7. 2. Особливості формування ринкового господарства в окремих країнах Європейської цивілізації та її відображення в економічній думці.

В попередньому питанні розглянуті загальні закономірності формування ринкового господарства, його суть в період становлення національних держав і зроблено висновок що ринкове господарство є консолідованим результатом демократичної, промислової та освітньої революцій.

Разом із тим у формуванні ринкового господарства в окремих країнах Європейської цивілізації є свої особливості. Це пояснюється як різними природно - кліматичними, технічними, освітніми, моральними факторами, що визначають господарське життя цих країн так і унікальністю політичних, економічних, зовнішньоекономічних, соціальних та інших складових.

7.2.1.Генезис ринкового господарства в Англії

Демократичні зміни в Англії, їх передумови та наслідки

Специфіку розвитку Англії у всіх її сферах визначали її острівне розташування та певна відокремленість від інших країн. Тобто суспільне життя Англії (після об’єднання Шотландії та Англії в 1797 р., Великобританії) відрізнялося як від суспільного життя Нідерландів, де після буржуазної революції (1566-1609 рр.) була утворена буржуазна Республіка Об’єднаних провінцій, так і від абсолютних монархій континенту.

В попередній темі зазначалось, що розвиток духовно-культурної сфери Європейської цивілізації був обумовлений Відродженням і Реформацією. Відродження стало точкою відліку становлення національної свідомості англійського суспільства – основи національної держави, яке виявилось у формуванні літературної мови, культури, нових традицій та мотивації життя, громадянського суспільства. Зазначені зміни в духовно-культурній системі Англії заклали основу для розвитку юридичної системи, відомої як звичаєве право (яке з періоду норманських завоювань було загальним для всього англійського королівства і замінило місцеві закони і звичаї). Відмінними рисами звичаєвого права були опора на звичаї та прецеденти, зафіксовані в юридичних рішеннях, його гнучкість. Еволюційний розвиток звичаєвого права був зорієнтований на захист приватної власності і приватних інтересів.

Реформація в Англії розпочалась за часів Генріха VІІІ (1509-1547). Незадоволення буржуазією та «новим дворянством», які були зацікавлені в секуляризації майна католицької церкви, поміркованим характером англійської Реформації знайшло вираження у розповсюдженні в ХVІ – ХVІІ ст. своєрідної форми протестантизму - пуританізму. Пуритани засуджували розкіш, розваги, ратували за бережливість, поміркованість, заповзятість у справах. Ідеї пуритан формували етику раннього капіталізму. В ХVІІ ст.. вони стали основою об’єднання релігійної та політичної опозиції абсолютизму. Очолювала опозицію буржуазія, що набувала усе більшої ваги в англійському суспільстві.

В 1640-1659 роках в Англії відбулася буржуазно-демократична революція. Приводом для неї стала вимога буржуазії законодавчо закріпити її новий політичний та економічний статус. Революцію підтримали селяни і частина дворян тому, що вони бачили в ній можливість вирішення своїх проблем, і , перш за усе земельних. На початку ХVІІ ст. вся земля в країні вважалась власністю короля, за користування якою необхідно було платити йому певні суми. Тому дворяни хотіли стати повноправними власниками своїх угідь, а не користувачами королівської землі. А селяни, які постраждали від огородження, вимагали повернення їм землі. В результаті революції монархія в Англії була скинута і проголошена республіка з конституційною монархією під парламентським контролем.

Утворений парламент, враховуючи вимоги учасників революції, перш за усе реформував земельне питання. Так його постановою були конфісковані всі володіння короля і католицької церкви та розпродані «новим дворянам», буржуазії і селянам. Але, не дивлячись на ці заходи, феодальна земельна власність залишалась непохитною. Цьому сприяла політика короля, яка була направлена на укріплення абсолютизму. Його втручання в економіку держави направлене на захист інтересів старого дворянства, призвело до конфлікту з парламентом, який завершився державним переворотом на користь останнього. Ця подія ввійшла в історію Англії, як «Славна революція»( 1688-1689). Вона стала результатом компромісу між буржуазією і «новим дворянством», яких підтримувало англіканське духовенство, і частиною великих консервативних землевласників.

В 1689 р. Білль (закон) про права закріпив за парламентом великі повноваження у вирішенні питань державної політики. Нова система політичної влади забезпечила доступ (через парламент, пізніше і через кабінет міністрів) представникам великого капіталу до державного управління. Це дозволило направити економіку Англії на створення умов, необхідних для подальшого розвитку ринкового господарства в країні.

В ХVІІІ ст. в Англії продовжувався аграрний переворот, розпочатий ще в ХVІ ст. Всі закони про огородження розглядалися в парламенті, але вони не змінили суті процесу. Дрібні орендатори, селяни просто зганялися з землі або розорялись під тиском збільшення орендної плати. Після втрати землі селяни перетворились у армію найманих працівників для фермерського господарства і промисловості. Сільське домашнє господарство почало зникати разом з феодально залежними селянами.

Але якщо в ХVІ-ХVІІ ст. «огородження» здійснювалось в інтересах «нового дворянства», які перетворювали землю у пасовиська, то у ХVІІІ ст. цей процес проходив під знаком утворення великих скотарських та землеробських фермерських господарств, зорієнтованих на ринок. Відбулося швидке виникнення і зростання буржуазної земельної власності та укрупнення маєтків дворян, які свою землю бачили як знаряддя соціального престижу, так і знаряддя виробництва, довіряючи її ефективно господарюючим орендаторам. Дрібні незалежні власники (йомени) були приречені на те, щоб збільшити свої володіння, або на те, щоб їх втратити і стати найманим працівниками.

