Тема 7. Міжнародні розрахунки і платіжний баланс
Сутність та особливості системи міжнародних розрахунків.
Типи та види міжнародних розрахунків.
Форми міжнародних розрахунків.
Призначення платіжного балансу та основні принципи його побудови.
Методики складання платіжних балансів.
1. Міжнародні розрахунки є системою організації і регулювання платежів за грошовими вимогами та зобов'язаннями, які виникають при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності між державами, фірмами, підприємствами і громадянами на території різних країн.
Міжнародні розрахунки охоплюють зовнішню торгівлю товарами і послугами, а також некомерційні операції, кредити і рух капіталу між державами. Більша частина всіх міжнародних розрахунків здійснюється в процесі опосередкування міжнародних торгових угод.
Основні суб'єкти міжнародних розрахунків: експортери, імпортери й банки, що їх обслуговують. Вони вступають у певні відносини між собою з приводу руху товаросупроводжувальних документів і поточного оформлення платежів.
При цьому провідна роль у міжнародних розрахунках належить банкам. У сучасних умовах банки виступають не тільки в ролі посередників між експортерами та імпортерами. Вони виконують функції кредиторів, що фінансують зовнішньоторгові угоди, функції контролю, виступають також у ролі гарантів (залежно від умов платежу). Банки можуть висувати вимоги до умов розрахунку і форм платежу, які експортери та імпортери зобов'язані брати до уваги.
Рівень впливу банків у міжнародних розрахунках залежить від низки факторів: масштабів зовнішньоекономічних зв'язків країни, участі фірм і підприємств у зовнішньоекономічній діяльності, купівельної спроможності валюти, спеціалізації банків, їх фінансового становища і ділової репутації. Великий вплив на здійснення міжнародних розрахунків має також загальний рівень розвитку кредитно-банківської системи та її інститутів в країні і регіонах країни. В зв'язку з цим систему міжнародних розрахунків можна розглядати як відносно самостійну, яка має свої особливості, а саме:
по-перше, міжнародні розрахунки регулюються не тільки національними нормативними і законодавчими актами, а й міжнародними законами, банківськими правилами і звичаями;
по-друге, міжнародні розрахунки здійснюються в різних валютах, тому на їх ефективність впливає динаміка валютних курсів, а також участь тієї чи іншої країни в міжнародних розрахунках можливе тільки на основі конвертованої валюти;
по-третє, в країнах з частково конвертованою валютою держава використовує певні валютні обмеження.
Валютні обмеження є інструментами законодавчої або адміністративної заборони, засобом лімітування і регламентації операцій резидентів і нерезидентів з валютою й іншими валютними цінностями. Звичайно валютні обмеження спричинюють негативні наслідки. Вони звужують можливості і підвищують витрати валютного обміну та платежів за зовнішньоторговельними угодами, однак вони об'єктивно необхідні. Це пов'язано насамперед з нестачею валюти, наявністю зовнішньої заборгованості, погіршенням платіжного балансу. Валютні обмеження у такій ситуації вводяться з метою концентрації валютних цінностей в руках держави, вирівнювання платіжного балансу, підтримання валютного курсу валюти своєї країни.
Валютні обмеження здійснюються різними способами: блокуванням виручки експортерів від продажу товарів у певній країні; повного або часткового обов'язкового продажу валютної виручки експортерами центральному банку або іншим уповноваженим банкам; забороною оплати імпорту деяких товарів іноземною валютою; регулюванням строків платежів по експорту та імпорту та ін.
Основні терміни та поняття
Політика цінова, ціна світова, ціна експортна, ціна імпортна, ціна з наступною фіксацією, ціна ковзаюча (змінна), ціна рухома, ціна тверда, ціна індикативна, ціна опублікована, ціна розрахункова, акредитив, валюта платежу, валюта ціни, знижка загальна, інкасо, обмеження валютні, переказ банківський, ризик валютний, розрахунки по відкритому рахунку.
