Розділ 1. Поняття функцій права та їх класифікація
Термін «функція» досить багатомірний, він придатний для характеристики будь-яких динамічних структур. Це обумовлено специфікою пізнавальних завдань тих наук, у яких його використовують (математика, біологія, соціологія, юриспруденція). Однак у більшості випадків з функцією пов’язується спрямований вплив системи (структури, цілого) на певні сторони зовнішнього середовища.
Майже століття досліджують поняття "функції права", але й на сьогоднішній день не можна констатувати належність одного погляду на цю проблему.
На сьогодні існує три основних підходи до розуміння поняття функцій права. Відповідно до першого, під функціями позитивного права розуміються певні (частіше всього основні) напрями дії права на суспільні відносини або поведінку людей. Згідно другого, функції позитивного права - це основні напрями регулюючої дії права на суспільні відносини. Нарешті, відповідно до третього підходу функціями позитивного права вважаються взяті в єдності соціальне призначення і випливаючи з цього призначення, напрями дії права на суспільні відносини.
Якщо зіставити дані підходи, то можна відзначити, що відповідно до одного під функціями позитивного права розуміються напрями різної дії права на суспільні відносини, відповідно до іншого — тільки регулюючого, тобто перший підхід трактує функції позитивного права широко, другий - вузько.
Для правильного розуміння поняття функцій позитивного права слід звернути увагу на наступні моменти. По-перше, під функціями права багато дослідників розуміють певні напрями дії права на суспільні відносини або поведінку людей, що представляється цілком обгрунтованим. Функції права не можна ототожнювати з самою дією права на суспільні відносини або поведінку людей, оскільки така дія може бути найрізноманітнішою. Воно може бути безпосереднім або опосередкованим, ефективним або неефективним і т.д. Коли говорять про функції права, то мають на увазі тільки безпосередню дію права на суспільні відносини або поведінку людей і кожну функцію права розглядають як певний напрям, лінію такої дії.
По-друге, визначаючи функції права як напрями дії права на суспільні відносини або поведінку людей, багато дослідників вважають за краще до функцій права відносити тільки основні напрями дії права, вважаючи, що не всякий напрям дії права на суспільні відносини можна вважати функцією права. Проте дане обмеження навряд чи виправдано, оскільки не враховує дії функцій, які не є основними у порівнянні з іншими. Тому до функцій права слід відносити як основні, так і неосновні напрями його дії на суспільні відносини і під функціями позитивного права розуміти певні напрями його дії на суспільні відносини або поведінку людей.
По-третє, абсолютно виправданим слід визнати пов'язання функцій права з його соціальним призначенням і роллю в суспільному житті. В одному із смислових значень слово «функція» - це призначення, роль чого-небудь. Проте в юриспруденції функції права, як правило, не ототожнюють з призначенням і роллю права. Більшість дослідників розглядає функції права як напрями його дії на суспільні відносини, що виражають призначення права, його роль в суспільстві. Тобто функції права - це не саме призначення або роль права, а певні виразники, показники призначення і ролі права.
Відзначаючи цей момент, хотілося б звернути увагу на те, що іноді соціальне призначення права і його роль ототожнюють. Разом з тим це видається недоцільним. Призначення права вказує на те, для чого створюється і існує право, у ньому виражається головна роль, яку відіграє в суспільному житті право. Ця головна роль полягає в тому, що право є регулятором суспільних відносин. Воно створюється для цієї мети, в цьому його призначення. В той же час право, будучи регулятором суспільних відносин, здатне виконувати і виконує деякі інші ролеві функції. Воно здатне бути джерелом інформації - інформації про правове регулювання тих або інших суспільних відносин, - здатне оцінювати поведінку людей в даній системі відносин, здатне бути засобом виховної дії і т.д. Інакше кажучи, у права крім регулюючої дії, яка, безумовно, є домінуючою, існують і так звані «побічні ефекти». Тому зводити функції позитивного права тільки до його регулюючої дії представляється не зовсім вірним.
