2.2. Охоронна функція.
Другою, не менш важливою юридичною функцією є охоронна, яка, проте, тісно пов'язана з регулятивною.
Необхідність
у охороні суспільних відносин була
завжди й існуватиме доти, поки буде
існувати суспільство. Право, як відомо,
існувало не завжди, але з моменту появи
воностає одним з найважливіших засобів
охорони суспільних відносин. Даний
прояв правового впливу і становить
охоронну функцію.
Охоронна функція виділяє право з інших систем соціальної регуляції, оскільки здійснюється органами держави, що ухвалюють індивідуальні владні рішення, виконання яких гарантовано державним примусом. Охоронна функція сприяє виробленню в праві як регуляторі суспільних взаємозв'язків цінних для особи і суспільства якостей: стабільності, детальної і ясної регламентації, чітких процедур.
Вона є напрямом правового впливу, який обумовлений соціальним призначенням і спрямований на охорону загальнозначущих, найбільш важливих економічних, політичних відносин, подолання явищ, сторонніх даному суспільству.
З даного визначення випливає, що право не тільки охороняє загально-позитивні, фундаментальні суспільні відносини, воно також спрямоване на подолання сторонніх конкретному суспільству відносин. Домінантним спрямуванням охоронної функції слід вважати не стільки викорінення небажаних явищ, скільки саме охорону тих відносин, які такої охорони потребують. Саме охороняючи ці відносини, право природно запобігає, карає дії, що порушують умови нормального розвитку і протирічать інтересам суспільства, держави та громадян. Викорінювання небажаних явищ з життя суспільства є вже вторинним результатом дії права, яке спочатку виступає як засіб охорони тих відносин, що потребують дану охорону. Охороняючи дані відносини, право припиняє, забороняє, карає дії, які порушують умови нормального розвитку і суперечать інтересам суспільства, держави і громадян і тим самим витісняє їх, і в цьому полягає основне завдання даної функції.
Охоронна дія права виражається в наступному:
у визначенні заборон на здійснення протиправних діянь;
у встановленні юридичних санкцій за здійснення вказаних діянь;
в безпосередньому застосуванні юридичних санкцій до осіб, які вчинили правопорушення.
Охоронна функція реалізується шляхом застосування спеціальних охоронних норм, а також діючих в охоронному режимі регулятивних норм. Останнє має місце при порушенні суб'єктивних прав і звернення для їх захисту до компетентних державних органів (право вимоги) [3; c.219].
В юридичній літературі висловлювалась думка, що охоронну функцію не слід сприймати тільки у зв'язку із вчиненим правопорушенням, оскільки основне призначення даної функції полягає перш за все у запобіганні порушенню норм права[10; c.326]. Ефективність охоронної функції тим вища, чим більше суб'єктів права підкорилося приписам норм права. Саме факт встановлення заборони чи санкції серйозно впливає на деяких осіб, спонукає їх утримуватися від скоєння протиправних вчинків. Це означає, що досягнута одна з цілей впливу права - охороняються певні суспільні відносини.
Специфіка охоронної функції права полягає у наступному:
По-перше, вона характеризує право як особливий спосіб впливу на поведінку людей, що виражається у впливі на їх свідомість погрозою санкцій, встановленням заборон і реалізацією юридичної відповідальності.
По-друге, вона інформує суб'єктів суспільних відносин про те, які соціальні цінності знаходяться під охороною засобами правових приписів.
По-третє, вона є показником політичного і культурного рівня суспільства, гуманних засад, що містяться у праві.
Спосіб охорони дуже часто залежить від розвитку суспільства, його політичної сутності.
Охоронну функцію не слід протиставляти регулятивній в тому значенні, що одна з них є негативною (оскільки включає заборони, санкції, відповідальність), а друга - позитивною, оскільки направлена на координацію позитивної діяльності суб'єктів права. Обидві ці функції, але кожна по-своєму, виконують важливу задачу закріплення і охорони прав особи, сприяння розвитку і зміцненню суспільних відносин.
Характерні риси охоронної функції права простежуються більш чітко, якщо її порівняти з правоохоронною діяльністю держави. Загальне призначення правоохоронної діяльності держави зводиться до того, щоб забезпечити неухильне виконання суб'єктами права вимог закону, тобто забезпечити дотримання режиму законності. Досягається це виявленням правопорушень, їх розслідуванням, притягненням до відповідальності осіб, винних у їх вчиненні, захистом прав громадян.
Таким чином, якщо охоронна функція права - ця дія самого права, то правоохоронна діяльність держави, по-перше, є матеріальною гарантією дотримання вимог права, оскільки це дії спеціальних органів і установ (МВС, прокуратури, суду) щодо охорони права; по-друге, ця дія не самого права, а зовнішнього по відношенню до нього чинника - держави.
Отже, охоронна функція направлена на припинення і запобігання протиправної поведінки і має на меті охорону найбільш важливих суспільних відносин.
Таким чином, спеціально-юридичні функції – регулятивна і охоронна, є характерними ознаками, які вирізняють право з-поміж інших соціальних інститутів. Найважливіше місце посідає регулятивна функція, за допомогою якої виконується головне призначення права – регулювання суспільних відносин. Дані функції спрямовані на закріплення найбільш суспільно корисних відносин та охорону їх від небажаних посягань.