2. 10.3. Типи, види та форми міжнародних розрахунків

 

Існують такі типи міжнародних розрахунків.

Національною валютою:

торговельні, кредитні і платіжні угоди між країнами;

Міжнародною колективною валютою (СПЗ, євро):

торговельні, кредитні і платіжні угоди в межах інтеграційних угруповань країн;

Клірингові розрахунки:

міжнародні платіжні угоди клірингового типу — угода між урядами двох і більше країн при обов’язковому взаємному заліку міжнародних вимог і зобов’язань;

Золотом:

використовується в міжнародних розрахунках опосередковано на ринку золота.

Види міжнародних розрахунків залежать від:

Специфіки суб’єкта:

між конкретними контрагентами;

між банками;

між банком і контрагентом;

між державою і банком;

між державами.

Взаємодії суб’єктів:

напряму;

через посередників.

Від об’єкта:

торгові операції;

інвестиційні операції;

некомерційні операції.

Умови розрахунків:

готівкові;

з наданням кредиту.

Форми міжнародних розрахунків (подані у напрямі спаду вигідності для експортера):

100 відсотковий — ний аванс або авансові платежі (передоплата);

акредитив;

інкасо;

банківський переказ;

банківський вексель;

банківський чек;

відкритий банківський рахунок;

консигнація;

пластикові картки.

Розглянемо кожну із перелічених форм розрахунку.

Авансові платежі (передоплата) рідкісне явище у нормальних міжнародних валютних розрахунках.

Авансова оплата — це форма оплати коли імпортер самостійно або через свій банк чи банк експортера оплачує товар у момент передавання ним замовлення експортеру. Використовується тільки у разі незадовільного кредитного стану імпортера чи за наявності труднощів в отриманні експортером грошових коштів, необхідних для виробництва замовлених імпортером товарів. Але в будь-якому разі кінцеві розрахунки залежатимуть від перевірки всіх документів банком — імпортера.

Акредитив — угода згідно з якою, банк зобов’язується на прохання клієнта оплатити документи третій особі (бенефіціару-експортеру), на користь якої відкритий акредитив, чи оплатити акцепт тратти, яку виставив бенефіціар, або зробити негоціацію (купівлю) документів, виставлених йому експортером (бенефіціаром) відповідно до певних умов.

Акредитив відповідно до Уніфікованих правил та звичаїв для документарних акредитивів, які розроблені Міжнародною торговельною палатою і з 1 січня 1994 р. набули чинності означає письмове зобов’язання банку емітента, яке виконується на вимогу і на підставі інструкцій клієнта (заявника акредитиву):

здійснити оплату бенефіціарові чи на вимогу третій особі;

оплатити чи акцептувати переказні векселі (тратти), складені на бенефіціара;

уповноважити інший банк виконати оплату, акцептування чи негоціацію таких переказних векселів (тратт).

Акредитив порівняно з іншими видами розрахунків надає більші можливості захисту інтересів експортера.

При підписанні угоди про купівлю-продаж експортер має чітко визначити, які ризики і вимоги йому необхідно враховувати стосовно:

політичних, економічних та юридичних умов у країні покупця;

платоспроможності та надійності покупця;

власної ліквідності.

Акредитив за формою буває:

грошовий — це іменний грошовий документ, у якому зазначено розпорядження банку про виплату власникові певної суми повністю або частинами. Він виплачуються у зазначеній валюті або у валюті країни. Де акредитиви пред’являються, за курсом на день платежу;

товарний (документарний) — передбачає, що покупець дає доручення банку, який обслуговує, відкрити такий товарний акредитив, де вказується найменування товару та документи, котрі необхідно пред’явити для отримання платежу.

У розрахунках за документарним акредитивом беруть участь:

імпортер (наказодавець), який звертається до банку з проханням про відкриття акредитива;

банк імпортера, або банк-емітент, який відкриває акредитив;

банк, що авізує (тобто банк-експортера), якому доручається сповістити експортера про відкриття на його користь акредитиву і передати йому текст акредитиву, перевіривши його дійсність;

бенефіціар-експортер, на користь якого відкривається акредитив;

рамбурсний банк, якщо між банком експортера та банком імпортера відсутні кореспондентські зв’язки;

перевізник та експедитор.

Послідовність дій при оформленні акредитива схематично можна подати так (рис. 10.1)

укладення угоди між експортером та імпортером;

заява імпортером на відкриття акредитива;

відкриття акредитива банком-емітентом і направлення його бенефіціару через авізуючий банк (банк-експортера);

авізування (повідомлення) бенефіціару про відкриття на його користь акредитива;

перевірка акредитива експортером (відповідність умовам угоди, виконання);

відправлення товару експортером імпортерові;

оформлення і надання бенефіціаром у свій банк комплексу документів для отримання платежу за акредитивом;

перевірка та пересилання банком, що авізує, документів банку-емітенту;

перевірка банком-емітентом отриманих документів, що отримані та їх проплата;

видача банком-емітентом документів, що проплачені, наказодавцю акредитива, тобто емітенту;

зарахування банком, що авізує, коштів бенефіціару.

 

Термін та умови акредитива мають бути узгодженими до проведення оплати (негоціації чи акцептування). Угода з документарним акредитивом передбачає такі документи:

вексель;

коносамент чи інший транспортний документ, що може бути товарозпорядним;

комерційний рахунок, рахунок-фактура, інвойс;

свідоцтво про походження товару;

страховий поліс чи сертифікат.

Переваги та недоліки акредитива для:

а) імпортера:

висока комісія;

застосовується банківський кредит;

іммобілізація і розпилення його капітала — відкриття акредитиву до отримання і реалізації товарів.

б) експортера:

існує зобов’язання банку проплатити;

надійність розрахунків і гарантія своєчасної проплати товарів, оскільки її здійснює банк;

швидкість отримання платежу;

отримання дозволу імпортера на переказування валюти в країну експортера при виставленні акредитива в іноземній валюті.

Види акредитивів розрізняють залежно від:

1)  можливості зміни або анулювання акредитива банком-емітентом:

безвідзивний;

відзивний;

2) додаткових зобов’язань іншого банку, окрім банку-емітента за акредитивом:

безвідзивний підтверджений;

безвідзивний непідтверджений;

3) можливості поновлення акредитива:

роловерні (револьверні, поновлені);

4) можливості використання акредитива другим бенефіціаром (безпосереднім постачальником товару у разі існування такого):

переказні (трансферабельні);

5) існування валютного покриття:

покритий;

непокритий;

6) можливостей реалізації акредитива:

акредитиви з оплатою проти документів;

акцептні акредитиви, які передбачають акцепт тратт банком-емітентом за умови виконання всіх вимог акредитива;

акредитиви з відстрочення платежу;

акредитиви з негоціацією документів.

1. Відзивний акредитив — у будь-який час може бути змінений або анульований банком-емітентом навіть без попереднього повідомлення бенефіціара. Відзивний акредитив не створює ніякого правового платіжного зобов’язання банку. Тільки тоді, коли банк-емітент або банк-кореспондент здійснили платіж за документами, відзив акредитива залишається без юридичної сили. Отже, відзивний акредитив звичайно не надає бенефіціару достатнього забезпечення.

Безвідзивний акредитив — дає бенефіціару високий ступінь упевненості, що його поставки або послуги будуть оплачені, як тільки він виконає умови акредитива. Для зміни або анулювання умов акредитива при безвідзивному акредитиві потрібна згода як бенефіціара, так і банків учасників акредитиву.