Виходячи з сказаного, під функціями позитивного права слід розуміти напрями або види впливу права на відносини у суспільстві, в яких виражається роль і призначення права в суспільстві й державі, його соціальна цінність та найважливіші риси [20; с.712].
У цьому зв'язку слід акцентувати увагу на недоцільності ототожнення або протиставлення напрямів правового впливу соціальному призначенню права і, навпаки. Розкриваючи зміст якої-небудь функції права, необхідно постійно мати на увазі зв'язок призначення права з напрямами його впливу і, навпаки — визначеність останніх призначенням права.
Соціальне призначення права, як уже зазначалося, визначається потребами суспільного розвитку, відповідно до яких створюються закони, спрямовані на закріплення певних відносин, їх регулювання чи охорону.
Напрям впливу - найбільш суттєвий компонент функції права, він є свого роду відповіддю на потреби суспільного розвитку, результатом законодавчої політики, що концентрує ці потреби і трансформує їх у позитивне право.
Правовий вплив — категорія, що характеризує шляхи, форми і способи впливу права на суспільні відносини. Це реалізація правових принципів, настанов, заборон, приписів і норм в суспільному житті, діяльності держави, її органів, громадських об'єднань і громадян. Правовий вплив — це не тільки нормативний, а й психологічний, ідеологічний вплив права на почуття, свідомість та дії людей.
До форм правового впливу відносять, наприклад, інформаційний і ціннісно-орієнтаційний вплив права.
Правове регулювання — це упорядкування суспільних відносин за допомогою системи правових засобів (юридичних норм, правових відносин, правових приписів тощо). Правове регулювання є однією з форм правового впливу і співвідноситься з останнім як частина і ціле.
Існування різних форм правового впливу дозволяє більш чітко розрізняти власне юридичний вплив права (правове регулювання) і неюридичний (інформаційний та орієнтирний). Поняття «функція права» охоплює два види впливу.
Функція права — це прояв його іманентних, специфічних якостей. У функції акумулюються якості права, що випливають з його якісної самостійності як соціального феномена.
Можна виділити наступні характерні риси даного правового явища:
Функція права обумовлена його сутністю і визначається призначенням у суспільстві. У той же час функція не є лише проявом іманентних якостей сутності, її не можна розглядати тільки як їх «проекцію». Не можна механічно зв'язувати функції і сутність права; функція права має певний ступінь незалежності.
Вона характеризує напрям необхідного впливу права на суспільні відносини, тобто такого, без якого суспільство на даному етапі розвитку не може існувати (регулювання, охорона, закріплення певного виду суспільних відносин).
Функція виражає найбільш суттєві, головні риси права і спрямована на здійснення корінних завдань, що стоять перед правом на даному етапі його розвитку.
Функція права являє собою, як правило, напрямок його активної дії. Тому однією з важливих її ознак є динамізм.
Постійність, як необхідна ознака функції права, характеризує стабільність, безперервність, досить довгу її дію. Функція постійно властива праву, проте це не означає, що незмінними залишаються механізм і форми її здійснення, які змінюються і розвиваються у відповідності з потребами практики.
Для того, щоб більш чітко усвідомити поняття «функція права», слід визначити, у чому її відмінність від близьких за змістом юридичних категорій, таких, як: «роль права», «завдання права» і «функціонування права».
Термін «роль права» вказує на значення права у житті суспільства, держави взагалі або на певному етапі їх розвитку. Відповідаючи на питання, яка була (чи буде) роль права на тому чи іншому етапі, вирішення тих чи інших завдань, слід розглянути функції права, котрі якраз і характеризують його соціальне призначення. «Роль права» більш загальне по відношенню до функції поняття. Саме у цьому їх відмінність [23; c.10].
Термін «завдання права»— це економічна, політична чи соціальна проблема, що стоїть перед правом, і яку воно покликано вирішувати. Завдання права відображає постійну мету, досягненню якої воно повинно всебічно сприяти.
