П’ятистадійна модель Ліста

Ще на початку минулого століття німецький економіст й історик Фрідріх Ліст поділив історію економічного розвитку на п’ять стадій:

Перша — стадія дикості, що продовжувалася декілька де­сятків тисяч років і завершилася приблизно в ХІІ-Х тисячолітті до н.е. із переходом до осілого способу життя. Господарство в цей період носило привласнюючий характер — мисливство, зби­ральництво, рибальство; організація суспільства характеризува­лася стадно-колективними формами.

Друга — стадія пастушача, приблизно з X по V тисячоліт­тя до н.е.; основний вид діяльності — скотарство, а землеробст­во—городництво грає допоміжну роль; організація суспільст­ва — родоплемінна.

Третя — стадія землеробська, із V тисячоліття до н.е. по середину XIII століття нашої ери; основний вид діяльності — землеробство; організація суспільства - сімейно-станово-державна.

Четверта — стадія хліборобсько-мануфактурна, із середи­ни XIII по середину XVII століття; основні види діяльності — сільське господарство і ремесло; організація суспільства — ста­ново-державна.

П’ята — стадія хліборобсько-мануфактурно-комерційна, із середини XVII по середину XIX століття: основні види діяль­ності — землеробство, ремесло-промисловість, торгівля; ор­ганізація суспільства — станово-державна.

Сьогодні до цього поділу варто було б додати шосту стадію — фінансово-промислову, із середини XIX до останньої чверті XX століття.

Тристадіійна модель Гільденбранда – Бюхера

Німецькі економісти і історики — Бруно Гільденбранд і Карл Бюхер, що жили в середині 19-го століття, виділили всього три стадії в історії господарства. При цьому в основу поділу історичних епох була покладена довжина шляху, яку про­ходить товар-продукт, прямуючи з виробляючого господарства в споживаюче:

1) «природне», натуральне (або домашнє) господарство, із найдавніших часів — до середини XIII століття. Шлях у середнь­ому не більш милі — із поля або городу землероба через млин і кузню в його і панську садибу.

2) «грошове» (або міське) господарство, до кінця XVIII століття. Шлях від декількох миль до декількох десятків миль, із поля селянина або з майстерні ремісника через міський ринок або ярмарок за допомогою купця в будинки споживачів.

3) «кредитне» (або народне) господарство, починаючи з XIX століття. Шлях у сотні і тисячі миль, із шахт Ельзаса, полів України, із чайних і бавовняних плантацій Азії, кавових і цукро­вих плантацій Бразилії, золотих рудників Африки, за допомогою купців і банкірів, на європейські ринки і фабрики, а звідтіля в оселі споживачів, а в зворотньому напрямку — машини й устат­кування, сталь, тканини, взуття й ін.

Формаційний підхід Маркса - Леніна - Сталіна

У колишньому СРСР та інших комуністичних країнах єдино правильним 75 років вважався так званий «політичний» (або марксистський) підхід, запропоно­ваний у другій половині XIX століття Карлом Марксом, що потім перейшов у роботи Леніна й офіційно був затверджений Сталіним у 1933 році. Відповідно до цього підходу, виділяється п’ять суспільно-політичних формацій, у залежності від пануючої форми власності на основні засоби виробництва. Форма влас­ності на засоби виробництва визначає характер способу вироб­ництва і всього суспільного ладу.

1. Общинний (або первісно-общинний) ладіз X тисячоріччяпо VI століття до н.е. Рівень економічного розвитку низький, що за­безпечує споживання на грані фізичного виживання. Немає приват­ної власності на землю — основний засіб виробництва, а отже, не­має експлуатації. Основні суспільні відносини — общинний дарообмін. Примус до праці носить об’єктивно-фізіологічний харак­тер — хто не добуває собі їжі, вмирає з голоду. Класів не існує.

2. Рабовласницький лад— із V століття до н.е. по V сто­ліття н.е. З’являється і поширюється приватна власність, у тому числі і на людей (рабів), експлуатація яких приносить рабовлас­никам додатковий продукт. Примус до праці носить суб’ективно-терористичний характер — полонених, що відмовляються бу­ти рабами, вбивають. Основні суспільні відносини — рабство. Основні суспільні класи — раби і рабовласники. Протиріччя між ними — антагоністичні, і рано чи пізно повинні привести до зміни формації.

3. Феодальний лад— VI-XIII століття. Земля стає ос­новним об’єктом приватної власності, джерелом додаткового продукту і експлуатації. Примус до праці носить суб’єктивно-економічний характер — власник землі відстоює своє право на додатковий продукт силою зброї і сам вирішує, кому надати право оренди на основний засіб виробництва необхідного продукту. Основні суспільні відносини — рента. Основні суспільні класи з антагоністичними інтересами — селяни і феодали.

4. Капіталістичний лад—ХV -XIX століття. Основним об’єктом приватної власності стають засоби виробництва в про­мисловості. Примус до праці носить об’єктивно-економічний характер — той, хто не має власності або інших засобів існування, змушений продавати свою робочу силу (працю) на ринку і піддаватися експлуатації. Основні суспільні відносини — експлуатація, додаткова вартість (капітал). Основні суспільні класи з антагоністичними інтересами — робітники і капіталісти.

5. Комуністичний лад— наступає з перемогою робітників над буржуазією. Засоби виробництва переходять у суспільну власність, а отже, зникає експлуатація. Примусовий, «важкий» характер праці змінюється добровільним, творчим, на базі чого досягається найвищий рівень виробництва і задоволен­- ня потреб усіх членів суспільства.

Інституціонально-технологічний підхід

Широку популярність у XX столітті отримав запропоно­ваний американською інституціональною школою так званий «технологічний» підхід, відповідно до якого історія ділиться на три великі епохи.

Доіндустріальну — із X тис. до н.е. по середину XVIII сто­ліття н.е., особливостями якої є низький рівень економічного роз­витку, широке застосування живої (фізичної) праці переважно в сільському господарстві, де зайнято близько 85% працездатного населення.

Індустріальну — з останньої третини XVIII по останню чверть XX століття. Особливостями її є середній рівень еко­номічного розвитку, широке застосування кооперації і спеціалі­зація живої (фізичної) праці з машинами й устаткуванням у про­мисловості, де зайнято близько 60% працездатного населення.

Постіндустріальну — з останньої чверті XX століття, особливостями її є високий рівень економічного розвитку, ши­роке застосування електроніки, робототехніки, біотехнологій, що дозволяє замінити живу фізичну працю в промисловості машин­ною, а основною сферою діяльності стає так званий «третинний» сектор — сфера побутових, соціальних, фінансових послуг і оброб­ка інформації, де зайнято більше 65% працездатного населення.