ЛЕКЦІЯ 4.

3.5. Фінансове планування: сутність, задачі, етапи та методи. Фінансові баланси.

Планування передбачає визначення основних завдань діяльності суб'єктів господарювання на перспективу.

Фінансове планування - складова частина народногосподарського планування, пов'язана з управлінням фінансами.

Об'єктом фінансового планування виступають фінансові ресурси, що утворюються в процесі розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту (прибуток, амортизаційні відрахування, податки та обов'язкові збори в державні цільові фонди тощо).

Фінансові плани - це плани формування, розподілу і використання фінансових ресурсів, їх. особливістю є те, що вони складаються виключно у грошовій формі.

Фінансові плани складаються окремими підприємствами, установами, об'єднаннями, відомствами (баланс доходів і видатків, кошторис, бізнес-план, платіжний календар) в розрізі окремих територій (місцеві бюджети) та на рівні держави в цілому (Державний бюджет, зведений бюджет, баланс фінансових ресурсів і витрат держави).

За тривалістю дії такі плани поділяють на:

•перспективні фінансові плани (складаються на період, більший 1-го року);

•поточні (складаються на один рік);

•оперативні (складаються на квартал, місяць).

Принципами фінансового планування є:

•наукова обгрунтованість (проведення розрахунків фінансових показників на основі певних методик, з врахуванням кращого досвіду, використанням засобів обчислювальної техніки, економіко-математичних методів, які передбачають багатоваріантність розрахунків і вибір найоптимальнішого);

•єдність фінансових планів (полягає в єдності фінансової політики, єдиній методології розрахунку фінансових показників тощо);

•безперервність (взаємозв'язок перспективних, поточних і оперативних фінансових планів);

•стабільність (незмінність показників фінансових планів).

При складанні фінансових планів використовують відповідні методи: нормативний, балансовий, економіко-матема-тичний, метод коефіцієнтів, та метод економічного аналізу.

Метод коефіцієнтів передбачає розповсюдження встановлених раніше тенденцій на майбутній період або розповсюдження вибіркових даних на іншу частину сукупності досліджуваних об'єктів. Наприклад: в плановому періоді обсяги реалізації продукції збільшаться на 20%. Потрібно визначити величину очікуваного прибутку. Для цього обчислюємо коефіцієнт зміни обсягів реалізації (1,2) і множимо на величину прибутку за попередній період.

18

Цей метод надзвичайно простий в застосуванні, але він має і суттєвий недолік: разом з коефіцієнтом на наступний період механічно переносяться всі негативні явища, які мали місце в попередньому періоді. Внутрішні резерви, як правило, не вишукуються.

Метод коефіцієнтів використовується при індексації основних засобів, дооцінці товарно-матеріальних цінностей у зв'язку з інфляцією, при плануванні прибутку, величини власних оборотних активів тощо.

Нормативний метод у фінансовому плануванні передбачає розрахунок фінансових показників на основі встановлених норм і нормативів. Це - нормативи утворення фондів грошових коштів, норми амортизаційних відрахувань, нормативи розподілу прибутку, норми витрачання коштів в бюджетних установах тощо.

Нормативний метод є більш ефективним за умови, що норми і нормативи відповідають наступним вимогам:

•вони мають бути науково обґрунтованими;

•прогресивними, тобто орієнтованими на кращий досвід;

•стабільними.

Балансовий метод передбачає відповідність видатків джерелам їхнього покриття та ув'язку всіх розділів фінансового плану, в результаті чого досягається збалансованість плану. В сучасних умовах цей метод набуває особливого значення, тому що видатки підприємств залежать від зароблених коштів, і підприємства повинні розраховувати лише на власні поступлення, а не на допомогу держави чи міністерства.

Баланс доходів і видатків - це поточний фінансовий план, який складається на підприємстві і розраховується на рік з розбивкою по кварталах (див. додаток А).

Платіжний календар - це оперативний фінансовий план, який складають на квартал з розбивкою по місяцях або на місяць із розбивкою по декадах (див. додаток Б).

Платіжний календар конкретизує поточний фінансовий план, уточнює його показники, дає чіткіше уявлення про стан платежів та розрахунків у періоді, що аналізується. За допомогою платіжного календаря постійно контролюється платоспроможність підприємства.

Бізнес-план - це план реалізації певного проекту або угоди, які потребують вкладення коштів.Складається бізнес-план у випадках:

•приватизації;

•продажу контрольного пакету акцій іноземному інвестору;

•при створенні спільних підприємств за участю держави;

•при наданні підприємству кредитними установами довгострокових позик (для обґрунтування повернення кредитів).

В перших розділах бізнес-плану подається загальний опис проекту, вказується його мета, виробничі характе-ристики майбутнього підприємства, принципи та методи керівництва ним.