Залежність функції права від його завдань знаходить прояв у тому, що, по-перше, завдання часто безпосередньо обумовлюють саме існування функцій, по-друге, визначає їх зміст і, по-третє, суттєво впливають на форми та методи їх реалізації, визначаючи конкретні напрями правового впливу.
Термін «функціонування права» означає дію права в житті суспільства, втілення його функцій в суспільних відносинах [13; c.225]. Дати функціональну характеристику права — означає розкрити способи його впливу (шляхи і форми впливу на суспільні відносини).
Якщо «функція права» — поняття, що відображає не тільки сучасне і майбутнє (цілі і завдання) у праві, то «функціонування» віддзеркалює дію права в сучасних умовах, якщо інше спеціально не обумовлене.
Таким чином, «функція права» і «функціонування права» є дуже близькими, у чомусь тотожними, але не такими, що повністю збігаються, поняттями. Функціонування права — питання, безпосередньо пов'язане з проблемою функцій, оскільки характеристика системи функцій — це, по суті, характеристика функціонування права. У конкретному ж значенні поняття «функціонування права» означає дію права як елемента соціальної системи поряд з державним механізмом, мораллю, політикою, іншими соціальними регуляторами. Іншими словами, функціонування — це дія права у соціальній системі, реалізація його функцій, втілення їх в суспільних відносинах.
У
реальному житті функції права не існують
ізольовано одна від одної, вони тісно
взаємопов'язані. Тому жодну зфункцій не можна досліджувати досить
глибоко і повно без аналізу її взаємодії
з іншими функціями, тобто без вивчення
її у системі, класифікацій функцій.
Система функцій права є складним, багаторівневим утворенням. В залежності від підстав класифікації виділяють різні види функцій права.
Так, за колом врегульованих суспільних відносин та їх важливості виділяють основні (загальноправові) функції та неосновні, властиві окремим галузям права [10; c.320], в залежності від характеру впливу права на суспільні відносини розрізняють загальносоціальні та спеціальні (юридичні) функції [20; c.225] або загальносоціальні та спеціальносоціальні функції [13; c.228].
Крім того, в даному випадку можливо застосування підстав, які використовуються при класифікації функцій держави. Відомо, що держава здійснює свої функції в правових формах і з використанням правових засобів. Тому позитивне право, яке існує у вигляді нормативно-правових актів, виданих державними органами, і тісно пов'язане з державою, так чи інакше дублює її функції. В зв'язку з цим функції права можна класифікувати з урахуванням їх значущості, сфери розповсюдження, тривалості здійснення і сфер суспільного життя.
З урахуванням значущості функції права поділяються на основні та неосновні. До основних відносяться всі ті функції, які позитивне право виконує як регулятор суспільних відносин і які характеризують його соціальне призначення. Всю решту функцій потрібно віднести до неосновних.
З урахуванням сфери розповсюдження функції позитивного права можуть бути поділені на внутрішні і зовнішні. На перший погляд така класифікація може показатися неприйнятною, оскільки позитивне право як продукт правотворчої діяльності держави є внутрішнім регулятором і регулює суспільні відносини в межах країни. Проте не слід забувати, що загальновизнані принципи і норми міжнародного права, а також міжнародні договори часто входять до складу національних правових систем, що дозволяє позитивному праву, яке має в своїй структурі такі елементи, регулювати відносини не тільки усередині держави, але й за її межами.
За тривалістю здійснення функції права можна підрозділити на постійні і тимчасові. Постійні функції — це такі напрями дії права на суспільні відносини, які існують невизначено тривалий час. Тимчасові функції - це напрями правової дії, які існують протягом певного часу.
