комп'ютер, який працює за спеціальною програмою, здатний моделювати найрізноманітніші реальні процеси: зростання народонаселення, кількісні параметри розвитку природи – наприклад, прогноз погоди.

Сучасне геоінформаційне моделювання (створення геоінформаційних систем – ГІС) базується на використанні передусім математико-картографічних методів дослід-ження та відповідних комп’ютерних програм (зокрема, ArcView, MapInfo, Surfer тощо). Основними різновидами геоінформаційних моделей є такі: картографічні моделі (передбачають побудову карт просторової організації різних видів людської діяльності у регіонах), моделі „статистичного рельєфу”, імітаційні моделі (наприклад, моделі просторової дифузії, еволюції транспортних мереж, моделі прийняття рішень щодо локалізації та переміщення у просторі тощо).

Одним із найважливіших завдань науки є систематизація знань. Наукова систематизація дозволяє прослідкувати у явищах що дослід-жуються певний порядок, підсумовувати знання про їх подібність і відмінність і разом з тим полегшувати процес вивчення складних систем, дає можливість швидше виявити їх законо-мірності. Видами систематизації є класифікація, типологія, групування, районування.

В географії систематизація знань про більш-менш значні за площею території здійснюється у вигляді географічного районування (фізико-географічного, якщо вивчаються природні об’єкти; економіко-географічного, якщо вивчаються територіальні аспекти господарської діяльності, спеціалізованого – якщо мова йде про вузьку галузь географії). Районування – це процес членування території на відносно цілісні частини. Наприклад, фізико-географічне районування – це виділення і описання великих територій, для яких характерна певна єдність і неповторність рис природи.

Здійснимо короткий огляд інших методів обробки первинної географічної інформації.

Найдавнішим є метод географічного описання. Вже географи стародавнього світу вміли яскраво й образно описувати природу, населення і господарство відвіданих земель.

Порівняльний метод не зводиться до співставлення тих чи інших географічних об’єктів і явищ. Він покликаний виявити найбільш істотні риси е і відмінностей природи, господарського використання територій тощо. Метод географічного порівняння ви застосовуватимете, наприклад, для виявлення спільних і відмінних рис природних зон України, Кримських і Карпатських гір, та інших подібних об’єктів (країн, районів, міст, річок тощо). Порівняння відбувається за певним алгоритмом (у певній послідовності, за планом).

Застосування історичного методу зумовлене тим, що природа і суспільство на одній і тій же території з часом змінюється. Ми вивчатимемо причини зміни рельєфу, рослинного покриву тощо. Щоб дізнатися про сучасний стан природи, населення чи господарства території, слід проаналізувати історію її розвитку.

Різновидом історичного методу є діахронічний метод – вивчення етапів історії розвитку територій з моменту їхнього утворення і дотепер. Як правило, цей метод реалізується через створення серії карт, які відображають стан однієї й тієї ж території в різні історичні епохи. Отже, перше завдання діахронічного підходу – правильно визначити генезис досліджуваного об'єкта. Друге завдання полягає у вивченні стадій його розвитку (зміни). При цьому географа насамперед цікавлять загальні тенденції розвитку, що викликали зміну об’єкта.

Метод наукового поясненняполягає в застосуванні фізичних, хімічних і біологічних методів для пояснення географічних явищ на основі знання законів природи (загальних - збереження, спрямованості процесів до рівноваги, періодичності їх протікання; конкретних - фізичних, хімічних і біологічних законів). Наприклад, загальний закон періодичності застосовується при поясненні закономірностей формування різних геологічних структур, рівнин і гір. Закони фізики ми будемо застосовувати при поясненні утворення невеликих форм рельєфу (зсувів, карстових порожнин, западин), циркуляції повітряних мас над територією України тощо.

Не досить часто, але застосовуються експериментальні методи наукового пояснення географічних явищ. Прикладом експериментів в географії є: вивчення на установках динаміки руслових процесів у річці; хвилювання у морі; зміни в навколишній території при будівництві дамби тощо. Для дослідження швидкості танення льодовика поверхня його посипається чорною речовиною — це теж експеримент. На полігонах вивчається ефективність меліорації за заданих умов: різній частоті дренажних каналів, неоднаковому використанні технічних пристроїв і матеріалів тощо.

