методичка по архитектуре КП пром

Вертикальні та горизонтальні зв’язки в більшості випадків виготовляють з прокатних профілів та монтують на зварюванні.

Вище розглянуті типи зв’язків встановлюють в покриттях з залізобетонними фермами. В інших типах покриттів в систему зв’язків можуть входити додаткові елементи.

Зовнішні стіни слід проектувати, в основному, збірними з панелей. Цегляна кладка застосовується тільки для окремих ділянок панельних стін: в обрамленні воріт, дверей та інших місцях, де типові панелі не можуть бути встановлені.

За конструктивною схемою панельні зв’язки можуть бути не несучими (навісними) або самонесучими.

Ненесучі (навісні) стіни за допомогою спеціальних кріплень навішують на колони каркасу; віконні прорізи виконуються стрічковими або окремими блоками, розташованими через крок (рис.12).

Самонесучі стіни встановлюють на фундаментні балки або власні фундаменти. Для придання стінам стійкості їх кріплять гнучкими зв’язками до колон.

Типові бетонні панелі опалювальних та неопалювальних будівель випускають номінальною довжиною 6 і 12 м, для простінків самонесучих стін – 1,5 і 3 м. Розміри панелей по висоті прийняті: 0,9 (цокольна панель); 1,2 і 1,8 м. За конструктивними та монтажними умовами в одноповерхових будівлях надвіконні панелі над верхніми віконними прорізами встановлюють на 600 мм нижче верха колон або низу несучих конструкцій покриття (рис.13). В багатоповерхових будівлях поясні, надвіконні панелі встановлюють на 600 мм нижче відмітки міжповерхових перекриттів (рис.30). Торцеві панельні стіни кріпляться до колон торцевого фахверку. В неопалювальних будівлях кути вирішують за допомогою подовжених панелей; в опалювальних – за допомогою кутових елементів (рис.14, б).

Світлові прорізи в стінах можуть мати вигляд окремих вікон або стрічок. В промислових будівлях слід використовувати стрічкові прорізи, якщо така необхідність підтверджена техніко-економічним розрахунком (це пов’язано з більш високими витратами тепла через вікна).

В будівлях значної висоти та в будівлях, обладнаних мотовими кранами, вікна розташовують в два, а інколи й в три яруси.

Заповнюють прорізи окремими блоками або віконними панелями, які виконуються з деревини чи сталі. Дерев’яні блоки мають номінальну ширину 1,54 3 і 4,5 м та номінальну висоту 1,2 і 1,8 м. Найбільша висота прорізів при заповненні дерев’яними блоками – 7,2 м. Для стрічкових прорізів розроблені також сталеві віконні панелі номінальної довжини 6 м.

Покрівля в промисловому будівництві в більшості випадків влаштовується з рулонних матеріалів або мастики, що армована скловолокнистими матеріалами.

Водовідвід з покриттів багатопрогонових виробничих будівель, як правило, проектують внутрішній. Водостокові лійки встановлюють у знижених міс-

21

цях – розжолобках не рідше, ніж через 48 м. Розташування лійок у плані має стандартну прив’язку до повздовжніх та поперечних координаційних осей: 450 і 500 мм, відповідно (рис.17, б).

Ліхтарі. За призначенням ліхтарі розподіляють на світлоаераційні, аераційні та світлові.

За формою ліхтарі підрозділяють на двосторонні ліхтарі-надбудови, односторонні (шеди) та зенітні. Якщо ліхтар має трикутний, куполоподібний або трапецеїдальний профіль та світлопрозорі поверхні, то його називають з е н і - т н и м . Коли світлові прорізи розташовані горизонтально та елементи їх заповнення вмонтовані в огороджувальну конструкцію покриття, то вони називаються с в і т л о п р о з о р и м и п а н е л я м и . Тип ліхтарів та їх конструктивне рішення приймають з урахуванням потрібних параметрів середовища приміщення, кліматичних умов району будівництва, тощо.

