41.Становлення радянської літератури. Розвиток науки і філософії в добу Радянської України.

Становлення української радянської літератури відбувалось у напруженій боротьбі з різноманітними літературними групами й течіями, що в пореволюційний час з'являлися, як гриби після дощу, і претендували на гегемонію в літературі. Серйозним гальмом в об'єднанні письменницьких організацій були політичні й естетичні пролеткультівські настанови. Згодом вони почали домагатись "автономії" від держави, проте більше шкодили справі культурного будівництва, ніж допомагали. Відмежування культури від "буржуазного" суспільства на практиці було ігноруванням кращих традицій минулого, що стало грубою помилкою.

Звільняючись від впливу модерністично-декадентських течій, українські письменники вже в роки громадянської війни дали зразки справжньої поезії, зокрема "На майдані", "Псалом залізу", "Сійте", "Як упав же він" П. Тичини, "Удари молота і серця", "Червоні зорі" В. Еллана-Блакитного, "Закзик", "Гартована поезія", "Червоний заспів" В. Чумака, "Відплата", "Червона зима" В. Сосюри, "Світло зі Сходу", "Гудок" М. Терещенка, "Мої коломийки" І. Кулика та ін. На той час ці твори справляли великий вплив на широкий загал в Україні.

Із переходом до мирного будівництва посилився бурхливий розвиток української літератури. З'явилися сотні нових творців: А. Головко, П. Панч, М. Ірчан, І. Дніпровський, І. Кириленко, П. Усенко, Олесь Досвітний, І. Микитенко, Іван Ле, М. Бажан, О. Копиленко, Ю. Янов-ський, Ю. Смолич, О. Довженко, Остап Вишня, Є. Плужник, С. Скля-ренко та ін. Розкривається талант письменників, що прийшли в літературу незадовго до революції або в роки громадянської війни: П. Тичини, М. Рильського, В. Сосюри, І. Кочерги та ін.

Центрами літературно-мистецького життя стають клуби, сільбуди, бібліотеки, редакції газет і журналів, професійні спілки. З'являються літературні, драматичні, музичні гуртки. Лише в Києві у 1921 р. вони працювали більш як у ЗО клубах. Створюються і професійні літературні та мистецькі об'єднання, зокрема спілка селянських письменників "Плуг", яка ставила за мету, "ґрунтуючись на ідеї тісного союзу революційного селянства з пролетаріатом, йти разом з останнім до створення нової, соціалістичної культури і ширити ці думки серед селянських мас України без різниці національностей", а також спілка пролетарських письменників "Гарт".

Спроби партії об'єднати письменників у єдину творчу організацію з чітко вираженим ідейним спрямуванням вилились у гостру літературну дискусію, розпочату М. Хвильовим у 1925 р. Він і його прихильники під приводом боротьби за високу художню якість літератури, за звільнення її від малоталановитих людей створили нову літературну організацію — Вільну академію пролетарської літератури (ВАПЛІТЕ). Вони стояли на позиціях самобутності української національної духовності та європейських традицій.

Існували й інші літературні об'єднання. У січні 1927 р. під знаком об'єднання літературних сил навколо актуальних завдань соціалістичного будівництва було створено Всеукраїнську спілку пролетарських письменників (ВУСПП). Близько до ВУСПП стояло об'єднання комсомольських письменників "Молодняк", створене в Києві наприкінці 1926 р.

Під постійною партійною критикою була група письменників, що стояли на близьких до ВАПЛІТЕ позиціях, згуртованих у літературних організаціях "Аспіс" (1923), "Ланка" (1924—1926) і "Марс" (майстри революційного слова), яка проіснувала до 1934 р.

Якщо загалом характеризувати літературні напрямки того часу, то молоде покоління письменників насамперед було пов'язане із символізмом і футуризмом. Названі літературні напрямки не дають повної картини розвитку літератури в Україні. Це були лише основні течії літературного руху, пошуки нових форм і модерних засобів самовиявлення. Провідним жанром перших років радянської влади залишалася поезія. Поряд з її подальшим розвитком із середини 20-х років почали з'являтися прозові твори широкого епічного плану — романи й повісті.