Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
n1.doc
Скачиваний:
117
Добавлен:
10.02.2016
Размер:
5.12 Mб
Скачать

§ 3. Право Стародавньої Індії

  1. Джерела стародавньоіндійського права.

  2. Закони Ману:

а) право власності та зобов'язальне право;

б) шлюбно-сімейне та спадкове право;в)злочини та покарання;

Література: 1 (с. 57—79); 2 (т. 1, с. 42—47); 4 (с. 111—157); 6 (т. 1, с. 94—114); 7 (с. 28—31); 8 (с. 32—44); 9 (с. 86—94); 10 (с. 71—82); 11 (с. 25—28); 12 (с. 51—58); 13 (с. 42—59).

З найдавніших часів основним джерелом права Ста­родавньої Індії був правовий звичай. Із становленням держави дедалі більшого значення набувають закони, творцями яких були правителі держави та брахмани.

Варто звернути увагу на таку рису стародавньоін­дійського права, як його синкретизм. Якщо у праві інших країн Стародавнього Сходу більш-менш часто зу­стрічається синкретизм правових норм, то в Індії тісне поєднання права з релігією є повсюдним. Релігія зобов'я­зувала всіх дотримуватися певних правил поведінки — дхарм. Для кожної варни були притаманні свої дхарми, зібрані у дхармашастрах — книгах про правильну пове­дінку.

Вагомого значення набувала судова практика, яка базувалася на брахманському вченні, а більшість суддів у тогочасній Індії були брахманами.

Збірники дхарм, які містили положення релігійно­го, морального та правового характеру, були досить по­пулярними, їх стали називати законами, в результаті чого виникли закони Гаутами, Нарада, Артхашастри. Але найвідомішим збірником законів, джерелом старо-давньоіндійської політико-правової думки були Закони Ману1. Вони з'явилися між II ст. до н. є. і II ст. н. є., в добу гострої боротьби між брахманізмом і буддизмом. Ос­танній вже перетворювався на державну релігію, а брах-

1 За однією версією, Ману — легендарний прародич людей. За іншою — один із древніх правителів — царів, який врятувався, по­дібно до біблейського Ноя, під час вселенського потопу, перевтілив­шись у божественну рибу.

43

манське вчення було домінуючим у людській свідомості і традиціях.

Закони Ману майже два тисячоліття були діючим збірником норм і правил поведінки. Тут правничий мате­ріал систематизований, викладений у компактній формі, а зовсім релігійно-міфологічні сюжети займають небагато місця. Збірник складається із 12 розділів і містить 2685 віршованих повчань, норм і правил. Значна кількість пра­вових норм має форму афоризму. Багато місця відведено оспівуванню могутності брахманів, їх возвеличенню над іншими варнами. Соціальний консерватизм виявляється у презирливому ставленні до шудр і жорстокості покарань щодо них. Обожнюється царська влада. Під загрозою всіля­ких земних і небесних покарань Закони Ману закликають зберігати непорушність існуючого суспільного ладу.

Право власності варто розпочати характеризувати із вказівки на чотири види власності — царську, храмову, об­щинну і приватну. Формально земля належала правите­леві, але фактично значна її кількість була в руках сільської общини. З часом виникає і приватна власність на землю.

Характерною особливістю поземельних відносин була відсутність чітко врегульованих питань земельної влас­ності. Так само, як кожний підданий в державі не був упев­нений у своїй особистій захищеності, так і земля могла в будь-який час змінити форму власності. Через це питання про те, чи перебувала земля та інша нерухомість у власності чи лише у користуванні особи, залишається дискусійним. Право власності на землю було ніби розчленоване: земля одночасно належала державі (верховна власність), общині (опосередкована власність) та приватній особі (особиста власність). Оскільки общинні землі були колективною власністю, то общинники не могли відчужувати свій наділ, а мали право лише користуватися ним. Це випливало із колективного характеру сільськогосподарського виробниц­тва, яке базувалося на іригаційній системі.

Рухоме майно знаходилося переважно у приватній влас­ності. Закони Ману вказують на сім способів набуття влас­ності (гл. X).