2. Безвідзивний непідтверджений акредитив. Банк-кореспо­ндент лише авізує бенефіціару відкриття акредитива. У цьому разі він не бере жодного зобов’язання платежу і, таким чином, не зобов’язаний його здійснювати на підставі документів, пред’явлених бенефіціаром.

Безвідзивний підтверджений акредитив — надає експортерові таку перевагу, що перед ним відповідає як банк-емітент так і банк, який підтвердив акредитив. Якщо банк-кореспондент підтверджує бенефіціару акредитив, то цим самим він зобов’язується здійснити платіж за документами, що відповідають акредитиву і що подані вчасно.

3. Револьверний акредитив — якщо покупець віддає розпорядження поставити замовлений товар певними частинами через певні проміжки часу (договір про поставку партіями), то здійснення платежів може виконуватися за допомогою револьверного акредитива, який, відповідно, покриває вартість часткових поставок.

Розрахунки з використанням револьверних акредитивів можуть здійснюватися на кумулятивній або некумулятивній основі:

Кумулятивний варіант означає, що суми невикористаних або не повністю використаних часток можуть бути додані до тих часток, що залишилися;

При некумулятивному варіанті, навпаки, строк використання своєчасно не запитаних часткових сум зникає.

Певною перевагою револьверних акредитивів є те, що необхідно кожен раз відкривати (поновлювати) новий акредитив, крім того, маємо економію на канцелярських та інших витратах.

4. Переказний (трансферабельний) акредитив — надає бенефіціару право давати вказівки банку, провадити оплату, акцепт або купівлю тратт (документів), передати акредитив повністю або частинами одному або кільком третім особам (другим бенефіціарам). Другі бенефіціари не мають права подальшого передавання трансферабельного акредитива. Акредитив може бути переказним тільки у тому випадку, якщо в ньому вказано банком-емітентом, що він є «трансферабельним». Терміни «дробовий», «що перевідступається», «що передається» не повинні застосовуватися.

5. Покритий акредитив, при відкритті якго банк-емітент заздалегідь надає в розпорядження виконуючого банку валютні кошти (покриття) на суму акредитива на строк дії зобов’язань банку-емітента з умовою можливості їх використання для виплат за акредитивом. Покриття може надаватися кількома відомими способами:

кредитування сумою акредитива кореспондентського рахунка виконуючого банку в банку-емітенті або іншому банку;

надання виконуючому банку права списати всю суму акредитива з рахунка банку-емітента в момент отримання акредитива на виконання;

відкриття банком-емітентом страхових депозитів або депозитів у виконуючому банку.

Використання покриття призводить до фактичного заморожування коштів імпортера на період від відкриття акредитива до виплати коштів за ним.

6. Акредитив з оплатою проти документів — найбільш широко застосовується. Розрахунки з бенефіціаром здійснюються безпосередньо після пред’явлення передбачених документів і тратт (коли це потрібно), якщо дотримані умови акредитива. При цьому відповідно враховується час, необхідний для перевірки документів банком. Для виконання розрахунку банк-платник (виконуючий) повинен мати доступ до коштів, що призначені для платежу за акредитивом.

Акредитив з акцептом тратт — бенефіціар може вимагати, щоб після виконання умов за акредитивом тратта, яку він виставив на покупця, була повернена йому банком-емітентом, що відкрив акредитив, або банком-кореспондентом, забезпечена акцептом. Замість платежу виконується акцепт тратти (переказаного векселя). Акцептовану тратту бенефіціар може передати своєму банку для платежу в день настання строку або, якщо він хоче відразу розпоряджатися грошима, для дисконтування.

Акредитив з відстроченням платежу — бенефіціар отримує платіж не тоді, коли подаються документи, а пізніше, що передбачено в акредитиві (без виписки експортером векселів). При поданні документів згідно з акредитивом бенефіціар отримує письмову згоду уповноваженого банку здійснити платіж у день настання відповідного строку оплати. Таким чином, імпортер вступає у володіння документів (і тим самим товарами або послугами), до того як він буде дебетований за продажною або купівельною ціною.

Акредитиви, що виконуються шляхом негоціації тратт — товарний акредитив, виставлений банком-емітентом у його національній валюті й адресований безпосередньо бенефіціару акредитива.

Негоціація тратт — купівля-продаж векселів або інших цінних паперів, що мають попит на ринку.

Конструкції акредитива. Буває, що торговельний посередник хотів би перевести свої вимоги за акредитивом якомусь постачальнику, хоча умови акредитива не допускають його переказування. Тоді у розпорядженні є дві можливості, які за певних вимог, що стосується надійності, не рівноцінні переказному акредитиву і які банки використовують лише за певних умов: акредитив «бек-ту-бек» (компенсаційний) і відступлення виручки за акредитивом (цесія).

Акредитив «бек-ту-бек» (компенсаційний).

Застосовується при реекспортних операціях і за компенсаційними угодами. Практичне використання компенсаційного акредитива як засобу фінансування угод на поставку товару обмежується випадком, коли обидва учасники компенсаційної угоди виставляють один одному акредитиви в одному і тому самому банку. Умови обох акредитивів мають збігатися за винятком цін і рахунка-фактури. Цей вид акредитива відрізняється тим, що відкритий останнім покупцем на користь безпосереднього продавця акредитив використовується останнім забезпечення того акредитива, який він зобов’язаний відкрити на користь свого власного постачальника. За наявності кількох посередників кожний буде використовувати акредитив на свою користь як забезпечення того акредитива, який він зобов’язаний відкрити на користь свого посередника доти, доки перший покупець у цьому ряді договору не відкриє акредитив на користь першого постачальника.

Перевідступлення виручки за акредитивом (цесія). Бенефіціар за акредитивом може перевідступити виручку за акредитивом повністю або частково на користь субпостачальника (зробити цесію). Той факт, що в акредитиві не вказано, що він є переказним, не стосується права цесії: за дорученням бенефіціара за акредитивом цесіонер одержує після цього від банку заяву, в якій останній обіцяє йому виплату певної суми з тих сум, що надійшли у розпорядження за акредитивом.

Акредитивний лист. Документарні акредитиви можуть оформлюватися у формі комерційних акредитивних листів (незалежно від найменування). Розрахунок у формі акредитивних комерційних листів має бути погоджений сторонами у договорі купівлі-продажу.

Інкасо — банківська операція, завдяки якій банк за дорученням клієнта отримує платіж від імпортера за відвантажені на його адресу товари і послуги, зараховуючи ці кошти на рахунок експортера в банку.

В інкасовій формі розрахунків беруть участь:

довіритель-клієнт. Доручає інкасову операцію своєму банку;

банк-ремітент, якому довіритель доручає операцію з інкасування;

інкасуючий банк, який отримує валютні кошти;

банк, який подає документи імпортеру-платівнику;

імпортер-платник.

Експортер укладає контракт з імпортером про продаж товарів на умовах розрахунків за документарним інкасо і відправляє йому товар (1а).

Експортер відправляє своєму банку інкасове доручення і комерційні документи.

Банк експортера пересилає інкасове доручення і комерційні документи банку, який може бути обраний для пересилання документів імпортеру (чи відразу банку — імпортера).

Банк надає комерційні документи імпортеру.

Імпортер оплачує документи банку, який інкасує (чи своєму банку).

Банк, який інкасує, переказує платіж банку-ремітенту (чи банку експортера).