Повністю змінилась соціальна структура аграрного сектора. На зміну лорду-землевлас­нику та залежним селянам прийшли представники нового, капіталістичного господарства: великий землевласник, який, як правило, не займався господарською діяльністю, а здавав землю в оренду, фермер-орендатор і найманий робітник. Таким чином, Англія стає першою у світі державою капіталістичного господарювання.

Фермери закуповували для сільського господарства інвентар (молотарки, серпи та ін.), засоби обробки землі, міндобрива тощо. Англійські села стали першим і природним місцем збуту для англійської промисловості. Наймані робітники отри­мували дохід з позасімейних господарств (ферм, мануфактур) і купували одяг та продукти харчування. Таким чином, ринок держави поповнювався платоспроможним споживачем, створюючи попит і розвиваючи товарно-грошовий обіг. Великі землевласники - земельне дворянство, фермери та великі йомени - нагромаджували капітал і поступово ставали підприємцями в промисловості. Зростання виробництва сільськогосподарської продукції забезпечувало потреби населення в продуктах харчування, а промисловість — у сировині.

Теорія земельної ренти

Механізм взаємовідносин в аграрному секторі, утворення прибутку фермерів і ренти землевласників дослідив Д. Рікардо у праці «Основи політичної економії та оподаткування» (1817).

У своєму дослідженні вчений виходив з того, що вартість сільськогосподарських товарів визначається витратами праці на їх виробництво за найнесприятливіших умов. Тоді фермери, які використовують гіршу землю, отримують лише середній прибуток на вкладений ними капітал. Рента на такій землі, на думку Д.Рікардо, для її власників не виникає.

Ті ж фермери, які використовують середню й кращу землю, отримують дохід, що перевищує середній прибуток відповідно до якості і місце розташування земельних ділянок. Цей прибуток визначається як різниця між витратами виробництва на ділянках, які вони обробляють, і на гірших землях. Середній прибуток привласнюється фермером. А надлишок доходу над середнім прибут­ком і є земельною рентою, яку отримує землевласник.

Таким чином, рента у Д. Рікардо розцінюється як суто соціаль­ний феномен, що пов’язаний із виникненням приватної власності на землю. А джерелом ренти є праця найманих робітників у сільському господарстві, а не власне земля.

Важливим недоліком теорії ренти Д. Рікардо було те, що він уважав, що на гірших ділянках землі рента не виникає. Та К. Маркс у «Капіталі» показав, що в умовах приватної власності на землю землевласник не віддає даром в оренду навіть найгіршу ділянку. Рікардівську ренту К. Маркс назвав диференційною (тобто зв’язаною з природною різницею земельних ресурсів), а цю особливу, не побачену Д. Рікардо, — абсолютною. Він показав також, що ціни на сільськогосподарську продукцію формуються таким чином, що орендатор гіршої ділянки однаково має деякий надлишок прибутку над середньою нормою. Це дозволяє йому виплачувати землевласнику абсолютну ренту. Певна частина прибутку фермерів і земельної ренти лендлордів, яка витрачалася на їх особисте споживання, як правило, вкладалася в промисловість або торгівлю.

Окрім сільського господарства, парламент заохотив і підтримав розвиток промисловості і торгівлі в країні. Це виразилось в протекціоністській політиці держави (втручання держави в економіку, шляхом встановлення заборонних мит, певних обмежень, або навпаки пільгових умов для розвитку національної промисловості та торгівлі).

Так, Навігаційний акт 1651 р. став проявом саме такої політики. Він передбачав заборону ввозити неєвропейські товари в англійські володіння на всіх суднах, окрім англійських, а товари, які вироблялися в Європі, — тільки на суднах країни-виробника або на англійських. А в 60—70-х рр. ХVІІ ст. було введено заборону на торгівлю англійських колоній через порти континентальної Європи. Реалізація навігаційної політики завдала нищівного удару, перш за все, Голландії — голов­ному супернику Англії в конкурентній боротьбі за ринки збуту та сировини. Заборонний митний тариф на французькі товари був уведений 1689 р.

Протекціоністська політика англійського уряду сприяла розвитку мануфактурного виробництва. Близько 20 % населення було задіяно на розсіяних мануфактурах з виготовлення сукна. Вони працювали в домашніх умовах з використанням власної сировини (вовну заборонялось вивозити). Нарощувалось виробництво в традиційних галузях: виготовлення паперу, цукру, пороху, зброї і т. д. Товари англійських мануфактур були якісними, забезпечували потреби внутрішнього ринку і у великій кількості вивозились у Європу та колонії. І якщо раніше колонії були об'єктом грабунку золота і срібла, то тепер вони стали джерелом сировини і ринком збуту для англійської промисловості. Колоніальна торгівля стала одним із найважливіших дже­рел поповнення державних коштів та ринку капіталів в Англії.