Системний метод базується на розгляді будь-якого географічного об’єкту як складної динамічної системи. Згідно твердження засновника системного підходу австрійського вченого Л.Берталанфі, системою є комплекс елементів, що знаходяться у взаємодії. До основних властивостей системи відносяться цілісність, структурність, взаємозалежність системи і середовища, ієрархічність тощо. Стадії системного дослідження включають: чітке формування проблеми, визначення мети і критеріїв оцінки реалізації мети; структурний аналіз досліджуваного об’єкта, розробка концепції його розвитку і знаходження шляхів досягнення поставленої мети; аналіз проблеми, розробка моделі та її розв’язання, одержання варіантів рішень; синтез досліджуваної проблеми і прийняття рішень.

Початок широкого впровадження системного підходу в географію може бути датоване 1963 р., коли російський учений В.Б.Сочава ввів у літературу поняття «географічна система» (геосистема): «Геосистеми – це природна єдність усіх можливих категорій – від планетарної геосистем» (географічної оболонки або географічного середовища в цілому) до елементарної геосистеми». Специфічною особливістю геосистем, що відрізняє їх від інших систем, є їх територіальність. Термін «геосистема» орієнтує географів на використання принципів і методів загальної теорії систем. У наш час цей термін застосовується при вивченні не тільки природних, але й суспільних об’єктів.

Статистичний метод дозволяє шляхом обробки даних спостережень визначати залежність між компонентами природи, населення і господарства, а також давати їхню порівняльну характеристику. Статистичний метод, базується на аналізі даних про господарство і населення, прив’язаних до певних територій і форм економічної діяльності і життя людей, дає можливість визначити просторові взаємодії різних територіально-економічних систем. Застосування статистично-го методу означає одержання первинних статис-тичних матеріалів, використання статистичних довідників, обробку і аналіз усіх цих матеріалів у відповідності з поставленою метою.

До статистичного методу близьким є соціологічний метод, який, як і статистичний метод, найчастіше застосовується в суспільній географії. Основна суть методу полягає в опитуванні населення (з використанням науково обґрунтованих анкет і статистичних методів обробки отриманих результатів).

 Література для самостійного опрацювання:

Гришанков Г.Е. Введение в физическую географию. Предмет и метод. - К., 2001. – С.73-223.

Жекулин В.С. Введение в географию. – Л.: ЛГУ, 1989. – С. 103 – 160.

Мороз С.А., Онопрієнко В.І, Бортник С.Ю. Методологія географічної науки. - К.: Заповіт, 1997. - 234 с.

Дьяконов К.Н., Касимов Н.С., Тикунов В.С. Современные методы географических исследований. – М.: Просвещение, 1996. – 224 с.

Максаковский В.П. Географическая культура. – М.: Владос, 1998. – С. 51-228.

Исаченко А.Г. Теория и методология географической науки. – М.: Academia, 2004. - С.55-143.

Методы географических исследований // Основы конструктивной географии. - М., 1986. - С. 252 – 281.

Боков В.А., Черванёв И.Г. Введение в физическую географию и рациональное природопользование. – Харьков, 1989. – С. 20 – 30.

Методы географических исследований // Основы конструктивной географии.– М., 1986. – С. 252- 281.

Основы научных исследований. География / Под ред. Н.Д. Пистуна, Г.И. Швебса. – К.: Выща школа, 1988. – 192 с.

Ильченко В.Р. Формирование естественнонаучного миропонимания школьников. – М., 1993. – С. 28-38.

Поросёнков Ю.В., Поросёнкова Н.И. История и методология географии. – Воронеж, 1991. – С. 208-219.

Пащенко В.М. Методологія і теоретичні проблеми природничо-географічних наук на рубежі тисячоліть // Український географ. журнал. – 1999. – № 4. – С. 10-16.

Контрольні запитання:1) Які методи географічних досліджень застосовують для збирання первинної інформації? Переробіть текст у таблицю з двох стовпчиків (назви заголовків стовпчиків підберіть самостійно).

Назва методів	Характеристика методів
Методи збирання первинної фізико-географічної інформації
Польові	Застосовують під час географічних експедицій, коли дослідники працюють з виїздом, як часто кажуть – «у поле», на певну територію, вивчаючи її одноразово або час від часу
Методи обробки вже накопиченої фізико-географічної інформації
Географічне порівняння: виявлення спільних і відмінних рис певних територій (материків, природних зон, країн, областей тощо)

2) Схарактеризуйте загальнонаукові методи досліджень. Наведіть приклади їх застосування в географічних дослідженнях.

3) За текстом теми 2 складіть перелік методів географічних досліджень (у послідовності їх виникнення).