Ситуаційна школа

Народилася у 60-70 роки 20-го сторіччя.

Головний напрямок цієї школи – динамічна перебудова управління під ситуацію, управління по проекту.

У межах цієї школи також народився такий напрямок, як “культура управління” (Японія) та демократизація управління.

Емпірічна школа

Народилася у 70-90 роки 20-го сторіччя.

Засновники школи: П.Дракер, Р.Девіс, Л.Ньюмен, Д.Міллер.

Напрямки школи:

• затвердження професіоналізму у менеджменті, затвердження менеджменту, як науки, навчання менеджменту;

• масове залучення працівників до власності та управління фірмами (Американська система ЕСОП, японська система “рінгі” , участь у прибутках тощо); утворення колективної власності.

Тривалий час у Радянському союзі ця школа не визнавалась. Але приблизно в ті ж саме роки радянські вчені почали формувати основи цієї школи. Це проф. Московського університету Г.Попов, академік Глушков В.М. (директор інституту кібернетики, м. Київ), академіки Шаталін, Федоренко, Новожилов, Немчинов та багато інших вчених. А Радянський вчений Леонтьев у 30-ті роки покинув Радянський союз та очолив у США інститут економіки та менеджменту.

4. Уявлення про цілі, вимоги до них, класифікація та методи встановлення

Цілі управління – це бажане майбутнє (якщо скорочено).

Або, якщо конкретніше та стосовно підприємства – бажаний майбутній стан підприємства (наприклад – підвищення технічного рівня виробництва), його економічний стан (наприклад – рівень доходів, прибутків, рентабельності), стан конкурентоспроможності тощо.

Крім цілі підприємство має місію.

Місія – це обов’язки, які бере на себе підприємство перед клієнтами, споживачами своєї продукції.

Роль цілі – вона орієнтує, та дисциплінує діяльність організації.

Вимоги до цілей:

• значимість (вагомість);

• досяжність;

• обґрунтованість;

• узгодженість з цілями координаційного (того ж рівня організації) та субординаційних відносин (вищого рівня організації) або узгодженість цілей працівників та цілей роботодавців.

Класифікація цілей:

За структурою виробничої системи

• соціальні та ідеологічні;

• виробничі;

• економічні;

• науково-технічні.

За ієрархією:

• державні;

• галузеві (регіональні);

• підприємства;

• окремих підрозділів;

• працівників.

За часом:

• стратегічні;

• поточні;

• оперативні.

Способи завдання цілей:

• змістовне формулювання цілей;

• конкретизація цілей у вигляді конкретних показників;

• встановлення кількісних значень цільових показників.

Методи завдання цілей:

• евристичні, які засновані на досвіді фахівців (мозкового штурму, анонімні – метод Дельфі, операційні ігри, кібернетичні сесії);

• аналітичні, які засновані на аналітичних розрахунках, екстраполяціях, прогнозуванні тощо;

• дерева цілей.

5. Функції управління

Функції управління визначають зміст управлінської діяльності.

Вони розподіляються на 2 групи: загальні та конкретні функції.

Загальні функції визначають зміст управлінської діяльності в управлінському циклі.

Управлінський цикл – це послідовність дій (фаз) управлінця з початку постанови цілі або виникнення ситуації до моменту досягнення цілі або вирішення ситуації.

Кожен управлінець проходить цей цикл незалежно від напрямку його діяльності. Тому такі функції називають загальними.

До загальних функцій відноситься:

• оцінка ситуації, прогнозування її наслідків;

• прийняття рішення, планування;

• організація виконання рішень, планів (доведення завдань до виконавців, забезпечення їх матеріалами та засобами для виконання завдань);

• стимулювання;

• контроль, координація та регулювання.

Конкретні функції управління визначають напрямок професійної діяльності:

• лінійне керівництво;

• управління персоналом;

• комерційна діяльність;

• облік та звіт;

• технічне обслуговування та підготовка виробництва;

• управління якістю;

• матеріально-технічне забезпечення;

• збут;

• тощо.

Конкретні функції покладаються в основу формування посад та підрозділів заводоуправління (посади головного інженера, директора департаменту управління персоналом тощо, підрозділів – відділу кадрів, планового відділу, бухгалтерії тощо).

Конкретні функції також впливають на підбір кадрів, вибір методів управління, вибір техніки та технології управління.