Сатиричні твори

Жанри сатири у поетичній творчості активно розвивалися у др. пол. ХУШ ст.

Сатира (лат. суміш) віршована – ліро-епічний жанр, що передбачає викривальне засудження сміхом суспільних явищ або моральних якостей людей.

Сатира належить до комічного виду відтворення дійсності, для якого характерні навмисне перебільшення, алегоричне трактування, загострене спотворення (карикатура, гротеск), прийоми фантастичного зображення, іронія, сарказм. Сатира виникає тоді, коли підвищується критицизм у ставленні до людської природи чи суспільних порядків.

З огляду на тематику і зміст сатиричних і гумористичних творів ХУШ ст. можна визначити основні чинники, які мали вирішальне значення в активізації сатиричних жанрів:

1)критицизм у ставленні до соціальних інституцій (влада, суд, церква), окремих станів тогочасного суспільства під впливом просвітницьких тенденцій, які проникали в Україну із Західної Європи. Він був зумовлений раціоналістичними поглядами на суспільний устрій, морально-етичними настановами, які впливали на формування людини розумної, освіченої, з новоєвропейськими. Світськими поглядами на суспільне життя;

2)невдоволення певної частини суспільства своїм становищем: погіршувалося життя селянства, значна частина якого перетворювалася на безправних кріпаків; під впливом самодержавно-колонізаторської політики занепадало козацтво як феномен волелюбності і самозахисту; у середовищі самого козацтва відбувалося активне класове розшарування, з якого виокремився клас нових феодалів, котрі скуповували землі і власність, нехтували козацькими ідеалами, віддано прислужували царю;

3)критичне ставлення до церкви як до гнобительської інституції у державній структурі; особливо негативно сприймалася поведінка представників духовенства, ближчих до народного життя (священики, дяки, ченці).

Важливими були й літературно-естетичні чинники:

*демократизація літературного життя. Що спричинила згасання давніх традицій;

*вплив усної народної словесності, а особливо жанрів, у яких здавна розвивалася сатирична тематика (анекдоти-усмішки, казки, жартівливі пісні, коломийки тощо);

*оновлення літературного життя, що супроводжувалося, що супроводжувалося деструктивною психологією, яка для оцінювання суспільного життя використовувала гумор, іронію, сарказм, бурлеск, травестію, гротеск – засоби сміхової культури.

Гумор – різновид відображення смішного, кумедного в життєвих явищах та людських характерах.

Джерела сатири та гумору ХУШ ст. закорінені у вітчизняній писемній та усно словесній традиції, світовій літературній практиці. Оскільки українській сатиричній творчості притаманна дотепна критика, суб’єктивні оцінки та погляди, фольклорні форми, розмовна інтонація, народна мовна стихія. То вона за своїм складом і пафосом ближча до традицій давньоримської сатири, родоначальником якої був поет Луцилій (П ст. до н. е.), сатири якого написані віршами. Його послідовники – Варрон, Сенека, Петроній, Горацій, Ювенал, Марціал. Не можна сказати, що ці автори впливали на формування української сатири. Йдеться про естетичні принципи, форми і засоби сатиричного відтворення суспільного життя і людських характерів. Українська сатира ХУШ ст. відрізнялася від сатиричних жанрів середньовіччя (фабльо, шванки, фрашки, фарси). Вона мала бароковий характер, бо активно засвоювала художні прийоми і жанрові форми словесного мистецтва бароко.

Основними засобами художнього відтворення тогочасної дійсності були передусім бурлеск і травестія, які сприяли де сакралізації книжних текстів, обробленню та переробленню традиційних літературних та усно словесних мотивів, сюжетів, тем, образів. Часто у сатиричній та гумористичній творчості застосовували іронію, сарказм, гротеск, котрі сприяли стилістичному увиразненню тексту. У більшості творів домінували риторика, поетика і стилістика народно розмовного типу. Сатира і гумор ХУШ ст. репрезентували низове бароко, яке культивувало теми з народного життя, порушувало проблеми «маленької» (звичайної) людини, вибудовуючи модель зображеної дійсності за принципом контрастів, химерного поєднання книжності та усної творчості, комічного і серйозного, «низького» і «високого», сакрального та профанного (буденного). Вони збагатили українську літературу такими жанрами, як гумористично-сатирична новела, памфлет, фейлетон, бурлескно-травестійний фарс, які згодом розвинулися у новому письменстві.