Банк-ремітент зараховує переказану суму на рахунок експортера.

Переваги:

для імпортера — немає необхідності завчасно відволікати кошти зі свого обігу;

для експортера — зберігає юридичне право розпорядження товаром до оплати імпортером.

Недоліки для експортера:

ризик, пов’язаний із відмовою від платежу;

значний проміжок часу між надходженням валюти за інкасо і відвантаженням товару.

Додаткові умови для запобігання недолікам інкасо:

імпортер оплачує проти телеграми банку експортера про прийом чи відсилку на інкасо товарних документів (телеграфне інкасо);

за дорученням імпортера банк видає на користь експортера платіжну гарантію, при цьому бере на себе зобов’язання перед експортером оплатити суму інкасо за умовами неплатежу імпортером. Аваль (гарантія платежу) — вексельне поручительство;

експортер використовує банківський кредит для покриття іммобілізованих ресурсів.

Банківський переказ — це розпорядження, що пересилається (як правило, електронною поштою) банком однієї країни банкові іншої країни. За його допомогою дається вказівка дебетувати депозитний рахунок першого з них і кредитувати рахунок певної особи чи установи. При здійсненні переказу банк продає клієнту іноземну валюту на національну. Банківський переказ може здійснюватися через телеграф. Альтернативою телеграфному переказу є поштовий переказ. У цьому випадку інструкції відправляються поштою або банкір надає покупцеві вексель на пред’явника, а покупець відправляє його авіапоштою продавцю (одержувачу платежу). Сьогодні банківський переказ здійснюється переважно через систему електронних переказів СВІФТ. СВІФТ — це Всесвітня міжбанківська фінансова телекомунікаційна мережа, яка була створена в Брюсселі в 1973 р. (офіційно функціонує з 1977 р.) з метою максимальної комп’ютеризації міжнародних валютно-кредитних і розрахункових операцій для підвищення їхньої ефективності. Сьогодні в системі СВІФТ бере участь понад 3000 банків із понад 90 країн світу (США, Канада, країни Західної Європи та деякі країни Східної Європи. У березні 1993 р. Україна стала 92-ю державою, яка ввійшла до системи СВІФТ. Вступний внесок для кожного банку країни, (країна може бути представлена в системі кількома банками) — 55 тис. дол. США. Основне завдання СВІФТ — швидкісне передання банківської і фінансової інформації (процес передавання інформації досягає приблизно 20 хв), її сортування і архівування на базі засобів обчислювальної техніки. Основне досягнення СВІФТ полягає у створенні та використанні стандартів банківської документації, призначеної для електронної обробки, що визнані Міжнародною організацією інформації (ISO). Це дозволило запобігти багатьом труднощам і похибкам при здійсненні міжнародних міжбанківських розрахунків в умовах рівного для всіх учасників доступу до швидкісної мережі передавання даних, високого ступеня контролю та захисту від несакціонованого доступу. Системи міжбанківської комунікації з перевагами стандартів існують і на національному рівні: англійська ЧАПС, французька САЖИТЕР, американська ЧІПС, швейцарська СІК та ін.

Розрахунки з використанням векселів і чеків. Банківський вексель — цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов’язання боржника (векселедавця) сплатити після настання строку певну суму грошей власнику векселя (векселедержателю).

Банківський вексель буває:

простий;

переказний.

Комерційна тратта (переказний комерційний вексель) — що містить письмовий наказ векселедержателя (трасанта), адресований платникові (трасату), сплатити третій особі (ремітентові) певну суму грошей у певний строк.

Документарний переказний вексель для інкасування — вексель, який експортер після перевезення товарів імпортеру пред’являє разом з іншими і документами у свій банк. Банк передає їх банку імпортера для інкасації. Експортер отримує гарантії, що він отримає оплату до того, як документи будуть передані імпортеру. А імпортер отримує гарантії, що всі документи будуть у належному стані.

Банківський чек — письмовий наказ банку — володаря авуарів за кордоном своєму банку-кореспонденту про перерахування певної суми з його поточного рахунка власнику чека. Експортери, отримавши такий чек, продають його своїм банкам. Це грошовий документ установленої форми, який має безумовний наказ володаря рахунка в кредитній установі про виплату його держателем указаної суми. Банк звичайно виписує чеки у тій іноземній валюті, яку має за кордоном на рахунках у банках-кореспондентах.

Відкритий банківський рахунок. Застосовується при продажу на кредитних умовах, узгоджених між експортером та імпортером. Форма не вигідна для експортера, але дуже вигідна для імпортера. Імпортер отримує можливість не тільки одержати товар,  й здійснити його продаж до надання оплати ) — метод платежу, за яким продавець просто відправляє рахунок-фактуру покупцеві, який повинен заплатити у визначений час після її отримання (ніякого документарного підтвердження, використовується тільки з філіями та іншими підрозділами).

Консигнація — означає, що експортер транспортує свої товари імпортеру, але при цьому зберігає право власності на ці товари доти доки імпортер не продасть їх та не розрахується з експортером (консигнатором). Він настільки невігідний для продавця, що рідко застосовується у міжнародній торгівлі, як у випадку з відкритим рахунком; продаж товару з використанням консигнації головним чином має місце при його відправленні закордонним відділенням експортера.

Пластикові картки. Пластикова картка — це:

персоніфікований платіжний інструмент, який надає особі, що нею користується, можливість безготівкової оплати товарів та/або послуг, а також отримання готівки у відділеннях (філіях) банків і банківських автоматах (банкоматах);

інструмент безготівкових розрахунків і засіб отримання кредиту, а також фінансовий інструмент, який дозволяє її власникові управляти своїм банківським рахунком прямо з торговельної чи сервісної організації.

Приймання карток до оплати та видача за ними готівки здійснюється тільки на підприємствах торгівлі/сервісу та в банках, що входять до платіжної системи, яка обслуговує ці картки.

До складу платіжної системи входять:

точки обслуговування, які безпосередньо приймають картки;

банки-емітенти, що здійснюють випуск пластикових карток і надають їх у розпорядження клаєнтів. При цьому картки залишаються у власності банку, а клієнти одержують право їх використовувати;

еквайзер-центри, які здійснюють первинну обробку запитів на авторизацію, що супроводжує приймання картки до оплати або видачу готівки (банк-еквайзер є водночас банком-емітентом, але банк-емітент не обов’язково є банком-еквайзером);

процесінговий центр — веде базу даних платіжної системи. Тут зберігається інформація про ліміти держателів карток;

розрахунковий (кліринговий) банк (або кілька банків) — здійснює оперативні взаєморозрахунки банків — членів системи, які для цього відкривають кореспондентські рахунки у розрахунковому банку.

Історія виникнення пластикових карток.

Батьківщиною пластикових карток є США. Перші картки були не пластиковими, а паперовими. У 1914 р. великі американські магазини почали надавати постійним клієнтам, вартим довіри, кредитні картки. У 1928 р. Бостонською компанією Farrington Manufacturing були випущені металеві картки з рельєфно витисненими прізвищем та адресою клієнта. Це давало можливість продавцям швидко за допомогою копіювального паперу фіксувати дані про клієнта. Зрозумівши, що загальна мережа обслуговування збільшить клієнтуру кожного торговельного підприємства, 1936 р. близько тисячі магазинів та інших торговельних установ погодилися кредитувати спільних клієнтів.