Заключні розділи бізнес-плану - фінансові. В них подаються розрахунки прибутку і рентабельності від реалізації угоди або проекту, обґрунтовуються терміни і джерела повернення позик, а також строки окупності затрат.

Кошториси доходів і видатків складають установи соціальної сфери, тобто бюджетні організації. Кошторис містить два основних розділи (див. додаток В):

І. Доходи:

•надходження коштів із загального фонду бюджету;

•поступлення з інших джерел (плата за навчання, за лікування, орендна плата, плата за проживання в гуртожитку,

доходи від підсобних господарств тощо). II. Видатки:

•зарплата працівникам бюджетних установ;

•нарахування на заробітну плату;

•придбання предметів постачання і матеріалів;

19

•оплата послуг з утримання установи;

•відрядження;

•оплата комунальних послуг та енергоносіїв;

•капітальні видатки;

•інші.

Бюджет як фінансовий план завжди складається з двох частин: дохідної і видаткової.

І. Доходи:

•податки;

•відрахування в державні цільові фонди, приєднані до бюджету;

•неподаткові надходження (вартість конфіскованого майна, надходження від зовнішньоекономічної діяльності, кошти від випуску державних цінних паперів тощо).

II. Видатки:

•на народне господарство (капітальні вкладення, дотації);

•на соціальний захист населення;

•на оборону;

•на управління;

•на утримання соціальної сфери;

•на екологію;

•на створення державних резервів;

•на інші цілі.

Перевищення видатків над доходами спричинює дефіцит бюджету.

Особливістю Державного бюджету як фінансового плану є те, що він єдиний має силу закону.

Баланс фінансових ресурсів і витрат держави складається з метою визначення обсягів фінансових ресурсів країни і напрямів їх використання. Відмінність балансу від зведеного бюджету полягає в тому, що, крім централізованих фінансових ресурсів, які мобілізуються через фінансову систему, в ньому відображаються і децентралізовані фінансові ресурси, зосереджені у суб'єктів господарювання і населення.

Баланс фінансових ресурсів і витрат держави є фінансовою програмою економічного та соціального розвитку держави. У ньому передбачаються можливості фінансового забезпечення темпів і пропорцій розвитку економіки держави у прогнозованому періоді. Також баланс фінансових ресурсів та витрат держави служить інформаційною та аналітичною основою для розробки та обґрунтування фінансової політики держави.

Метою розробки балансу фінансових ресурсів держави є визначення розмірів державних фінансових ресурсів, збалансування доходів та витрат держави, перевірка економічного обґрунтування розрахунків державного бюджету, балансу грошових доходів та витрат населення, платіжного балансу та інших фінансових балансів.

Основними напрямами удосконалення фінансового планування в сучасних умовах є:

•забезпечення стабільних умов господарювання, а отже, стабільного надходження податків та зборів до бюджету;

•підвищення ролі перспективного фінансового планування, яке останнім часом майже не використовується через наявність негативних тенденцій у розвитку економіки і неможливість точних розрахунків фінансових показників.

Разом з тим, як підприємства, так і регіони зацікавлені у фінансовому плануванні на перспективу, тому що багато економічних процесів виходять за межі одного року і потребують свого обгрунтування, широке застосування економічних нормативів, економіко-математичних методів, електронно-обчислювальної техніки, у фінансовому плануванні.

20

3.6. Фінансовий контроль: сутність, форми та методи.

Фінансовий контроль відображає практичну реалізацію притаманної фінансам контрольної функції.

Фінансовий контроль - це цілеспрямована діяльність уповноважених органів на забезпечення виконання господарськими суб'єктами встановлених форм і методів реалізації фінансових відносин, аналіз їх ефективності і розробка пропозицій щодо їх вдосконалення.

Фінансовий контроль являє собою контроль з боку держави за процесом створення і руху фінансових ресурсів усіх ланок фінансової системи.

Сферою діяльності фінансового контролю є процес формування, розподілу і використання фондів грошових коштів.

Принципи фінансового контролю:

•незалежність (виключення матеріальної чи моральної зацікавленості перевіряючого);

•гласність (результати перевірок публікуються для широкого загалу);

•превентивність (попереджувальний характер фінансового контролю);

•дієвість (за результатами контрольної перевірки завжди приймаються певні міри);

•регулярність (контроль проводиться з певною періодичністю);

•об'єктивність (контроль проводиться згідно з вимогами діючого законодавства);

•всеохоплюючий характер (по можливості фінансовий контроль повинен охоплювати всі сторони фінансово-господарської діяльності).

Фінансовий контроль проводиться на макрота мікро-рівнях.

Об'єктом фінансового контролю на макрорівні є державні фінанси. Суб'єктами фінансового контролю є державні органи влади і управління.