Зобов'язально-правові відносини стосувалися насампе­ред процедури укладення договорів (наявність свідків,

44

складання судових клятв). Визначалися умови дійсності договорів.

Об'єктом договору купівлі-продажу могли бути будь-які речі за умови, що продавець був їхнім власником. Поку­пець, який купував крадену річ, прирівнювався до злодія і карався як співучасник з навмисної дії. Тільки наявність свідків звільняла його від неминучого покарання.

Предметом договору позики були гроші і речі, які нада­валися кредитору під відсотки або без них. Засобами забез­печення виконання договору (повернення позиченого) мог­ла бути особа боржника або її майно. При несплаті боргу кредитор міг пред'явити на боржника позов до суду, який, як правило, постановляв рішення про відпрацювання бор­гу. Але при цьому боржник не перетворювався на раба, бо після відпрацювання вартості позиченого знову ставав вільним. Правда, кредитор нижчої варни навіть через суд не міг вимагати відпрацювання боргу від боржника, що належав до вищої варни.

Значне місце в Законах відводиться договору зберіган­ня. Хранитель речі не ніс відповідальності у випадку її кра­діжки чи знищення внаслідок стихійного лиха. Добро­совісність зберігання і порядність сторін суд перевіряв за допомогою свідків. Іноді могла застосовуватися така про­цедура. У присутності свідків відповідачу таємно підкида­лася якась цінна річ. Якщо той повертав її, вказуючи, що річ не належить йому, справу припиняли. Якщо ж присво­ював — змушували повернути підкинуту річ і ту, що відда­валася йому на зберігання.

Шлюбно-сімейні правовідносини мали як правове, так і обрядово-релігійне підґрунтя. Дівчинку, зазвичай, ще ди­тиною віддавали заміж її батьки, а тому сама вона не могла обрати чоловіка. Щоправда, це правило не було аксіомою: у випадку, коли батьки не спромоглися (чи не захотіли) підшукати їй пару, вона була вільною у виборі своєї поло­вини. Ідеальним вважався шлюб, коли жінка була втричі молодшою за чоловіка (дівчата могли вступати в шлюб з 8 років, а чоловіки — з 24 років). Закони Ману освячували ранні шлюби і багатодітність, що забезпечувало відтворен­ня населення в умовах жахливої дитячої смертності, заги­белі людей через епідемії, війни, стихійні лиха тощо. Ста-

45

родавньоіндійські тексти вказують на вісім способів укла­дення шлюбу: найблагороднішим вважався шлюб, коли дочка віддавалася заміж з посагом та за власної згоди; най-ганебнішим — внаслідок викрадення або зґвалтування.

Здебільшого сім'ї були моногамними. Але брахманам дозволялося мати чотири дружини, де за гаремом догляда­ли не євнухи, а жінки чи чоловіки похилого віку. Трапля­лися випадки поліандрії1.

Залежність індійки від чоловіка за стародавніх часів набула особливої форми у традиції саті — самоспалення вдови на поховальному багатті її чоловіка. За релігійними віруваннями вважалося, що причиною передчасної смерті чоловіка були гріхи його дружини, а тому саті сприймала­ся як спокута вдовою своїх гріхів. Готуючись до саті, вдова святково вдягалася, одягала прикраси, випивала наркотич­ний напій, який притуплював біль. її, щоб вона, бува, не вис­кочила з вогню, приковували ліворуч від тіла померлого, глушили палицею, якщо вона намагалася вирватися з ба­гаття. У більшості випадків вдова добровільно сходила на багаття, бо інакше життя для неї ставало нестерпним: ро­дичі небіжчика не простили б її відмови виконати свій свя­щенний обов'язок.

Спадкування майна здійснювалося лише за законом. Успадковувати майно батьків могли лише сини (ст. 185, гл. IX). Вони ділили спадок порівну, але найстарший син от­римував додатково п'ять відсотків усього майна. Дочки участі у спадкуванні не брали, але їхні брати були зобов'я­зані виділити частку свого майна для посагу. Земля спад­куванню не підлягала, оскільки перебувала у колективній власності.