В залежності від сфер суспільного життя функції позитивного права представляється можливим підрозділити на економічні, політичні, ідеологічні, соціальні і екологічні. Така класифікація допустима, оскільки позитивне право здійснює регулювання суспільних відносин і в економічній, і в політичній, і в духовній, і в соціальній, і в екологічній сферах суспільного життя, виконуючи при цьому найрізноманітніші функції.
Подібну відмінність підходів до класифікації функцій права можна пояснити тим, що крім соціального право має функціональне призначення, яке виражається в тому, що право виступає регулятором суспільних відносин. Це основне функціональне призначення права виявляється у ряді більш конкретних функцій [3; c.217].
Розглянуті класифікації дозволяють до певної міри охарактеризувати функції позитивного права, але вони не розкривають головного - соціальної ролі і призначення права. Тому їх потрібно доповнити з урахуванням названих підстав.
Роль права полягає у визначенні місця права у житті суспільства, держави взагалі або на певному етапі їх розвитку. Відповідаючи на питання, яка була (чи буде) роль права на тому чи іншому етапі, вирішення тих чи інших завдань, слід розглянути функції права, котрі якраз і характеризують його соціальне призначення. Це виховна, компенсаційна, обмежувальна, поновлююча, інформаційна та інші функції.
Що стосується класифікації функцій позитивного права з урахуванням його призначення, то тут слід підкреслити, що мова йде про напрями тільки регулюючої дії права, які у вітчизняній юридичній літературі частіше за все називають власне правовими або спеціально-юридичними функціями. Дані функції поділяють на регулятивну і охоронну. Регулятивна функція полягає у впорядкуванні конкретних суспільних відносин в процесі дії правових норм. Охоронна ж функція - в забезпеченні, охороні регульованих позитивним правом суспільних відносин.
На наш погляд найбільш вдалою видається класифікація функцій права, за якою вони поділяються на загальносоціальні та спеціально-юридичні, оскільки даний поділ дозволяє розділити вплив права на суспільні відносини як власне соціального явища та як системи норм.
Даний поділ функцій права зумовлений тим, що право впливає на різні сфери життя суспільства, діючи при цьому з іншими соціальними інститутами, але власними специфічними засобами. Проте, як раніше зазначалось, крім соціального право має функціональне призначення, яке полягає у тому, що воно виступає регулятором суспільних відносин.
В найзагальнішому вигляді соціальні функції права можна визначити як напрями зворотного правового впливу на відповідні сфери суспільного життя. Так, економічна функція є правовим впливом на економічну сферу; політична — на політичну; виховна — на духовну.
Регулятивна
і охоронна функції належать до спеціальних
функцій права. А кількість соціальних
функцій не є величиною постійною, вона
може збільшуватися чи зменшуватися
залежно від історичних обставин,
актуальності чи неактуальності завдань,
що вирішуються, зміни масштабу правового
впливу тощо.
Відповідно, система функцій права не є раз і назавжди даною та незмінною. Як тільки та чи інша сфера суспільного життя починає активно регулюватися нормами всіх (чи майже всіх) галузей права, правомірно ставити питання про існування відповідної його функції.
У зв’язку з аналізом поняття і класифікацій функцій права доцільно розглянути форми їх реалізації. Хоч право і має певний степінь саморегуляції, воно в той же час не досягає і не може досягти такого відособлення, щоб регулювати всі свої процеси самостійно. Звідси, разом з власним (внутрішнім), воно має зовнішній механізм реалізації, що складається зі всіх суб'єктів права (громадян, посадовців, суспільних об'єднань, державних органів і т. д.).
Виділяють три форми реалізації функцій права: інформаційну, орієнтаційну і правове регулювання.
Інформаційна форма реалізації функцій права полягає в тому, щоб повідомити адресатів вимоги держави, що відносяться до поведінки людей, інакше кажучи, довести до їх відома про можливості, об'єкти, засоби і методи досягнення суспільно корисної мети, які є в суспільстві, схвалюються або допускаються державою, і навпаки, які суперечать інтересам суспільства, держави і громадян.
