15. Загальні положення про фізичну особу

У радянському цивільному праві термін "фізична особа" не ви­користовувався, оскільки ця категорія вважалася суто "буржуазною" і піддавалася відповідній критиці. Натомість у цивільному законо­давстві колишнього СРСР та республік, що входили до його складу, використовувалося поняття "громадянин", котре розглядалося як таке, що більше відповідає суті відносин у цій галузі у соціалістич­ному суспільстві.

Однак після зменшення напруги ідеологічної боротьби ставлен­ня до цивілістичної термінології змінилося, що і зумовило повернення до категорії "фізична особа", яка вживається в усіх євро­пейських правових системах.

У зв'язку з цим слід підкреслити, що йдеться не просто про зміну терміна, а про формування нового підходу. Якщо раніше в центрі уваги знаходилася характеристика людини як громадянина, і тим самим підкреслювалося значення її взаємин з державою, тепер увага загострюється на цінності і правовому статусі людини у приватно­правових (цивільно-правових) відносинах.

Згідно з ЦК фізична особа — це людина, що виступає як учас­ник цивільних відносин (ст. 24).

Поняття "фізична особа" і "людина" взаємопов'язані, але не тотожні. Фізична особа — це завжди і тільки людина. Проте людина може бути, а може і не бути учасником цивільних відносин. Крім того, людина може розглядатися як суб'єкт права, а може бути пред­метом наукового дослідження або розглядатися як об'єкт впливу у іншій системі суспільних зв'язків.

Отже поняття фізичної особи у цивілістиці може не співпадати з поняттям людини, як істоти біологічної: іноді ці поняття тотожні, а іноді — поняття "фізична особа" вужче за поняття "людина".

14. Поняття юридичних фактів. Юридичний склад. Види юридичних фактів

Юридичні факти у цивільному праві — це обставини, наявність яких тягне встановлення, зміну, припинення або інші трансфор­мації цивільних прав і обов'язків (цивільних правовідносин).

Для настання юридичних наслідків досить наявності й одного юридичного факту.

Однак у реальній дійсності частіше маємо справу з комплексом фактів, серед яких розрізняють:

1. групу юридичних фактів (декілька фактичних обставин, кожна з яких викликає або може викликати один і той же наслідок);

2. юридичну (фактичну) сукупність (система юридичних фактів, пов'язаних між собою таким чином, що правові наслідки настають лише за наявності усіх елементів цієї сукупності).

Особливе місце займають так звані юридичні стани, тобто об­ставини, що характеризуються відносною стабільністю і тривалістю терміну існування, протягом яких вони можуть неодноразово (у поєднанні з іншими фактами) спричиняти певні юридичні наслідки. Це, наприклад, перебування у шлюбі, народження фізичної особи, усиновлення, встановлення опіки тощо. Стаття 49 ЦК. визначає акти цивільного стану як події та дії, котрі нерозривно пов'язані з фізичною особою і започатковують, зміню­ють, доповнюють або припиняють її можливість бути суб'єктом цивільних прав та обов'язків. Актами цивільного стану є народ­ження фізичної особи, встановлення її походження, набуття грома­дянства, вихід з громадянства та його втрата, досягнення відпо­відного віку, надання повної цивільної дієздатності, обмеження цивільної дієздатності, визнання особи недієздатною, шлюб, розір­вання шлюбу, усиновлення, зміна імені, інвалідність, смерть тощо. Деякі з актів цивільного стану підлягають державній реєстрації: на­родження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть.

Слід звернути увагу на принципово важливе положення ЦК, закріплене у ст. 11, згідно з яким цивільні права та обов'язки можуть виникати як з дій, що передбачені актами цивіль­ного законодавства, так і внаслідок дій, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Це положення розвинене у ч. 2 ст. II ЦК, де підкреслюється відсут­ність вичерпного переліку підстав виникнення цивільних прав і обов'язків і наголошується, що останні виникають не тільки за прямо вказаних обставин, але з інших юридичних фактів.

Класифікація юридичних фактів

Акти цивільного законодавства України не містять чіткої класи­фікації юридичних фактів за тими чи іншими ознаками. Не вказані в них і критерії для таких класифікацій.

