Кличний відмінок

В українській мові іменники мають кличний відмінок, успадкований від давньоруської мови. Клична форма утворюється від іменників чоловічого і жіночого роду — назв осіб, а також від назв тварин, явищ природи, предметів при їх персоніфікації.

1. У кличному відмінку однини закінчення -у мають:

а) іменники твердої групи: сину, батьку, діду, тату;

б) іншомовні слова з основою на г, к, х: Фрідріху, Жаку, Джеку;

в) іменники мішаної групи з основою на шиплячий (крім ж): товаришу, слухану, викладачу, укладачу.

2. Закінчення -ю мають іменники м'якої групи: Василю, Віталію, вчителю, лікарю, Юрію, секретарю, Геннадію.

3. Закінчення -є мають:

а) безсуфіксні іменники твердої групи: друже, голубе, Петре, Степане, Семене, козаче, соколе;

б) іменники твердої групи із суфіксами -ист, -ор, -ер, -ир: професоре, ректоре, адміністраторе, командире, радисте.

4. Імена по батькові жіночого роду мають у кличному відмінку

закінчення -о, імена по батькові чоловічого роду — закінчення -у:

Марино Вікторівно, Віро Олександрівно, Петре Миколайовичу, Вікторе Михайловичу.

У діловому мовленні кличний відмінок служить звертанням до особи.

Звертання — слово, що називає тих, кому ми адресуємо своє мовлення. Спілкуючись з людьми, ми використовуємо звертання, а вибір його часто характеризує і нас як людей.

1. У звертаннях, що складаються з двох власних (імені та по батькові) або із загальної назви та імені, обидва слова мають форму кличного відмінка: Ніно Андріївно, Сергію Васильовичу, пані Тетяно, тітко Ольго.

2. У звертаннях, що складаються із загальної назви й прізвища, кличну форму має загальна назва, а прізвище виступає у формі називного відмінка: добродію Сичов, пане Даманський, депутате Проценко. Форми типу пане генерал вживаються для підкреслення офіційності звертання.

3. У звертаннях, що складаються із загальної назви та імені, обидва слова набувають форми кличного відмінка: брате Петре, колего Миколо, товаришу Віталію.