В якості с в і т л о а е р а ц і й н и х найчастіше приймають ліхтарінадбудови прямокутного профілю (рис.19). Як правило, ліхтарі розміщують паралельно повздовжньої осі будівлі. З метою зручності експлуатації та за пожежними вимогами довжина ліхтарів повинна бути не більше 84 м. Якщо потрібна більша довжина, то ліхтарі влаштовують з розривами, величину яких приймають рівною або кратною кроку кроквяних конструкцій. За тим же міркуванням ліхтарі не доводять до торцевих стін на 6 м. Для приміщень з прогонами 12 і 18 м застосовують ліхтарі шириною 6 м, для приміщень з більшими прогонами – шириною 12 м. Каркас ліхтаря складається з поперечних сталевих рам та повздовжніх елементів. До останніх відносять: бортові плити, прогони для кріплення елементів заповнення світлових прорізів, елементи покриття та зв’язки. Покриття ліхтаря влаштовують однаковим з покриттям прогону.

У будинках з нормальним вологісним режимом і незначними надлишками тепла в якості системи верхнього освітлення знаходять все більше застосування з е н і т н і ліхтарі та світлопрозорі панелі, що мають більш високу світлоактивність і меншу масу. Частіше інших застосовуються зенітні ліхтарі, які незначно височать над покриттям (не менш ніж на 300 мм). Конструкції зенітних ліхтарів складаються із стакана, опорної рамки та світлопрозорих елементів, що розміщуються над прорізами, передбаченими в залізобетонних плитах покриттях або утворених пропусками плит. Стакан – це бортик (сталевий чи залізобетонний), що обрамляє проріз в покритті та жорстко з ним зв’язаний (рис.18). По верху стакана кріплять опорну рамку з дерев’яних брусків або сталевих профілів. На рамку встановлюють світлопрозору огорожу, закріплюють та герметизують стики. Світлопрозору огорожу зенітних ліхтарів виконують з органічного скла в формі куполів або оболонок.

Зенітні ліхтарі та світлопрозорі панелі можуть розташовуватися в окремих точках покриття, йти по ньому у вигляді стрічки або розміщуватися по всій площі покриття.

22

Ворота і двері. Під час проектування виходів з виробничих приміщень одноповерхових промислових будівель слід пам’ятати, що мінімальна ширина зовнішніх дверей встановлена 0,8 м; максимальна – 2,4 м. Габарити воріт підбираються в залежності від виду транспортних засобів, що використовуються. Так, наприклад, для пропуску електронавантажувачів застосовують ворота висотою 2 м і висотою 2,4 м, для автомобілів різної вантажопідйомності – 3×3, 4×3 і 4×3,6 м, залізничні розсувні ворота для залізниці нормальної колії мають розмір 4,7×5,6 м.

З зовнішньої сторони воріт, призначених для безрейкового транспорту, роблять похилі бетонні з’їзди – пандуси.

Підлоги проектуються відповідно призначенню приміщень, в залежності від характеру впливу на підлогу або спеціальних вимог до нього (рис.20). Впливи на підлогу підрозділяють на механічні, рідинні (вода, розчин кислот, луг та ін.) та теплові. При призначенні конструкції підлоги враховують здатність до пиловидалення, іскроутворенню, електропровідності та ін. При слабких механічних діях застосовують бетонні, цементно-піщані та асфальтобетонні підлоги. При рідинних впливах використовують підлоги з покриттям з керамічних виробів, цегли та плиток, а також шлакоситалових плит, які укладають на різних розчинах та мастиках, що підбираються за характером рідинних дій. В цехах з великими навантаженнями (ковальсько-пресовий та ін.) влаштовують підлоги із сталевих плит, фібробетону, тощо. В гарячих цехах застосовують підлоги із жаростійкого бетону або чавунних плит. Використання торцевих дерев’яних шашок обмежено виробництвами, де може відбутися падіння на підлогу предметів, пошкодження яких неприпустимо (наприклад, деталі автомобілів). Для підприємств точного машинобудування, верстатобудування, приладобудування та ін., де пред’являють вимоги малого пиловиділення, широко застосовуються підлоги з полімербетонним покриттям.

2.2. Допоміжні будівлі (адміністративно-побутові будівлі)

При проектуванні промислових підприємств важливо забезпечити для працюючих сприятливі умови санітарно-побутового, медичного, соціальнокультурного та адміністративного обслуговування.

З цією метою передбачають допоміжні будівлі, в яких розміщують сані- тарно-побутові приміщення (гардеробні, душові, умивальні та т.п.); пункти охорони здоров’я; приміщення громадського харчування, управління; конструкторські бюро.