Подальше просування кредитних карток відбулось у серії громадського харчування — 1950 р. з’явилася ресторанна картка Dinners Club, яку почали застосовувати багато ресторанів Нью-Йорка.

Першу банківська картку випустив 1951 р. Franklin Natioal Bank.

У другій половині 50-х років кілька великих банків, зокрема Bank of America, Chase Manhattan і Marine Midland Trust, увели в обіг власні кредитні картки, Bank of America — найбільший каліфорнійський банк, використовуючи мережу своїх відділень, зміг забезпечити умови для найширшого приймання своїх кредитних карток. До його системи приєдналося багато невеликих банків.

У 1966 р. Bank of America почав видавати ліцензії на свою систему банкам у США та інших країнах.

У відповідь на дії Bank of America кілька великих банків — конкурентів названого банку в 1967 р. створили свою Міжбанківську карткову асоціацію — Interbank Card Association, яка згодом отримала назву MasterCard International (1980 р.) і сьогодні є одним із лідерів світового карткового бізнесу.

У 1970 р. Bank of America передав операції з кредитними картками компанії National Bank America, Inc. (NBI), членом якої він став.

1977 р. NBI отримала назву VISA USA Inc., а згодом — VISA International.

Паралельно з MasterCard у США (а згодом і в усьому світі) почала діяти система, яка випустила першу картку з пластика — American Express.

Протягом 1984—1985 р. представники VISA та MasterCard узгодили низку технічних стандартів і почали випускати спільні списки заборонених до приймання карток.

Європейські «карткові» компанії EuroCard, Eurocheck Holding та Eurocheck International 1992 р. створили компанію Europay International, що ознаменувало виникнення нової об’єднаної європейської платіжної системи, яка мала право на управління торговими марками EuroCard і Eurocheck. Пізніше їй були передані права на ведення операцій в Європі і збирання MasterCard International. Таким чином, банк, що приєднується до системи Europay, дістає змогу випускати як картки EuroCard, так і картки MasterCard.

З часом компанії Europay і MasterCard з метою розширення пропозиції своїх послуг заснували на паритетних засадах нову систему — Maestro, яка випускає однойменну дебетову картку. Компанія Europay International одержала права на діяльність в Європі від Cirrus — дочірньої компанії MasterCard, що випускає картку для використання у банкоматах.

У вересні 1991 р. була випущена перша радянська картка «VISA».

Здійснюючи розрахунки, держатель пластикової картки обмежений одним або кількома лімітами. Характер лімітів та умови їх використання досить різноманітні, але їх можна звести до двох основних сценаріїв:

1. Держатель дебетової картки мусить заздалегідь внести на свій банківський рахунок певну суму. ЇЇ розмір і визначає ліміт картки, тобто суму, якою може користуватися держатель.

2. Держатель кредитної картки, не вносячи в банк кошти заздалегідь, може отримувати кредит. У такому випадку клієнту встановлюється ліміт кредиту, в межах якого він має право використовувати кошти. Кредит буває разовим, так і відновлювальним (револьверним). Відновлення кредиту відбувається після погашення всієї заборгованості або її частини. При використанні кредитної картки авторизація здійснюється лише у випадку, коли сума платежу перевищує певну обумовлену величину. Слід зазначити, що, видаючи кредитну картку, банк-емітент може вимагати від клієнта надання гарантій повернення боргу. Форма гарантій визначається індивідуально. Нерідко нею може бути страховий депозит, розмір якого, як правило, перевищує ліміт кредиту.

Кредитна та дебетова картки бувають:

сімейними — право здійснення платежів у межах установленого ліміту надається членам сім’ї утримувача картки;

корпоративними — використовуються працівниками компанії для оплати потреб корпорації.

Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті  1.4. Терміни в цій Інструкції вживаються в такому значенні:

авізуючий банк - банк, який за дорученням банку-емітента авізує (сповіщає) акредитив бенефіціару без будь-якої відповідальності за його оплату;

акредитив - договір, що містить зобов'язання банку-емітента, за яким цей банк за дорученням клієнта (заявника акредитива) або від свого імені проти документів, які відповідають умовам акредитива, зобов'язаний виконати платіж на користь бенефіціара або доручає іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж;

акцепт - згода на оплату або гарантування оплати документів;

банк платника/отримувача/стягувача - банк, що обслуговує платника/отримувача/стягувача;

банк-емітент - банк, що відкрив акредитив або здійснив емісію цінних паперів, платіжних карток, або видав розрахунковий чек (розрахункову чекову книжку);

безготівкові розрахунки - перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів коштів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, унесених ними готівкою в касу банку, на рахунки отримувачів коштів. Ці розрахунки проводяться банком на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді;

бенефіціар - особа, якій призначений платіж або на користь якої відкрито акредитив;

відповідальний виконавець - працівник банку, який відповідно до своїх службових обов'язків має повноваження вчиняти від імені банку певні дії, пов'язані із здійсненням розрахунків;

відповідний рахунок/відповідний позабалансовий рахунок - рахунок, визначений відповідно до Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 17.06.2004 N 280 ( z0919-04 ) та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 26.07.2004 за N 919/9518 (із змінами);

виконуючий банк - банк, який за дорученням банку-емітента здійснює платіж проти документів, визначених в акредитиві. Виконуючий банк залежно від операції за акредитивом, виконання якої доручено йому банком-емітентом, також може бути авізуючим банком;

власник рахунку в банку (далі - власник рахунку) - особа, яка відкриває рахунок у банку і має право розпоряджатися коштами на ньому;

дата валютування - зазначена платником у розрахунковому документі або в документі на переказ готівки дата, починаючи з якої кошти, переказані платником отримувачу, переходять у власність отримувача. До настання дати валютування сума переказу обліковується в банку, що обслуговує отримувача, або в установі - члені платіжної системи;

дистанційне обслуговування - комплекс інформаційних послуг за рахунком клієнта та здійснення операцій за рахунком на підставі дистанційних розпоряджень клієнта;

дистанційне розпорядження - розпорядження банку виконати певну операцію, яке передається клієнтом за погодженим каналом доступу, без відвідання клієнтом банку;

документи, що засвідчують особу, - паспорт громадянина України, для громадян інших країн - паспортний документ, посвідка на проживання особи без громадянства та інші, визначені законодавством, документи;

електронний розрахунковий документ - документ, інформація в якому представлена у формі електронних даних, уключаючи відповідні реквізити розрахункового документа, який може бути сформований, переданий, збережений і перетворений у візуальну форму представлення електронними засобами;

заявник акредитива - платник, який подав обслуговуючому банку заяву про відкриття акредитива;

інкасове доручення (розпорядження) - розрахунковий документ, що містить вимогу стягувача (органу державної податкової служби) до банку, що обслуговує платника, здійснити без погодження з платником переказ визначеної суми коштів з рахунку платника на рахунок отримувача; { Пункт 1.4 глави 1 доповнено новим абзацом згідно з Постановою Національного банку N 122 ( z0614-12 ) від 30.03.2012 }

інкасування (інкасо) - здійснення банком за дорученням клієнта операцій з розрахунковими та супровідними документами з метою одержання платежу або передавання розрахункових та/чи супровідних документів проти платежу, або передавання розрахункових та/чи супровідних документів на інших умовах;

клієнт - особа, яка має рахунок у банку або користується його послугами;

код банку - реквізит банку, визначений і включений до довідника банківських установ України згідно з нормативно-правовими актами Національного банку, що регулюють питання міжбанківських розрахунків в Україні;

