§2. Стародавньовавилонське право

1. Джерела та основні риси права країн Стародавньо­го Сходу.

1. Закони вавилонського царя Хаммурапі:

а) регулювання майнових відносин;

б) шлюбно-сімейне та спадкове право;

в) кримінальне право;

г) судовий процес.

Література: 1 (с. 57—79); 2 (т. 1,с. 47—90); 3 (с. 32—36); 4 (с. 47—85); 6 (т. 1, с. 77—93); 7 (с. 19—24); 8 (с. 32— 44); 9 (с. 60—71); 10 (с. 27—42); 11 (с. 9—25); 12 (с. 43— 58);13(с. 43—59).

Право стародавньосхідних країн мало своїм призна­ченням забезпечення експлуатації праці рабів та інших непривілейованих верств населення і регулювання сус­пільних відносин у країнах. Як рабовласницьке у своїй основі, воно відверто проголошувало нерівність людей за принципом їх поділу на вільних та рабів, а також з урахуванням специфіки соціально-класової структури в окремих державах.

У країнах Стародавнього Сходу рівень розвитку пра­ва визначався формами рабства. Однак право у значно меншій мірі, ніж інститути держави, залежало від пе-рипетій політичного життя. Воно більшою мірою було детерміноване економічними потребами і реаліями ра­бовласницького суспільства.

Найдавнішим джерелом права рабовласницького сус­пільства став правовий звичай (звичаєве право). Він ви­ник з багатовікової трансформації родоплемінних зви­чаїв та інших соціонормативних регуляторів первісно­го суспільства у правові звичаї. Згодом вони дістали санкцію державних органів, підтримувалися і захища­лися силою влади.

Пізніше з'являються перші державні закони, котрі мали вигляд письмового викладення правових звичаїв чи запису окремих судових рішень. Вони регулювали окремі сфери суспільного життя.

В усіх рабовласницьких державах право не відразу відокремилося від загального механізму соціальної ре-

гуляції (звичаїв, традицій, моралі, релігійних вірувань, обрядів). Впродовж тривалого часу йому був властивий син­кретизм.

Іншою специфічною рисою права було тривале збережен­ня у праві пережитків первіснообщинного ладу. Це знай­шло відображення у слабкому розвитку права приватної власності на землю, збереженні патріархальної сім'ї, ко­лективній відповідальності членів сім'ї чи общини за вчи­нений злочин, дії принципу талону при визначенні пока­рання.

Стародавньосхідне право характеризувалося також ка­зуїстичністю правових норм, своїм консерватизмом та об­тяжливим формалізмом.

Стародавньосхідним державам був притаманний так зва­ний «азійський спосіб виробництва», і право, звісно, не могло не відповідати цьому типові держави. Можна виді­лити такі найхарактерніші ознаки права країн Стародав­нього Сходу.

По-перше, земля перебувала у власності держави (пра­вителя). Сільські общини чи окремі особи отримували зем­лю у користування на умовах виконання ними певних обо­в'язків перед державою.

По-друге, особа монарха та його влада обожнювалася. Всякий злочин проти глави держави чи існуючого ладу, системи управління, релігії, служителів культу карався однозначно — смертною карою. Через це в нормах права, як правило, відсутні такі види злочинів.

По-третє, люди є нерівними у своїх правах та обов'яз­ках. Це найяскравіше проявлялося у Стародавній Індії та Стародавньому Вави лоні. Там, де брахману оббривають го­лову, шудра карається смертю. Те, за що авілум розплачу­вався штрафом, мушкенум — фізичним покаранням. Вод­ночас для привілейованих прошарків населення існували певні табу. Так, наприклад, брахманові заборонялося зай­матися лихварством.

По-четверте, джерелом закону виступає влада, а не на­род. Закони розробляє і схвалює верхівка чиновницького апарату та жрецтво. Будь-яке народне представництво у законотворчому процесі відсутнє.

По-п'яте, норми права мають ужорсточений характер. Навіть за порівняно нетяжкі злочини (переховування раба-

37

втікача, зняття рабського знаку) передбачалася смертна кара чи калічницькі покарання. Правові санкції носять детермінований характер. Це означає, що суд фактично позбавлений права на свій розсуд застосовувати шкалу по­карань залежно від обставин здійснення злочину чи особи злочинця. Діяло незаперечне правило: вчинив злочин — неси відповідне покарання.

По-шосте, відчутний вплив патріархату на правові відносини. Глава сімейства перебував у незрівнянно вищо­му правовому становищі, ніж інші члени сім'ї: його не мож­на було продати в рабство за борги, в той час, як він міг це зробити стосовно будь-кого з членів своєї сім'ї. Жінка об­межується у право- і дієздатності.