Допоміжні приміщення можуть розташовуватися в окремо стоячих будівлях, в спеціальних прибудовах до виробничих будівель, тобто «прибудованих допоміжних будівлях», а також всередині виробничої будівлі, тобто бути «вбу-

23

дованими допоміжними приміщеннями». Окремо стоячі допоміжні будівлі проектують при гарячих та інших цехах, режим яких потребує надійної ізоляції допоміжних будівель. Окремо стоячі будівлі поєднуються з опалювальними виробничими будівлями через переходи. Прибудовані допоміжні будівлі розміщують вздовж повздовжніх або торцевих стін виробничої будівлі. Прибудовані будівлі найчастіше використовують на підприємствах машинобудування, приладобудування та легкої промисловості.

Проектування адміністративно-побутових будівель, визначення складу приміщень, їх розмірів та обладнання слід здійснювати відповідно до вимог [3].

Елементами, що формують поверхову об’ємно-планувальну структуру будівель, є входи, вестибюлі, коридори, сходи, а також різні підрозділи обслуговування трудящих та управління виробництвом.

Входи в будівлі влаштовують, як правило, через тамбури глибиною не менш 1,2 м (вбудовані або прибудовані). З урахуванням вимог протипожежної безпеки допоміжні будівлі повинні мати не менше двох виходів. Відстань від найбільш віддалених приміщень (крім вбиралень, умивальних, душових, курилень) до найближчого виходу назовні або до найближчої сходової клітки повинна прийматися по таблиці 3 СНиП 2.09.04-87.

Підлогу першого поверху прибудованої допоміжної будівлі, як правило, проектують на тому ж рівні, що й підлогу першого поверху виробничого цеха (на 0,150 м вище спланованої поверхні землі). Через це входи в будівлю розташовують окремо від сходових кліток. При головних входах передбачають вестибюлі площею не менше 12 м2.

Ширина сходових маршів та площадок приймається не менш 1,2 м, коридорів та переходів між будівлями – 1,4 м, проходів – 1 м, дверей – 0,8 м.

В приміщеннях з постійними робочими місцями (адміністративні приміщення, конструкторські бюро, приміщення пунктів охорони здоров’я, тощо) слід передбачати природне освітлення. В решті приміщень можна обмежуватися штучним освітленням.

На рис.39 показана схема функціонального зонування 2-х поверхового прибудованої допоміжної будівлі. На першому поверсі розміщені зони приміщень, які відвідують щоденно кілька разів на день всі працюючі в цеху. Зв'язок між зонами здійснюється за допомогою комунікаційних приміщень (вестибюлів та коридорів). Три сходові клітки зв’язують перший та другий поверхи. На 2-му поверсі розташовані приміщення, які відвідують щоденно менша кількість людей.

Для проектування допоміжних приміщень необхідно встановити облікову кількість працюючих у всіх змінах й так зване явочне число працюючих в найбільшій зміні. За обліковою кількістю визначають загальну площу приміщень, а за явочним – число посадочних місць в їдальні, число вбиралень, душових та т.п. В даному проекті інженерно-технічний та допоміжний персонал умовно не враховується, через це склад та площі приміщень адміністрації, громадського харчування та т.п. приймаються без розрахунку відповідно табл. 8 (див. розділ 1).

24

Склад санітарно-побутових приміщень для робочих, відповідно вимогам [3], встановлюють в залежності від санітарної характеристики виробничих процесів (див. табл. 11 у Додатку 4).

При розробці планувального рішення побутових приміщень необхідно пам’ятати, що гардеробні, душові та умивальні слід поєднувати в блоки, які називаються гардеробними. Гардеробні, що займають основну частину побутових приміщень, проектують, по можливості, без коридорів – зального типу.

В гардеробних блоках при виробничих процесах груп 1в, 2в, 2г і 3б гардеробні для робочого одягу розміщують в приміщеннях окремих від гардеробних для вуличного та домашнього одягу; при цьому душові розташовують суміжно з вказаними гардеробними. Розміщення душових та переддушових у зовнішніх стін будівлі не допускається.

При проектуванні гардеробних блоків основою планувального рішення повинно бути чітке розділення людських потоків, тобто людей, що йдуть на роботу та з роботи. Функціональна схема взаємозв’язку побутових приміщень з урахуванням вказаного положення приведена на рис. 37, а на рис. 38 показані планувальні рішення гардеробного блоку при різних групах виробничих процесів.