Джерела, з яких громадяни одержують інформацію про зміст норм права, можуть бути самими різними: офіційні джерела, засоби масової інформації, юрисконсульти, адвокати, інші особи юридичної професії, це можуть бути керівники різних рівнів, друзі, знайомі, родичі, популярна юридична література і ряд інших.
Правова інформованість має величезне значення, проте на сьогоднішній день її рівень значно відстає від потреб суспільного розвитку і потребує істотного підвищення. Особливе значення ця обставина має в періоди інтенсивного оновлення законодавства. Тому громадяни об'єктивно потребують отримання правової інформації про чинне законодавство, про зміни, доповнення, що вносяться до нього, про нові закони тощо Не випадково на порядок денний була поставлена задача організувати юридичний всеобуч як єдину загальнодержавну програму, що охоплює всі верстви населення, всі кадри в центрі і на місцях.
Наступною, не менш значущою, формою реалізації функцій права є орієнтаційна дія. Річ у тому, що важливо не тільки знання норм права, але й вироблення у громадян позитивних правових установок, які утворюють правову орієнтацію, що є наслідком орієнтаційної правової дії.
Сутність правової установки в правовій сфері можна визначити як схильність особи до сприйняття норм права, його оцінки, готовністю до здійснення дії, що має юридичне значення, або ж як вірогідність того або іншого варіанту поведінки (діяльності) у сфері правового регулювання.
Орієнтаційна правова дія складається з сукупності правових установок і є двоєдиним процесом: формування установок - з одного боку, і їх вплив на правову поведінку громадян - з іншого.
Центральне місце в системі правового впливу займає правове регулювання. Воно здійснюється за допомогою особливої системи правових засобів, які утворюють в сукупності механізм правового регулювання.
Ефективність реалізації функцій права в рамках цієї форми залежить від з'ясування наступних принципових положень:
- умов ефективності регулювання;
процесу правового регулювання;
соціальних результатів регулювання.
Умови ефективності правового регулювання підрозділяються на об'єктивні і суб'єктивні. Об'єктивними умовами є соціально-економічний стан, система господарювання, форми власності тощо. До суб'єктивних умов відносяться наукова обґрунтованість необхідності регулювання, вибір оптимального варіанту регулювання, своєчасність правотворчості, вдосконалення чинного законодавства, забезпечення стабільності правового регулювання, ясність, чіткість правових розпоряджень, активність правозастосовчих органів в справі втілення в життя правових приписів і ряд інших.
Процес правового регулювання складається з трьох взаємозв'язаних стадій.
Перша стадія - це регламентація суспільних відносин (їх врегулювання), тобто розробка і ухвалення юридичних норм.
Друга стадія - виникнення суб'єктивних прав і юридичних обов'язків (виникнення правовідносин). Значення даної стадії - перехід від загальних приписів норм до конкретної моделі поведінки конкретних осіб.
Третьою, завершальною стадією процесу правового регулювання, є реалізація норм права (юридичний результат регулювання). Вона полягає у фактичному використанні особами своїх суб'єктивних прав, виконанні обов'язків, дотриманні заборон.
Соціальний результат регулювання - це, головним чином, ефект в економічній, політичній і духовній сферах. Він може виражатися в закріпленні певних відносин, їх розвитку, викорінюванні небажаних явищ.
Таким чином, функцією права є напрями або види впливу права на відносини у суспільстві, в яких виражається роль і призначення права в суспільстві й державі, його соціальна цінність та найважливіші риси з метою їхнього упорядкування. Вони становлять тісну взаємопов’язану систему, у зв’язку з чим кожну окрему функцію слід розглядати у взаємодії з іншими, застосовуючи системний аналіз. Незважаючи на велику кількість класифікацій, доцільним представляється поділ функцій на соціальні та спеціально-юридичні, оскільки це найбільш повно виражає вплив права на суспільні відносини як засобами соціального інституту, так і власне юридичними засобами.