Норми кримінального права були просякнуті соціально-правовою нерівністю, яка виходила із варнового поділу

1 Поліандрією називався шлюб кількох чоловіків з однією жінкою. До теперішнього часу на вдову в Індії дивляться як на хвору прока­зою, а зустріч з нею вважається поганою прикметою. Вона не може вдруге вийти заміж, перебувати у компанії чоловіків, повинна жити надголодь, спати на голій підлозі і ходити бритоголовою. Не може по­вернутися до своїх батьків, бо це викличе їх зневагу та прокляття. Не­зважаючи на те, що обряд саті був заборонений у 1828 p., ще й досі в країні реєструються по декілька тисяч випадків самоспалення вдів що­річно.

46

вільного населення. Розрізнялися навмисні злочини і скоєні з необережності, пом'якшуючі та обтяжуючі обста­вини, співучасть і необхідна оборона. Все це свідчить про високий рівень розвитку правової думки, правової свідо­мості і суддівської практики.

До основних видів злочинів, належали: злочини проти релігії, державні, проти особи, сім'ї, моралі, майнові зло­чини.

Релігійні (образа богів, перехід в іншу віру) та антидер­жавні злочини (бунт, державна зрада, повстання, перехід на бік ворога) каралися смертю. Так само каралося навмис­не вбивство. Тілесні ушкодження каралися досить суворо. Наприклад, спроба вдарити рукою чи палицею людину вищої варни каралася відрубуванням руки. Удар ногою чи плювання в обличчя карались відповідно відрубуванням ноги чи відрізанням губ, а тягання за волосся — відрубу­ванням обох рук.

Піддавалися суворому переслідуванню особи за злочи­ни проти власності. Злодія, спійманого на місці крадіжки, страчували. Карали на смерть за крадіжку з храмів, царсь­ких комор, військового майна. Нічна крадіжка вважалася обтяжливою обставиною: зловмиснику спочатку відрубу­вали руку, а потім садили на палю. Співучасники злочину каралися тим самим покаранням, що й виконавець. Особа, яка бачила крадіжку і не вчинила ніякої протидії, карала­ся вигнанням.

Багато місця в Законах Ману відводиться злочинам про­ти сім'ї та моралі. Навіть за розмову з чужою заміжньою жінкою карали штрафом, а особу нижчої варни — побит­тям. За позашлюбний зв'язок з брахманкою шудру карали смертю, у вайшія конфісковували майно, кшатрія платив великий штраф, а брахман піддавався штрафу чи вигнан­ню. Шудри піддавалися смертній карі за зв'язок не лише з брахманкою, а й із жінкою будь-якої вищої варни. Невірну дружину зацьковували собаками, а її співучасника клали на розпечене залізне ложе.

Метою покарання було залякування, відшкодування заподіяних збитків та відплата за скоєне. До основних видів покарань належала смертна кара (проста і кваліфікована), калічницькі та тілесні покарання, вигнання, штрафи та

47

конфіскації майна. Смертна кара для брахмана не застосо­вувалася, а найтяжчим покаранням для нього було остри-ження голови та вигнання.

Запитання та завдання для самоконтролю

  1. Коли та за яких обставин з'явилися Закони Ману?

  2. Назвіть та охарактеризуйте джерела стародавньоіндійсь-кого права.

  3. Які види власності визначають Закони Ману?

  4. Як регулювалися поземельні відносини у Стародавній Індії?

  5. На чому базувалися зобов'язально-правові відносини?

  6. Дайте характеристику шлюбних відносин.

  7. Зазначте прогресивні сторони кримінально-правових норм.

  8. Дайте класифікацію злочинів за Законами Ману.

  9. Визначте мету та види покарань у Стародавній Індії.

Тести-тренінги

1. За Законами Ману право на успадкування майна мали:

а) лише сини;

б) всі діти порівну;

в) доньки та сини від першої дружини;

г) старший син;ґ) молодший син.

2. Судочинство у Стародавній Індії здійснювали:

а) царські та общинні суди;

б) сільські та міські суди;

в)центральні та місцеві суди; г) магістратські та ратушні суди.

Держава і право країн античного світу

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]