код платника/отримувача - ідентифікаційний код або реєстраційний номер облікової картки платника податків; { Пункт 1.4 глави 1 доповнено новим абзацом згідно з Постановою Національного банку N 154 ( z0935-11 ) від 18.05.2011 }

кошти грошові (далі - кошти) - грошова одиниця України, яка виконує функцію засобу платежу та обліковується на рахунках у банках;

надсилання (відсилання) паперового розрахункового документа та інших документів у паперовій формі, які надаються разом з ним, означає таке:

для банків - передавання підприємству зв'язку чи іншому спеціалізованому підприємству для відправлення засобами спецзв'язку (кур'єрською, фельд'єгерською поштою тощо) згідно з правилами приймання, оброблення та доставки кореспонденції банківських установ спецзв'язком Державного комітету зв'язку та інформатизації України;

для інших, крім банків, учасників безготівкових розрахунків - доставляння їх представником (фізичною особою - також особисто) або передавання підприємству зв'язку чи іншому спеціалізованому підприємству для відправлення засобами спецзв'язку (кур'єрською, фельд'єгерською поштою тощо) згідно з правилами приймання, оброблення та доставки кореспонденції банківських установ спецзв'язком Державного комітету зв'язку та інформатизації України або передавання підприємству зв'язку для відправлення рекомендованим чи цінним листом відповідно до правил користування послугами поштового зв'язку України;

неналежний отримувач - особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі;

неналежний платник - особа, з рахунку якої помилково або неправомірно переказана сума коштів;

неналежний стягувач - особа, що не має визначених Законом України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" ( 2346-14 ) підстав для ініціювання переказу коштів з рахунку платника;

обслуговуючий банк (банк, що обслуговує) - банк, у якому відкрито рахунок учаснику безготівкових розрахунків та/або який здійснює для нього на договірних умовах будь-яку з операцій чи послуг, передбачених Законом України "Про банки і банківську діяльність" ( 2121-14 ). Обслуговування установ та організацій, оплата видатків яких здійснюється з єдиного казначейського рахунку, виконує також орган Державної казначейської служби України; { Абзац пункту 1.4 глави 1 із змінами, внесеними згідно з Постановою Національного банку N 154 ( z0935-11 ) від 18.05.2011 }

отримувач/одержувач - особа, на рахунок якої зараховується сума переказу або яка отримує суму переказу в готівковій формі;

операційний день - частина робочого дня банку або іншої установи - члена платіжної системи, протягом якої приймаються документи на переказ і документи на відкликання та за наявності технічної можливості здійснюється їх оброблення, передавання і виконання. Тривалість операційного дня встановлюється банком або іншою установою - членом платіжної системи самостійно та зазначається в їх внутрішніх правилах;

операційний час - частина операційного дня банку або іншої установи - члена платіжної системи, протягом якої приймаються від клієнтів документи на переказ і документи на відкликання, що мають бути оброблені, передані та виконані цим банком протягом цього самого робочого дня. Тривалість операційного часу встановлюється банком або іншою установою - членом платіжної системи самостійно та зазначається в їх внутрішніх правилах;

меморіальний ордер - розрахунковий документ, який складається за ініціативою банку для оформлення операцій щодо списання коштів з рахунку платника і внутрішньобанківських операцій відповідно до Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" ( 2346-14 ) та нормативно-правових актів Національного банку;

підприємства - юридичні особи незалежно від форми власності (у тому числі органи державної влади та установи й організації, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету), філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, у тому числі структурні підрозділи, виділені в процесі приватизації, виборчі фонди (політичних партій, виборчих блоків партій та кандидатів у депутати), представництва юридичних осіб-нерезидентів, іноземних інвесторів, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності;

платіжна вимога - розрахунковий документ, що містить вимогу стягувача або в разі договірного списання отримувача до банку, що обслуговує платника, здійснити без погодження з платником переказ визначеної суми коштів з рахунку платника на рахунок отримувача;

платіжна вимога-доручення - розрахунковий документ, який складається з двох частин:

верхньої - вимоги отримувача безпосередньо до платника про сплату визначеної суми коштів;

нижньої - доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку визначеної ним суми коштів та перерахування її на рахунок отримувача;

платіжне доручення - розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок отримувача;

платіжні інструменти - засіб певної форми на паперовому, електронному чи іншому виді носія інформації, використання якого ініціює переказ коштів з відповідного рахунку платника;

платник - особа, з рахунку якої ініціюється переказ коштів або яка ініціює переказ шляхом подання до банку або іншої установи - члена платіжної системи документа на переказ готівки разом з відповідною сумою коштів;

помилкове списання/зарахування коштів - списання/зарахування коштів, унаслідок якого з вини банку або клієнта відбувається їх списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача;

розрахунковий документ - документ на паперовому носії, що містить доручення та/або вимогу про перерахування коштів з рахунку платника на рахунок отримувача;

розрахунковий чек - розрахунковий документ, що містить нічим не обумовлене письмове розпорядження власника рахунку (чекодавця) банку-емітенту, у якому відкрито його рахунок, про сплату чекодержателю зазначеної в чеку суми коштів;

розрахунково-касове обслуговування - надання банком клієнту на підставі укладеного між ними договору послуг, які пов'язані з переказом коштів з/на рахунку(ок) цього клієнта, видачею йому коштів у готівковій формі, а також здійсненням інших операцій, передбачених договором, форму та зміст якого банк розробляє самостійно;

списання договірне (далі - договірне списання) - списання банком з рахунку клієнта коштів без подання клієнтом платіжного доручення, що здійснюється банком у порядку, передбаченому в договорі, укладеному між ним і клієнтом;

списання примусове (далі - примусове списання коштів) - списання коштів, що здійснюється стягувачем без згоди платника на підставі встановлених законом виконавчих документів у випадках, передбачених законом;

сума переказу - відповідна сума коштів, яка в результаті переказу має бути зарахована на рахунок отримувача або видана йому в готівковій формі;

супровідні документи - документи, подання яких разом із розрахунковим документом передбачене цією Інструкцією або договором, укладеним між банком та клієнтом;

учасники безготівкових розрахунків - банки та їх філії, підприємства, фізичні особи та інші клієнти банку, з рахунків яких списуються або на рахунки яких зараховуються кошти; { Абзац пункту 1.4 глави 1 із змінами, внесеними згідно з Постановою Національного банку N 154 ( z0935-11 ) від 18.05.2011 }

фізичні особи - фізичні особи, які не є суб'єктами господарювання; { Абзац пункту 1.4 глави 1 із змінами, внесеними згідно з Постановою Національного банку N 154 ( z0935-11 ) від 18.05.2011 }

чекодавець - підприємство або фізична особа, яка здійснює платіж за допомогою чека та підписує його;

чекодержатель - підприємство або фізична особа, яка є отримувачем коштів за чеком.

3. Міжнародні розрахунки — це система організації та регулювання платежів у сфері міжнародних економічних відносин, суб'єктами яких є банки, експортери та імпортери. В основу міжнародних розрахунків покладено рух товаророзпорядчих документів і операційне оформлення платежів за укладеними зовнішньоекономічними угодами.

Порядок здійснення міжнародних розрахунків регулюється міжнародними документами, які розробляються спеціально створеними організаціями — Міжнародною торговельною палатою, Комісією з права міжнародної торгівлі ООН та ін.