Фінансовий контроль на мікрорівні - це контроль на рівні суб'єктів господарювання всіх форм власності. Об'єктом контролю на цьому рівні є фінансово-господарська діяльність підприємств, організацій і установ. Предметом контролю є фінансові показники (прибуток, собівартість, податки, відрахування). Фінансовий контроль на даному рівні здійснюється економічними службами підприємства, окремими його спеціалістами. Для цих цілей залучаються також незалежні аудиторські організації.

В перехідний період від адміністративних до ринкових форм управління фінансовий контроль значно послабився. Була зроблена ставка на те, що в умовах ринку економічні важелі стануть найкращими контролерами. Зараз цілком очевидним є те, що така позиція помилкова.

Схематично класифікацію фінансового контролю зображено на рис. 3.

Залежно від суб'єктів, що здійснюють фінансовий контроль, розрізняють наступні його види.

21

Державний фінансовий контроль проводять органи державної влади і управління. Державний фінансовий контроль поділяється на загальнодержавний і відомчий.

Загальнодержавний контроль здійснюють Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів, Державна податкова адміністрація. Державна контрольно-ревізійна служба, Державна митна служба, місцеві державні адміністрації та інші структури. Від того, як організовано загальнодержавний контроль в країні, залежать шляхи економічного розвитку суспільства, рівень добробуту населення, масштаби тіньової економіки тощо.

Відомчий фінансовий контроль застосовується тільки по відношенню до підвідомчих підприємств і організацій та проводиться контрольно-ревізійними підрозділами міністерств і відомств. В останні роки в зв'язку з ліквідацією великої кількості міністерств, виникненням нових форм власності, масштаби відомчого фінансового контролю значно скоротилися.

Громадський фінансовий контроль при адміністративно-командній системі був наймасовішим видом фінансового контролю. Його здійснювали партійні органи і комітет громадського контролю (більше 10 млн. чол.). Реально громадський контроль не виконував своїх функцій через непрофесійність та незацікавленість виконавців. Зараз цей вид контролю в Україні здійснюють:

•громадські організації (партії, рухи, профспілки, що стежать за виконанням умов трудового договору);

•засоби масової інформації;

• окремі фахівці (фізичні особи) на основі добровільності та без жодних матеріальних відшкодувань.

Аудит - відносно новий для України вид фінансового контролю. Це незалежний зовнішній фінансовий контроль, заснований на комерційних засадах. Поява і розвиток аудиту в Україні обумовлені:

•відмиранням неефективного відомчого контролю;

•наявністю підприємств нових форм власності, для яких немає поняття "вищестояща організація", що здійснювала б контроль за їхньою діяльністю;

•неможливістю загальнодержавними органами фінансового контролю охопити регулярними і глибокими перевірками всі суб'єкти господарювання (що і покладається на аудиторські фірми).

Залежно від часу проведення виділяють такі форми фінансового контролю:

•попередній, що проводиться до здійснення фінансових операцій (наприклад, бухгалтерія підприємства перед тим, як виписати документи на витрачання коштів, перевіряє доцільність витрат, їх відповідність потребам згідно норм);

•поточний, що проводиться в процесі здійснення фінансових операцій (наприклад, перерахування податків, здійснення виплат);

•наступний, що проводиться після закінчення певних періодів (за підсумками місяця, кварталу, року).

Основним методом проведення попереднього і поточного контролю є візуальні перевірки, що не оформляються ні актами, ні довідками. Вся справа зводиться до розпорядження, наказу в письмовій чи усній формі про недопущення чи призупинення незаконної фінансово-господарської операції. А за результатами наступного фінансового контролю складаються акти чи довідки.

Методи фінансового контролю - це конкретні прийоми проведення фінансового контролю. Вони поділяються на:

•натуральні, коли контроль проходить не по документах, а перевіряється наявність товарно-матеріальних цінностей (інвентаризація, лабораторний аналіз, контрольний замір, контрольний запуск сировини у виробництво, перевірка фактично виконаних робіт тощо);

•документальні, коли контроль проходить по документах (ревізії і перевірки).

22

При документальній перевірці спочатку здійснюється формальна перевірка - наявність реквізитів, підписів, печаток, відсутність виправлень, підчисток. Потім документи вивчають хронологічним або систематизованим методом.

Хронологічний метод - це вивчення документів без їх попередньої класифікації в тій послідовності, в якій відбувалися операції. Даний метод важко застосовувати на великих об'єктах, оскільки він не дозволяє охопити всі фінансово-господарські операції. Тому, здійснюючи ревізію на таких об'єктах, документи вивчають за певною системою, тобто по окремих операціях. Такий метод вивчення документів називається систематизованим.

Ревізія - це метод документального контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємства, установи чи організації на предмет дотримання законодавства з фінансових питань, достовірності обліку і звітності; а також це є спосіб документального викриття недостач, витрат, привласнень та крадіжок коштів і матеріальних цінностей, спосіб попередження фінансових зловживань.