У ХVІІІ ст. Англія стала могутньою колоніальною державою з володіннями в Індії, Північній Америці та в інших частинах світу. Її політика відносно колоній не завжди отримувала підтримку передових людей того часу. Так у середині ХУІІІ ст. А. Сміт рішуче виступив проти спроб королівського двору, земельної аристократії і купців закріпити свою владу в колоніях. Він довів, що меркантилістична політика в колоніях, які вона намагається утримати в становищі аграрно-сировинних придатків метрополії, суперечить інтересам самої Англії. «Монополія колоніальної торгівлі, — писав А. Сміт, — подібно до усіх інших негідних та заздрісних заходів меркантилістичної системи, придушує промисловість усіх інших країн, головним чином колоній, і ні в найменшій мірі не збільшує, а, навпаки, зменшує промисловість країни, на користь якої вона встановлюється» [18, с. 444].

Розвиток господарства Англії, значні державні витрати зумо­вили потребу в кредиті. Кредитні операції з’явились в країні ще в ХV ст. А приватні банкірські дома, що виникли в ХVІІ ст., їх розширили, удосконалили, розпочавши надавати кредити купцям та державі. Після «Славного перевороту» новий уряд створив Англійський банк (1694), який мав монопольне право на карбування грошей, кредитував державу та займався обліком векселів. Розвиток системи позик сприяв виникненню груп підприємців і спеціалістів у кредитно-фінансовій, грошовій сферах. А легкість, дешевизна і стабільність отримання кредиту для фінансування державних витрат сприятливо вплинуло на ринок приватних капіталів. Фінансові кошти стали доступними для інвестицій у різні галузі народного господарства.

При всіх географічних перевагах Англії, в країні зростала потреба в покращенні транспортних комунікацій. Після буржуазно-демократичної революції парламент прийняв низку реформ щодо удосконалення старих каналів і доріг або побудови нових. Наслідком цієї політики стало поєднання між собою всіх головних центрів промислового виробництва та головних морських портів.

Англійське Просвітництво.Період становлення просвітницької ідеології припадає на рубіж ХVІІ ст. - ХVІІІ ст. Це був результат і наслідок англійської буржуазної революції середини ХVІІ ст., що являється корінною відмінністю англійського Просвітництва від континентального. Переживши кроваві потрясіння громадянської війни та релігійної нетерпимості, англійці прагнули стабільності. Звідси поміркованість, стриманість та скептицизм, що відрізняють англійське Просвітництво. Національною особливістю Англії був сильний вплив пуританізму на всі сфери суспільного життя, тому загальна для просвітницького мислення віра у безмежні можливості розуму поєднувалась у англійських мислителів з глибокою релігійністю.

Наукові досягнення Н.Коперніка, Г.Галілея, Р.Декарта і І.Ньютона в період Просвітництва зробили популярними в Англії ідеї практичного використання сил природи. Вплив Ф. Бекона, одним з афоризмів якого був вислів «Знання – сила», призвів до заснування у 1660 р. королівського товариства «для розвитку знань про природу»11, с.208. Бажання експериментувати та здійснювати інновації охопило всі верстви суспільства і призвело до появи низки винаходів, які змінювали всі сфери суспільства. Особливо це стосується кардинальних змін в економічній системі – промислової революції.

Формування матеріальної бази ринкового господарства в Англії

Таким чином, до другої половини ХVІІІ століття у країні під впливом демократичної революції та Просвітництва , сформувалися передумови для промислового перевороту (остання третина ХVІІІ ст. – перша чверть ХІХ ст.). Великий попит на англійські товари в середині країні та за її межами, виникнення масового платоспроможного попиту, становлення ринку капіталів, ринку праці, ринку цінних паперів, транспортної інфраструктури, удосконалення правової системи, яка захищала права приватної власності економічного суб’єкта, розвиток поділу праці та спеціалізації виробництва потребували нової форми господарства, яка б задовольнила рівень розвитку названих показників. Нею на даному історичному етапі розвитку господарства стала фабрика.

К.Маркс про фабрику

Фабрика прийшла на зміну мануфактурі, як новий тип виробництва, заснований на використанні системи робочих машин і парового двигуна. К. Маркс наводить, на його думку правильне, визначення фабрики, яке дав англійський економіст Е. Юр (1778—1857). «Фабрика, — читаємо у першому томі «Капіталу», — це величезний автомат, складений із численних механічних і свідомих органів, що діють узгоджено і без перерви для виробництва одного і того ж предмету, так що усі ці органи підпорядковані одній рушійній силі, яка сама приводить себе в рух» [14, с. 430]. Тут висвітлюється основна ідея К. Маркса: фабрика, цей «величезний автомат», включає і людей — робітників у новому технологічному, виробничому й соціальному статусі. Вони є об’єктом, а автомат — суб’єктом, і він панує над робітниками.

Однією з головних передумов виникнення нової техніки в Англії, що послужили основою створення такої форми організації виробництва як фабрика були соціальні інновації. По-перше, було скасоване середньовічна цехова система, яка регламентацією і різними заборонами унеможливлювала впровадження нових технічних змін, по-друге, з’явилась система правового захисту – патентна система, яка захищала протягом декількох років виключне право винахідника на використання винаходу. Вперше винахідництво стало приносити дохід, а не гоніння зі сторони інших ремісників, які боялися конкуренції та розорення. Внаслідок цього більшість винахідників (Аркрайт, Д.Уатт, Фултон, Стефенсон) змогли стати великими підприємцями, які отримали великі прибутки на експлуатації своїх винаходів.

