3.4. Агровиробничі групування грунтів господарства

Агровиробниче групування грунтів – це об’єднання окремих контурів видів та різновидів грунтів у більші групи (масиви), з близькими агрономічними властивостями і рівнем родючості, для яких можна запропонувати однакове сільськогосподарське використання і відносно однакові заходи агротехніки, підвищення родючості.

В даному господарстві виділяють такі агровиробничі групи:

I. Чорноземи звичайнi карбонатнi на лесах.

1.Чорнозем звичайний карбонатний середньогумусний важкосуглинковий на лесі.

2. Чорнозем звичайний карбонатний середньогумусний важкосуглинковий легкозмитий на лесі.

3. Чорнозем звичайний карбонатний середньогумусний важкосуглинковий середньозмитий на лесі.

4. Чорнозем звичайний карбонатний середньогумусний важкосуглинковий сильнозмитий на лесі.

5. Чорнозем звичайний карбонатний середньогумусний важкосуглинковий намитий на лесі.

II.Чорноземи пiвденнi карбонатнi на лесах.

6. Чорнозем пiвденний малогумусний середньосуглинковий на лесi

3.5. Заходи охорони грунтів господарства від ерозії

Ерозія грунтів – найбільш розповсюджений процес руйнування грунтового покриву, що включає винос, перенос і перевідкладення грунтової маси. У природі ці процеси безперервні. Їх інтенсивність зумовлюється різними природними факторами, зокрема кліматом, рельєфом місцевості, властивостями самого грунту, наявністю на його поверхні рослинності з її особливостями. Розрізняють схилову й руслову ерозії. Залежно від природних чинників руйнування ґрунту, ерозiю подiляють на водну та вітрову.

Оскiльки дане господарство знаходиться в зонi Степу, то найпоширенiшою формою ерозiї буде вiтрова. Вітрова ерозія, або дефляція, виникає за умови сильних вітрів, які видувають ґрунт. 

При бототьбi з вітровою ерозією застосовують ґрунтозахисні сівозміни, розміщують смугами посіви й пари, висівають буферні смуги з багаторічних трав, проводять снігозатримання, безвідвальний обробіток ґрунту із залишенням стерні на поверхні полів, проводять агролiсомелiорацiю, залуження еродованих земель. Істотне значення для боротьби з вітровою ерозією має поліпшення структури ґрунту. Для охорони ґрунтів від вітрової ерозії останнім часом застосовують і хімічні методи, які полягають у захисті поверхневого шару спеціальними хімічними речовинами.

Водна ерозiя в зонi Степу трапляється рiдко, зазвичай її розвиток вiдбувається пiсля зливових дощiв.

Водна ерозія проявляється у змиванні верхнього шару ґрунту або розмиванні його в глибину під впливом талих, дощових і поливних (іригаційних) вод.

Ефективним способом боротьби з водною ерозією є розміщення борозен і рядів рослин під прямим кутом до поверхневого стоку. З цією метою в умовах слабо-розсіченого рельєфу застосовують контурний обробіток грунту. Добрі протиерозійні результати дають ґрунтозахисні сівозміни, розміщення сільськогосподарських культур смугами, поперек схилу, залуження грунтів на схилах. Дуже еродовані землі треба переводити з орних на луки.

Для боротьби з ерозіями з успіхом застосовують мульчування ґрунтів. Матеріалом для мульчі може бути стерня, післяжнивні та післязбиральні рештки, стружка, тирса, спеціальний папір, пластмасова плівка тощо.

Завдання охорони ґрунтів полягають у втіленні в життя науково обгрунтованої системи організаційно-господарських, агротехнічних, лісомеліоративних та гідротехнічних заходів, спрямованих на раціональне використання земельних ресурсів, збереження й підвищення родючості грунтів, відтворення їхньої продуктивності з метою найкращого використання всіх біологічних можливостей наземних екосистем.[13]