1.2. Рельєф. Гідрологія і гідрологічні умови

Рельє́ф — сукупність нерівностей на поверхні суходолу, дна океанів і морів, різноманітних за обрисами, розмірами, походженням, будовою, віком та історією розвитку. Сукупність форм земної поверхні, які перебувають на різних стадіях розвитку, у складному поєднанні одна з одною й у взаємозв’язку з навколишнiм середовищем.

Більша частина території господарства розташована у степовій зоні, крайня північна частина — у лісостепу. Поверхня — рівнинна, розчленована долинами річок, балками та ярами. Балки переважно гли­бокі, широкі з великою протяжністю, але порівняно мало розгалужені. Балочна мережа має значну густоту. Між балочні вододіли широкі і високі з добре вираженим плато, площа яких дорівнює приблизно площі схилів.

Найбільші річки — Чорний Ташлик, Сухий Ташлик і Плетений Ташлик. Для пiвденно-схiдних районів господарства найбільш поширеними ґрунтами є чорноземи звичайні, середньо- та малогумуснi, а в пiвденнiй частинi – чорноземи звичайні малогумуснi малопотужні. У долинах річок поширені чорноземно-лучні та лучно-болотні ґрунти

Небезпекою для земель є водна й вітрова ерозія. До ерозійних відносяться процеси площинного змиву, яроутворення і річкової ерозії.[3],[4]

1.3. Ґрунтотворні породи

За походженням ґрунтотворні породи поділяють на такі основні групи: елювіальні, делювіальні, колювіальні, пролювіальні, алювіальні, озерно-алювіальні, льодовикові, водно-льодовикові, еолові (нанесені вітром) та лесові відклади. Лесові породи на території господарства займають 74,8%. Це осадові породи. Походження їх до кінця ще не встановлено. Вони покривають усі межиріччя, а також прадавні тераси в лісостеповій і степовій зонах. У складі цих порід розрізняють леси та лесовидні відклади.

Леси — пухкі, пилувато-суглинкові або пилувато-глинисті породи палевого, світло-палевого, палево-жовтого або каштаново-бурого кольору. Потужність лесів змінюється від 1–2 до 25–30 м, причому вона більша на плоскорівнинних і менша — на підвищених елементах рельєфу. Леси, як правило, підстилаються переважно пісками, карбонатними породами та глинами. Вони характеризуються високою пористістю (45–50%), карбонатністю (10–15%), у зоні Степу мають у своєму складі гіпс та легкорозчинні солі.

Лесовидні породи за зовнішніми ознаками та багатьма важливими в агрономічному відношенні властивостями (пухкість, карбонатність) подібні до типових лесів, проте основною їх відмінністю є шаруватість, наявність невеликих прошарків гальки, прісноводних мушлів та піску.

На від’ємних елементах рельєфу зустрічаються оглеєні лесовидні породи. Їх утворення пов’язане із сезонним поверхневим перезволоженням. Від неоглеєних лесовидних порід вони відрізняються сизувато-зеленими плямами, злитістю та більш важчим гранулометричним складом.

  Невелику площу (близько 1,6% території) як ґрунтотворні породи займають глини різного походження: червоно-бурі, строкаті, балтські, тортонські, майкопські, сарматські, карбонові та пермотріасові.

У степовій зоні в районах з розвиненим водно-ерозійним рельєфом на схилах балок, де лесовидні породи змиті, виступають червоно-бурі глини. Вони карбонатні, іноді засолені водорозчинними солями, мають виражену призматичну структуру.

Строкаті глини залягають під червонобурими. Як ґрунтотворні породи вони трапляються на схилах. Мають строкате забарвлення — на сірому фоні оливкові, іноді бурі плями. Місцями у них зустрічаються піщані прошарки.[5]