2. Орбіта та її захворювання Анатомія орбіти

Очна ямка – орбіта (orbita) – кісткова западина, яка має форму чотиригранної піраміди В ній розрізняють чотири кісткові стінки, в глибині орбіти знаходиться зоровий отвір – foramen opticum, який продовжується в зоровий канал, що відкривається в порожнину черепа. Його довжина 8-9 мм, діаметр близько 6 мм. В ньому проходить зоровий нерв і а. ophthalmica.

Крім зорового отвору, в орбіті є дві щілини. Верхня орбітальна щілина (fisssura orbitalis superior) веде в середню черепну ямку. Крізь неї проходять всі рухові нерви ока, перша гілка трійчастого нерва та верхня орбітальна вена, яка відкривається в печеристу пазуху (sinus cavernosus). Через нижню орбітальну щілину (fissura orbitalis inferior) входять в орбіту верхньощелепний і скуловий нерви, виходить нижня орбітальна вена. Задня частина нижньої орбітальної щілини з'єднує орбіту з крилоподібною ямкою, передня  з нижньоскроневою. У просвіті щілини знаходиться орбітальний м'яз, що інервується симпатичним нервом.

Стінки орбіти вистелені тонким окістям. Біля зорового отвору воно переходить у тверду оболонку зорового нерва, а біля країв орбіти – в окістя сусідніх частин лицьового черепа.

Передньою границею орбіти служить тарзоорбітальна фасція, яка захищає порожнину орбіти від зовнішніх шкідливих впливів (інфекція тощо). Біля країв орбіти тарзоорбітальна фасція знаходиться в тісному зв'язку з теноновою фасцією. Остання розділяє орбіту на два відділи: передній і задній. У передньому відділі знаходиться очне яблуко і м'язи, що проходять через тенонову капсулу і прикріплюються до склери, у задньому відділі – зоровий нерв, м'язи, судини, нерви, орбітальна клітковина. Очне яблуко відокремлюється від орбітальної клітковини теноновою фасцією, що вдягає, як суглобною сумкою, його задній відділ.

Орбіта тісно зв'язана з порожниною черепа, тому з клінікою захворювань орбіти повинні бути знайомі не лише окулісти, але й лікарі інших спеціальностей, бо її захворювання нерідко загрожують не тільки зору, але і життю людини.

Запальні захворювання орбіти

Запалення орбіти виявляється болем в очній ямці, головним болем, загальним неспокоєм, підвищенням температури тіла, порушенням сну і зменшенням апетиту. Біль посилюється під час руху очей. У залежності від локалізації запального процесу і його інтенсивності з'являється екзофтальм, зміщається очне яблуко й обмежується його рухливість, виникає диплопія (двоїння). Ці зміни зумовлюються набряком, інфільтрацією, крововиливами в м'які тканини, а також періоститом і карієсом стінок очної ямки або змінами судин. Запальні процеси в очниці зустрічаються найчастіше у виді флегмони і теноніту. Періостит, карієс, тромбофлебіт, емпиєми колоносових порожнин спостерігаються переважно в дорослих і людей похилого віку. Періостити та карієс нерідко бувають наслідком уродженого сифілісу та кісткового туберкульозу. Ці процеси, крім симптомів, характерних для флегмони, супроводжуються змінами, що виявляються при рентгенологічному (томографія) і лабораторному дослідженнях.

Флегмона орбіти. Флегмона (phlegmona) очної ямки характеризується швидким розвитком набряку і гіперемії повік, що поширюються на область спинки носа, на щоку або всю однойменну половину обличчя. Очна щілина зімкнута, спостерігається екзофтальм та хемоз кон’юнктиви. Рухомість очного яблука в усі боки обмежена, іноді відзначається повна офтальмоплегія (нерухомість ока). Хворі скаржаться на сильний тупий біль за оком, що посилюється при спробі подивитися убік чи при тиску на око. Однак при цьому окремі болючі крапки, які бувають при періоститах і синуситах, не виявляються. Не відзначаються також болі при натисненні на кісткові краї очниці.

Може виникнути диплопія та погіршитися зір. На очному дні іноді спостерігаються легкі застійні явища, але частіше – невротичні зміни диска зорового нерва (папиліт). У половини хворих навіть на висоті розвитку процесу на очному дні ніякої патології не виявляють. У ранньому дитячому віці флегмона очниці може протікати без ознак запалення, спостерігається тільки невеликий екзофтальм, набряк повік.

Збудниками флегмони найчастіше бувають золотистий та білий стафілокок, гемолітичний чи зеленавий стрептокок, рідше диплобацила Фрідлендера, диплокок Френкеля і кишкова паличка. Розповсюдження інфекції в очницю відбувається, переважно, за допомогою метастазування і контактним шляхом, рідше інфекція розвивається в результаті поранення очниці.

Лікування флегмони очної ямки починають з парентерального введення ударних доз антибіотиків широкої дії і симптоматичних засобів. При наявності синуситів хворих негайно госпіталізують в оториноларингологічний стаціонар, де їм ургентно роблять розкриття комірок гратчастого лабіринту, пункцію верхньощелепної пазухи з наступним її промиванням і усуванням передньої половини середньої носової раковини. Окуліст робить інцизію флегмони очниці з наступним дренуванням ранового каналу турундою, просоченою антибіотиками.

Для профілактики змін на очному дні проводять дегідратаційну терапію (розчини сульфату магнію і глюкози внутрішньовенно, лазікс, гемодез), призначають антигістамінні, десенсибілізуючі, протинабрякові засоби.

Теноніт (tenonitis)  запалення – тенонової капсули виявляється  болями при рухах очей, почуттям “випирання” ока з очниці. Поступово виникає і збільшується екзофтальм, з'являється обмеження рухливості очного яблука, розвивається невеликий хемоз. У зв'язку з екзофтальмом і обмеженням рухливості очного яблука виникає диплопія. Змін на очному дні найчастіше не буває. Загальний стан хворого при теноніті, на відміну від флегмони, задовільний. Виникнення теноніту, як правило, пов'язано з запаленням ока, ушкодженням піхви очного яблука при травмах і операціях на м'язах, а також з бешиховим запаленням, грипом, ревматизмом, епідемічним паротитом і ін. Під впливом кожної з цих причин у епісклеральному (теноновому) просторі виникає серозне чи гнійне запалення.

Лікування теноніту полягає в застосуванні антибіотиків, сульфаніламідів, саліцилатів, десенсибілізуючих і дегідратаційних засобів, ультрафіолетового опромінення.