15. Принципи прогнозування

Принципи криміналістичного прогнозування.

Принципи — не вихідний пункт дослідження, а його кінцевий результат. Ці принципи не прикладаються до природи і до людської історії, а абстрагуються з них; не природа і людство узгоджуються з принципами, а навпаки, принципи вірні лише остільки, оскільки вони відповідають природі й історії. Отже, сукупність наукових принципів, система методів, логічні засоби і складають методологічну основу криміналістичного прогнозування.

Виходячи з цього, методологічними принципами, що складають основу криміналістичного прогнозування, можна назвати такі:

1) ставлення до дійсності як до об'єктивної реальності;

2) діалектична єдність і взаємозв'язок загального, єднаного і особливого при аналізі тієї чи іншої конкретної слідчої ситуації;

3) визнання детермінізму, розвитку, історизму, тобто визнання загальної об'єктивної закономірності і причинної обумовленості функціонування і розвитку всіх явищ природи і суспільства;

4) цілісний системний підхід, комплексний характер;

5) об'єктивність, всебічність, повнота, конкретність;

6) вірогідний характер;

7) етично-правовий підхід;

8) практично спрямований характер у передбаченні явищ, подій і процесів, які досліджуються.

Перелічені принципи розкривають загальнометодологічну

спрямованість криміналістичного прогнозування в науці криміналістиці та слідчій практиці при вирішенні конкретних завдань.

16. Прогнозування розвитку криміналістики

Об'єктивною передумовою для розвитку наукового прогнозування стала теорія пізнання, що дозволила йому перетворитися із інтуїтивного бачення в справжній науковий пізнавальний метод, придатний для досліджень “минулого, сучасного і майбутнього” (2). Тому сьогодні ми дивимось на прогноз як на робочу гіпотезу, що допомагає намічати заходи перспективного характеру, поліпшує планування повсякденної діяльності. Термін “прогнозування” широке розповсюдження дістав у 60-х роках XX сторіччя, коли з'явилась спеціальна теорія розробки прогнозів, керованих явищ. Виникла прогностика, як спеціальна наука про закони, методи та прийоми прогнозування (3) для обслуговування багатьох фундаментальних галузей знань: філософії, соціології, політики, права, демографії, економіки, медицини, біології, тобто вона

безпосередньо вийшла на практику.

Вчені почали приділяти увагу теоретичним питанням юридичного прогнозування в правових системах, передусім у кримінології (4). Виникли прогностичні проблеми в криміналістиці, почала формуватися криміналістична прогностика, як розділ науки криміналістики.

Перші спогади про використання методів прогнозування в криміналістиці, як приватної теорії, знаходимо у Б. М Шавера який відмічав, що вони дозволяють на практиці “визначити ще не розкриті, але можливі способи і прийоми вчинення злочинів” (5).

Однак ці тенденції про шляхи використання криміналістичного прогнозування в практичній діяльності органів розслідування не дістали подальшого розвитку в криміналістичній літературі, оскільки предмет науки криміналістики носив сліди емпіричної сукупності зовнішніх факторів У цьому зв'язку справедливе зауваження Р. С. Белкіна, “що наукове передбачення стає доступним лише тій науці, яка від вивчення явищ перейшла до вивчення сутності свого предмету, до вивчення закономірностей, що визначають явища, тобто володіє загальною теорією” (5). На підставі цього він сформулював основні положення криміналістичного прогнозування як приватної криміналістичної теорії. Останнє послужило початком широкого дослідження методів і засобів прогнозування з метою розслідування злочинів. Так, А П. Сапун зазначає, що “розробка теорії криміналістичного прогнозування має найбезпосередніше практичне значення і тому потребує активізації” (7). На практичне значення криміналістичного прогнозування звертають увагу й інші автори. Так, В О. Коновалова досліджує питання прогностики у зв'язку з аналізом принципів наукової організації і психологічних характеристик діяльності слідчого (8), М. І. Порубов—при розгляді комплексу проблем, пов'язаних з проведенням допиту в стадії попереднього слідства (9).

Аналіз перелічених та інших наукових джерел свідчить про те, що накопичений фактичний дослідницький матеріал та досвід створили передумови для теоретичного узагальнення і остаточного формування криміналістичної прогностики як складової частини (розділу) науки криміналістики. Підтвердженням цього служить практика органів внутрішніх справ, у роботу яких “міцно увійшли методи мережного планування, використання обчислювальної техніки, аналіз і прогнозування”, а також фундаментальні дослідження з питань загальної прогностики (10).