Для допоміжних будівель розроблені готові планувальні елементи, на яких показано розташування визначеної кількості різних видів обладнання: шаф у гардеробних, умивальників, душів, кабін у вбиральнях та т.п. В процесі проектування, після визначення необхідної кількості різних видів обладнання побутових приміщень, можна підібрати найбільш підходящі планувальні елементи, та компонуючи їх, отримати планування та розміри допоміжної будівлі (додавши площі адміністративно-конторських та інших приміщень). Орієнтовно, на кожного працюючого приходиться близько 4 м2 допоміжних приміщень, з урахуванням комунікаційних приміщень – близько 4,8 м2.

На рис.42 приведені приклади планувальних рішень прибудованих допоміжних будівель.

Прибудовані та окремо стоячи адміністративно-побутові будівлі можуть зводитися за системою повного або неповного каркасу, а також безкаркасними. Для каркасних будівель всі збірні залізобетонні конструкції (фундаменти, колони, ригелі, панелі перекриттів та покриттів) приймають з уніфікованих типових елементів для будівель культурно-побутового, громадського та виробничого призначень (міжгалузева серія 1.020-1).

Фундаменти використовують збірні залізобетонні типу «стакан». Колони

– перерізом 300×300 мм з прихованими консолями для спирання ригелів. Ригелі міжповерхових перекриттів та покриттів мають таврову форму поперечного перерізу з полицями понизу для обпирання плит перекриттів; висота ригелів – 450 мм. Перекриття виконуються з круглопустотних плит висотою 220 мм. Покриття влаштовуються пласким з рулонною покрівлею.

25

Зовнішні стіни допоміжних будівель виконуються самонесучими або навісними з великих панелей номінальної довжини 6 м.

Сходові клітки в плані мають розміри 6×3 м. Для утворення комірки 6×3 м в місцях розташування сходів встановлюють допоміжні колони. Елементи сходів виготовляються у вигляді збірних залізобетонних ребристих маршів ламаної форми (марш з двома напівплощадками). Марші кінцями спираються на збірні залізобетонні балки номінальної довжини 3 м, які у свою чергу спираються на колони каркасу.

Прибудовані допоміжні будівлі відокремлюються від виробничих корпусів деформаційними (осадовими) швами.

3. ПЛАНУВАННЯ ТА ОБЛАДНАННЯ ДОПОМІЖНИХ ПРИМІЩЕНЬ ПІДПРИЄМСТВ

3.1. Санітарно-побутові приміщення

Санітарно-побутові приміщення та пристрої можуть бути загальні, що не залежать від умов праці, та спеціальні, які призначаються в залежності від груп виробничих процесів та умов праці (табл. 11 у Додатку 4).

До загальних санітарно-побутових приміщень відносять: гардеробні для вуличного, домашнього та спеціального одягу; умивальні, вбиральні, курильні та ін. До спеціальних – душові; приміщення для розташування ножних ванн, напівдушів та пристроїв питного водопостачання; приміщення для обігріву або охолодження працюючих; приміщення для прання, хімічної чистки, знепилювання, зберігання та видачі спецодягу; респіраторні та ін.

Загальні та спеціальні санітарно-побутові приміщення та пристрої необхідно проектувати для робочих, інженерно-технічних працівників (ІТП) та обслуговуючого персоналу (ОП), зайнятих безпосередньо на виробництві. В даному проекті обладнання загальних побутових приміщень умовно розраховується тільки для робочих. Вбиральні для інженерно-технічних працівників та обслуговуючого персоналу проектуються окремо та розраховуються за нормами громадських будівель. Вуличний одяг ІТП, як правило, зберігається у службових приміщеннях. Умивальники для ІТП та ОП встановлюються в шлюзах при вбиральнях.

При проектуванні побутових приміщень необхідно пам’ятати:

а) в гардеробних число відділень в шафах для домашнього та спеціального одягу слід приймати рівним облікової чисельності працюючих;

б) число душових, умивальників та спеціальних побутових пристроїв, передбачених табл. 11 (див. Додаток 4), слід приймати за чисельністю працюючих в найбільш численній зміні або частині цієї зміни, що одночасно закінчують

26

роботу. Планування побутових приміщень повинно, як правило, виключати можливість перетинання зустрічних потоків працюючих.

Г а р д е р о б н і .

Гардеробні призначаються для зберігання вуличного, домашнього та спеціального (робочого) одягу.

Для виробничих процесів груп 1в, 2в, 2г і 3б гардеробні домашнього та спеціального одягу повинні бути роздільними для кожної з цих груп. У решті випадків гардеробні можуть бути загальними для всіх видів одягу.