Промислова революція розпочалась у бавовняній промисловості. Використання перших машин в бавовняній промисловості, а не в сукнарстві було обумовлено рядом чинників. Сукнарство піддавалося різноманітній регламентації, спиралось на протекціоністську політику уряду, на різні привілеї та пільги. Все це було необхідне в період становлення національної економіки, але в ХVІІІ ст. почало стримувати розвиток галузі, суперечило принципам ринку, вільній конкуренції. Тому промисловий переворот розпочався в порівняно молодій галузі – бавовняній (вона в меншій мірі, ніж інші галузі, регулювалась державою, цеховими правилами і т. ін.), продукція якої була дешевою, практичною і тому користалась великим попитом у населення Англії та її колоній. Але мануфактури не могли дати необхідну кількість тканини, що викликало необхідність технічних удосконалень.

Бавовняне виробництво складається із прядіння і ткацтва. Першим нововведенням став летючий човник, який був винайдений 1733 р. механіком Д. Кеєм. Він збільшував продуктивність праці ткача у двічі. І зразу ж намітилось відставання у прядінні. Початком промислової революції вважається винахід у 1765 р. англійським ткачем Д.Харгривсом механічної прядки (відома за назвою «Дженні»), що дала можливість замінити працю 16—18 прядильників, і яка пряла тонку, але недостатньо міцну нитку. Створена 1779 р. мюль-машина С.Кромптона дозволила випускати пряжу високої якості. Тепер відставали ткачі. Винайдений 1785 р. священиком Е.Картрайтом (отримав патент на цей винахід) ткацький верстат ліквідував це відставання і давав можливість замінити працю 40 ткачів. Після цих винаходів текстильна промисловість Англії поставила себе поза конкуренції, постачаючи тканини у більшість країн світу.

Так бавовняне виробництво отримало цілу систему робочих машин. Але одних машин недостатньо – їх потрібно приводити в рух. Потрібне було таке джерело енергії, яке не було б прив’язане до одного місця, як енергія поточної води і не залежало б від погоди, як енергія вітру. І такий вид енергії знайшли – це тепло, енергія водяного пару. Винайдення парового двигуна вважається центральною подією промислового перевороту.

1784р. англійський механік Джеймс Уатт, земляк і товариш А.Сміта, створив універсальний паровий двигун, а уже 1785р. вступила в дію перша в Англії і у світі парова ткацька фабрика.

Ще одним фундаментальним нововведенням промислового перевороту, окрім парового двигуна, стало винайдення Генрі Кортом у 1783-1784 рр. методів пудлінгу та прокату чавуну¹з використанням коксу², яке звільнило чорну металургію залежності від деревного вугілля, ціни на який зростали в міру вирубки величезних лісових масивів, імпорт же лісу обходився дорого. Об’єднавши всі ці операції на одному підприємстві, як правило, поруч місця видобування вугілля, металурги досягли значної економії на масштабах виробництва, в зв’язку з чим випуск заліза з допомогою кам’яного вугілля у величезній мірі виріс. Якщо деревне паливо було символом аграрної економіки і ручної праці в промисловості, то кам’яне вугілля стає символом промислового перевороту.

На початкових етапах промислового перевороту розповсюдження машин було обмежене тим, що вони виготовлялися вручну і були дорогими. Однотипні машини відрізнялись одна від одної. Зростаюче виробництво металу, необхідність виготовлення більш точних та дешевих верстатів спонукало до створення металообробної техніки: 1798 р. був винайдений токарський, а згодом - свердлильний та фрезерні верстати. Таким чином, формувалася технічна база нової галузі промисловості - машинобудівної.

Вугілля, руду, залізо, вироблену продукцію та й пасажирів, кіль­кість яких різко зросла в умовах товарного виробництва, необхідно було перевозити. Коні та повільні судна з вітрилами не мог­ли вирішити цю проблему.

Зі створенням нових видів транспорту з використанням парового двигуна промисловий переворот у першій третині ХІХ ст. вступив у вирішальну стадію. Перший пароплав з’явився в Англії 1811 р., а з 1814 року вони захоплюють річні артерії країни та повністю витісняють вітрильні судна на морських і океанських шляхах. 1814 р. Дж. Стефенсон винайшов паровоз. Розпочалось будівництво залізних доріг. Перша залізнична лінія господарського значення була побудована 1829 р. (від порту Лівер­пуль до центру бавовняної промисловості — Манчестера). З цього часу загальна довжина залізничної колії зростає дуже швидко: з 1840 по 1870 рр. вона збільшилась майже у 18 разів. Будівництво залізниць стало одним з провідних факторів економічного піднесення Англії. А використання нових транспортних засобів, комунікацій прискорило обіг товарів, вплинуло на здешев­лення вартості їхніх перевезень, що сприяло розвитку внутріш­нього та зовнішнього ринків.

Таким чином в Англії, першій серед інших країн, сформувалася оновлена, динамічна, потужна матеріальна складова економічної системи. Використання її призвело до змін як економічної системи, так і інших сфер суспільства.

Наслідки промислової революції

У результаті промислового перевороту галузева структура економіки Англії докорінно змінилася. З аграрної вона перетворилася на могутню індустріальну державу, що виготовляла 1/3 світової промислової продукції, половину світового виробництва бавовняних виробів, металу та вугілля. Англія перетворилась у «майстерню світу». ЇЇ товари завжди були у виграші завдяки виключній якості та високій ефективності англійського виробництва.

