Публічна промова

Публічна промова-одна із форм ділової взаємодії у формі монологу доповідачів перед аудиторією. Публічна мова як компонент ділового спілкування повинна бути не тільки переконливою, але й красномовною, доказовою, логічною, продуманою.

Вимоги до публічної мови:

●Промова повинна бути від початку і до кінця захоплююче цікавою і корисною. Уважні слухачі дуже тонко відчувають, коли оратор вичерпав своє красномовство і втрачає до нього інтерес;

●Промова повинна бути складена правильно в композиційному відношенні: містити вступ, основному частину і висновок.

Підготовка до публічної промови

Публічна промова вимагає навіть від досвідчених ораторів ретельної підготовки, а для початківців це обов’язкова вимога. Підготовка промови є творчою роботою, що приносить її авторові радість й імпровізаційний азарт. До якої підготовки належить насамперед обміркована послідовність всіх етапів роботи.

Античний риторичний канон виділяв 5 етапів підготовки і проголошення промови:

Інтенція (лат. Знаходження, винахід). На цьому етапі збирають і систематизують необхідний для майбутньої промови матеріал.

Диспозиція (лат. Розташування). Автор майбутньої промови обмірковує матеріал, структурує його, пов’язує деталі, готує коментарі до матеріалу.

Локація (словесне оформлення думки). У цій частині здійснюється перша редакція ключових слів, стилістичне оформлення головної частини, формулювання виступу і висновки, остаточна редакція тексту.

Меморіо (лат. Запам’ятовування) . На цьому етапі необхідно подумки освоїти написаний текст, навіть вивчити його напам’ять спробувати освоїти риторично, тобто виділити місце, де необхідно зробити паузу, змінити модуляцію голосу, скористатися жестами – надати промові індивідуального ораторського стилю.

Для ефективного виступу з промовою діловій людині недостатнього тільки обрати її тему, необхідно подумати і про призначення промови.

Дискусія – форма усного ділового спілкування

Слово «дискусія» походить від лат. – розгляд, дослідження. Під дискусією звичайно мається на увазі публічне обговорення тих чи інших проблем, запитань.

Дискусія – це характеристика процесу обговорення проблеми, спосіб її колективного дослідження, при якому кожна із сторін аргументує і спростовує думку співрозмовника, претендує на монопольне встановлення істини. Щоб виступ під час дискусії був цікавим, виступаючий повинен сам бути зацікавленим у предметі свого виступу. Коли кажуть людина спроможна добре виступити перед аудиторією, вміє самостійно роздумувати, відстоювати свої думки, судження – це означає, що вона не просто володіє необхідними знаннями, а й уміє їх використовувати практично.

Основні правила дискусії такі:

• Всі відкрито висловлюють свої думки.

• Всі точки зору повинні поважатися.

• Слухайте інших не перебиваючи

• Не говоріть занадто довго та занадто часто.

• Водночас говорить лише одна особа.

• Дотримуйтесь позитивних ідей та стосунків.

• Не критикуйте себе та інших.

• Незгоди й конфлікти відносно ідей не повинні бути направлені на конкретну особу.

Примітки:

• Дуже важливо, щоб всі погодились з кожним пунктом правил, „ ратифікували ” їх. Це дозволить далі посилатися на ці правила як на „ закон поведінки ” під час дискусії.

• Зауваження щодо порушень не повинні бути брутальними або образливими. Можуть бути застосовані будь-які форми.

• Перелік правил не є сталим і непорушним. Учасники можуть змінювати та доповнювати його. Але важливо написати його разом. Це спочатку створить атмосферу спільних зусиль, а не накинутих настанов.