В юридичній літературі лише згадується про криміналістичну прогностику, як розділ науки криміналістики, який до цього часу лишається недостатньо дослідженим; не розроблені його зміст і структура, не досліджені методи і не визначене місце цього розділу в науці криміналістиці (11).

На наш погляд, правильніше буде назвати його “криміналістична прогностика” і вважати самостійним розділом науки криміналістики.

Предмет криміналістичної прогностики. Прогностика визначається як наука про закони, способи і методи прогнозування, галузь знань, яка здатна інтегрувати досягнення інших наук. Інакше кажучи, прогностика вивчає загальні принципи і методи прогнозування, тобто наукове передбачення розвитку об'єктів оточуючої дійсності і закономірності процесу розробки прогнозу (12).

Теорія загальної прогностики є методологією для побудови основ криміналістичної прогностики, як розділу науки криміналістики, її предмета, методів криміналістичного прогнозування.

Передбачення — це здатність, уміння передбачити майбутнє на основі аналізу фактів дійсності, або здатність мозку до випереджаючого відображення об'єктивного світу (13).

Передбачення в науці — це отримання знань про ще невідомий досвід або ще неіснуючі події, ситуації чи окремі явища.

Найповніше, на наш погляд, розкриває поняття наукового передбачення А. О. Нікітіна, вважаючи, що це “процес (операція, процедура) дослідження, підсумком якого є припущення про потребу або ймовірність появи (чи спостереження) в майбутньому якогось об'єкту” (14). Таким чином, передбачення, з одного боку, розуміється як діяльність, а з другого — як знання про діяльність.

У літературі прогнозування інтерпретується як процес передбачення майбутнього стану на підставі знання закономірностей його розвитку в минулому, сучасному і майбутньому.

Таким чином, прогнозування виконує вужчі, як правило практичні завдання, тоді як передбачення відрізняється широкою оціночною стороною інтелектуальної діяльності людини. Прогнозування користується науковим інструментарієм, годі як передбачення, як випереджаюча розумова діяльність, являє одну із властивостей психічного відображення, може здійснюватись без використання технічних засобів.

У цьому зв'язку насамперед треба відрізняти прогнозування як розділ науки, тобто, власне, прогностику, і прогнозування, як діяльність. Саме використання терміну “прогнозування” у двох значеннях інколи не дозволяє вважати, про що йдеться: про прогностику як науку, чи її реалізацію в практичній діяльності. Прогностика, як наука, це сукупність знань, зведених у систему, де факти і закони пов'язані між собою певними відносинами і взаємно обумовлюють одне одного.

Підкреслюючи методологічне значення загальної прогностики, Р. С. Белкін зазначає, що криміналістичне прогнозування—це суміжна теорія, яка перебуває на межі двох родів наук, але належить лише одному з них, а не обом відразу (17).

Одержувані в цій суміжній галузі знання, зростаючи в обсязі і дістаючи внутрішню єдність, сьогодні відокремилися в часткову теорію науки криміналістики—теорію криміналістичного прогнозування, тобто криміналістичну прогностику, що є складовою частиною правової прогностики. Остання виникла на межі загальної прогностики з правовими науками: теорією держави і права, кримінальним та кримінально-процесуальним правом (18). Загальна прогностика належить до класу фундаментальних суспільних наук і складається з різних видів — соціальної прогностики, демографічної та інших. Юридичне прогнозування — один із видів соціального прогнозування, місце якого в системі соціальної прогностики визначається місцем юридичних наук у системі суспільних наук (19).

Таким чином, прогнозування злочинності розглядається як специфічний напрямок у правознавстві, у галузі держави та права взагалі. У цих межах правомірно виділити: кримінологічне прогнозування, прогнозування в галузі кримінально-виконавчого права, прогнозування в трудовому праві і криміналістиці.

Таким чином, криміналістична прогностика, як один із підвидів юридичної прогностики, займає в загальній прогностиці визначне місце (див. схему).

Тому криміналістичне прогнозування правомірно назвати специфічною підсистемою більш широкої системи прогнозів соціального і правового (юридичного) прогнозування.

У свою чергу, криміналістичне прогнозування можна подати як систему діяльності на більш низькому рівні прогнозування в стадії порушення кримінальної справи, попереднього розслідування, судового розгляду (див. схему).