Державна економічна політика Англії, в основі якої залишались принципи протекціонізму, уже стримувала підприємницьку діяль­ність. Гостра боротьба між представниками уряду нової буржуазії — прихильників вільної торгівлі та великими землевласниками — прихильниками протекціонізму — завершилась пере­могою фритредерства (вільної торгівлі).

Розвиток міжнародної торгівлі та поділу праці

Про вільну торгівлю в ділових колах Англії зайшла мова тільки тоді, коли вона стала світовою промисловою державою, і їй потрібна була дешева імпортна сировина, продовольчі товари та ринки збуту. Ідея вільної торгівлі була висунута та обґрунтована А. Смітом в останній чверті XVIII ст.

Учений надавав зовнішній торгівлі великого значення, тому що вона сприяє розвитку поділу праці й спеціалізації виробництва, дозволяє експортувати надлишки товарів і перебороти вузькість внутрішнього ринку. Зовнішня торгівля сприяє також поліпшенню техніки, зростанню продуктивності праці, доходу й багатства. А. Сміт стверджував, що тільки в умовах вільної торгів­лі країни зможуть досягнути зазначеного найбільш швидко та ефективно.

За А. Смітом, при визначенні міжнародної спеціалізації країни, варто вибирати ті товари, випуск яких даній країні обходиться дешевше за інших. Низькі ціни, а отже, і низькі витрати виробництва, забезпечуються природними чи набутими абсолютними перевагами в їхньому виготовленні. А якщо таких переваг немає, то їх треба створити для можливості одержувати вигоди від зовнішньої торгівлі.

Саме більш висока ефективність у виробництві товарів, що одна країна може мати щодо іншої країни, тобто абсолютні переваги у виробництві того чи іншого товару однієї країни щодо іншої країни, відповідно до теорії А. Сміта, є основою торгівлі між країнами.

Слід відмітити, що на сучасному етапі абсолютні переваги країн у витратах чи виробництві споживчих властивостей того чи іншого товару можуть бути тільки тимчасовим явищем за рахунок більш продуктивних технологій або дуже дешевої сировини, праці, енергії.

Послідовник А. Сміта — Д. Рікардо теж був прихильником віль­ної торгівлі й надавав великого значення розвитку торгових зв’язків з іншими країнами. У своїй теорії він показав вплив зовнішньої торгівлі на споживання, виробництво та норму прибутку. Д. Рікардо бачив корисність зовнішньої торгівлі в тому, що вона збільшує масу й розмаїтість товарів, на які може витрачатися доход. Іншими словами, зовнішня торгівля розширює споживання і робить його різноманітнішим.

Д. Рікардо вважав, що за системи вільної торгівлі кожна країна зможе витрачати свою працю та капітал на такі галузі промисловості, що нададуть їй найбільші вигоди.

Д. Рікардо показав, що можливостей вигідного товарного обміну між країнами значно більше, ніж це припускав А. Сміт. Розвиваючи його ідеї, Д. Рікардо довів, що будь-яка країна, а не тільки з абсолютними перевагами, може брати участь у зовнішній торгівлі із вигодою для себе.

Навіть якщо держава не має абсолютних переваг, у неї завжди є порівняльні переваги, тобто щось, що вона робить краще й дешевше за інших. Д.Рікардо обґрунтував принцип порівняльних переваг на основі трудової теорії вартості і доводив його за допомогою числового прикладу (див. табл. 6.1). З нього видно, що Англія порівняно з Португалією не має ніяких абсолютних переваг, тому що виробництво сукна і вина потребує більшої кількості робітників (праці) в Англії, ніж у Португалії. Разом з тим, в Англії виготовлення сукна вимагає праці 100 робітників протягом року, а вина — 120 робітників, тому Англії вигідніше ввозити вино й вивозити сукно.

Таблиця 6.1 Теорія порівняльних витрат (приклад Д. Рікардо) [16, с. 117]

	Англія	Португалія
Сукно	100 робітників на рік	90 робітників на рік
Вино	120 робітників на рік	80 робітників на рік

Португалія має абсолютні переваги і із вина, і із сукна, але виробництво одного річного об’єму вина в Англії вимагає в 1,5 рази більше робітників, ніж у Португалії, а сукна — усього в 1,1 рази. Отже, щодо вина Португалія виграє 50 %, тоді як стосовно сукна тільки 10 %. Цей більший виграш Португалії з вина й менший програш Англії із сукна і є порівняльними перевагами. Відповідно до них і буде відбуватися спеціалізація. Англія відмовиться від виробництва вина й випускатиме у два рази більше сукна, половину з яких поміняє на португальське вино. При цьому її витрати — це праця 200 робітників, тоді як до спеціалізації — 220 робітників. Португалія, відмовившись від виробництва сукна і зосередившись на вині, теж виграє, оскільки витрати на виготовлення двох річних об’ємів вина — це праця 160 робітників, тоді як на один річний об’єм вина й один річний об’єм сукна — 170 робітників. Таким чином, обидві країни заощаджують працю та виграють від участі в міжнародній торгівлі.