Форми міжнародних розрахунків умовно поділяються на документарні (акредитиви, інкасо) і недокументарні (платіж на відкритий рахунок, авансові платежі, банківський переказ, векселі та чеки).

Міжнародні розрахунки на відміну від внутрішніх регулюються не тільки національними нормативними і законодавчими актами, а ще й міжнародними законами, банківськими правилами і звичаями, такими як Єдиний чековий закон, затверджений Женевською конвенцією у 1931 р., Єдиний закон про переказний та простий вексель, прийнятий Женевською вексельною конвенцією у 1930 р., Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів, остання публікація яких здійснена Міжнародною торговельною палатою у 1933 р.; Уніфіковані правила для інкасо 1996 р. та інші, які регулюють окремі форми і способи міжнародних розрахунків, визначають характер взаємовідносин учасників розрахункових операцій. Такий рівень уніфікування міжнародних розрахунків із боку світового співтовариства спричинений інтернаціоналізацією господарських зв'язків, збільшенням обсягів міжнародних торговельних угод і, отже, розрахунків, універсалізацією банківських операцій.

У зв'язку з тим, що міжнародні розрахунки здійснюються в різних валютах, з одного боку, на їх ефективність впливає динаміка валютних курсів, з іншого боку, нормальне функціонування міжнародних товарно-грошових відносин досягається лише за умови вільного обміну національної валюти на валюту інших країн, безперешкодного руху грошей. Таким чином, найефективніше включення тієї чи іншої країни в міжнародний поділ праці та міжнародні валютні розрахунки можливе тільки на основі конвертованої валюти.

Конвертованість валют немов розмиває національні кордони під час руху товарів, послуг, переміщення капіталу на світовому ринку. Так, експортеру, який реалізує продукцію за кордон з оплатою у валюті імпортера або валюті третіх країн, конвертованість валют забезпечує можливість безперебійного перетворення одержаної виручки у власну національну валюту для підтримання нормального кругообігу його коштів усередині країни. Аналогічно вирішується проблема розрахунків для імпорту товарів, які підлягають оплаті в іноземній валюті: через механізм конвертації здійснюється обмін національної валюти імпортера на потрібні інвалютні кошти для платежу.

Вільна конвертація національної грошової одиниці — це не тільки форма зв'язку між національним та світовим господарствами. Вона забезпечує країні:

— вільний вибір виробниками і споживачами найвигідніших ринків збуту та закупівлі усередині країни і за кордоном;

— розширення можливостей залучення іноземних інвестицій і розміщення інвестицій за кордоном;

— стимулювання іноземною конкуренцією ефективності, гнучкості і пристосовування підприємств до умов, що змінюються;

— підтягування національного виробництва до міжнародних стандартів щодо ціни, витрат, якості та асортименту;

— можливість здійснення міжнародних розрахунків у національних грошах.

Валютні та інші обмеження, які заважають здійсненню зовнішніх операцій, змушують торговельні фірми у всьому світі ретельно вивчати питання експортно-імпортного ліцензування, валютного контролю, податкового законодавства; вимоги з екології й охорони праці; юридичні вимоги до товарів (послуг), їх упакування та маркування; особливості тарифів і квот; торговельного ембарго; антидемпінгового законодавства; наявності конвертованої валюти і стабільності місцевої валюти в країні потенційного партнера. З цією метою торговельні фірми можуть навіть призначати місцевих агентів для збору необхідної інформації в країнах потенційного покупця (продавця), проведення маркетингових досліджень.

У міжнародній практиці використовують як документарні, так і недокументарні форми розрахунків. При цьому за останні кілька років значно зросла популярність недокументарних розрахунків через їх простоту і дешевизну.

У розрахунках між країнами з розвинутою ринковою економікою переважають недокументарні форми розрахунків. Документарні поширені в розрахунках з країнами третього світу, а також з деякими країнами Східної Європи. Це пов'язано з тим, що документарні форми дають можливість значно зменшити ризик неплатежу або непостачання товару.

Документарні форми розрахунків широко використовуються в українській зовнішньоторговельній практиці. Зокрема, документарні акредитиви за імпортними операціями використовуються в розрахунках з партнерами із Західної Європи, Північної Америки, Японії, тобто з розвинутими країнами, які враховують підвищений ризик партнерських зв'язків з Україною і низьку платоспроможність українських імпортерів. Під час експортних операцій українські підприємства і банки використовують акредитиви в розрахунках із країнами третього світу, платоспроможність яких оцінюється низько. Водночас багато українських підприємств успішно використовують недокументарні форми розрахунків.

Однак кожна форма розрахунків передбачає певний ризик для експортера або імпортера, це залежить від багатьох чинників: від виду товару, ступеня взаємної довіри контрагентів, наявності кредитної угоди, платоспроможності зовнішньоторговельних партнерів, рівня попиту і пропозиції на товар, надійності залучених банків. Тому кожний контрагент намагається наполягати на тій формі розрахунків, за якої він мав би найменший ризик.

У сучасних умовах основними формами міжнародних розрахунків виступають акредитив, інкасо, відкритий рахунок. Переважна більшість міжнародних розрахунків вітчизняних господарюючих суб'єктів здійснюється у вигляді банківського переказу.

Акредитив — це зобов'язання банку здійснити за дорученням клієнта-імпортера і відповідно до його вказівок розрахунок з експортером проти надання останнім необхідних фінансових і комерційних документів. Тобто документарний акредитив — це зобов'язання, оформлене банком на запит клієнта-імпортера (апліканта) щодо кредитування визначеної суми в обумовленій валюті для розрахунків з експортером (бенефіціаром).

Документарні акредитиви можуть виступати в різних формах, що відрізняються за ступенем забезпечення безпеки та терміном дії.

Відзивний акредитив — акредитив, який може бути змінений або взагалі анульований (за наказом апліканта) у будь-який час без попереднього повідомлення бенефіціара. Він не е юридичним документом, який зобов'язує банк здійснити платіж. Відзивний акредитив не забезпечує бенефіціару належного ступеня безпеки і не може бути підтверджений банком-кореспондентом. Тому сьогодні використання відзивних акредитивів при здійсненні міжнародних розрахунків не дуже поширено. Найчастіше застосовуються безвідзивні акредитиви, тобто чіткі зобов'язання банку-емітента здійснити оплату. Безвідзивний акредитив не може бути змінений або анульований без попередньої згоди з боку бенефіціара.

У разі використання непідтвердженого безвідзивного акредитива банк-кореспондент просто повідомляє бенефіціара про те, що на його користь відкрито акредитив. При цьому він не бере на себе ніяких зобов'язань щодо оплати за цим акредитивом. І якщо бенефіціар надасть банку-кореспонденту документи до оплати, то останній не буде зобов'язаний сплатити визначену в акредитиві суму. Таким чином, при непідтвердженому акредитиві бенефіціар залежатиме від закордонного банку, який відкрив акредитив. Це означає, що дана форма акредитива прийнятна у тому разі, коли ступінь політичного та валютного ризику незначні.

Підтверджений безвідзивний акредитив. Підтверджуючи акредитив, банк-кореспондент зобов'язується сплатити документи, надані бенефіціаром, які оформлені відповідно до умов акредитива. У цьому разі бенефіціар отримує не тільки зобов'язання з боку банку-емітента, але й незалежну гарантію сплати з боку банку-кореспондента. З юридичної точки зору ця гарантія має таку ж вагу, як і зобов'язання банку-емітента.