Входи в гардеробні, які розташовуються суміжно з вестибюлями, слід передбачати через тамбури. Сполучення між гардеробною спеціального одягу та гардеробною вуличного та домашнього одягу повинно бути: для тих, що йдуть з роботи, – через переддушові, а для тих, що йдуть на роботу, - минаючи переддушові (див. рис.40).

Гардеробні як для домашнього, та к й для робочого одягу обладнують індивідуальними шафами шириною 25, 33 і 40 см; глибина шаф – 50 см. Відстань між лицьовими поверхнями шаф повинна прийматися: 2 м – при розташуванні лав з обох сторін проходу; 1,4 м – при розташуванні лав тільки по один бік проходів; 1 м – в гардеробних без лав. Відстань між лицьовими поверхнями шаф та стіною або перегородкою повинна прийматися: 1,2 м – в гардеробних з лавами; 0,8 м – в гардеробних без лав.

У м и в а л ь н і

Умивальні повинні розташовуватися суміжно з гардеробними спецодягу, загальними гардеробними або на передбаченій для цієї мети площі в указаних гардеробних.

В залежності від характеру виробництва до 40% розрахункової кількості умивальників допускається розміщувати у виробничих приміщеннях поблизу робочих місць.

Умивальники, розташовані поблизу робочих місць, а також умивальники для працюючих в управліннях, конструкторських бюро, в громадських організаціях допускається розміщувати в тамбурах при вбиральнях.

Відстань між осями умивальних кранів в ряду слід приймати не менше 0,65 м, а між віссю крана крайнього умивальника в ряду та стіною або перегородкою – не менше 0,45 м.

Ширина проходів між рядами умивальників повинна бути не менше 1,8 м, а між рядом умивальників та стіною (перегородкою) – не менше 1,2 м.

Ширина проходу між рядом умивальників та лицьовою поверхнею шаф повинна бути: не менше 2 м.

27

Кількість кранів в умивальнях слід приймати за кількістю працюючих у найбільш численній зміні, виходячи з розрахункової кількості людей на один кран, вказаного в табл. 14.

Д у ш о в і

Душові повинні розташовуватися суміжно з гардеробними. При душових слід передбачати переддушові, призначенні для витирання тіла, а при душових в гардеробних для сумісного зберігання всіх видів одягу – також й для переодягання. При душових з кількістю душових сіток 4 та менше улаштування переддушових не обов’язково. Душові розраховуються за кількістю робочих найбільш чисельній зміни.

Душові обладнуються відкритими душовими кабінами. До 20% душових кабін допускається передбачати закритими з входами з переддушових. Душові кабіни з наскрізними проходами передбачаються при виробничих процесах груп 1в та 3б.

Розміри відкритих душових кабін в плані слід приймати 0,9×0,9 м, закритих – 1,8×1,8 м. при цьому розміри місць для переодягання повинні прийматися 0,6×0,9 м. ширину проходів між рядами душових кабін слід приймати: не менше 1,5 м, а між рядом кабін та стіною або перегородкою – 1 м.

Н о ж н і в а н н и

Ножні ванни (установки гідромасажу ніг) слід передбачати при виробничих процесах, пов’язаних з роботою стоячи або з вібрацією, що передається на ноги.

Ножні ванни слід розміщувати в умивальних або в гардеробних на передбаченій для цієї мети площі. Кількість ножних ванн потрібно визначати за кількістю працюючих в найбільш чисельній зміни, виходячи з розрахунку 40 осіб на одну установку площею 1,5 м2.

Ширина проходу між рядами ножних ванн повинна прийматися 2 м, а між крайнім рядом ножних ванн та стіною чи перегородкою – 1,2 м. Відстань між осями кранів ножних ванн слід приймати не менше 0,7 м, а між віссю крайньої ванни або перегородкою – не менше 0,5 м.

В б и р а л ь н і

Відстань від робочих місць, розташованих в будівлях, до вбиралень повинна прийматися не більше 75 м, а от робочих місць на майданчику підприємства – не більше 150 м.

Розміри кабіни в плані повинні бути 1,2×0,8 м. Кількість санітарних приладів (напільних чаш чи унітазів та пісуарів) чоловічих і жіночих вбиралень по-

28

винна прийматися в залежності від кількості користувачів в найбільш чисельній зміні, виходячи з розрахунку 18 чоловіків або 12 жінок на 1 санітарний прилад.