В цілому Д.Рікардо вважав, що «При системі повної свободи торгівлі кожна країна, природно, витрачає свій капітал і працю на такі галузі промисловості, які дають найбільші вигоди. Це домагання індивідуальної вигоди найдивовижнішим чином пов’язане із загальним благом для всіх. Стимулюючи працьовитість, винагороджуючи винахідливість, використовуючи найбільш дієвим чином всі ті сили, які дає нам природа, цей принцип призводить до найбільш ефективного поділу праці між різними націями і водночас збільшує загальну масу продуктів, він збільшує загальне благополуччя і зв’язує вузлами загальної користі всі цивілізовані нації в одну всесвітню общину»[16, с.116]. І дальше він стверджував, що система вільної торгівлі об’єднає усі цивілізовані нації в одну світову общину тоді, коли вино буде вироблятися у Франції і Португалії, хліб — в Америці та Польщі, а різні металеві вироби й інші промислові товари — в Англії. Так Д.Рікардо виправдовував «природні» переваги Англії в якості головної промислової держави світу. Та хоча свобода торгівлі була перш за усе вигідною для англійської буржуазії, вона була в цілому надзвичайно прогресивною, так як сприяла утворенню світового ринку на основі міжнародного поділу праці і спеціалізації окремих країн по виготовленню певних товарів.

. Разом із тим слід пам’ятати, що свобода торгівлі, наряду з названими позитивними рисами, може приректи країни які розвиваються на вічну роль сировинних придатків для промислово розвинених країн і законсервувати їх відсталість. І тільки активне втручання держави у сферу зовнішньої торгівлі, зокрема обкладення ввозу іноземних товарів митом та сприяння розвитку національного виробництва та зростання експорту вітчизняних товарів тощо, можуть допомогти цим країнам вибратися із відсталості.

Теорію порівняльних витрат Д. Рікардо доповнив і посилив англійський економіст Джон Стюарт Мілль (1806—1873).  Він висунув тезу про вплив взаємного попиту держав, які торгують. Якщо є різниця у витратах, то для ефективного торговельного обміну цього не достатньо. Потрібно, щоб розвивався попит на товари сторони яка імпортує. Зрівнювання міжнародного попиту приводить до рівноважного положення, коли цінність експорту однієї країни дорівнює цінності імпорту іншої. Чим більший попит на товари, які ввозяться, і чим він еластичніший, тим сприятливіші умови для зовнішньої торгівлі. Таким чином, міжнародна торгівля керується взаємним попитом.

Теорія порівняльних витрат Д. Рікардо та тезис Д. Мілля, незважаючи на деяку її обмеженість, ще й сьогодні залишаються основою для побудови моделей міжнародного поділу праці.

Однією із суттєвих перешкод у розвитку економіки Англії були ухвалені британським парламентом 1815 р. так звані хлібні закони, відповідно до яких ввіз хліба з-за кордону обкладався високим митом. Це було пряме втручання держави в економічне життя країни (що суперечило законам вільного ринку і проти чого виступали представники класичної економічної теорії) в інтересах земельних власників (лендлордів). Останнім потрібне було високе мито, щоб захистити сільське господарство Англії від конкуренції та зберегти високі ціни на продукти харчування. А промисловці були зацікавленні в пониженні цін на продукти харчування і сировину. Це пояснювалося тим, що у результаті дії хлібних законів утруднювався приплив у країну дешевого хліба, ціни на продукти зростали, а це, у свою чергу, вело до збільшення земельної ренти, з одного боку, і підвищення вартості робочої сили — з іншого. І те, й інше ставило під удар зростання капіталістичних прибутків та породжувало тенденцію до пониження реальної заробітної плати.

Не дивно, що питання про хлібні закони стало предметом гострих дискусій між представниками земельних власників і промислової буржуазії. Але лише 1838 р. у країні було створено «Лігу боротьби проти хлібних законів», яка відіграла вирішальну роль у скасуванні даних законів і в становленні свободи зовнішньої торгівлі. Великий внесок в це позитивне зрушення зробив Д. Рікардо своєю теорією порівняльних переваг.

Скасування хлібних законів 1845 р. повернуло і поставило аграрний сектор в умови вільної конкуренції, що призвело до прогресивних змін у землеробстві. Тут почали використовуватися паровий плуг, жниварки, штучні добрива, проводилась меліорація. Це сприяло підвищенню продуктивності праці, збільшенню врожайності зернових, різкому скороченню зайнятих у цій сфері, і вони переходили на промислові підприємства. Фермерські господарства стали основним видом поза сімейного господарства в аграрному секторі.

Наступними реформами, що формували політику вільної торгівлі, стали: ліквідація 1849 р. Навігаційного акту, що відкрила англійські порти суднам усіх країн; скасування на початку 50-х рр. мита на сировину й напівфабрикати та зниження мита на готову продукцію, що дало можливість Англії на цій основі в 60-ті роки укласти торгові угоди на відповідні зниження мита на англійські товари; обмеження монопольних прав колоніальних торгових компаній, що позбавило їх усіх торгових привілеїв.

В період промислового піднесення (1850-1870 рр.), перехід до вільної торгівлі позитивно вплинув на економіку країни: підвищилася конкурентноздатність англійських товарів за рахунок зниження вартості сировини; розширення можливості збуту промислової продукції; Великобританія перетворилась в центр світової торгівлі: у 1870 р. її питома вага у світовому товарообігу становила 37,3 %, тоді як Франції -10,4%, Німеччини - 9,7%, а США - 7,5%.

