7.1.2. Суть ринкової господарської системи.

Генезис ринкового господарства внаслідок демократичних, промислових та освітніх революцій знаменувало собою третій (після натурального та товарного) етап розвитку господарської системи – системи грошового (капіталістичного) виробництва. Головна мета господарської системи – збереження цілісності суспільства, недопущення її розпаду шляхом створення матеріальних благ і послуг для забезпечення постійно зростаючих потреб суспільства - на фоні подальшого усуспільнення виробництва досягається через використання грошей як головного засобу господарських зв’язків. Гроші стали знаряддям капіталізації усіх складових господарської діяльності.

Фундаментом ринкового господарства стає інститут приватної власності, який виник внаслідок отримання економічними суб’єктамиособистої свободитарівностів суспільстві. Він встановив правила та умови використання ресурсів (підприємцям – капіталом, робітникам – робочою силою), став засобом досягнення цілей економічних суб’єктів і цілей суспільства в цілому. В умовах виробництва, коли економічні інтереси членів суспільства, пов’язані з отриманням всезагальної форми благ - грошей, коли гроші об’єднують господарську діяльність людей, інститут приватної власності відображає економічну залежність індивідів між собою і державою в цілому. Демократичний устрій суспільства забезпечує реалізацію і захист прав власності членів суспільства.

Інститути особистої свободи, приватної власності створили суспільні умови організації ринкової системи (або господарської діяльності) децентралізованим способом. Забезпечення цілісності суспільства, недопущення його розпаду досягається тепер не за допомогою державної влади, сили примусу, а владою грошей і силою інтересів кожного економічного суб’єкта, узгоджених з інтересами держави. Свобода вибору сфери діяльності, формування господарських зв’язків, право і захист використання власності на ресурси тощо втілюються у принципівільного підприємництва.

Вільне підприємництво створило умови різноманітних комбінацій складових ринкового господарства (власності на ресурси, інтересів економічних суб’єктів, інституційного середовища економічної системи тощо) що призвело до удосконалення, пристосування старих та появи нових історичних форм господарських одиниць, які забезпечують головну мету економічної системи – створення матеріальних благ і послуг для забезпечення потреб суспільства. Наприклад, у результаті промислової революції виникла нова історична форма господарської одиниці – фабрика.

Ринкова система господарства не лише призвела до виникнення нових історичних форм господарських одиниць, а й обумовила докорінну зміну характеру взаємодії між ними. Забезпеченням свободи та рівності, раціональних дій заради власних інтересів, що не суперечать колективним та суспільним інтересам, стала конкуренція.

Конкуренція є серцевиною ринкової системи господарства, виступає формою прояву взаємодії економічних суб’єктів на принципах свободи дій та рівності. Суть конкуренції, як правило, пов’язується з незалежними діями економічних суб’єктів на ринку у власних інтересах, з можливістю входження в ринок та виходу з нього, а також неможливістю економічних суб’єктів суттєво вплинути на рівень цін. В результаті вільно сформованих попиту і пропозиції формується ринкова ціна, що забезпечує інтереси покупців та продавців, досягається еквівалентність обміну. Ринковий механізм ціноутворення стає важливимрегуляторомгосподарської діяльності. Визначені в такий спосіб ціни стають важливим критерієм в організації виробництва: в разі невигідності реалізації товарів за ринковою ціною, його виробництво припиняється.

Конкурентні відносини в своєму розвитку проходять декілька етапів. Від початку ХІХ ст. і до кінця 70-х років ХІХ ст. в країнах Західної цивілізації домінувала вільна (досконала) конкуренція. Умовами її існування були:

• достатньо велика кількість продавців та покупців, що забезпечує свободу входження на ринок та виходу з нього;

• однорідність (гомогенність) товарної маси, коли покупцю байдуже у кого купувати товар. Відсутність тиску виробника, реклами чи інших чинників на вибір покупця, для якого єдиним критерієм є рівень ціни;

• відсутність як дискримінації одних, так і надання привілеїв іншим учасникам ринку;

• наявність у кожного виробника можливості швидко реагувати на збільшення платоспроможного попиту населення

• однакова поінформованість учасників ринку про його стан або можливі зміни на ньому, що запобігає ажіотажним чи панічним діям;

• виробництво на ринок є єдиним джерелом доходів економічних індивідів, і згортання такого виробництва супроводжується відповідними втратами 1, с. 132.

Конкуренція у різних формах прояву – вільної (досконалої), монополістичної (недосконалої), державно-монополістичної тощо^– виступає важливою, але не єдиною характеристикою суті ринкового господарства. Від самого початку виникнення конкуренції, економічний центр в особі економічних органів держави, впливав на її становлення та розвиток. Вже поява ринкової системи залежить від прийняття ряду законів, що утверджують приватну власність та особисту свободу людей. Тому формування державою ринковихекономічних інститутів– законів, правил, норм і т. д. стає необхідною умовою функціонування ринкового господарства. В залежності від того, яким чином економічні інститути створюють рівні можливості для усіх учасників господарських процесів, дозволяють узгодити індивідуальні та суспільні інтереси та охоплюють усі сторони господарської системи, можна говорити про відмінності ринкового господарства в різних країнах та в межах різних історичних періодів.

Так, на початковому етапі становлення ринкової системи в більшості країн світу мали місце недостатня збалансованість дій ринкових інститутів та їх недорозвиненість, низький рівень взаємодії економічних суб’єктів, домінування стихії вільної конкурентної боротьби, що несло численні негативні наслідки. До них відносяться перш за все неузгодженість інтересів власників капіталу та найманих робітників (власників робочої сили), що проявилось у низькому рівні оплати праці, тривалому робочому дні, залученні дітей та жінок до роботи на заводах і фабриках^. Це призвело до загострення суспільних протиріч між основними класами суспільства і дестабілізації господарської системи.

Ще однією характерною рисою розвитку ринкової економічної системи стали кризи надвиробництва. Вільна конкуренція не могла забезпечити в необхідній мірі регулювання обсягів виробництва, що призводило до величезних нераціональних витрат ресурсів, банкрутств і дестабілізації всієї господарської системи. Лише починаючи з кінця ХІХ ст.. поступове охоплення через елементи свідомого регулювання взаємодії господарських суб’єктів дозволило пом’якшити і, в певній мірі, поставити під контроль стихію вільної конкуренції та її наслідки – економічні кризи.