Використання даної форми акредитива значно підвищує ступінь безпеки експортера, оскільки підтвердження звичайно надається банком, розташованим з ним в одній країні. Найнадійнішим для експортера є безвідзивний акредитив, підтверджений банком, в якому відкритий його рахунок.

У міжнародній практиці застосовується класифікація акредитивів залежно від використання того чи іншого методу оплати.

Акредитив на пред'явника. При використанні цього акредитива бенефіціар одержує оплату відразу після пред'явлення означених в акредитиві документів при повному дотриманні вказаних в ньому умов.

При використанні акцептного акредитива оплата здійснюється у формі строкового переказного векселя, виписаного на імпортера, банк-емітент або банк-кореспондент. Як тільки бенефіціар виконає умови акредитива, він може вимагати, щоб переказний вексель був акцептований та повернений йому.

Бенефіціар може пред'явити акцептований вексель у свій банк для оплати з настанням строку або для врахування, залежно від того, бажає він отримати кошти відразу після пред'явлення векселя чи ні.

Акцептний акредитив застосовується у тому разі, коли імпортеру необхідний деякий проміжок часу, щоб здійснити платіж.

Акредитив з відстроченим платежем. При використанні такого акредитива бенефіціар одержує оплату не відразу після надання документів, а у визначений в акредитиві строк. Подаючи необхідні документи, бенефіціар отримує від банку офіційне письмове зобов'язання сплатити кошти з настанням строку. При цьому імпортер стає власником відповідних документів (а отже, товарів і послуг) до виникнення в нього заборгованості на суму, обумовлену в акредитиві.

У разі використання цього акредитива з "червоним застереженням" експортер може одержати позику на визначену суму від банку-кореспондента. Вона витрачається на виробництво або купівлю товарів, які мають бути вказані в документарному акредитиві. Позика виплачується банком-кореспондентом, але при цьому передбачається, що відповідальність за неї несе банк-емітент.

Пропозиція банку-кореспондента оплатити позику традиційно пишеться червоними чорнилами, звідси і назва — акредитив з "червоним застереженням".

Автоматично відновлюваний (револьверний) акредитив застосовується в тому разі, коли товари відправляються партіями через визначені часові інтервали. Сума, що сплачується кожного разу за акредитивом, дорівнює вартості часткового відвантаження товару, яке здійснюється у цей момент.

Револьверний акредитив може бути кумулятивним або не-кумулятивним. Кумулятивність означає, що часткові суми, не використані або використані частково у попередніх проміжках часу, можуть бути сплачені у наступних проміжках. Якщо акредитив некумулятивний, то ці суми не використовуються в подальшому.

Оборотний акредитив. Оборот означає купівлю та продаж переказного векселя або іншого прийнятного для продажу ("оборотного") розрахункового документа. Оборотним є товарний акредитив, відкритий банком-емітентом у валюті тієї країни, де цей банк розташований. Цей акредитив уповноважує названого в ньому бенефіціара виписати вексель на банк-емітент, на будь-якого іншого трасата чи на апліканта цього акредитива. Бенефіціар потім може надати цей вексель будь-якому банку для обороту разом з оригінальним акредитивом та документами, обумовленими в ньому.

Допоміжний акредитив використовується в основному в США. За його допомогою гарантуються такі види оплати та контрактні зобов'язання:

— оплата строкового переказного векселя;

— виплата банківських позик;

— оплата товарів;

— поставка товарів відповідно до умов контракту.

Трансфертні акредитиви добре адаптовані до сучасних вимог міжнародної торгівлі. Торговець (посередник), який одержує оплату від покупця у формі трансфертного документарного акредитива, може скористатися ним для розрахунків зі своїми постачальниками, що дає йому можливість здійснити цю трансакцію практично без використання власних ресурсів. Покупець уповноважує банк відкрити безвідзивний акредитив на користь торговця. Банк-емітент повинен чітко вказати, що акредитив є трансфертним.

Серед зазначених видів акредитивів виділяються покриті та непокриті. Тобто може бути передбачене або непередбачене валютне покриття, що виступає забезпеченням та джерелом платежів бенефіціару за даним акредитивом. Покриття може перераховуватись одночасно з виставленням акредитива на всю суму або в міру фактичних виплат з акредитива.

Поширеною формою міжнародних розрахунків у сучасних умовах виступають інкасові операції.

Головна перешкода для ефективного використання акредитивів — це значна невідповідність між документами, що вимагаються та подаються за акредитивом. В операції з акредитивом всі документи мають відповідати його термінам та умовам із здійснення платежу (акцепту).

Щоб запобігти цьому, експортер має бути впевненим, що акредитив відповідає контракту про купівлю-продаж. Вирішення потенційних проблем експортер має розпочинати одразу після одержання акредитива, оскільки заявник (покупець/імпортер) може не погодитися з невідповідностями в документах, або невідповідності виявляться після відвантаження товарів. За наявності невідповідностей, неприйнятних для експортера, він може просити імпортера відкоригувати акредитив у банку-емітенті. Запит імпортера щодо коригування акредитива необхідно здійснити до моменту відвантаження товарів.

На відміну від передоплати, акредитив надає експортерові надійну гарантію повної оплати. Вигідний для експортера, цей метод розрахунків у зовнішньоторговельних операціях також дуже зручний для імпортера.

Переваги акредитивних розрахунків для експортера:

- мінімальний ризик несплати. Експортер, погоджуючись з термінами та умовами акредитива для здійснення оплати за продукцію, яку він має намір закупити, звертається до банку-емітента чи до підтверджуючого банку з метою зробити оплату. Банк не може відмовитися від оплати, якщо він узяв на себе безвідзивне зобов'язання щодо цієї операції;

— швидкість та зручність: оплата банком здійснюється швидше і значно надійніше, ніж інкасо від експортера.

Недолік акредитивних розрахунків для експортера полягає у зниженні конкурентоспроможності. Оскільки імпортер зазнає значних витрат і здійснює великий обсяг роботи з паперами, експортер, який продає товари лише за акредитивом, може обмежити свій ринок, зазнаючи труднощів у пошуку покупців.

Переваги акредитивних розрахунків для імпортера:

— можливість кредитування та фінансування;

— безпека операції: імпортер може бути впевнений, що експортерові доведеться дотримуватися всіх термінів та умов акредитива до моменту оплати. Оскільки банк не несе відповідальності за якість та відповідність наданих документів, імпортер все-таки залежить від надійності експортера. Отже, імпортер може бути впевненим тільки у відповідності документів акредитиву.

Недоліки акредитивних розрахунків для імпортера:

— збільшення витрат та незручність. Найчастіше імпортер є єдиним, хто здійснює витрати за акредитивом (на відміну від інкасо, де витрати здійснює експортер). Акредитив коштує дорожче за інкасо й забирає більше часу на оформлення.

Для експортера покритий акредитив із погляду надійності, безумовно, привабливіший, ніж непокритий, оскільки мінімізує ризики, пов'язані з країною імпортера.

Аналіз практики застосування акредитивної форми розрахунків дає підстави сформулювати три основних способи надання покриття:

а) відкриття банком-емітентом депозиту у виконуючому банку;

б) кредитування на суму акредитива кореспондентського рахунку виконуючого банку в банку-емітенті чи іншому банку; в) надання виконуючому банку права списувати суму акредитива з відкритого в ньому кореспондентського рахунку банку-емітента.