Вхід у вбиральню повинен влаштовуватися через тамбур з умивальниками, кількість яких визначається з розрахунку 72 чоловіка або 48 жінок на 1 умивальник, але не менше 1 умивальника на кожну вбиральню.

Ширину проходу між рядами кабін, пісуарів, а також кабін та пісуарів слід приймати не менше 1,5 м.

Ширина проходу між рядом кабін чи пісуарів та стіною або перегородкою повинна бути не менше 1,5 м.

К у р и л ь н і

Курильні необхідно передбачати у випадках, коли за умовами виробництва чи пожежної безпеки куріння у виробничих приміщеннях або на території підприємства не допускається, а також при об’ємі виробничого приміщення на одного працюючого менше 50 м3.

Курильні слід розташовувати суміжно з вбиральнями або з приміщеннями для відпочинку.

Площа курильні визначається з розрахунку: 0,2 м2 на одного працюючого в найбільш чисельній зміні, але повинна бути не менше 9 м2.

П р и м і щ е н н я д л я в і д п о ч и н к у в р о б о ч и й ч а с .

П р и м і щ е н н я т а п р и с т р о ї д л я о б і г р і в у т а о х о л о д ж е н н я

Площа приміщення для відпочинку повинна визначатися з розрахунку 0,2 м2 на одного працюючого в найбільш чисельній зміні, що користується цим приміщенням, але повинна бути не менше 18м2.

Відстань від робочих місць до приміщень для відпочинку, обігріву чи охолодження повинна бути не більше 75 м, а від робочих місць від майданчика підприємства – не більше 150 м. Вхід в приміщення для відпочинку, обігріву чи охолодження, яке розташоване у виробничій будівлі, необхідно передбачати через тамбур.

Приміщення для відпочинку повинні бути обладнанні вішалками для одягу та умивальниками зі змішувачами холодної та гарячої води.

П р и м і щ е н н я д л я с у ш к и , з н е п и л ю в а н н я , з н е ш к о д ж е н н я т а р е м о н т у с п е ц і а л ь н о г о о д я г у т а в з у т т я

Приміщення для сушки та знепилювання спеціального одягу сліз розташовувати суміжно з гардеробними або роздавальними спеціального одягу чи (при обслуговуванні кількох гардеробних)окремо від них. Площа приміщень для сушки та приміщень для знепилювання повинна бути не менше 9 м2.

29

Р е с п і р а т о р н і

Площа респіраторних, яку слід визначати з розрахунку 0,7 м2 на одного користувача респіраторами або протигазами, повинна бути не менше 9 м2.

3.2. Приміщення охорони здоров’я

При проектуванні промислових підприємств повинні передбачатися медпункти, інгаляторії, фотарії, приміщення для особистої гігієни жінок та приміщення для ручних ванн.

П у н к т и о х о р о н и з д о р о в ’ я

Пункти охорони здоров'я, як правило, повинні розташовуватися на перших поверхах допоміжних та виробничих будівель. До пунктів охорони здоров’я слід передбачати зручні під’їзди для санітарних автомобілів.

На підприємствах з обліковою кількістю робочих більше 300 осіб повинен передбачатися фельдшерський пункт, при чисельності від 50 до 300 осіб – медичній пункт. При цьому, площа медичного пункту при обліковій чисельності працюючих від 50 до 150 осіб повинна бути не менше 12 м2, при численності працюючих від 151 до 300 – не менше 18 м2.

П р и м і щ е н н я д л я о с о б и с т о ї г і г і є н и ж і н о к

При кількості жінок, працюючих в найбільш численній зміні, від 15 до 100 осіб в жіночій вбиральні необхідно передбачити приміщення для гігієнічного душу розміром в плані 2,4×1,2 м зі входом в нього із тамбура вбиральні.

При кількості жінок, працюючих в найбільш численній зміні, більше 100 осіб – приміщення для особистої гігієни жінок слід розташовувати суміжно з жіночими вбиральнями, з улаштуванням загального тамбура, а також допоміжного тамбура при вході в приміщення для особистої гігієни жінок. Розрахункове число користувачів на одну кабіну прийнято 75 осіб.

І н г а л я т о р і ї

При виробничих процесах, пов’язаних із значними виділеннями пилу або газів дратливої дії, слід передбачати інгалятори з аерозольними установками групової інгаляції. Площа інгаляторія визначається із розрахунку 1,8 м2 на одного користувача.

30