Міжнародні розрахунки – це система регулювання платежів за грошовими вимогами, які виникають між державами, організаціями, фізичними і юридичними особами різних країн. Вони здійснюються в основному через банк. Міжнародні розрахунки мають ряд особливостей, які склалися історично: 1. При міжнародних розрахунках імпортери та експортери, їхні банки вступають у певні відособлені від зовнішньоторговельного контракту відносини, пов’язані з оформленням, пересиланням, обробкою товаророзпорядчих і платіжних документів, здійсненням платежів. При цьому обсяг зобов’язань і розподіл відповідальності між ними залежать від конкретної форми розрахунків. 2. Міжнародні розрахунки регулюються національними нормативами та законодавчими актами, а також міжнародними банківськими правилами і звичаями. Наприклад, в США єдиний торговий кодекс містить норми стосовно розрахунків, у тому числі міжнародних. 3. Міжнародні розрахунки є об’єктом уніфікації, що зумовлено інтернаціоналізацією господарських зв’язків та універсалізацією банківських операцій. Так, ще в 1930 і 1931 роках на конференціях в Женеві були укладені міжнародні Вексельна і Чекова конвенції, які були спрямовані на уніфікацію національних вексельних і чекових законів та спрощення використання векселів і чеків у міжнародних розрахунках. Сьогодні Комісія з права міжнародної торгівлі ООН здійснює подальшу уніфікацію вексельного законодавства. Міжнародна торгова палата розробляє і видає Уніфіковані правила і звичаї для документарних акредитивів та з інкасо. Так, перші правила з інкасо були розроблені ще в 1936 році, а потім перероблялись у 1967 і 1978 роках. Більшість банків світу приєдналась до Уніфікованих правил щодо акредитивів та інкасо. Також Міжнародною торговою палатою розроблені Правила з контрактних гарантій та Правила з платіжних гарантій. 4. Міжнародні розрахунки носять в основному документарний характер, тобто здійснюються під фінансові та комерційні документи. До фінансових документів належать прості й перевідні векселі (тратти), чеки, платіжні розписки. Комерційні документи включають: - рахунки-фактури; - документи, які підтверджують відвантаження та відправлення товарів, або прийняття до навантаження (коносаменти, залізничні, автомобільні й авіаційні накладні, поштові квитанції, комбіновані транспортні документи на змішані перевезення); - документи страхових компаній; - інші документи – сертифікати, які засвідчують походження, вагу, якість або аналіз товарів, а також перетин ними кордону тощо. При міжнародних розрахунках банк перевіряє зміст і комплектність цих документів. 5. Міжнародні платежі здійснюються в різних валютах. Тому вони тісно пов’язані з валютними операціями, купівлею-продажем валют. А на їх ефективність впливає динаміка валютних курсів. Розрізняють два види міжнародних розрахунків: -Безпосередній (повний) розрахунок – здійснюється повна оплата товару до моменту чи в момент передачі товару або товаророзпорядчих документів у розпорядження покупця. -Розрахунок у кредит (з розстроченням) – здійснюється шляхом надання експортером імпортеру кредиту у комерційній формі. Слід відмітити, що повний розрахунок є більш вигідним для експортера, а кредит – для імпортера. Міжнародні розрахунки здійснюються у таких основних формах: - передоплата; - акредитивні розрахунки; - інкасо; - розрахунки при відкритому рахунку; - банківський переказ; - розрахунки з використанням векселів і чеків. На вибір форм міжнародних розрахунків впливає ряд чинників: 1) вид товару, який є об’єктом зовнішньоторговельної угоди; 2) наявність кредитної угоди; 3) платоспроможність і репутація контрагентів, що визначає можливість компромісу між ними; 4) рівень попиту і пропозиції на даний товар на світових ринках. У кожному контракті конкретно зазначаються умови і форми міжнародних розрахунків. Причому, сьогодні передоплата дуже рідко застосовується у нормальних міжнародних валютних розрахунках