Нарешті, слід відзначити значне поширення таліону як засобу покарання. У правовій свідомості тодішнього сус­пільства це було уособлення відплати, вищої справедли­вості. Безумовно, це був прогресивний крок у порівнянні з архаїчною кровною помстою чи саморозправою. Суттєва відмінність покарання за принципом таліону від кровної помсти полягала в тому, що тут судові і каральні функції брала на себе держава, а не рід скривдженого. Мали місце елементи судового розслідування справи.

Закони царя Хаммурапі. Видатний вавилонський пра­витель Хаммурапі вже на третьому році царювання склав свої закони, які були записані на глиняних табличках. На 35-му році царювання за його наказом Закони були висі­чені на чорному базальтовому стовпі, який було знайдено у 1901 р. французькими археологами при розкопках міста Сузи. Усього законник містить 282 статті, пролог та епі­лог. У пролозі зазначається, що Бог Сонця Шамаш нака­зав, щоб Хаммурапі встановив у країні «право та справед­ливість» і подарував йому свої закони. На стелі дається зоб­раження царя, який стоїть у молитовній позі перед Богом, котрий вручає йому свої закони. Цим самим проводиться думка, що це є Божі закони, які цар оголошує від свого імені всьому народові. В епілозі правитель ще раз наголо­шує на необхідності дотримуватися законів під страхом його власного покарання та Божої кари.

Вивчення регулювання майнових відносин слід розпо­чинати із характеристики права власності. Основними ви-

дами власності була власність на землю, будівлі, рабів та рухомі речі. Формами власності на землю були: а) держав­на (царська); б) общинна; в) храмова; г) приватна; ґ) влас­ність ілка. Необхідно охарактеризувати кожну із форм зе­мельної власності із вказівкою на відповідні статті Законів Хаммурапі. Різновидом царської (державної) власності була ілка, куди входила земля, будівлі, раби тощо. Такі матеріальні цінності надавалися особам не у власність, а на час служби і під умову служби у користування. Вони вилучалися із цивільного обігу, а їхнє становище визнача­ли статті 37, 40 Законів Хаммурапі. Володілець ілки був зобов'язаний особисто виконувати державну службу. Пи­тання статусу такого майна на час служби його володільця віддзеркалюються у статтях 27, 28 Законів.

Суворо охоронялася приватна власність у Вавилоні, по­сягання на яку каралося різними видами покарання. Стра­тою каралась крадіжка раба (ст. 15), його переховування (ст. 16), крадіжка майна царя або храму (ст. 6).

Зобов'язання виникали із договорів та з деліктів (пра­вопорушень). У Законах Хаммурапі відображені договори купівлі-продажу, обміну, оренди землі, особистого найму, позики. Щодо останньої форми зобов'язальних відносин, слід зазначити, що Хаммурапі розпочав серйозну реформу боргового права, метою якої був захист особи боржника і пом'якшення його правової відповідальності перед лихва-рем-кредитором. Врешті-решт, це призупиняло зростання боргового рабства (ст. 117).

Не зупинившись на ліквідації довічної кабали, Хамму­рапі захищає боржника від жорстокого поводження з ним кредитора (статті 113, 115, 116), враховує об'єктивні підстави невчасної сплати боргу та його пом'якшення (статті 48, 66). Закони Хаммурапі вказують і на інші види договорів—зберігання, доручення, товариства тощо.

Шлюбно-сімейне та спадкове право базувалося на пат­ріархальному характері вавилонської сім'ї. Шлюби були ранніми (дівчина виходила заміж у 12—14 років, а зару­чини відбувалися ще раніше). На відміну від права інших держав, дівчина у вавилонян виступала не як товар, а як рівноправна сторона у шлюбі. Про це свідчить форма укла­дення шлюбу. Крім традиційного обряду, треба було

39

укласти шлюбний договір, який був однією з умов дійсності шлюбу (ст. 128). Допускався шлюб вільних осіб з рабинею чи з рабом (ст. 70), діти від якого отримували особисту сво­боду.

Моногамний шлюб був домінуючим, хоча чоловікові дозволялося за певних умов взяти заміж іншу дружину (ст. 141). Для чоловіка не існувало перешкод для розірвання шлюбу. Жінка могла вимагати розлучення у випадках:

• необґрунтованого звинувачення її у подружній не­вірності;

• нехтування нею як дружиною з боку чоловіка;

• подружньої зради чоловіка;

• безпідставного залишення чоловіком свого дому і сім'ї;

• коли при хворій дружині чоловік привів у сім'ю на­ложницю.

У цивільно-правових відносинах жінка володіла повною дієздатністю.