А так як міжнародна торгівля це обмін товарів певними між країнами, що опосередкований грошима, і грошима не малими, то в Великобританії розпочався процес спеціалізації, удосконалення та зростання банківської системи. Після заснування Англійського банку (1694) закон 1709 р. забороняв заснування інших акціонерних кредитних установ, і тому розвиток відповідної системи протягом більше ніж сторіччя проходив у вигляді створення приватних банків та банківських домів. Серед останніх особливо виділялись банківські дома Н. Ротшільда та Берінг і К°. Вони отримали назву «купців-банкірів», або «торгових банків» і зосереджували у своїх руках операції з обліку іноземних векселів, кредитування закордонних торговельних фірм, розміщення на лондонському грошовому ринку іноземних позик.

Тільки з 1830 р. у зв’язку з відміною заборони на заснування акціонерних банків розпочався період їх інтенсивного розвитку. Основною функцією акціонерних банків стало залучення вкладів (депозитів) і надання короткострокових кредитів підприємствам. Банки знижували відсотки за позику, що збільшувало розміри кредитування і, відповідно, стимулювало темпи економіч­ного зростання.

Акціонерні банки поділялися на столичні, приміські та провін­ційні. Столичні банки були розташовані в торгово-промислових центрах і обслуговували потреби великої торгівлі, фінансистів, надавали короткострокові кредити під гарантоване забезпечення. Приміські банки обслуговували потреби дрібних промисловців, крамарів, ремісників, роздрібних торговців, підрядників. Провінційні структури такого типу були розташовані як у районах, де переважало сільське господарство, так і в найголовніших промис­лових округах. Тому вони зіграли вирішальну роль у створенні фабричної системи в бавовняній, вовняній, кам’яновугільній промисловості. Ці банки надавали довгострокові позички незаможним купцям і промисловцям для заснування і розширення підприємств, а в разі необхідності втручалися в справи клієнтів, надаючи допомогу кваліфікованими консультаціями й рекомендаціями. Таким чином, вони сприяли розвитку підприємницької діяльності широких верств населення.

Англійський банк виконував усі фінансові доручення держави, стояв на чолі кредитної системи, надавав уряду свої вільні резерви, випускав казначейські білети для невідкладних державних витрат, поповнював власні резерви за допомогою внесків приватних банкірських домів, був емісійним центром. На його рахунки надходили податки, мита, інші державні доходи, він також виконував фінансові операції деяких колоніальних та залежних від Англії країн. Банківська система в цілому відповідала потребам господарства країни, яке бурхливо розвивалося, а саме — задоволення попиту на капітал.

Швидке економічне зростання, становлення індустріального господарства вимагало великих капіталовкладень, що спричинило значні зміни в англійській економіці. Однією з них стало збіль­шення кількості акціонерних компаній і повсюдне, майже повне витіснення ними індивідуального підприємництва. Для збільшення своїх коштів компанії випускали цінні папери — акції. У 1773 р. в Лондоні утворилась фондова біржа, де проходила котирування й встановлювався біржовий курс цінних паперів. Акції, що надходили потім у продаж, як правило, добре розходились, адже акціонерні компанії виплачували за ними достатньо високі дивіденди. Окрім своєї основної функції, Лондонська фондова біржа займалась ще й кредитуванням бізнесу. Після 1815 р. вона стає місцем, де можна було знайти кошти для будь-якого перспек­тивного підприємництва, і не тільки англійського, — півсвіту отримувало тут необхідні капітали. Великобританія стає світовим банкіром. З початку століття розпочинає вивіз капіталу (який стане однією з причин уповільнення розвитку країни у останній третині ХІХ ст.), більш ніж на півстоліття випереджаючи в цьому тенденції світового господарства. На 1860 рік тільки американський борг Англії склав 1,5 млрд. дол.

Функціонування товарного, фінансового й фондового ринків спиралось на стійку грошову систему, яка склалась в перші два десятиріччя ХІХ ст. На початку століття у зв’язку з величезними військовими витратами Англії, яка була втягнута в довгострокову боротьбу з Наполеоном, розладився грошовий обіг: ціни швидко зростали, паперові гроші знецінились, скоротився обмін банкнот на золото.

Зовні проблема видавалась суто теоретичною. Необхідно було з’ясувати, чим визначається зростання «ціни золота», вираженої в паперових грошах: знеціненням паперових грошей чи іншими причинами (наприклад, збільшенням вивозу золота за кордон).

Насправді ж проблема розладу грошової системи стосувалася життєво важливих інтересів антагоністичних класів буржуазного суспільства. Земельним власникам було вигідно зростання цін, адже це сприяло зростанню земельної ренти. Водночас промислова буржуазія потерпала б від нього — був підірваний процес капіталістичного нагромадження через знецінення грошей. Тому остання прагнула стійкого грошового обігу та стабілізації цін. У цьому питанні інтереси буржуазії і робітничого класу певною мірою збігалися — зростання цін викликало зниження реальної заробітної плати. Так вперше у світовій практиці виникла проблема інфляції паперових грошей і виникла необхідність пошуку методів її розв’язання.