За результатами ревізії складається акт. Від юридичне грамотно складеного акту в значній мірі залежить результативність ревізії. Адже акт - це не просто перелік допущених порушень, а документ, який повинен послужити основою для правильних висновків щодо наступної діяльності підприємства.

Види ревізій:

•планові і позапланові;

•повні і часткові (перевіряються всі або окремі сторони діяльності підприємств);

•суцільні і вибіркові (в залежності від повноти залучення документів);

•індивідуальні і бригадні (здійснюються одним або кількома перевіряючими);

•комплексні (бригадні із залученням спеціалістів);

• тематичні (проводяться в однотипних установах по певному переліку питань).

Перевірка - це обстеження окремих ділянок фінансово-господарської діяльності підприємств або їх підрозділів (наприклад, перевірка правильності віднесення витрат на собівартість продукції).

Також досить часто на підприємствах проводять зустрічні перевірки - зіставлення даних підприємства з даними його контрагентів з метою встановлення реальної картини здійснених підприємством господарських операцій.

Наслідки перевірки оформляються довідкою або доповідною запискою.

Кожна перевірка і ревізія повинні бути ретельно підготовленими. Для цього вивчаються відповідні закони, постанови, інструкції; проводиться ознайомлення з матеріалами попередніх ревізій і перевірок; вивчаються особливості виробництва тощо.

На основі підготовчої роботи складається програма ревізії, і вже на її основі розробляється робочий план, тобто деталізована програма.

Проведення ревізії здійснюється в такій послідовності:

1)представлення повноважень;

2)проведення організаційних зборів з відповідальними працівниками підприємства;

3)проведення інвентаризації (встановлення відповідності матеріальних цінностей і грошових коштів їх документам);

4)особисте ознайомлення з підконтрольним об'єктом;

5)попередній аналіз господарської діяльності;

6)безпосередньо документальна ревізія чи перевірка;

7)систематизація матеріалів ревізії чи перевірки;

8)складання акту чи довідки;

9)реалізація матеріалів ревізії чи перевірки;

10)перевірка усунення виявлених недоліків.

23

ВУкраїні аудит як вид фінансового контролю функціонує відносно недавно. 22 квітня 1993 року був прийнятий закон "Про аудиторську діяльність", який визначив правові засади здійснення аудиторської діяльності і був спрямований на створення системи незалежного фінансового контролю з метою захисту інтересів власника.

Закон визначає аудит як перевірку публічної бухгалтерської звітності, обліку та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству.

Аудит здійснюється незалежними особами - аудиторами або аудиторськими фірмами.

Аудиторські перевірки можуть проводитися з ініціативи керівництва або власників господарюючого суб'єкта.

Крім проведення контрольної роботи, аудиторські послуги можуть надаватися у вигляді консультацій з питань організації бухгалтерського обліку та проведення ефективної фінансово-господарської діяльності. Аудиторські фірми - це комерційні організації, і тому всі свої послуги вони виконують за плату, розмір якої обумовлюється в договорі між замовником і аудитором.

Таким чином, можна зробити висновок про те, що завдання аудиту схожі із завданнями фінансового контролю:

визначення достовірності інформації, що перевіряється, і відповідність здійснених господарських операцій діючому законодавству.

Втой же час між цими двома формами фінансового контролю є суттєві відмінності: 1) аудиторська діяльність направлена на захист інтересів клієнтів. А ревізійна

діяльність, насамперед, захищає інтереси держави;

2)зв'язки між перевіряючою організацією і об'єктом контролю при аудиті - горизонтальні і здійснюються на добровільній основі, а при ревізії - вертикальні, тобто здійснюються в порядку адміністративного призначення;

3)аудиторські послуги оплачує клієнт або за його згодою орган, який потребує аудиторського висновку. Ревізії ж оплачуються вищестоящим органом або державою;

4)і аудитор, і ревізор можуть проводити перевірки вибірковим методом. Але при виявленні порушень аудитор має право обмежитись вибірковою перевіркою і надати можливість клієнту самому виправити помилки за весь період. Ревізор в цьому випадку повинен провести суцільну перевірку за весь період для визначення розміру шкоди і встановлення винних;

5)ефективність аудиту визначається клієнтом як співвідношення затрат на проведення аудиту і результатів аудиторської перевірки. Ефективність ревізії визначається відповідним контролюючим органом, що кількісно відображається розмірами донарахованих в бюджет податків та інших поступлень;

6)результати аудиторської перевірки відображаються в аудиторському висновку і рекомендаціях для клієнта. За результатами ревізії складається акт, який містить організаційні висновки, обов'язкові вказівки, виконання яких пізніше контролюється;

7)аудитори зобов'язані забезпечити конфіденційність отриманої інформації і результатів аудиту. Ревізори ж мають право їх висвітлити перед громадськістю.

24