Водночас жінка посідала в сім'ї другорядне становище. Чоловік міг продати її та своїх дітей у рабство, застосувати щодо дружини фізичні покарання, віддати в рахунок відпрацювання боргу терміном не більше трьох років.

Закони Хаммурапі передбачали різні форми покарання за порушення дружиною подружньої вірності, регламенту­вали порядок її повторного заміжжя. Суворе покарання чекало на заміжню жінку, яка «дасть вбити свого чоловіка через іншого мужчину» (її садовили на палю).

Поширеним явищем у Вавилоні була проституція — по­бутова та храмова. За свідченням грецького вченого-істо-рика Геродота, кожна вавилонянка повинна була бодай раз у житті віддатися у храмі богині кохання Іштар першому зустрічному чоловікові. Існували категорії незаміжніх жінок (ентум, надітум, зікрум), які служили при храмах і займалися «священною проституцією», дохід від якої йшов на користь храму. Для фахової підготовки повій існували спеціальні школи.

Найпоширенішим видом успадкування було успадку­вання за законом. Якщо спочатку до спадщини заклика­лися лише сини, то згодом це право поширилося і на до­чок. Діти, зокрема і усиновлені, успадковували майно в

40

рівних частках. Діти від рабині, визнані батьком своїми, могли успадковувати лише рухоме майно.

Майно раба після його смерті переходило до господаря. Дружина зберігала право після смерті чоловіка мешкати у його будинку.

Спадкування за заповітом не передбачалося. Однак перші ознаки його вже окреслюються. Зокрема, спадко­давці могли робити переваги на користь окремих спад­коємців чи позбавляти синів за якусь провину всього спад­ку чи якоїсь його частки.

Злочини та покарання (кримінальне право) займають більшу частину норм кодексу Хаммурапі. Злочини можна класифікувати за такими групами:

а) злочини проти особи;

б) майнові злочини;

в) злочини проти моралі, честі та гідності людини;

г) злочини проти порядку відправлення правосуддя;

ґ) професійні злочини (лікаря, воїна, будівельника, корч­маря тощо).

Важливо з'ясувати різноманітність думок авторів щодо трактування державних злочинів. Хаммурапі згадує про покарання за надання притулку злочинцям, про недонесен­ня на змовників. Під страхом смерті для воїнів (редума і баїрума) вони були зобов'язані за першим наказом царя виступити в похід (ст. 26). При цьому їм заборонялося ви­ставляти замість себе іншу особу. Чи можна такі злочини віднести до розряду державних?

Покарання відзначалися своєю жорстокістю. Лише смертна кара застосовувалася у понад ЗО випадках. Неумис-не чи необережне вбивство каралося смертю. Застосовува­лися тілесні та калічницькі покарання, майнові відшкоду­вання у кратному розмірі, покарання за принципом таліо-ну, штрафи.

Судовий процес був переважно змагальним. Справа по­рушувалася з ініціативи потерпілої сторони. У державі вже склалося процесуальне право, яке вимагало від суддів не обмежуватися заслуховуванням свідків, а проводити роз­слідування. Встановлювалася карна відповідальність за не­правдиві свідчення. Вони, як і неправдиві звинувачення, каралися за принципом таліону.

41

Основним видом доказів вини були власні зізнання, до­кументи, судові клятви, речові докази, сліди вчинених дій, показання свідків. Складні і суперечливі судові справи не­рідко вирішувалися з допомогою «божого суду» (випробу­вання розпеченим залізом, киплячою водою, киданням у воду).

Судді несли відповідальність за зміну прийнятих ними рішень.

Запитання та завдання для самоконтролю

1. Яку мету переслідував Хаммурапі, створюючи свій кодекс?

2. Визначіть статус ілки.

3. Який порядок укладення договорів існував у Стародавньо­му Вавилоні?

4. Чи практикували вавилоняни усиновлення?

5. Які види успадкування майна передбачали Закони Хам­мурапі?

6. Чому Закони Хаммурапі не передбачали злочинів проти держави та релігії'?

7. Назвіть види доказів вини за Законами Хаммурапі.

8. У чому суть синкретизму правової норми?

9. Наведіть приклади покарання за символічним таліоном.

10. У чому суть покарання за принципом об'єктивної осуд­ності?

Тести-тренінги

1. Ініціатором порушення судової справи у СтародавньомуВавилонібули:

а) родичі потерпілого;

б) державні органи;

в) сільська община;

г) органи місцевої адміністрації;ґ) усі разом узяті.

2. За стародавньосхідним правом ордалія — це:а) вид покарання;

б)вид доказу вини;

в) форма вини;

г) спосіб розшуку підозрюваного.

42