Теорія «золотого стандарту»

З’ясуванню причин розладу грошового обігу й рекомендаціям із забезпечення його стійкості Д. Рікардо присвятив кілька робіт («Ціна золота», «Пропозиції на користь економного і стійкого грошового обігу» і деякі інші). Вирішення проблеми забезпечення стійкого грошового обігу він бачив у поверненні до грошової системи, заснованої на золоті. Йому було відомо, що золотий обіг дуже дорогий і пов’язаний із значним втратами дорогоцінного металу. Вихід із цього протиріччя Д. Рікардо бачив у введені в обіг паперових грошей, які б обмінювалися банками на золото за твердим курсом. При цьому, якщо паперові гроші забезпечували б економічність, то їх вільний розмін на золото гарантував би стійкість системи грошового обігу. Заснована на розроблених ученим принципах система грошового обігу, що отримала назву «золотого стандарту», була введена в Англії 1819 р. і проіснувала понад століття. У цей час банкноти, які випускались із доручення уряду Англійським банком, підкріплялись значним золотим запасом і вільно розмінювалися на золото. Система золотого монометалізму, яка була введена в Англії раніше за усі інші країни і яка зберегла свою безпрецедентну сталість до Великої депресії 1930-х рр., послужила основою для економічного зростання країни в ХІХ ст.

Під впливом промислового перевороту та розвитку ринкових відносин в Англії змінювалося становище різних класів суспільства. Ця питання дослідив Д.Рікардо.У третє видання своєї праці «Основи політичної економії та оподаткування» він включив спеціальний розділ — «Про машини», повністю присвячений даній проблемі. У результаті дослідження Д. Рікардо дійшов висновку: використання машин веде до зменшення зайнятості робітників. Найгірші сподівання Д. Рікардо дуже скоро справдилися. Становлення нового класу — буржуазії — відбувалося за рахунок добробуту мало захищеної верстви населення — робітників. Постійне зниження заробітної плати зумовлювалося перенасиченим ринком праці через впровадження машин, використанням дешевої жіночої та дитячої праці, веденням війн, постійним підвищенням цін на зерно великими землевласникам і, як наслідок, підвищенням цін на товари першої необхідності та — найголовніше — незахищеністю робітників з боку держави.

З часом утверджуються формальна рівність, свобода підприємництва та свобода вступати в договірні відносини, інші зміни в суспільстві. Першим кроком до цих змін стала виборча реформа 1832 р., у результаті якої середні верстви населення отримали доступ до виборів у парламент. 1867 р. було прийнято закон, за яким знижувався майновий ценз для виборців міст і сільської місцевості на користь городян, насамперед високооплачуваних робітників. За 1833 - 1839 рр. була прийнята серія законів про скорочення робочого дня для дітей і підлітків. В 40-і роки були введені закони про охорону праці. Завдячуючи цим законам та промисловому підйому, в 50-70-х роках ХІХ ст. рівень добробуту робітників значно підвищився, і, в цілому в країні на 1/3 зменшилося число бідняків.

На чисельність населення Великобританії впливали поступове покращення умов життя у містах, прогрес сільського господарства, імміграція та еміграція. Великобританія була віротерпимою державою і на її території знайшли притулок велика кількість релігійних, а також політичних біженців. З країни виїхала велика кількість населення в колонії в пошуках щастя за морем. Як правило виїжджали селяни і колишні ремісники, які мріяли стати фермерами. Високих темпів досягла урбанізація. Перепис 1851 р. зафіксував, що більша частина населення країни проживає у містах. Кількість населення у 1750 р. була 7,4 млн. чоловік, у 1800 – 10,7 млн. чоловік, у 1850 - 20,6 млн. чоловік. Тобто важливим фактором впливу на збільшення населення був процес індустріалізації.

Великобританія – перша індустріальна країна – займала високі позиції щодо рівня отримання освіти населенням, але не була абсолютним лідером. Темпи розвитку державної освіти відставали від інших держав Європи. Фабричний закон 1802 року зобов’язував власників текстильних підприємств забезпечити отримання початкової освіти учням та підмайстрам, другий закон 1833 р. - всім працюючим дітям, але виконувалися вони погано. Більшість ремісників та кваліфікованих робітників отримували освіту у вечірніх школах за власні або благодійні кошти. Рівень грамотності серед дорослого населення у 1850 р. був досить високий: в Шотландії складав 80%, в Англії та Уельсі – 67-70%. 1872 р. в Англії був прийнятий закон про обов’язкову початкову освіту. Таким чином, ситуація у сфері освіти відповідає ситуації з прогресом індустріалізації, з поступальним розвитком ринкових відносин у країні.

У цілому із завершенням промислового перевороту в Англії було створене ринкове господарство. Спираючись на нього, країна в середині ХІХ ст. завоювала тривалу й стабільну світову економічну першість, яка виражалась у наступному.

Англійська промисловість, яка була оснащена передовою технікою та технологією, виробляла товарів більше ніж будь-яка країна Заходу та її продукція була найвищої якості та найдешевшою. З 1850—1860 р. країну почали називати «фабрикою світу». З аграрної Англія перетворилась у могутню індустріальну державу.

Англія змінює свою політику щодо колоній. Якщо раніше останні слугували джерелом первісного нагромадження капіталу, то тепер вони стали джерелом сировини та ринком збуту для англійської промисловості, вигідним місцем вкладення капіталу.

У світовій торгівлі питома вага Англії (1870 р.) досягала 25 %, тоді як Франції — 10,4 %, Німеччини — 9,7 %, а США — 7,5 %.

Англія стає найбагатшою країною світу, світовим банкіром і вже з початку століття розпочинає вивезення капіталу, більш ніж на півстоліття випереджаючи в цьому тенденції світового господарства.