У теорії цивільного права класифікації юридич­них фактів можливі за різними підставами.

1. Залежно від характеру наслідків, вони можуть бути поділені на:

1. такі, що встановлюють право. З їх існуванням пов'язане ви­никнення правовідносин;

2. такі, що змінюють право. Наявність цих фактів тягне зміну правовідносин, що вже існують;

3. такі, що припиняють або призупиняють право. Це такі обставини, наявність яких тягне припинення або призупинення правовідносин, що вже існують;

4. такі, що перешкоджають виникненню або трансформації права. Це обставини, наявність яких зумовлює правову неможливість виникнення, зміни, припинення тощо правовідносин. Наприклад, недієздатність фізичної особи є перешкодою для виникнення у неї цивільних прав і обов'язків внаслідок її власних дій;

5. такі, що поновлюють право. До них належать обставини, наяв­ність яких тягне поновлення цивільних прав, що існували раніше. Наприклад, у разі появи особи, оголошеної померлою, суд скасовує відповідне рішення, і фізична особа може зажадати від інших осіб повернення майна, що належить їй (ст. 48 ЦК). У цьому випадку поновлення права власності пов'язане з двома обставинами: 1) по­явою особи, оголошеної померлою; 2) скасування судом рішення про оголошення особи померлою.

2. Залежно від наявності та характеру вольового елемента (слід зазна­чити, що саме ця класифікація є найбільш популярною у цивіліс- тиці) розрізняють, насамперед, дві великі групи юридичних фактів:

1. дії — обставини, що залежать від волі людини;

2. події — обставини, які виникають та існують незалежно від волі людини і не підконтрольні їй. Вони мають юридичне значен­ня у випадках, коли вказані у актах цивільного законодавства або договорі як такі, що породжують цивільно-правові наслідки. До подій належать, наприклад, явища природного (повінь, землетрус, буревій тощо) або соціального (війна, страйк тошо) характеру.

У свою чергу, дії поділяються на:

а) правомірні, тобто такі, що не суперечать нормам права, дозво­лені або прямо не заборонені нормами права (різноманітні право- чини, юридичні вчинки тощо);

6. неправомірні (правопорушення, делікти). Зокрема, деліктами є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Такі дії тягнуть виникнення зобов'язань внаслідок заподіяння шкоди, змістом яких право потерпілого (кредитора) на відшкоду­вання завданої йому шкоди і обов'язок особи, яка завдала шкоду, відшкодувати її (глава 82 ЦК).

Неправомірні дії (правопорушення, делікти) як юридичний факт цивільного права характерні тим, що можуть бути тільки такими, що створюють правовідносини, у деяких випадках — такими, що змінюють їх, або такими, що перешкоджають виникненню право­відносин, але ніколи не бувають такими, що припиняють правовід­носини або такими, що поновлюють права і обов'язки.

Правомірні дії можуть бути поділені на:

• юридичні акти;

• юридичні вчинки.

Юридичні акти — характеризуються здійсненням дій, що спе­ціально спрямовані на встановлення, зміну, припинення тощо ци­вільних прав і обов'язків.

Залежно від характеристики суб'єктів, що вчиняють дії, юридичні акти можуть бути поділені на:

а) акти суб'єктів приватного права (правочини).

Правочин (різновидом якого є договори) — основний вид право­мірних дій суб'єктів приватного права. Правочин — це волевиявлення особи, безпосередньо спрямоване на виникнення, припинення, по­новлення, трансформацію тощо цивільних прав і обов'язків;

б) акти суб'єктів публічного права (акти цивільного законо­давства, адміністративні акти, судові акти — рішення, постанови, ухвали тощо).

Юридичні вчинки — це дії, що спеціально не спрямовані на вста­новлення юридичних наслідків, але породжують їх внаслідок при­пису закону. Їх можна поділити на:

• вчинки вольові (цілеспрямовані), які відображають волю того, хто їх вчинив, хоча й не обов'язково спрямовану на встановлення, зміну правовідносин;

• невольові вчинки, на наявність яких воля того, хто їх вчинив, взагалі не впливає.