Слід зазначити, що і в науковій літературі, і в банківській практиці під "покритими акредитивами" мають на увазі акредитиви, які відкриваються банком-емітентом після того, як заявник надасть цьому банку покриття. У даному випадку виконання акредитива здійснюється банком-емітентом за рахунок не власних коштів, а коштів, попередньо наданих йому заявником акредитива. Така схема покриття характерна для роботи банків-резидентів України зі своїми клієнтами.

Якщо український резидент є експортером і бенефіціаром за виставленим на його користь акредитивом, вибір його виду (покритого чи непокритого) залежить від надійності банку-емітента. При цьому, як правило, застосовується така формула: за високої надійності банку-емітента використовується непокритий акредитив, за недостатнього рівня надійності — покритий.

Практика роботи вітчизняних банків засвідчує переважне використання покритих акредитивів. За результатами проведеного нами опитування фахівців підрозділів документарних операцій комерційних банків покриті акредитиви застосовуються насамперед як форма страхування ризиків, пов'язаних із економічною і політичною ситуацією в країні імпортера, а також — зі складністю проведення претензійно-позовної роботи щодо стягнення заборгованості в разі невиконання банком-емітентом зобов'язань за акредитивом. Під поняттям "складність" мають на увазі передусім недостатню обізнаність з міжнародним законодавством та брак коштів, які мав би виділяти експортер на претензійно-позовні дії.

Незважаючи на наявність серйозних ризиків, зазначені акредитиви все ж застосовуються у процесі зовнішньоторговельного обороту. Однак ступінь їх застосовності зумовлений не природою цих акредитивів, а загальною торговою та інвестиційною ситуацією в країнах розташування зовнішньоторговельних партнерів.

Інкасо — це операції з комерційними і фінансовими документами або тільки з комерційними документами, що здійснюються банками на підставі одержаних від клієнтів інструкцій з метою:

— одержання акцепту та (або) платежу;

— видачі комерційних документів проти акцепту та (або) платежу;

— видачі документів на інших умовах.

Залежно від документів, що надаються експортерами до банку, розрізняють чисте та документарне інкасо.

Чисте інкасо — це інкасо векселів, чеків, платіжних розписок та інших документів, що використовуються для одержання платежу.

Документарне інкасо — це інкасо фінансових документів, що супроводжуються комерційними документами, або інкасо тільки комерційних документів.

Процес застосування інкасо включає велику кількість етапів, однак всі вони можуть бути згруповані у три основні стадії.

Стадія 1. Визначення умов інкасо

Експортер обумовлює форму оплати у своїй діловій пропозиції чи приходить до згоди з покупцем щодо умов оплати в ході підписання договору купівлі-продажу. Наприклад, "документи проти оплати (documents against payment)" або "документи проти акцепту (documents against acceptance)". Встановлені умови оплати визначають такі типи документарного інкасо.

Документи проти платежу (D/P). Банку, якому пред'являються документи, надається право передати їх трасату тільки у тому разі, якщо він здійснить негайний платіж. Слово "негайний" (immediate) в міжнародній торгівлі означає "не пізніше дати прибуття товарів".

Документи проти акцепту (D/А). Банк, якому пред'являються документи, передає їх після того, як імпортер акцептує переказний вексель, котрий сплачується, як правило, протягом 30— 180 днів після пред'явлення або у визначений строк у майбутньому.

Стадія 2. Інкасування платіжної вимоги і переказ документів

Після того, як договір купівлі-продажу підписаний, експортер відвантажує товар на адресу покупця або банку, який пред'явить покупцю документи до оплати. Одночасно він збирає всі необхідні документи (інвойс, коносамент, страховий сертифікат, сертифікат походження тощо) і надає їх своєму банку разом з інкасованою платіжною вимогою. Банк пересилає одержані документи разом з необхідними інструкціями до банку імпортера.

Стадія 3. Пред'явлення документів та їх оплата

Банк, який пред'являє документи, інформує покупця про надходження документів, а також ознайомлює його з умовами передачі цих документів. Покупець здійснює платіж або акцептує переказний вексель і після цього одержує документи. Потім банк, який пред'явив документи, здійснює трансферт одержаної від покупця суми до банку, що переслав документи, котрий, у свою чергу, кредитує рахунок експортера на цю суму.

В інкасовій операції, як правило, беруть участь такі сторони:

— експортер (продавець, принципал);

— банк, що пересилає документи;

— банк, що пред'являє документи (інкасо-банк). Термін "інкасо-банк" може бути застосований до будь-якого банку (за винятком банку, що пересилає документи), який бере участь у виконанні інкасованої платіжної вимоги;

— імпортер (покупець, трасат).

Банківський переказ є розрахунковою операцією, яка здійснюється через подання телексного або телеграфного платіжного доручення одного банку іншому. Це наказ одного банку, адресований своєму банку-кореспонденту, про виплату певної суми бенефіціару. Платіжне доручення банк видає на підставі відповідних вказівок клієнта банку щодо умов виплати бенефіціару суми переказу.

Здійснення банківського переказу включає такі операції:

1) відповідно до укладеного контракту експортер передає необхідні документи імпортеру;

2) імпортер виставляє платіжне доручення в обслуговуючий його банк;

3) банк імпортера надсилає до свого банку-кореспондента наказ про перерахування відповідної суми на користь експортера;

4) банк-кореспондент перераховує кошти з коррахунка банку імпортера до банку експортера;

5) банк експортера зараховує одержані кошти на рахунок експортера та авізує експортера про находження на його користь відповідної суми коштів.

При надходженні коштів на користь клієнта українського уповноваженого банку іноземний банк-кореспондент зараховує відповідну суму на його коррахунок та надсилає авізо на його адресу. Український банк, у свою чергу, зараховує кошти на поточний валютний рахунок клієнта-експортера та авізує його про надходження на його користь відповідної суми в іноземній валюті.

На сьогодні переважна більшість міжнародних міжбанківських платежів здійснюється через Всесвітню систему міжбанківських фінансових телекомунікацій — SWIFT (Society for Worldwide Interbank Financial Telecommunications). Ця система зараз об'єднує понад 1800 банків — дійсних членів та близько 1500 банків на правах асоційованих членів у 88 країнах світу. Система SWIFT забезпечує найбільшу швидкість та велику надійність і безпеку здійснення міжбанківських розрахунків.

У цілому використання конкретних форм міжнародних розрахунків залежить від розвиненості міжнародної торгівлі, ступеня валютного регулювання і валютного контролю, рівня розвитку, інтенсивності та надійності розрахункових операцій, що здійснюються комерційними банками.

Щодо української банківської системи, то на сучасному етапі найбільш поширеною розрахунковою формою залишається банківський переказ.

4. Бала́нс платі́жний (англ. balance of Payments) — співвідношення між сумою грошових надходжень, отриманих країною з-за кордону і сумою платежів за кордон протягом певного періоду (рік, квартал, місяць). Платіжний баланс на певний період (місяць, квартал, рік) складається на основі статистичних показників про здійснені за цей період зовнішньоекономічні діяльності й дає змогу аналізувати зміни в міжнародних економічних зв'язках країни, масштабах і характері її участі у світовому господарстві.

Активне сальдо платіжного балансу (>0) призводить до зростання золотовалютного резерву центрального банку. Пасивне сальдо (<0) має протилежні наслідки.

Фінансовий механізм зовнішньоекономічної діяльності